?Питання №28 Ідеалістична діалектика Гегеля

Вчення Г.В. Гегеля (1770-1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії та об`єктивного ідеалізму. Він розвинув вчення про закони і категорії діалектики, вперше в систематизованому вигляді розробив основні принципи діалектичної логіки. Гегель входить в четвірку найвеликих мислителів в історії людства, таких як Платон, Арістотель, Кант. При підтримці Шеллінга він отримує місце доцента в Йєнському університеті, потім стає професором, видає разом з Шеллінгом «Критичний філософський журнал», проявляючи себе яскравим публіцистом. Тільки у 36 років він заявив про себе як самостійний філософ, видавши свою роботу “Феноменологія Духа”.

Біограф Г.В.Гегеля Карл Розенкранц так писав про його спадщину: “Його творчість була тихим рухом розуму, безперервною поступальною роботою всієї його сутності.”

Велику роль Г. Гегель приділяв розуму. Він вважав, що розум – це здібність осягати і долати протиріччя, які є знаряддям істини. Якщо немає протиріч, то це симптом того, що людина помиляється. В світі суттєву роль грає єдність протилежностей, тому, що ми, щоб осягнути цю єдність, повинні розглядати її у формі логічних протиріч (холодне-гаряче, біле-чорне, гостре-гладке). З цього витікає, що розум – це найвища пізнавальна здібність людини, а знаряддям розумного пізнання є поняття.

В роботі “Феноменологія Духа” Г. Гегель приділив увагу поняттям та їх типам, перемістивши акцент з інтуїції на поняття. Поняття він визначив як розгорнуте розуміння сутності, виділивши

2 типи понять

абстрактно-загальне

- це наші загальні уявлення, якими ми користуємося за допомогою нашого розсудку (дім, яблуко, дружба)

конкретно-загальне

- це знання, на які спирається кожна серйозна наука, без яких неможливо висловити істину (простір, час, безкінечність)

У філософському діалектичному методі пізнання є певні сходинки:

розсудок;
негативний розум (проміжний етап між розсудком і розумом);
спекулятивний розум, який недосяжний до мислення, тому що воно спрямоване на кінцеві природні речі.

В роботі “Наука логіки” Г. Гегель вказує, що поняття не мисляться без протиріч, тому найвищою формою логіки є діалектика.

Виходячи з діалектичної логіки істина пізнається не відразу і не вичерпується готовим результатом, тобто це є процес (виводить поняття відносної істини, яка буде уточнюватися і розвиватися).