- •Питання №1 Світогляд:історичні типи, сутність, структура, функції.
- •Питання №3 Філософія: предмет, основні проблеми і зв’язок із світоглядом.
- •Питання №6 Функції філософії. Місце філософії в системі культури та наук.
- •Питання№14 Основне філософське питання. Сторони та їх рішення.
- •Питання №19 Матеріалізм і ідеалізм – основні напрямки розвитку філософії.
- •?Питання 13 Проблема методу у філософії. Діалектика та метафізика.
- •?Питання №7 Філософія Стародавньої Індії. Основні етапи.
- •Питання №9 Філософія Стародавнього Китаю. Основні школи (даосизм, конфуціанство, легизм.
- •Питання №11 Філософія античності, її особливості і характерні риси.
- •Питання №17 Філософські школи в античному світі у досократичний період.
- •Сутність апорій
- •Сутність світоглядної концепції Анаксагора
- •Сутність теорії Демокріта
- •Сутність світоглядної концепції Сократа
- •Питання №23 Філософія стоїцизму
- •Сутність вчення Арістотеля про пізнання
- •Питання №15 Виникнення і основні етапи розвитку середньовічної схоластичної філософії
- •Питання №15 Фома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики.
- •Питання №17 Боротьба номіналізму та раціоналізму в середньовічній філософії.
- •Питання №36 Філософія Просвітництва. Основні напрямки.
- •Питання №40 Філософія епохи Відродження та її антропогенний характер.
- •Питання №46 Реформізм та утопічний соціалізм в філософії Відродження.
- •Питання №50 Емпірізм філософії Нового часу. Ф.Бекон, д.Локк, т.Гоббс.
- •Питання №45 Сенсуалізм і агностицизм філософії Нового часу. Берклі, Юм.
- •Питання №56 Раціоналізм Нового часу. Декарт, Спіноза.
- •Питання №59 Німецька класична філософія: основні риси та напрямки.
- •Питання №62 Філософська система і.Канта
- •?Питання №27 Німецька класична філософія – апріорізм та агностицизм Канта
- •?Питання №28 Ідеалістична діалектика Гегеля
- •Питання №60 Система абсолютної ідеї Гегеля
- •Три стадії розвитку Абсолютного духу:
- •Питання №76 Антропологізм Фейєрбаха
- •Основні філософські ідеї л. Фейєрбаха
- •Суть вчень
- •Питання №81 Філософські, соціальні та наукові передумови виникнення марксиської філософії.
- •Основні особливості субстанції-волі:
- •Питання №53 Основні періоди в розвитку української філософії
- •Питання №51 Філософія в Україні XIX-XX ст.
- •Суть філософських поглядів п. Юркевича
- •Суть філософських ідей п. Куліша
- •Основні засади світоглядної концепції Драгоманова
- •Суспільно-політичні погляди і позиції і.Я.Франка, які мають філософське осмислення
- •Питання №57 г.Сковорода – засновник класичної української філософії.
- •Основні філософські погляди г.С.Сковороди:
- •?Питання №38 Філософія науки. Основні етапи розвитку.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Сутність концепції неопозитивізму
- •Питання №2 Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософіі.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Питання №82 Позитивістські тенденції в сучасній філософії
- •Питання №22 Сучасні релігійно-філософські вчення. Неотомізм.
- •Простір і час – форми буття матерії
- •Питання №12 Категрії матерії, рівні матерії. Філософське розуміння матерії, її світоглядне і методологічне значення.
- •?Питання №47 Зміст понять «рух». Форми руху матерії та їх взаємозв’язок.
- •Питання №21 Сутність свідомості та його структура. Свідоме і несвідоме. Функції свідомості.
- •Причини і наслідки антропосоціогенезу:
- •Питання №31 Соціально-діяльнісна сутність людини. Загальне поняття людини.
- •Питання №55 Поняття діалектики. Структура діалектики як теоретичної системи. Співвідношення діалектики, логікі та теорії пізнання.
