Питання №45 Сенсуалізм і агностицизм філософії Нового часу. Берклі, Юм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, а раціоналізм – через діяльність розуму.

Сенсуалізм – джерело всіх знань є відчуття (“Нічого нема в розумі , чого не було б у відчуттях” Дж.Локк)

Агностици́зм (от др.-греч. ἄγνωστος — непознаваемый, непознанный) — направление в философии, считающее невозможным объективное познание окружающей действительности посредством собственного опыта. Таким образом, агностицизм подвергает сомнению истинность или возможность доказательства или опровержения утверждений в некоторой области, особенно в метафизике и теологии.

Агностицизм в теории познания

Агностицизм также можно определить как учение, основанное на следующем утверждении: поскольку весь процесс познания основан на опыте, а опыт субъективен, то субъект не сможет постичь суть исследуемого объекта, «вещь в себе». Таким образом, роль науки сводится к познанию опыта, а не сущности вещей и явлений. В этом смысле, агностицизмом является любое философское учение, отрицающие возможность достижения абсолютной истины, например, кантианство.

Юм считал, что наше познание начинается с опыта и ограничивается им, нет никакого врождённого знания. Поэтому мы не можем знать источник нашего опыта и не можем выйти за его пределы (знания будущего и бесконечности). Опыт всегда ограничен прошлым. Опыт состоит из восприятий, восприятия делятся на впечатления (ощущения и эмоции) и идеи (воспоминания и воображения).

После восприятия материала познающий начинает обрабатывать эти представления. Разложение по сходству и различию, далеко друг от друга или рядом (пространство), и по причинно-следственной связи. Всё состоит из впечатлений. А каков источник ощущения восприятия? Юм отвечает, что существует, по меньшей мере, три гипотезы:

Существуют образы объективных предметов (теория отражения, материализм).

Мир — это комплекс ощущений восприятия (субъективный идеализм).

Ощущение восприятия вызывается в нашем уме Богом, высшим духом (объективный идеализм).

Джордж Бе́ркли (англ. George Berkeley; 12 марта 1685 — 14 января 1753) — английский философ, известный своей системой спиритуалистической философии; клюнский епископ в Ирландии. Последовательно развивал тезис о том, что бытие — это или то, что воспринимается, или тот, кто воспринимает.

Философское мировоззрение Беркли развилось отчасти, как протест против господствовавших в его время реалистических и материалистических идей, отчасти же под влиянием сенсуализма Локка. По учению Беркли только дух существует на самом деле, весь же материальный мир является одним обманом наших чувств; непроизвольность этого обмана коренится в первоначальных представлениях, возбуждённых душой всех душ — самим Богом. Этот спиритуализм Беркли послужил поводом для многочисленных недоразумений и возбудил против себя как философов, так и богословов.

Питання №56 Раціоналізм Нового часу. Декарт, Спіноза.

Представники раціоналістичного напрямку у філософії Нового часу ставили собі за мету вирішити проблему розробку наукового методу пізнання через діяльність розуму. Раціоналісти не відкидали чуттєвого пізнання, але вважали, що: чуття дають недостовірну інформацію та дані органів чуття мусять бути проаналізованими нашим розумом.

Рене Декарт основу основ бачив у мисленні. Головним методологічним засобом, що підкреслює значущість саме мислення як елемента пізнання. Все те, що викликає сумнів має бути відкинутим. Найбільш беззаперечним є лише факт власного існування, що надає змогу мислити.

Декарт формує основні правила дедуктивного методу, пізнання від загального до конкретного:

1. Дослідження будь-якого факту необхідно починати простого і очевидного

2. Необхідно постійно зберігати безперервний ланцюжок висновків.

Філософ Спіноза також виходив з переконання в тому, що за допомогою раціональної дедукції можливе повне і всебічне пізнання навколишнього світу, однак всю пізнавальну діяльність розділив на особливі види:

1. Пізнання першого роду, що дає неправильну, помилкову інформацію.

2. Розум, або пізнання другого роду, за допомогою яких ми мислемо на абстрактному, загальному рівні.

3. Інтуітивне знання, що надає нам безумовно правільні відомості про навколишній світ.