- •1. Національний зміст української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •2. Розвиток реалізму в українському мистецтві слова 70-90-х рр. Хіх ст.
- •3. Тематичні обрії української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •4. Характеристика літературного процесу в Україні 70-90-х рр. Хіх ст.
- •5. Нові тенденції в зображенні народного життя в українській літературі 70-90-х рр. Хіх ст.
- •6. Характеристика української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •7. Жанрова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •8. Образ України в поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •9. Національний зміст української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •10. Провідні концепції та мотиви української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •11. Жанрово-стильова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •12. Ідейно-тематичний зміст української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •13. Жанрова специфіка української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •14. Ідейно-тематичний зміст української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •15. Жанрові ознаки української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •16. Піднесення і розвиток української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •17. Піднесення і розвиток українського театру і драматургії в 70-90-х рр. Хіх ст.
- •18. Провідні мотиви поезії Івана Манжури.
- •19. Провідні мотиви поезії Якова Щоголева.
- •20. Ліричний герой поезії Павла Грабовського.
- •21. Характеристика поетичного доробку Павла Грабовського: своєрідність розробки проблеми ролі митця у житті народу, тема недолі трудівників, національний зміст творчості.
- •22. Мотиви лірики Бориса Грінченка.
- •23. Реалістичність оповідань Бориса Грінченка з народного життя. Моральна проблематика у творах письменника («Без хліба», «Украла», «Дзвоник», «Батько та дочка» та ін.).
- •24. Ідейно-тематичний та композиційний зв'язок повістей Бориса Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
- •25. Панорама пореформеного села у повісті і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •26. Зображення життя селян у повісті і. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».
- •27. Показ селянського життя, художня переконливість у розкритті трагедії людини в повісті і. Нечуя-Левицького «Бурлачка».
- •28. Аспекти життя селянства у творі і. Нечуя-Левицького «Дві московки».
- •29. Реалістичний характер творчості Панаса Мирного.
- •30. Роман Панаса Мирного «Повія» як епопея народного життя на Україні кінця хіх ст.
- •31. Композиційно-сюжетна структура та глибина дослідження соціальних процесів у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
- •32. Перша п’єса Марка Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю»: традиції і новаторство, мелодраматичність та етнографізм. Соціальний зміст п’єси «Глитай або ж Павук».
- •33. Оригінальність п’єси м. Старицького «Талан». Психологічність зображення характеру головного персонажа.
- •34. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Не судилось».
- •35. Ідейно-тематичний зміст п’єси м. Старицького «За двома зайцями». Засоби сатиричного зображення у творі.
- •36. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Маруся Богуславка».
- •38. Морально-етична проблематика п’єси і. Тобілевича «Хазяїн».
- •39. П’єса і. Тобілевича «Хазяїн»: життєва основа, морально-естетична проблематика, особливості образної системи та жанрової специфіки.
- •40. Історична трагедія і. Тобілевича «Сава Чалий»: джерела твору. Співвідношення романтичного та реалістичного у п’єсі.
- •41. Характеристика поетичного доробку Івана Франка.
- •42. Основні мотиви поезії Івана Франка.
- •43. Складність культурологічного змісту збірки Івана Франка «Зів’яле листя».
- •44. Тематично-ідейний зміст збірки Івана Франка «з вершин і низин».
- •45. Філософський зміст поем Івана Франка «Мойсей», «Смерть Каїна».
- •46. Проблема сенсу людського буття у поемах Івана Франка «Іван Вишневий», «Смерть Каїна».
- •47. Характеристика прозового доробку Івана Франка.
- •48. Новаторство Івана Франка у прозі (на матеріалі прочитаних творів).
- •49. Особливості прози Івана Франка. Новаторство письменника у прозових творах.
- •50. Характеристика драматургічного доробку Івана Франка.
- •51. Майстерність Івана Франка у п’єсі «Украдене щастя»: особливості композиційної будови, морально-етична проблематика, засоби творення характерів.
- •52. Художнє вираження психологічної та міфологічної тематики у прозі Івана Франка («Сойчине крило», «Терен у нозі»).