- •Питання №52 Діалектичний прицип всезагального зв’язку і розвитку. Дві концепції розвитку.
- •?Питання №62 Вчення про джерело розвитку: протилежність, їх єдність і боротьба; суперечність як джерело розвитку; основні типи суперечності.
- •Питання №58 Вчення про характер розвитку: якість, кількість, міра. Взаємний перехід кількісних і якісних змін.
- •Питання №61 Вчення про направленість розвитку; діалектичне заперечення; зв’язок етапів розвитку; прогресс і регресс; заперечення заперечення.
- •?Питання №65 Категорія діалектики як всезагальні норми відображення світу і ступеню пізнання.
- •?Питання №66 Категорії: «необхідність» і «випадковість», «можливість», «дійсність».
- •Питання №67 Категорії «частина» і «ціле», «система», «структура», «елемент».
- •?Питання №68 Категорії «одиничне», «особливе», «загальне». Методи наукового пізнання.
- •Питання №49 Гіпотеза та теорія як форми наукового пізнання.
- •Питання №71 Методологія економічної науки.
- •Питання №84 Соціальна структура суспільства. Історичні форми спільності.
- •Питання №73 Політична структура суспільства. Держава, її ознаки.
- •?Питання №85 Людина і особистість. Співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність»
Сутність світоглядної концепції Сократа
знання – це пошук загального (єдиного) для цілого ряду речей або їх ознак, це поняття про предмет;
повинна бути єдина загальна і найвища мета, якій підкоряються всі часткові цілі і яка є безумовним найвищим благом;
поведінка людини визначається його поняттями про доброчесність і благо: немає людини, яка б знаючи, що може здійснити щось краще, навпаки робила гірше (погана дія від незнання, а мудрість – це удосконалення знань);
люди поділяються на тих, що пізнали, і тих що не пізнали істину.
Пізнавальний метод, який виробив Сократ, називається «майєвтикою» Шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході дискусії підводив співрозмовника до своїх ідей, причому в учнях створювалися враження, що істину вони пізнали самі. Також Сократ використав метод індукції, тобто приходив до загальних висновків, вивчаючи множину окремих випадків.
Питання №23 Філософія стоїцизму
Стоїцизм, як філософський напрямок, існував з ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. Першими стоїками були сирійці Зенон Китионський з Кіпру, Клеанф, Присип, до пізніх стоїків відносяться римські філософи Плутарх, Цицерон, Сенека, Марк Аврелій та ін., праці яких дійшли до нас у вигляді повних книг.
Характеризуючи різні властивості душі, стоїки особливу увагу приділяли феномену волі. Розвиток природи вони трактували в релігійному дусі, вважаючи, що все визначене від початку. Бог не віддільний від світу, він – душа світу. Принцип всезагальної доцільності має в усьому свій смисл. Навіть комарі корисні, оскільки вони допомагають людині пробуджуватися вранці і не лежати довго у ліжку. Як фаталісти, стоїки вважали, що в житті людина нічого змінити не може, тому вона повинна покірно переносити життєві труднощі.
Сутність натурфілософії і космології стоїків
1) тіло світу утворено з вогню, повітря, землі і води;
2) душа світу - це вогняна і повітряна пневма, все буття мислиться як різна ступінь напруги божественно-матеріального першовогню;
3) вогняна стихія сутності світу –це Логос космосу (Доля), який впорядковує все в світі, це влада, яка рухає матерію;
4) Бог –це полум’яний розум світу, він управляє усім сущим;
Висновок: Досягненням стоїків став поділ філософії на логіку, фізику і етику, які стали розвиватися як окремі дисципліни.
Питання №7 і 26 Філософські погляди Платона і Аристотеля
Платон (427-347 рр. до н.е.), учень Сократа, створив в Афінах філософську школу. Вчення філософа охоплює широке коло питань - про буття, про світ та його походження, про душу, пізнання тощо.
