11. Загальна характеристика стародавньоримської політичної і правової думки.

Безперечно, державна і правова думка Риму чимало запозичила від поглядів Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.

Так, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цицероном держави як публічно-правової спільності. Погляди грецьких стоїків щодо вільного індивіда було використано римськими авторами (Цицероном і юристами) для створення, власне, нової концепції — поняття юридичної особи (правової особи, персони). Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки — юриспруденції. Римські юристи детально розробили значний комплекс політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права). Римські автори у своїх конструкціях теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в умовах якої вони жили і творили. Це, зокрема, криза полісної форми держави та старої полісної ідеології, перетворення Риму в імперію тощо. Давньоримські мислителі зробили значний внесок в історію вчень про державу і право, помітно вплинули на подальший розвиток політичних і правових учень за середньовіччя і в новий час.

12. Погляди Цицерона на державу і право

Марк Тулій Цицерон (106 - 43 р. до н.е.) знаменитий римський оратор, державний діяч і мислитель. У його творчості значна увага приділена проблемам держави і права. Спеціально ці питання висвітлені ним у роботах "Про державу" і "Про закони". Цілий ряд політико-правових проблем він розглядає й в інших творах (наприклад, "Про обов'язки"), а також у численних політичних і судових промовах.

Державу (respublica) Цицерон визначає як справу, надбання народу (res populi). Причому він підкреслює, що "народ не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а об'єднання багатьох людей, зв'язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів". Тим самим держава в трактуванні Цицерона з'являється не тільки як вираження загального інтересу всіх його вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно також і як погоджене правове спілкування цих членів, як певне правове утворення, "загальний правопорядок". Таким чином, Цицерон стоїть біля джерел тієї юридизації поняття держави, що у наступному мала багато прихильників, аж до сучасних прихильників ідеї «правової держави».

Основну причину походження держави Цицерон бачить не стільки в слабості людей і їхньому страху (точка зору Полібія), скільки в їхній вродженій потребі жити разом. Розділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, Цицерон розходиться із широко розповсюдженими в той час уявленнями епікурейців про договірний характер виникнення держави.

Вплив Арістотеля помітно й у трактуванні Цицероном ролі сім’ї як первісного осередку суспільства, з якої поступово і природним шляхом виникає держава. Він відзначає споконвічний зв'язок держави і власності і відтворює положення стоїка Панетія про те, що причиною утворення держави є охорона власності. Порушення недоторканності приватної і державної власності Цицерон характеризує як опоганення і порушення справедливості і права.

У руслі традицій давньогрецької думки Цицерон приділяє велику увагу аналізу різних форм державного устрою, виникненню одних форм з інших, "круговороту" цих форм, пошукам "найкращої" форми і т.д. Критерії розрізнення форм державного устрою Цицерон вбачає в "характері і волі" тих, хто править державою. У залежності від числа правлячих він розрізняє три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). "І от, коли верховна влада знаходиться в руках в однієї людини, ми називаємо цього одного царем, а такий державний устрій - царською владою. Коли вона знаходиться в руках у виборних, то говорять, що ця суспільна громада управляється волею оптиматів. Народної ж (адже її так і називають) є така громада, у якій усе знаходиться в руках народу". Усі ці прості форми (або види) держави не досконалі і не найкращі, але вони, по Цицерону, усе-таки терпимі і можуть бути цілком міцні, якщо тільки зберігаються ті основи і зв'язки (у тому числі і правові), що вперше міцно об'єднали людей в силу їхньої загальної участі в державотворенні. Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки. Якщо стоїть вибір серед них, перевага віддається царській владі, а на останнє місце ставиться демократія. "Благоволінням своїм, - пише Цицерон, - нас приваблюють до себе царі, мудрістю - оптимати, свободою - народи". Перераховані достоїнства правління, на думку Цицерона, можуть і повинні бути в їхній сукупності, взаємозв'язку і єдності представлені в змішаній (а тому і найкращій) формі держави, а в простих формах держави ці достоїнства представлені односторонньо, що й обумовлює недоліки простих форм, що ведуть до боротьби між різними шарами населення за владу, до зміни форм влади, до їх виродження в "неправильні" форми.

Так, при царській владі, пояснює Цицерон, всі інші люди відсторонені від участі в прийнятті рішень і законів, народ не користується волею і відсторонений від влади і при пануванні оптиматів. При демократії ж, "коли усе вершиться з волі народу, то, який би справедливий і помірний він не був, все-таки сама рівність це несправедливо, оскільки при ній немає ступіней у суспільному становищі".