- •53. Аналіз віршів
- •2) “Виклик” Старицький
- •4) «Народові українському» Грабовський
- •5) Франко «Як почуєш вночі»
- •6) Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
- •7)Франко. Пролог до поеми «Мойсей»
- •8) Франко. Уривок з вірша «Каменярі»
- •9) Франко. «Не пора…»
- •10) Франко. «Земле, моя всеплодющая мати»
- •11) Грінченко. Вірш із циклу «Зернятка»
- •12) Грінченко «Смутні картини»
13. Жанрова специфіка української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
Українська проза цього періоду позначена різноманітними жанрово-стильовими пошуками. Дебютує в жанрі оповідання Марко Вовчок, пізніше з'являється її соціальна повість "Інститутка". Значне місце займають антикріпосницькі оповідання соціальної та сімейно-побутової тематики ("Козачка", "Горпина", "Сестра", "Свекруха"). Майстерно використовуючи принцип контрастного зображення, письменниця протиставляє світлі поривання людей і жорстоку дійсність. Галерея жіночих образів - Олеся, Горпина, Одарка доносить до читача весь жах безправного становища жінки-кріпачки. Проблеми визначають гострі конфлікти і в оповіданнях Ю. Федьковича ("Хто винен?", "Сафат Зінич", "Максим Чудатий"). Письменник звертається до психологічного аспекту в зображенні конфлікту. У його прозі переважають теми з жовнірського та селянського життя, і всі вони здійснені в оповідній манері. Але особа оповідача в них не є сталою. Часто вона переходить до самого письменника ("Люба-згуба", "Кобзар і жовніри"). Залежно від особистості оповідача стиль оповідань ІО. Федьковича набуває певного забарвлення - якщо це селяни ("Хто винен?"), то в творі переважають глибокий ліризм і особливості усного мовлення.
Одна з найталановитіших реалістичних соціально-побутових повістей І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" насичена епізодами сімейного життя, які в сатиричній і гумористичній стихії розкривають егоїзм, бездуховність та черствість рідних між собою людей.
Перший в українській літературі соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1880) Панаса Мирного простежує розвиток характерів протягом цілих історичних епох, в умовах соціально-економічних змін і оновлень.
Ще одна жіноча доля постає в романі Панаса Мирного "Повія" (1883).
Соціально-філософську тенденцію в прозі представляють повісті Панаса Мирного "Лихі люди", "На дні", а також "Борислав сміється" І. Франка, "Пропащий чоловік" М. Павлика. Ці твори, викриваючи існуючий лад, у романтично піднесеному плані малювали окремі риси суспільного майбутнього.
Суттєвим кроком у розвитку великої епічної форми в українській літературі є створення соціально-побутового реалістичного роману. Досить часто в літературі цього періоду зустрічається такий жанровий різновид, як оповідання-казка. Твори Марка Вовчка "Невільничка", "Кармелюк", "Дев'ять братів і десята сестриця Галя" поетизують волелюбні народні характери.
14. Ідейно-тематичний зміст української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функціонування українського друкованого слова важливого значення набувала українська драматургія. Для неї у 70— 90-х роках були властиві широка соціальна проблематика, нові герої, досконала художня форма. Сценічно втілені п'єси Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Бориса Грінченка, Івана Франка розширювали сферу впливу української літератури, її функціональні можливості, спілкування з різними верствами народу. У Російській імперії театральна сцена була єдино можливим офіційним місцем, де звучала українська мова. Театр корифеїв (Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий) став найкращою суспільною, національною і естетичною школою. «Ці троє людей, — писав Іван Франко, — склали першу українську трупу, головними оздобами якої згодом були брати Івана Тобілевича, широко відомі артисти Садовський і Саксаганський, далі пані Заньковецька та Затиркевич і чимало інших талановитих артистів і артисток. Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві, і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найзнаменитіших артистів світової слави. Гра українських артистів була не дилетантською імпровізацією, а наслідком сумлінних студій, глибокого знання українського люду та його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».
До багатопроблемних і різножанрових досягнень української драматургії аналізованої доби відносять твори «Глитай, або ж Павук» та «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького, «Не судилось», «Талан» Михайла Стариць-кого, «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта», «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Степовий гість», «Серед бурі» Бориса Грінченка, «Учитель», «Сон князя Святослава», «Украдене щастя» Івана Франка.