- •Питання №1 Світогляд:історичні типи, сутність, структура, функції.
- •Питання №3 Філософія: предмет, основні проблеми і зв’язок із світоглядом.
- •Питання №6 Функції філософії. Місце філософії в системі культури та наук.
- •Питання№14 Основне філософське питання. Сторони та їх рішення.
- •Питання №19 Матеріалізм і ідеалізм – основні напрямки розвитку філософії.
- •?Питання 13 Проблема методу у філософії. Діалектика та метафізика.
- •?Питання №7 Філософія Стародавньої Індії. Основні етапи.
- •Питання №9 Філософія Стародавнього Китаю. Основні школи (даосизм, конфуціанство, легизм.
- •Питання №11 Філософія античності, її особливості і характерні риси.
- •Питання №17 Філософські школи в античному світі у досократичний період.
- •Сутність апорій
- •Сутність світоглядної концепції Анаксагора
- •Сутність теорії Демокріта
- •Сутність світоглядної концепції Сократа
- •Питання №23 Філософія стоїцизму
- •Сутність вчення Арістотеля про пізнання
- •Питання №15 Виникнення і основні етапи розвитку середньовічної схоластичної філософії
- •Питання №15 Фома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики.
- •Питання №17 Боротьба номіналізму та раціоналізму в середньовічній філософії.
- •Питання №36 Філософія Просвітництва. Основні напрямки.
- •Питання №40 Філософія епохи Відродження та її антропогенний характер.
- •Питання №46 Реформізм та утопічний соціалізм в філософії Відродження.
- •Питання №50 Емпірізм філософії Нового часу. Ф.Бекон, д.Локк, т.Гоббс.
- •Питання №45 Сенсуалізм і агностицизм філософії Нового часу. Берклі, Юм.
- •Питання №56 Раціоналізм Нового часу. Декарт, Спіноза.
- •Питання №59 Німецька класична філософія: основні риси та напрямки.
- •Питання №62 Філософська система і.Канта
- •?Питання №27 Німецька класична філософія – апріорізм та агностицизм Канта
- •?Питання №28 Ідеалістична діалектика Гегеля
- •Питання №60 Система абсолютної ідеї Гегеля
- •Три стадії розвитку Абсолютного духу:
- •Питання №76 Антропологізм Фейєрбаха
- •Основні філософські ідеї л. Фейєрбаха
- •Суть вчень
- •Питання №81 Філософські, соціальні та наукові передумови виникнення марксиської філософії.
- •Основні особливості субстанції-волі:
- •Питання №53 Основні періоди в розвитку української філософії
- •Питання №51 Філософія в Україні XIX-XX ст.
- •Суть філософських поглядів п. Юркевича
- •Суть філософських ідей п. Куліша
- •Основні засади світоглядної концепції Драгоманова
- •Суспільно-політичні погляди і позиції і.Я.Франка, які мають філософське осмислення
- •Питання №57 г.Сковорода – засновник класичної української філософії.
- •Основні філософські погляди г.С.Сковороди:
- •?Питання №38 Філософія науки. Основні етапи розвитку.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Сутність концепції неопозитивізму
- •Питання №2 Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософіі.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Питання №82 Позитивістські тенденції в сучасній філософії
- •Питання №22 Сучасні релігійно-філософські вчення. Неотомізм.
- •Простір і час – форми буття матерії
- •Питання №12 Категрії матерії, рівні матерії. Філософське розуміння матерії, її світоглядне і методологічне значення.
- •?Питання №47 Зміст понять «рух». Форми руху матерії та їх взаємозв’язок.
- •Питання №21 Сутність свідомості та його структура. Свідоме і несвідоме. Функції свідомості.
- •Причини і наслідки антропосоціогенезу:
- •Питання №31 Соціально-діяльнісна сутність людини. Загальне поняття людини.
- •Питання №55 Поняття діалектики. Структура діалектики як теоретичної системи. Співвідношення діалектики, логікі та теорії пізнання.
- •Питання №52 Діалектичний прицип всезагального зв’язку і розвитку. Дві концепції розвитку.