Сутність філософської концепції Платона:
світ чуттєвих речей не дійсний;
дійсною сутністю чуттєвих речей є безтілесні форми (ідеї);
ідеї складають певну піраміду, на вершині якої знаходиться «ідея блага»;
«благо» є верховною причиною і ціллю буття;
ідеї вічні, не виникають і не зникають, незмінні, не залежать від простору і часу;
навпаки світ чуттєвих речей відносний, рухливий і обмежений умовами простору і часу;
Цікавими є уявлення Платона про пізнання і душу. Так, він вважав, що знання - це пригадування душі, яка до вселення у тілесну оболонку перебувала на небі і бачила там істинне суще. З’єднавшись на Землі з тілом, душа забуває ці знання, але сприйняття людиною матерільних предметів нагадують їй забуті знання і ідеї. Чим більше перебуває душа у царстві ідей, тим більше знає індивід, в тіло якої вона втілилася. Душа складається з трьох частин:
розумна - створюється самим творцем, незалежна від тіла і безсмерта;
афектна - нерозумна, яка повинна підкорятися розумній;
пристрастна - породжена низькими богами.
Вчення Платона мало великий вплив на подальший розвиток ідеалізму.
Арістотель (384-322 р. р. до н. е). у 17 років прибув до Афін і став учнем Платона. Після навчання в академії Платона Аристотель став вчителем сина македонського царя Филипа ІІ Олександра Македонського. Після приходу Олександра на македонський престол Аристотель повертається до Афін. Він трансформував систему об’єктивного ідеалізму свого вчителя, вніс нові принципи пояснення світу, намагаючись подолати платонівський розрив між світом чуттєвих речей і світом ідей.
Арістотель йшов від того, що всяка річ, яка існує сама по собі, невід’ємна від своєї суті. Він виділяє чотири види причин або начал, завдяки яким речі існують:
матеріальна причина, матерія речі – це те, з чого виникла річ (наприклад, глина для горщика чи мідь для статуї);
форма, яка структурує пасивну матерію, робить річ саме даною річчю;
причина руху - це те, звідки йде початок руху, що оформлює матерію, (як приклад, рушійною причиною дитини є батько);
цільова причина - це те, заради чого проходять зміни, наприклад, здоров’я як ціль прогулянки.
Завдяки одночасній дії всіх чотирьох причин й існують речі, вони носять свої начала у самих собі. Із чотирьох причин найбільше значення Арістотель надає формі (ейдос). Як ідеальний початок, вона не руйнується, тоді як пасивна, безструктурна матерія може приймати різні форми. Матерія вічна, об’єктивно існує, не може виникнути з ніщо, не може збільшитися або зменшитися в своїй якості. За думкою філософа, матерія сама по собі інертна, пасивна, тому для створення речей вона повинна мати форму як ціль, стимул і причину становлення різноманітних речей, вона подібна глині, якій потрібен гончар – бог або розум-першодвигун. Форма і матерія неподільні, тобто усі речі є поєднанням матерії і форми. Так, наприклад, мармурова статуя – це єдність матерії (мармуру) і форми (статуї). Тому матерія – лише можливе буття речей, форма ж надає речам їх дійсне буття.
Космологія Аристотеля має геліоцентричний характер, тобто кулеподібна Земля – є нерухомий центр, навколо якого обертаються Місяць, Сонце, планети і зірки. Джерелом руху в світі є бог.
Арістотель вважав, що душа, яка має цілеспрямованість, є джерелом і способом регуляції організму, його поведінки. Вона не може існувати без тіла, але сама вона безтілесна, надає сенс і мету життю. Душа має частини: пам’ять, емоції, перехід від відчуттів до загального сприйняття. Смерть тіла звільняє душу для її вічного життя, тобто вона вічна і безсмертна.
Історичною заслугою Арістотеля є створення логіки як методу пізнання дійсності та категорій, основними з яких є «сутність», «субстанція», «стан», «відношення». Досягненням філософа є розробка теорії мислення та його форми, поняття, судження, умовиводу.