Сутність світоглядної концепції Анаксагора

1. речей», які поділяються до безкінечності на частки;

2. в кожній речі є частка кожної іншої (у білому є чорне, у важкому - легке);

3. життя світу – це процесс, тому пояснити його тільки за рахунок одного існування часток та їх подільності неможливо;

4. крім часток, існує окрема від них сила (розум – «нус»), яка приводить частки у рух до дійсного часу у світі;

5. у початковому стані світу усі речі були змішані, і тільки «нус» існував сам по собі; при його доторкуванні до цієї суміші виник колоподібний рух, в наслідок якого почали віддалятися один від одного плотне і розріжене, тепле і холодне, сухе і вологе;

6. шляхом згущення поступово утворилися хмари, із хмар - вода, з води- земля, з землі – каміння;

7. земля – це площина, яка має форму барабану і тримається на повітрі.

Таким чином, матеріалістичні вчення Емпдокла і Анаксагора більш раціональні і звільнені від міфологічних уявлень. Вони підготовили виникнення атомістичних вчень Левкіппа Демокріта та ін.

Демокріт (др. пол. V - поч. ІV ст.. до н.е.) зробив спробу надати матеріалістичне пояснення існуванню речей, їх множини, руху та мінливості.

Сутність теорії Демокріта

1. існує пустота, в якій виникає рух часток;

2. частки не можуть поділятися до безкінечності, вони складаються з неподільних «атомів»;

3. усі складні тіла утворені різноманітними поєднаннями атомів, які відрізняються один від одного формою, порядком і положенням;

4. атоми і пустота не сприймаються на слух, зір, але їх існування і властивості пізнаються чуттєвими спостереженнями і мисленням;

5. організми виникають з різних фізичних умов, життя і смерть організмів це поєднання і роз’єднання атомів;

6. душа не може бути безсмертна, бо вона теж складається з вогняних атомів, отже потойбічний світ теж не існує.

Демокрітом розроблене вчення про пізнання, в основі якого лежать відчуття. Але, на думку філософа, існують предмети і властивості предметів, які за причиню малої величини не доступні чуттям, тому вони осягаються розумом Наприклад, ми не можемо побачити атомів, з яких складаються речі, але ми переконуємося в їхньому достовірному існуванні за допомогою розуму.

Питання №20 Філософія софістики та філософське вчення Сократа.

Софістику представляли філософи Протагор, Гордій, Гіппій і Продик. Історичною причиною появи софістів стало панування рабовласницької демократії, створення нових виборних установ (народного зібрання і суду), що породжувало потребу у підготовці людей, які володіли мистецтвом судового і політичного красномовства, вміли переконувати силою слова. Софісти стали вчителями мудрості, політичних знань і риторики.

Сутність філософських поглядів софістів

1. усі людські поняття, етичні норми і оцінки відносні;

2. матерія рухлива, тому всі сприйняття людини відносні;

3. кожне ствердження може бути на рівній підставі протипоставлене суперечному йому ствердженню;

4. ніщо не існує; якщо існує щось суще, то воно не пізнається або пізнається, але це пізнання не можна пояснити;

5. знатність – це вимисел, природа нікого не створила рабом, усі люди народжуються вільними;

6. кожна влада встановлює свої закони, які корисні для неї самої.

В цілому софісти зосередили свою увагу на соціальних питаннях, на бутті людини, проблемах комунікації. Деякі з них навчали прийомам і формам переконання незалежно від питання про істиність доведених положень і навіть використовували дивні рухи думки, наприклад: «Те, що ти не загубив, ти маєш; ти не загубив роги, значить, ти їх маєш». Софісти дійшли до ідеї, що доводити можна все що завгодно, як і спростувати в залежності від інтересу і обставин.

Сократ розвинув вчення, яке будувалося на об’єктивному ідеалізмі. Звинувачений у вільнодумстві, у запереченні усталених богів, що «розбещує» молодь, він був засуджений і випив кубок з ядом. Сократ не залишив після себе праць, а його думки дійшли до нас через твори його учнів Ксенофонта, Платона, Аристофана, Аристотеля. Своє вчення він викладав у формі дискусії або бесіди, вважаючи, що філософія - це не роздуми і розгляд природи, а вчення про те, як потрібно жити. Головна задача пізнання – пізнати самого себе.