Питання №82 Позитивістські тенденції в сучасній філософії

Позитивізм – філософський напрямок, який виник у ХІХ ст. , який за основу обрав єдине джерело істинного, дійсного знання – це конкретні (емпіричні) науки. Засновники - французькі філософи К. Сен-Сімон і О. Конт. Позитивісти відкидали пізнавальну цінність філософських досліджень, абстракцію як засіб отримання знань. Позитивізм намагався довести, що усі проблеми, поняття і положення попередньої філософії ( про буття, сутності, причини та ін.), які мають велику міру абстрактності, не можуть бути вирішені і перевірені за допомогою досвіду, а значить, вони хибні і позбавлені смислу. Намагання створити нову «позитивну» філософію за зразком емпіричних наук, перетворило позитивне знання у різновид суб’єктивного ідеалізму.

Роль науки зводиться до опису, а не поясненню фактів, які розуміються як певні стани свідомості. Пізнання, за думкою позитивістів, не йде далі чуттєвого сприйняття, а постановка питання про існування об’єктивного, незалежного від сприйняття зовнішнього світу є ненауковою, «метафізичною». Велике поширення позитивізм набув у буржуазній соціології ХІХ-ХХ ст.

Питання №22 Сучасні релігійно-філософські вчення. Неотомізм.

Неотомізм ( 70-ті рр. ХІХ ст.- Ж. Мартен, Е. Жільсон, Г. Манзер (Франція) та ін.)

Основні ідеї

- в основі лежить католицька філософія, яка оновила вчення Ф. Аквінського;- боротьба проти марксизму (діалектичного і історичного матеріалізму);

- виступ проти ірраціоналізму і суб’єктивізму;

- існування світу не залежить від людини;

- необхідність створити філософію, яка надасть цілісну картину дійсності;

- віра і знання доповнюють один одного, як два даних богом джерела істини;

- віра повинна бути розумною і спиратися на логічне обґрунтування, але вона потрібна там, де немає знання;

- визнання існування бога – це не віра, а знання;

- бог не тільки створив світ, але й постійно присутній в ньому;

- пояснити рух, виходячи з нього самого неможливо, для цього необхідно ввести поняття двигуна (бога);

- форми – це ідеї бога, тіло людини підкоряється природі, а душа - безсмертна і створена богом

Питання №18 Філософська антропологія у XX ст.

Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходило з ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, що відтворює цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

Питання №44 Особливості розвитку сучасної світової філософії. Основні проблеми та напрямки. (теж саме, що питання №89)

Питання №5 Категорія «буття», її зміст. Основні форми буття. Специфіка буття людини.

Буття – це жива субстанція, яка характеризується такими параметрами:

1. кожна річ є самостійний факт, на який ми звертаємо свою увагу;

2. кожний об’єкт має структуру, частини якої співвідносяться одна з одною;

3. кожна річ обов’язково вказує на своє виникнення і має своє певне призначення.

Таким чином, для античної філософії характерно сприйняття цілісності буття і мислення, закладаються основи для пізнання сущого.

В середні віки, у зв’язку з релігійністю філософії, оформлюється онтологічне доведення буття Бога, тобто абсолютне буття виводиться з загального поняття буття.

В добу Відродження і Нового часу буття розглядалося як щось тілесне, як об’єктивна реальність, яка протистоїть людині і його розуму. Природа розуміється поза відношення до неї людини, як свого роду механізм, який діє сам по собі.

Сучасна філософія ХХ ст. розглядала буття як людське існування, як життя. Частина філософів інакше оцінювала буття людини по відношенню до бога. На їхню думку, на межі життя людина залишається самотньою у Всесвіті і тому жадає Бога. Бог розглядається не як творець світу, а як єдина жива сутність у Всесвіті.

Існують наступні типи онтології:

1. буття речей (тіл) і процесів;

2. буття людини;

3. буття духовного (ідеального);

4. буття соціального ( індивідів, соціумів, спільнот).

Проблемами буття речей і фізичного буття людини глибоко займаються природничі науки. Буття соціальне і духовне більш цікавить філософію, соціологію, політологію та ін. науки. Духовне буття включає до себе багатогранні процеси, явища, які пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; це сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва. Таким чином, духовне життя охоплює світ ідеального (ідеї, гіпотези, теорії).

Сфери духовного буття

Духовне виробництво	Суспільна свідомість	Духовна культура
Формування духовних потреб людей, виробниц-тво суспільної свідомос-ті	Відображає суспільне життя, творить його і прогнозує	Включає до себе ідеї, теорії, що становлять зміст духовного життя

Буття людини певним чином визначається її потребами і інтересами. Потреби – це рушійна сила розвитку людини і суспільства, основа її інтересів. Інтереси притаманні тільки людині і є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинів людей. Як говорив Г. Гегель: «Інтереси рухають народами»

Всі явища у світі підпорядковані визначеним законам. В природі закони реалізуються несвідомо, в результаті об’єктивної взаємодії матеріальних тіл. В суспільстві всі соціальні закони реалізуються завдяки відомій цілеспрямованій діяльності людей, суб’єктивному фактору. Реалізація закону залежить від відповідних умов. Але люди при цьому не утворюють самі закони, а тільки обмежують або розширюють сферу їх діяльності у відповідності із своїми потребами й інтересами. Самі ж закони існують об’єктивно, незалежно від свідомості людей, як вираз необхідних, суттєвих, внутрішніх відносин між властивостями речей або різними тенденціями розвитку.