30. Основні представники політико-правової ідеології якобінців

Політико-правові доктрини і програми мислителів Просвітництва одержали своє практичне втілення і теоретичний розвиток у ході Великої французької революції (1789—1794). Склався революційно-демократичний напрямок політичної думки, яскравим вираженням якої стала творчість вождів якобінського руху Ж.Марата і М.Робесп´єра. Сплавом ідей якобінців і теоретиків французького комунізму на заключному етапі революції була політична програма Г.Бабьофа та його прихильників.

Жан Поль Марат (1743—1793) у своїх політичних і правничих творах — «Кайдани рабства» (1774 р.), «План кримінального законодавства» (1780 p.), «Проект Декларації прав людини і громадянина з наступним планом справедливої, мудрої і вільної Конституції» (1789 р.) в умовах назрівання Французької революції розробив важливі теоретичні політико-правові проблеми. Вже в першому своєму політичному творі «Кайдани рабства» розвивав ідеї неприйнятності для народів деспотичного абсолютизму. При ньому немає політичної свободи: «государ тепер є всім, а держава — нічим».

У «Плані кримінального законодавства», продовжуючи роздуми Ш.Монтеск´є про законодавство і закони, Марат формулює важливий висновок: неважливо, ким створені закони, аби вони були справедливими; неважливо, хто є їхнім охоронцем, аби було забезпечено їх виконання. Він розвиває тут ряд конституційних принципів — відповідальність суспільства за соціальний захист своїх громадян, захист їх власності, створення умов для їх самореалізації, закони повинні стосуватися лише того, що явно зв´язано з благом суспільства, та ін.

У дусі гуманістичних ідей Просвітництва Марат у проекті «Декларації прав людини і громадянина» докладно розробив теорію прав і свобод людини і громадянина. Він писав, що «взаємні права» людей випливають з природного права людини. Завдяки суспільному договору вони набувають священного і незаперечного характеру. «...Усяке політичне співтовариство повинне мати мету утвердження прав своїх членів». Оскільки люди володіють однаковими природними правами, на його думку, вони повинні зберігати рівні права, з´єднуючись у суспільство. Громадянське суспільство складають у нього громадяни, наділені широкими загальносоціальними правами і свободами, що спираються на матеріальні передумови і впливають на правозастосування.

Ж.Марат обґрунтовує роль політичних прав, правових інститутів і механізмів у захисті прав людини, класу (бідняків), нації. На­самперед: поділ влади в державі і її обмеження правами громадянина; незалежність суду; затвердження законів народом, рівноправність, свобода друку та ін. Автор «Декларації» передбачав створення спеціального органу (Верховного трибуналу), по­кликаного карати вищих посадових осіб, суддів, за зловживання і несумлінні дії, порушення службового обов´язку, розглядати касаційні скарги громадян. Єдине обмеження свободи людини в суспільстві, що допускає Марат, — заборона завдавати шкоди ін­шим. Взаємне зобов´язання усіх членів держави, що випливає із суспільного договору, вимагає підпорядкування законам.

Настільки ж характерною еволюцією від ліберально-демократичних до авторитарних ідей вирізнялася і система державно-правових поглядів Максиміліана Робесп´єра (1758—1794). У своїх численних промовах, доповідях, відозвах він відстоював інтереси третього прошарку, захищав ідеї народного суверенітету і політичної рівності.

Як і Марат, Робесп´єр зазнав помітного впливу ідей Руссо, Монтеск´є, відстоюючи ідеал республіки. Республіка і демократія в нього — поняття-синоніми. Демократія, за Робесп´єром, — «це така держава, де суверенний народ, керований ним же самим створеними законами, робить сам все те, що можливо, і за допомогою своїх представників — все те, що він не може робити сам». Принципом народного уряду, пружиною, що приводить його в рух, він теж, слідом за Монтеск´є, називає республіканську доброчинність. Вона — душа демократії.

