50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.

Поряд із свідомістю у внутрішньому світі людини існує рівень несвідомого. Це визнано більшістю вченими. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, стани неосудності, інстинкти, запорогові почуття. Інстинкти та запорогові почуття – це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До структури несвідомого включають також автоматизми та інтуїцію, які зароджуються на рівні свідомого, а потім поринають і несвідоме. Завдяки несвідомому, навантаження на свідомість зменшується, і це розширює поле можливостей людини.

Одним із перших в історії науки розв’язати проблему співвідношення свідомого та несвідомого намагався австрійський психолог З.Фрейд. Він дійшов висновку про суттєво важливу роль несвідомого. Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому. За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим. Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, хотіннями, потягами та інстинктами.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення З.Фрейда про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" (1923) він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: "Воно" , "Я" та "Над-Я" .

"Воно" - охоплює усе природжене, генетичне первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовольнятися "Я".

"Я"– це сфера свідомого, це посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно".

Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" – індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" – це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. Ці теоретичні положення стали засадними для нового погляду на природу психічного.

Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає перших етапом її розвитку, а свідоме – другим. У зв’язку з цим, можна припустити, що несвідоме та свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багато можливостей, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю та несвідомістю. Має місце і самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, оцінку людиною власних знань, думок, інтересів. Людина – самооцінююча істота, яка без цієї характеристики не змогла б визначити себе і знайти свої в житті. Самосвідомість – важлива умова постійного самовдосконалення людини.