57. Істина і правда.

 Поняття "правда", "хиба", "істина" виявляють і визна­чають особливі взаємозв'язки та відношення між людськи­ми уявленнями й дійсністю. Ці особливості окреслені духов­ним сприйняттям знання.

Знання як відображення дійсності, зміст яких (добутий людиною) не залежить від людини, називають об'єктивними. Для визначення таких знань користуються поняттям "істина". Істиною називають відповідність уявлень, висловлювань об'єктивній дійсності. Істина — це знання, що відповідає дійсності і має підтвердження цієї відповідності.

Саме наука, орієнтуючись на відкриття об'єктивних (не­залежних від уявлень) властивостей дійсності, ставить за мету осягнення істини.

Однак здатність людини свідомо спрямовувати свою ді­яльність спочатку реалізується через створення в уяві двох образів світу: об'єктивно існуючого (недосконалого) і бажа­ного (омріяного). Перший не збігається з уявленнями про ідеали добра, краси, істини. Другий відповідає цим ідеалам. Визначення відмінностей між першим і другим, тотожності між ними здійснюється через поняття "правда". Отже, прав­да — поняття, яким визначається відношення об'єктив­ної дійсності до людських ідеалів буття.

Правда — це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини.

Щодо уявлень про об'єктивну дійсність згідно з людськи­ми ідеалами, то саме людина є ніби критерієм оцінок прита­манного об'єктивній дійсності. Тому такі оцінки не можуть бути визнані об'єктивною істиною, вони суб'єктивні. Слід па­м'ятати, що саме віра, надія, любов є засадами творчої діяль­ності людини, яка цілеспрямовано змінює світ, відповідно до існуючих ідеалів, уявлень про можливе поліпшення дій­сності. Чим більша відмінність між світом і людськими ідеа­лами, тим гостріше відчувається потреба у наближенні до них життя, усвідомлюється сенс існування задля правди як життя згідно з ідеалом.

 Незважаючи на суб'єктивне джерело формування, прав­да — це знання про стан речей, до якого небайдужа люди­на і з огляду на який вона будує образ мети діяльності, бажаного буття, світу.

Зазначимо, що поряд із процесом перетворення істини на правду (виникнення небайдужого ставлення до відомих вла­стивостей дійсності) відбувається процес протилежний — рух від правди до істини.

 Рух від правди до втілення бажаного у дійсності може супроводжуватися втратою гостроти протистояння бажаного і дійсного. Бажане стає фактом буття: сконструйована ма­шина, збудований будинок тощо. Трансформування бажаного у факт істинного буття веде до втрати людиною сенсу буття в цьому бажаному. Отже, перетворення правди на істину при­водить до набуття бажаним позалюдського існування. Тепер сенс існування людини переміщується з уже здоланого у щось інше. Тому правда — ніби "жива" істина, а істина — "застиг­ла" (здобута) правда. За правду людина стоїть, до істини ру­хається. Згідно з правдою людина живе, істину — захищає.

 Усвідомлення людиною своєї правди свідчить, що настав момент, коли своє життя людина перетворила на об'єкт само­пізнання та волі, що вона відрізняє себе дійсну від бажаної. Таке усвідомлення стає основою для самозміни, саморозвит­ку особистості. Тому правду ми можемо назвати і принципом формування світу реального відповідно до образу світу належ­ного. Розглядаючи правду як принцип, її іноді називають "крилами" можливого, перетворюючою світ силою, яка вияв­ляє істинний сенс людського життя.

 Якщо людина не відрізняє об'єктивно існуючу дійсність від ідеалу, вона помиляється. Іноді цю відмінність прихову­ють свідомо — це неправда. Якщо окремі люди свідомо ство­рюють перешкоди на шляху до досягнення омріяного, яке відповідає суспільним ідеалам, — це кривда.

Усе це окреслюється поняттям "хиба" — це знання про дійсність, які цією дійсністю заперечуються.

Джерелом хибних уявлень слугують як особисті якості окремої людини (суб'єктивна причина), так і тимчасова обме­женість ряду людських понять, що використовуються протя­гом тривалого часу як абсолютизація окремих відомих влас­тивостей дійсності (об'єктивно-історична причина).

Як конкретне поняття хибою називають невідповідність уявлень сутності речей чи ідей. Це поняття використовують для фіксації відсутності істини або протилежного істині.