М. Робесп´єр розвиває і збагачує найважливіші положення своїх попередників — про природні права людини, демократію, виконавчу владу, межі приватної власності тощо. Він вважає: громадянська свобода — головна турбота конституційного уряду, індивідуальна і суспільна свобода — умова і складова права людини і громадянина. На його думку, три начала повинні лежати у фундаменті політичного союзу: 1) охорона і забезпечення природних прав громадянина, розвиток усіх його здібностей; 2) право кожного громадянина на участь у законодавстві і управлінні, обумовлене природною рівністю і природженою свободою людей; 3) верховенство влади народу в державі. Якщо один із членів суспільства піддається гнобленню, то в наявності гноблення всього суспільства. Якщо суспільство піддається гнобленню, то в наявності гноблення кожного члена суспільства. Право на спротив гнобленню є наслідком інших прав людини. Це право і повинен реалізувати революційний уряд, щоб «замінити всі пороки і всі безглузді сторони монархії всіма доброчинностями і чудесами Республіки».

Кінець якобінської диктатури в результаті термідоріанського перевороту 1794 р. і встановлення влади Директорії не зупинили спроб продовження і поглиблення революції. У березні 1796 р. виникла «Таємна директорія громадського порятунку», названа пізніше «Змова в ім´я рівності», яка ставила метою організацію перевороту і встановлення справжньої рівності. Програмним до­кументом революціонерів був «Маніфест -плебеїв» — Гракха Бабьофа (1760-1797).

Бабьоф стверджував: народ обікрали за допомогою антинародної держави і «розбійницьких законів». Земля і суспільне надбання належить усім: ніхто не повинен почувати нестатки в тім, що «природа дає усім, робить для всіх».

Програмна установка Бабьофа — «відновлення демократії», «побудова народної держави». Він упевнений, що «народне правління повинне і може забезпечити заможність і щастя кожної людини, нерушиме благоденство всіх членів суспільства». Проголошував: «мета суспільства — загальне щастя».

Шлях до такого суспільства лежить через перехідний період. Він починається з повстання народу («плебеїв»), скасування всіх колишніх органів верховної влади і зосередження її в руках тимчасового революційного уряду — Національного конвенту. Він здійснить диктатуру плебеїв: вживе заходів для полегшення становища трудящих (безкоштовна роздача хліба народу, забезпечення його продовольством, вселення незаможних у будинки ворогів революції і т.д.), законодавчі заходи проти багатіїв (всі особи, не зайняті корисною працею, оголошуються «іноземцями», вони позбавляються політичних прав, а ті, що не бажають відмовитися від свого надлишку на користь незаможних, оголошуються «ворогами народу»), заходи проти приватної власності (скасування права спадкування, грошей, стягування податків натурою, їх прогресивний характер, заборона приватної торгівлі і т.п.).

кщо Бабьоф намічав лише основні принципи і контури майбутнього «ладу спільності», то його однодумці значно деталізували всі сторони громадського життя. У «Маніфесті рівних» (1796 р.) С.Морешаля, «Змові в ім´я рівності, іменованому змовою Бабьофа» (1828 р.) Ф. Буонаротті державній і правовій регламентації підлягали не тільки виробництво і розподіл, але й виховання і навчання, громадське й особисте життя громадян майбутнього суспільства. Буде заборонене все, що не може бути надано кожному громадянину. Осіб, у яких відсутні «громадянські почуття», «верховна влада засуджує до примусових робіт».

Г. Бабьоф і його однодумці розвивали традиційне для комуністів уявлення про простоту законодавства. Передбачалося, що у Національній громаді всі громадяни будуть осягати «закони, щоб завдяки їх вивченню кожний був обізнаний про свої обов´язки, набув здатності займати державні посади і висловлювати свою думку з приводу державних справ». Бабувісти спрощували саме мистецтво управління: «воно незабаром стане доступним для всіх».

Революційно-комуністичне вчення Бабьофа і його однодумців одержало назву бабувізму. Людська індивідуальність, її воля, права особистості в доктрині бабувізму виступають перешкодою демократії, «загальному щастю». Тут ідеї Руссо про суспільний договір, загальну волю, свободу і рівність гиперболізовано, доведено до крайньої межі. Бабувізм створив ідеал плебейського комунізму. Заради його досягнення Бабьоф закликає до «плебейської Вандеї»: «нехай все провалиться в хаос, і нехай з хаосу вийде світ новий і відроджений!»