- •?Питання №62 Вчення про джерело розвитку: протилежність, їх єдність і боротьба; суперечність як джерело розвитку; основні типи суперечності.
- •Питання №58 Вчення про характер розвитку: якість, кількість, міра. Взаємний перехід кількісних і якісних змін.
- •Питання №61 Вчення про направленість розвитку; діалектичне заперечення; зв’язок етапів розвитку; прогресс і регресс; заперечення заперечення.
- •?Питання №65 Категорія діалектики як всезагальні норми відображення світу і ступеню пізнання.
- •?Питання №66 Категорії: «необхідність» і «випадковість», «можливість», «дійсність».
- •Питання №67 Категорії «частина» і «ціле», «система», «структура», «елемент».
- •?Питання №68 Категорії «одиничне», «особливе», «загальне». Методи наукового пізнання.
- •Питання №49 Гіпотеза та теорія як форми наукового пізнання.
- •Питання №71 Методологія економічної науки.
- •Питання №84 Соціальна структура суспільства. Історичні форми спільності.
- •Питання №73 Політична структура суспільства. Держава, її ознаки.
- •?Питання №85 Людина і особистість. Співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність»
Основні засади світоглядної концепції Драгоманова
1) проголошував ідею невпинного людського розвитку, мета якого – досягнення добровільної асоціації гармонійно розвинених осіб;
2) ратував за обмеження до мінімуму елементів примусу, усунення авторитарних рис у суспільному житті;
3) відстоював пріоритет громадянських прав, вільних політичних установ та універсальних людських цінностей осіб над соціально-класовими інтересами;
4) національність розглядав як необхідний будівельний матеріал демократії та свободи;
5) закликав до піднесення національної свідомості шляхом розвитку національної освіти і культури;
6) вбачав, що істина лежить в площині раціонального розуму; кожна істина повинна визначатись у межах логічного Закону тотожності;
7) був рішучим противником як ідеалістичного, так і матеріалістичного монізму.
І.Я.Франко (1856-1916) – видатний поет, письменник, громадський діяч, публіцист, талановитий вчений, доктор філософії. Науковий ступінь доктора філософії був присуджений І.Я.Франко сенатом Віденського університету у 1893 р. Знання, набуті ним під час роботи над дисертацією, співробітництво з провідними вченими Відня поглибили зацікавлення вченого філософською проблематикою і спонукали його до формування власних філософсько-світоглядних ідей. І.Я.Франко був людиною енциклопедичних знань, виняткової працездатності, наділений тонкою інтуіцією вченого. Він справив потужний вплив на національне самоусвідомлення українців. І.Франко належить до когорти тих діячів, через творчість яких духовно зріла нація, робить спробу осмислити себе і виявити свою сутність.
Суспільно-політичні погляди і позиції і.Я.Франка, які мають філософське осмислення
1) ставив у центр своїх міркувань людину і бачив в ній колосальну розмаїтність можливих проявів;
2) народ творить історію і вирішує свою долю;
3) у прогресі науки і техніки вбачав провідний чинник майбутніх історичних зрушень, у т. ч. виробничих та соціальних;
4) творчий процес може і повинен бути предметом наукового дослідження;
5) критика марксистської доктрини про матеріалістичне розуміння історії;
6) був прихильником індуктивного методу пізнання і відкидав діалектичний метод;
7) “державний соціалізм” вважав великим гальмом прогресу;
8) у релігії вбачав моральну опору людства, нічим незамінну і в часи лихоліть, і у мирну добу.
Філософія І.Я.Франка породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і в думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими, дає людям основу для їхньої єдності, братерства і любові. Франківська філософія – це також заповідь любові до Вітчизни й до людства.
Леся Українка (187І-І913) належала до відомої в Україні інтелігентної родини. Племінниця М.Драгоманова, донька письменниці О. Пчілки, вона товаришувала з І.Франком, М.Павликом, М.Лисенком та іншими провідними діячами вітчизняної культури. Під їх впливом, а також завдяки наполегливій самоосвіті сформувався її позитивістський світогляд. Майбутня поетеса цікавилась філософією, особливо найновішими її течіями. Під впливом позитивізму вона зміцнилась у довірі до науки, людського розуму, раціональному осмисленні соціальної дійсності.
