68. Історична практика "розділеного правління" у післявоєнних сша.

Американська політика істотно змінилася за останньою чверть століття. Розділене правління набуло характеру моделі державного управління, що повторюється, в США як на національному рівні, так і на рівні штатів в другій половині XX в. Проте вона не була чужою і для раніших періодів американської історії. У XIX в. розділене правління, що розуміється як встановлення різнопартійного контролю над виконавчою і законодавчою гілками, складалося чотири рази, а в першій половині XX в. - ще двічі. У США це найбільш наочно виявляється у періоди так званого розділеного правління, коли президент і парламентська більшість репрезен­тують різні партійно-політичні сили. Одним з наслідків практичної ре­алізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби конт­ролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалеж­ними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

"Напіврозділене правління" (контроль опозиційної президенту партії встановлюється над однією з палат конгресу) мало місце за вказаний період 12 разів. У післявоєнний час частота повторення ситуації і зростання тенденції "роздільного голосування" стають особливо вражаючими. З 1946 по 1992 р. нація 30 років жила в умовах розділеного правління, а число тих, що "роздільно голосують" до кінця 80-х років XX в. досягло 34% в порівнянні з 11% в 1944 г. Крім того 3/4 американці проживають в штатах, де також має місце різнопартійний контроль над кріслом губернатора і легіслатурою.

До причин виникнення розділеного правління американські дослідники відносять ряд чинників: інституційний, відсутність національного консенсусу, занепад партій, недостатньо ефективне політичне керівництво, раціональний вибір виборців.

69. Велика негритянська революція 1950-60-х рр. У сша та її наслідки.

В XX ст. негритянський рух став особливий масовим і наступальним. Причини цього криються перш за все в об'єктивних умовах, що склалися в світі після другої світової війни і породжувачів могутній підйом націоналістичного руху в колоніальних і залежних країнах, а також в загостренні внутрішніх суперечностей американського суспільства у міру подальшого поглиблення загальної кризи капіталізму.

За короткий період рух охоплює численні негритянські гетто США. Їх населення – це «низи» американського пролетаріату, що не беруть участь в надприбутках імперіалістичного капіталу, як шар «білої» робочої аристкратії. Негритянська біднота знадобилася американській промисловості в роки Другої світової, коли США стали «світовою фабрикою». Поряд з гетто зростали нові заводи і допоміжні виробництва, негритянське населення рухалося з Півдня на промислову Північ.

На поліцейське насильство, яким уряд США зустрів рух за рівноправ'я і цивільні права, негритянський пролетаріат відповів створенням озброєних груп самооборони, що об'єдналися в партію «Чорні пантери». Ідеологією цієї партії став не «чорний націоналізм», вона рухалася у напрямі революційного марксизму в його маоїстському варіанті і поза сумнівом дійшла б його, якби не розгром і фізичне знищення лідерів.

Повстання чорношкірої бідноти були підтримані студентами, що захоплювали університети і що витримували жорстокі бої з поліцією. Таким чином, в США, цитаделі світового капіталізму, в 1968 році теж визріває революційна ситуація.