Питання №76 Антропологізм Фейєрбаха

Л. Фейєрбах (1804-1872 рр.) – слухав лекції Гегеля з філософії і деякий час був прихильником його концепції. 1830 р. – анонімно вийшов його твір “Думи про смерть і безсмертя”, де він виступив проти християнства з позицій об`єктивного ідеалізму Гегеля (твір конфісковано владою, він звільнений з університету без права викладання).

1) антропоцентризм (людина в центрі світу);

2) віра в просвітництво, розум і науку;

3) віра в людину;

4) критика релігії.

За думкою філософа, фундаментом теології (науки про бога) є диво, воля, а фундаментом філософії є природа предметів, розум. Якщо філософія розглядає закони моралі через моральні відносини, як категорії і закони духу, то теологія вважає їх заповідями Бога. Критика релігій, за думкою філософа, повинна ґрунтуватися на ряді специфічних умов:

1) заперечення наявності в людині будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів;

2) непогодження з тим, що релігія – це випадкове явище, позбавлене глибоких психологічних коренів. Релігії бувають природні, які виникли на ранньому етапі розвитку суспільства, де існував культ явищ природи (тотемізм) та духовні, які обожнюють духовні властивості людини (християнство, будизм, іслам).

Але це не означає, що Л. Фейєрбах повністю заперечує релігію. В ній він вбачає і позитивні риси і формує принципи пояснення релігії:

1. людина вірить в богів не тільки тому, що в неї є фантазія, але й тому, що вона прагне до щастя;

2. віра у досконалу істоту пояснюється тим, що людина сама хоче бути досконалою;

3. віра у безсмертну істоту притаманна людству тому, що сама людина не бажає вмирати, вірить у потойбічне життя.

Філософ вважав, що людина повинна прагнути до справжньої свободи, а до неї її може привести тільки практична активність людей, матеріальна і духовна творчість. Але релігія є не тільки продукт людської неосвіченості, вона має певну перевагу – це благоговійне відношення людини до людини і високе почуття любові.

Основні філософські ідеї л. Фейєрбаха

1. в теорії пізнання необхідно спиратися на позиції сенсуалізму (чуттєвої філософії), тобто чуттєве доповнюється раціональним, а раціональне – чуттєвим;

2. в пізнанні велику роль відіграє інтерес;

3. основний критерій істини – це відчуття людини, тому пізнати природу можна, виходячи з неї самої, а не з пізнання світового духу;

4. природа існує незалежно, а людина – це породження матеріальної природи з почуттями і мисленням;

5. завдання мислення – збір, порівняння, класифікація даних чуттєвого досвіду і узгодження з чуттєвим сприйняттям.

Як зауважив К.Маркс, помилкою Фейєрбаха було те, що він розглядав людину як частину природи, не враховуючи те, що вона ще є продуктом суспільного життя. Антропоцентризм філософії Фейєрбаха виражався в тому, що першим об`єктом для пізнання будь-якої людини є завжди інша людина. Він говорив: “Нова філософія обертає людину в єдиний універсальний і найвищий предмет філософії”.

Питання №78 Філософія суб’єктивного ідеалізму та філософського «життя» у німецький філософії XIX ст.

Й.Г. Фіхте (1762-1814) – суб’єктивний ідеаліст, розвинув теоретичну систему «Науковчення», відкинувши вчення Канта про «річ в собі» і намагаючись вивести все розмаїття форм пізнання з одного суб’єктивно- ідеалістичного початку.

Суть вчення

1) існує певний абсолютний суб’єкт, який є творцем світу, наділений безкінечною активною діяльністю - абсолютне «Я»;

2) абсолютне «Я» - це моральна діяльність свідомості, діяльність думки, яким протистоять природні схільності людини. Джерелом схильностей є фізична природа людини, пов’язана з усім світом (це і є «не-Я»);

3) «не-Я» - до нього відносится природа, об’єкти, які діють на «Я» і певним чином впливають на його дільність (поштовх);

4) повшовх від «не-Я» безпосередньо відчувається нами, але не пізнається, тобто в основі теоретичної діяльності лежить позасвідома діяльність;

5) визнання абсолютної свободи волі, бога і безсмертя душі.

За думкою Й.Фіхте, умовою виконання морального закону є перемога над чуттєвою схильністю. Чим сильніше дія чуттєвої природи на людину, тим більш високе моральне значення отримує перемога морального закону над схильністю. Зміст наших відчуттів дано нам ззовні. Ця данність є лише необхідним уявленням, яке виникає із продуктивної діяльності «Я». Діяльність «Я» - є процес безперервного створення протиріч між діяльністю та її задачею. Як тільки долається одне протиріччя, в той же час виникає інше, тому зняття меж і поява нових обмежень є процесом безкінечним (антитетичний метод).

Користуючись цим методом, Й. Фіхте виводить логічні категорії, послідовно рухається від основних теоретичних положень (розгляд сприйняття, споглядання, уявлення мислення) до основних засад практичного розуму з його здібностями і спрямуванням.

У практичній філософії Й. Фіхте розробив вчення про право і державу, вчення про виховання, у яких центральним поняттям є свобода.