33. Оригінальність п’єси м. Старицького «Талан». Психологічність зображення характеру головного персонажа.

П’єса «Талан» присвячена Марії Заньковецькій. Драма порушує низку важливих проблем: доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення суспільства до талантів, боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва.

Письменник вперше в українській літературі порушив тему трудових буднів українських акторі. «Із побиту малоруських акторів» - вказує автор у назві. Прогресивними акторами є:  Марія Лучицька, Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич, Роман Лемішка;

Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.

У театрі Лучицька веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець. У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору. Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу. Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.

34. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Не судилось».

Первісна назва драми – «Панське болото».

Драму побудовано на зіставленні світоглядних позицій інтелігента-демократа (Павло Чубань) та ліберала з поміщиків (Михайло Ляшенко); ширше – конфлікт охоплює стосунки панства і селянства.

Конфлікт морально-етичного плану (Михайло і Павло) закінчується остаточним розходженням сторін.

У творі підіймаються проблеми соціальної нерівності, людських стосунків, боротьби за кохання.

Основним конфліктом п’єси є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно багатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбством Михайла, його фальшивим, українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього. У п’єсі основна увага відведена образу панича Михайла. Саме він повніше всього представляє «панське болото», для нього власна втіха, власне задоволення – найголовніше. Для нього українство є тимчасовою модою. Зустрівши Катерину, Михайло закохався в неї. Збезчестивши й знеславивши дівчину, він змінює своє відношення до Катерини. Хоча панич ще переконує себе, що любить її, і жениться на ній, та насправді Катря вже йому байдужа. Зрештою, він відмовляється від Катерини. І хоча в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна із упевненістю сказати – це було тверде рішення або тимчасовий порив, що ні до чого б не привів. У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, що багато працює на благо народу – лікар Павло Чубань. В образі Павла автор втілив ідеали боротьби за звільнення народу шляхом поширення утворення, культури, єднання селян. В образах Катерини, Дмитра показані такі риси, як щиросердечна краса, щирість, співпереживання, почуття людського достоїнства. Насамперед такою є Катерина. Полюбивши Михайла й повіривши йому, Катря забуває про себе. Вона розуміє, що нерівя йому, дівчина не вірить у те, що вони будуть разом. Катря думає більше про Михайла, ніж про себе: згодна на все, аби тільки той був щасливий. Коли Катерина довідалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за її знівечену долю, іде на панський двір, щоб попередити коханого. Катерина дуже любить свою матір, усіляко піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити. Дмитро – добрий хлопець. Він піклується й про Катерину, і про її матір, допомагає їм по господарству й переживає, коли бачить, що Катерина полюбила панича. І тому, що сам любить її, не вірить у щастя Катерини з Михайлом. Дмитро майже переконаний – награвшись із нею, панич покине дівчину. Юнак настільки великодушний, що готовий забути ганьбу Катерина, женитися на ній. Наприкінці драми Дмитро виступає як месник за несправедливості, заподіяні «панським болотом» не тільки Катерині, а й всім селянам. Він підпалює панський двір, хоче вбити Михайла.