Суть філософських поглядів п. Юркевича

1) вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії;

2) високо оцінював філософію Гегеля, не приймаючи його діалектики;

3) критикував однобічні, крайні філософські позиції, а саме матеріалізм - за приниження значення духовного; ідеалізм – за нехтування реальністю;

4) поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність;

5) роз­робив «вчення про серце», у якому виявляється певна потрійність: по-перше, серце як центр людської організації; по-друге, серце як центр духовної діяльності людини; по-третє, серце як осередок морального життя людини.

Філософські погляди П.Д. Юркевича суттєво впливали на ду­ховне становлення своїх сучасників, він викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. – у Московському університеті, де очолював кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць, серед них: "Ідея", "Серце та його значення в духов­ному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", "Матеріалізм і завдання філософії" та ін.

Як Г. Сковорода і П. Юркевич, «філософію серця» розвинув письменник та історик Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.), але велику увагу він приділяє зв’язку людини з природою і землею, які дозволяють зберегти індивідуальність людини.

Суть філософських ідей п. Куліша

1) природа влаштована «божественною мудрістю», а свідомість існує незалежно від матерії, тобто душа безсмертна, тому припускається існування потойбічного життя;

2) українська душа має дві сторони: внутрішню – серце (почуття), що пов’язує українця з Україною і зовнішню – мислення (розум), що складає національний дух;

3) розум спонукає українців до встановлення зв’язків з іншими народами і до сприйняття найкращих сторін життя і, тим самим, заважає серцю;

4) необхідність збереження «хуторянського» характеру життя як самобутного шляху розвитку, зв’язку з землею, природою, що зробить людину дійсно моральною і індивідуальною.

М. Костомаров (1817-1885 рр.) – відомий історик і філософ, його світоглядна позиція формувалась під впливом німецького романтизму і ідеї шведського філософа-містика Є. Сведенборга. Значний вплив на Костомарова мала українська пісенна творчість, яку він трактував як романтичну символіку. Навколишній світ, природа по Костомарову не є просто “бездушна матерія”, вона знаходиться в постійному зв’язку з духовним світом людини.

Костомаров є автором так званої “Книги буття українського народу”, цього фактичного маніфесту-програми Кирило-Мефодіївського товариства, написаного своєрідним “біблейсько-пророчим стилем”.

За думкою філософа, Бог, створюючи світ, заклав у ньому духовний початок, який безпосередньо сприймається людським серцем.

У 1861 р. Костомаров публікує в Журналі “Основа” велику статтю “Дві руські народності”, в якій намагається провести зрівняльний аналіз українського і російського менталітету. Різниця між обома менталітетами формується, на його думку, вже в ХІІ ст.

Принципові різниці українського і російського менталітету він виклав у наступних моментах:

1. у росіян панує загальне (Бог і цар) над особистістю, окремою людиною; українець вище цінує окрему людину, ніж загальне;

2. росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов; на Україні люди звикли чути у себе чужу мову і не відгортаються від людей з іншими обличчями, звичаями;

3. росіяни – народ “матеріальний”; українці “одухотворюють весь світ”;

4. росіяни мало люблять природу; а українці її люблять;

5. у суспільному житті росіянин ціле виділяє перед одним, загальне перед окремою людиною, яка є пригніченою; для українців такий порядок неможливий, вони цінують особисту свободу.

Таким чином, М. Костомаров намагався зробити спробу створити модель українського національного характеру, пропагувати ідею месіанства українського народу.

Суттєвий внесок у розвиток української філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зробили М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, Леся Українка.

М.П. Драгоманов (1841-1895 рр.)- український мислитель, історик, етнограф, соціолог, літератор, публіцист.