Питання №36 Філософія Просвітництва. Основні напрямки.

Просвітництво – широкий громадсько-політичний рух за перетворення людини і суспільства на розумних засадах шляхом розвитку освіти і різних наук.

Цей рух, що набув широкого поширення у 2-й половині XVIII ст. у Франції.

Основні положення просвітницької програми поділилися такими відомими його представниками, як Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск’є та ін.

Філософською основою Просвітництва виступив французький матеріалізм. Він описував світ, який існує за власними законами. Вченим вдалося відійти від ідеї першодвигуна.

Більшість послідовників Просвітництва висували позицію деїзму, згідно з якою Бог створив світ, але більше в існування власного творіння не втручався.

Основні ідеї Просвітництва:

1. Кожна людина має природні права, ті, які їй надані від народження: право на життя, свободу та ін.

2. Держава виникає лише при добровольній угоді людей.

3. Соціально-економічна нерівність – найбільше зло. Вона є несподіваним наслідком суспільному договору.

4. Вважалося, що людина наділена розумом від природи, тільки треба навчитися правильно ним користуватися.

Висновок: У деяких європейських країнах ідеї Просвітництва справдилися. У самій Франції ідеї Просвітництва стали своєрідною ідейною підготовкою Великої Французької революції. Її жертвами стали багато з тих, хто брав участь у просвітницькому русі.

Питання №40 Філософія епохи Відродження та її антропогенний характер.

Епоха Відродження припадає на ХІV-ХVІ ст., коли відбувався перехід від феодалізму до капіталізму. Соціально-економічні і культурні зміни, які інтенсивно відбувалися в цей період вплинули й на характер розвитку філософської думки. Серед цих змін найбільш вагомими виявились:

1) інтенсивний розвиток міст і міської культури;

2) бурхливий розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин, що привели до появи нових соціальних груп, притаманних капіталістичному суспільству (банкірів, купців, підприємців), які прагнули відігравати активну роль в політичному житті;

3) технічні відкриття і нововведення (самопрялка, водяне колесо, вітряний двигун, доменна металургія, вогнепальна зброя і порох, книгодрукування, географічні відкриття Америки, морського шляху до Індії тощо);

4) укріплення централізованої державної влади і послаблення економічної могутності римсько-католицької церкви;

5) поява нової інтелігенції, яка безпосередньо була пов’язана з наукою і мистецтвом і, як правило, мало пов’язана з церквою;

6) широке використання античної культурної спадщини, яка була ближче і зрозуміліше народженій буржуазії.

У II половині ХIII – на поч. ХIV століть в Західній Європі зароджується нові, буржуазні суспільні відносини. Буржуазне суспільство уявляло собою новий, промислово-міський тип цивілізації. Буржуазні суспільні відносини, що грунтувалися на промисловому виробництві речового продукту (спочатку мануфактурному, а згодом машинному), втілювали в собі тенденцію трансформації особистісного характеру феодальних відносин у відносини “речового” типу. Відбувається ніби “повернення” до речово-предметних орієнтацій античного соціуму.

Питання №43 Натурфілософія епохи Відродження.

У епоху Відродження на основі великих відкреттів та технічного прогреса розвивається так звана натурфілософія (філософія природи). Вона не заперечувала прямо буття Бога, вона ототожнювала його з природою.

Одним із яскравих представників натурфілософії є Дж.Бруно. Він розвинув вчення, за яким речовина Землі, яка складається з води, землі, повітря і вогню фізично однорідна з усіма світами. Ефір прислуговує середовищем, який поєднує чотири елементи, всі планети і світи, виключаючи при цьому пустоту.

Сутність світоглядної концепції Д. Бруно

- усі світи населені і мають життя; світи безкінечні, світова душа наповнює увесь Всесвіт, усі речі;

- бог розчиняється в природі, а матерія активний самостійний і самодіяльний початок;

- матерія і форма нерозривні, але матерія головніша, вона матір усіх речей і здібна до безкінечного виробництва нових форм;

- діалектичне осмислення природніх змін «..Те, що було насінням, стає стеблиною, ..потім колоссям, ..потім хлібом і т.д.» ;

- людина невід’ємна частина природи (мікрокосм), яка відтворює макросом (великий світ);

- виділяють ступені пізнання: відчуття, розсудок і розум.

Таким чином, натурфілософія епохи Відродження має пантеістичний характер та заснована на засадах природних законів.