Хронологія подій Болонського процесу

Дата	Місце	Головний зміст події
Квітень 1997 р.	Лісабон, Португалія	Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні
Травень 1998 р.	Париж, Франція	Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції
Травень 1999 р.	Копенгаген, Данія	Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті - 1" на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у EU.
Червень 1999 р.	Болонья, Італія	Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн
Березень 2001р.	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар "Транснаціональна освіта", прийняття рекомендацій
Березень 2001 р.	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи "Втілення в життя Болонської декларації"
Березень 2001р.	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
Квітень 2001р.	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа
Травень 2001р.	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн
Травень 2001р.	Прага, Чехія	Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Червень 2001 р.	Рига, Латвія	Зустріч в рамках мереж ENIC і NARIC. прийняття документа "Визнання результатів навчання у Болонському процесі"
Березень 2002 р.	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і пов'язаних з ними наук; компетенція випускників
Травень 2003 р.	Грац, Австрія	II конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
Вересень 2003 р.	Берлін, Німеччина	III зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Грудень 2003 р.	Київ, Україна	Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій
Травень 2005 р.	Берген, Норвегія	IV Конференція міністрів країн Європи відповідальних за вищу освіту
Травень 2007 р	Лондон, Велика Британія	V конференція міністрів країн Європи, відповідальних . за вищу освіту
Наступна Конференція міністрів планується до проведення 28-29 квітня 2009 року в університетах Leuven (Нідерланди) і Louvain-la-Neuve (Бельгія).

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процессу

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
1999	Австрія. Бельгія, Болгарія, Великобританія. Греція. Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія. Іспанія, Італія. Латвія. Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія. Польща. Португалія, Румунія. Словаччина. Словенія. Угорщина. Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.
2001	Кіпр, Ліхтенштейн. Туреччина, Хорватія.
2003	Албанія, Андорра. Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія). Росія.
2005	Україна, Молдова, Вірменія. Азербайджан.

8. Принципи побудови систем вищої освіти Англії; Італії, Німеччини, Франції та інших країн ЄС.

Структура світової вищої освіти видасться надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:

Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою с освіта в Італії. Іспанії, Автрії, Фінляндії, Швеції.

Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію Humboldt університету та на окремий нецніверситетський сектор вищої освіти, що мас чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.

Достатньо ефективною для світової вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне кавчання у справжньому ВНЗ (це, нерідко, - особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу, до трьох років, та умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок - випускники легко знаходять роботу.

Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейською університету, - установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

Ця тенденція чітко спостерігається сьогодні головно в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували достатньо обмежену кількість завдань щодо збереження і зміцнення державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно- (чи мало-) дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом с Японія).

Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

запропонувати професійно орієнтовані та економічна вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;

забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат па вищу освіту;

запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;

- поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.

Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти відбувається паралельна диверсифікацією ступенів і кваліфікацій, які вилаються різними закладами освіти.

Існує традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням та структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїттям післябакалаврськнх студій, що частково базуються на модульній системі.

Таким чином, в європейських університетах історично склалися два цикли підготовки -перший - початковий (undergraduate) та другий - завершальний (graduate). Перший цикл дає змогу отримати ступінь бакалавра, другий - магістра. Після завершення повного курсу вищої освіти за допомогою аспірантури (post graduate) здобувається ступінь доктора наук (доктора філософії). Саме цю структуру циклів вищої освіти, не конкретизуючи назв ступенів (окрім докторського звання), пропонують документи Болонського процес

Втім, у багатьох європейських країнах ще й досі існує одноциклічна вища освіта, яка не встигає задовольняти потреби ринку праці, що неухильно зростають. Наявність короткого першого циклу, на думку фундаторів Болонського процесу, має дозволити більш швидке поповнення ринків праці європейських держав. Отже, сформулюємо коротко переваги структури "бакалавр - магістр":

структура "бакалавр - магістр" стала світовим стандартом і сприяє визнанню європейських ступенів в Європі І світі;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню індивідуальних освітніх потреб студентів;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню академічних потреб закладів освіти;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню потреб ринку праці.

Довгі одноциклічні програми вищої освіти спонукають велику кількість студентів припиняти навчання, не отримавши кваліфікації. Це € проблемою багатьох європейських країн. Позитивний досвід деяких країн, де запроваджена двоциклічна система вищої освіти (Велика Британія, США), свідчить про її переваги перед унітарною вищою освітою. Саме тому у Болоньї міністри прийняли зобов'язання щодо запровадження двоциклічної системи. Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу (ступінь бакалавра, або еквівалентна йому ступінь), повинна відповідати європейському ринку праці, підтверджуючи певний рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

9. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України.

Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та основними цілями є узгодженою зі структурами вищої освіти більшості європейських країн. Втім для входу України до загального простору вищої освіти Європи деякі автори вважають за необхідні наступні Інновації:

• широкомасштабну стратегію системної модернізації вищої освіти держави;

• систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки та внутрішнього розвитку України;

• державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей відповідно до міжнародних стандартних класифікацій освіти (МСКО-96, МСКО-97) та міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

• двоступеневу (двоциклову) структуру вищої освіти (бакалавр-магістр);

• загальноєвропейську систему вчених ступенів;

• систему акумуляції та трансферу кредитів ECTS;

• приведення у відповідність до вимог Болонського процесу «Закону про вищу освіту»;

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Однією Із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є саме реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.

Механізмом здійснення адаптації вищої освіти України до системи ECTS як інструменту реалізації принципів Болонського процесу є запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП). Завдання системи полягає не тільки у забезпеченні мобільності студентів та викладачів у межах навчального процесу та полегшення працевлаштування на ринках праці, а й, насамперед, є чинником підвищення якості вищої освіти.

Відомо, що якісна освіта є результатом системної реалізації багатьох чинників, серед яких одне із чільних місць займають технології навчання. Тому основним змістом діяльності сучасного університету є створення Інноваційного освітньо-виховного середовища. В умовах запровадження КМСОНП можна виділити два рівні реалізації цієї задачі:

• Формальний - формальне запровадження системи побудови занять за принципом введення залікових одиниць (кредитів). На цьому рівні жодних змін в системі організації навчання не здійснюється, а трудомісткість засвоєння навчальних дисциплін, визначена в даний час державними освітніми стандартами в годинах аудиторного навантаження, перераховується в залікові одиниці.

• Інноваційний - основою побудови навчального процесу є кредит. Кредитний принцип організації навчального процесу є основою для зміни технології навчання на модульну (модульна побудова змісту, контролю рівня знань та організації роботи студента і викладача). Введення кредитування та модулів дає можливість: створити навчальні плани „нового типу"; розробити нові програми з навчальних дисциплін за модульним принципом; широко використовувати тестування та уніфікувати технологію контролю знань з метою підвищення їх об'єктивності; оптимізувати планування навчального процесу, роботу викладача і студента.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

10. Система вищої освіти у країнах Європи та Америки.