Оригінальність філософії Лесі Українки полягає, насамперед, в оспівуванні ліризму української душі і драми духовної реалізації людини. Грунтуючись на Біблії, філософських ідеях Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, Леся Українка будує філософію пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Вона закликала українську громадськість збудитись від інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини соціального буття, що є наслідком байдужості до голосу правди.
Близько до серця сприймає вона нещасну долю свого рідного, коханого краю, свого народу, підносячи до високого рівня живий образ національного болю. У творах Лесі Українки національна проблематика органічно пов’язана із загальнолюдською. У цьому полягає один із основних принципів її творчості, який відмітив свого часу ще М. Грушевський: “Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживанням нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на грунт вічних вселюдських змагань”.
На початку ХХ ст. плідно працювали видатні діячі української науки М.Грушевський, В.Винниченко, В.Вернадський, І.Огієнко, С.Єфремов, А.Кримський та багато інших. У той час українська філософська думка, переживши короткий період зльоту, надалі розвивалась трьома напрямами: в Україні (радянській та Західній) та в діаспорі – за межами України.
На початку ХХ ст. всесвітнього значення набули ідеї В.І. Вернадського (1863-1945), видатного українського природознавця, академіка, першого президента Української академії наук в 1919-1921 рр. Науково-теоретична спадщина В.І.Вернадського справила великий вплив на філософію, соціологію, екологію та інші галузі науки. Його праці “Размышление натуралиста”, “Украинский вопрос и русское общество”, “Философские мысли натуралиста”, “Труды по всеобщей истории науки”, “Об автономии” та ін. є значним доробком у філософській спадщині України і суттєво вплинули на розвиток наукового соціалізму, ставлення сучасної наукової картини світу.
Вершиною наукової творчості В.І. Вернадського є вчення про перехід біосфери в ноосферу (сферу розуму). Цей процес здійснюється завдяки впливу розуму, людини на біосферу, що перетворює її у нове середовище життя людства – ноосферу. З філософської точки зору це вчення є узагальненням величезного світоглядного досвіду щодо єдності людства і природи, впливу людини на біосферу, відповідальності людини за свою діяльність. Особливо гостро постає проблема моральної відповідальності вчених за використання наукових відкриттів, які можуть негативно впливати на оточуюче природне середовище, а відтак і на саме людство. В.І.Вернадський підкреслював величезну роль філософії у розвитку людської думки, наголошував на необхідності тісного зв’язку філософського мислення і наукової думки. В науковій та публіцистичній спадщині В.І.Вернадського представлена цілісна філософія Всесвіту, філософія суспільного життя, закладена віра в здорові сили народу, встановлення дійсно людських відносин..
Починаючи із 60-х років ХХ століття філософія в Україні отримала можливість опрацьовувати проблеми теорії пізнання, наукової методології, історії філософії, етики, естетики, філософії науки, екології тощо. Широкий спектр філософських проблем розробляється в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. Відчутних успіхів у розробленні власних філософських концепцій та підходів досягли доктори філософських наук В.Шинкарук, П.Копнін, В.Танчер, І. Бичко, М.Попович, В.Табачковський, В.Колодний, А.Конверський, І.Надольний, М.Кисельов, В.Крисаченко, В.Лук’янець та ін. Філософська проблематика розробляється в провідних університетах України.
Таким чином, українська філософія, хоча її теорія у своїй більшості і не здобула світового визнання та поширення, органічно вписана в історію українського народу та його духовної культури; вона була присутня на всіх основних етапах української історії і відігравала важливу роль у розвитку громадської думки. Постаючи переважно внутрішнім культурним явищем, українська філософія постає концентрованою формою виразу особливостей національного характеру та світосприймання українців, їх суперечливих одвічних прагнень, їх самоусвідомлень та ціннісних орієнтацій.