- •1. Національний зміст української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •2. Розвиток реалізму в українському мистецтві слова 70-90-х рр. Хіх ст.
- •3. Тематичні обрії української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •4. Характеристика літературного процесу в Україні 70-90-х рр. Хіх ст.
- •5. Нові тенденції в зображенні народного життя в українській літературі 70-90-х рр. Хіх ст.
- •6. Характеристика української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •7. Жанрова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •8. Образ України в поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •9. Національний зміст української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •10. Провідні концепції та мотиви української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •11. Жанрово-стильова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •12. Ідейно-тематичний зміст української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •13. Жанрова специфіка української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •14. Ідейно-тематичний зміст української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •15. Жанрові ознаки української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •16. Піднесення і розвиток української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •17. Піднесення і розвиток українського театру і драматургії в 70-90-х рр. Хіх ст.
- •18. Провідні мотиви поезії Івана Манжури.
- •19. Провідні мотиви поезії Якова Щоголева.
- •20. Ліричний герой поезії Павла Грабовського.
- •21. Характеристика поетичного доробку Павла Грабовського: своєрідність розробки проблеми ролі митця у житті народу, тема недолі трудівників, національний зміст творчості.
- •22. Мотиви лірики Бориса Грінченка.
- •23. Реалістичність оповідань Бориса Грінченка з народного життя. Моральна проблематика у творах письменника («Без хліба», «Украла», «Дзвоник», «Батько та дочка» та ін.).
- •24. Ідейно-тематичний та композиційний зв'язок повістей Бориса Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
- •25. Панорама пореформеного села у повісті і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •26. Зображення життя селян у повісті і. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».
- •27. Показ селянського життя, художня переконливість у розкритті трагедії людини в повісті і. Нечуя-Левицького «Бурлачка».
- •28. Аспекти життя селянства у творі і. Нечуя-Левицького «Дві московки».
- •29. Реалістичний характер творчості Панаса Мирного.
- •30. Роман Панаса Мирного «Повія» як епопея народного життя на Україні кінця хіх ст.
- •31. Композиційно-сюжетна структура та глибина дослідження соціальних процесів у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
- •32. Перша п’єса Марка Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю»: традиції і новаторство, мелодраматичність та етнографізм. Соціальний зміст п’єси «Глитай або ж Павук».
- •33. Оригінальність п’єси м. Старицького «Талан». Психологічність зображення характеру головного персонажа.
- •34. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Не судилось».
- •35. Ідейно-тематичний зміст п’єси м. Старицького «За двома зайцями». Засоби сатиричного зображення у творі.
- •36. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Маруся Богуславка».
- •38. Морально-етична проблематика п’єси і. Тобілевича «Хазяїн».
- •39. П’єса і. Тобілевича «Хазяїн»: життєва основа, морально-естетична проблематика, особливості образної системи та жанрової специфіки.
- •40. Історична трагедія і. Тобілевича «Сава Чалий»: джерела твору. Співвідношення романтичного та реалістичного у п’єсі.
- •41. Характеристика поетичного доробку Івана Франка.
- •42. Основні мотиви поезії Івана Франка.
- •43. Складність культурологічного змісту збірки Івана Франка «Зів’яле листя».
- •44. Тематично-ідейний зміст збірки Івана Франка «з вершин і низин».
- •45. Філософський зміст поем Івана Франка «Мойсей», «Смерть Каїна».
- •46. Проблема сенсу людського буття у поемах Івана Франка «Іван Вишневий», «Смерть Каїна».
- •47. Характеристика прозового доробку Івана Франка.
- •48. Новаторство Івана Франка у прозі (на матеріалі прочитаних творів).
- •49. Особливості прози Івана Франка. Новаторство письменника у прозових творах.
- •50. Характеристика драматургічного доробку Івана Франка.
- •51. Майстерність Івана Франка у п’єсі «Украдене щастя»: особливості композиційної будови, морально-етична проблематика, засоби творення характерів.
- •52. Художнє вираження психологічної та міфологічної тематики у прозі Івана Франка («Сойчине крило», «Терен у нозі»).
- •53. Аналіз віршів
- •2) “Виклик” Старицький
- •4) «Народові українському» Грабовський
- •5) Франко «Як почуєш вночі»
- •6) Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
- •7)Франко. Пролог до поеми «Мойсей»
- •8) Франко. Уривок з вірша «Каменярі»
- •9) Франко. «Не пора…»
- •10) Франко. «Земле, моя всеплодющая мати»
- •11) Грінченко. Вірш із циклу «Зернятка»
- •12) Грінченко «Смутні картини»
17. Піднесення і розвиток українського театру і драматургії в 70-90-х рр. Хіх ст.
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами. Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Важливе значення для розвитку українського театрального мистецтва мав аматорський театральний рух. Його найбільший розквіт припадає на 60-70 роки XIX століття. Серед аматорських театральних гуртків, які існували на Україні в 60-70-х роках, особливо виділялись гуртки в містах Києві, Чернігові, Полтаві, Бобринці, Єлизаветграді (нинішній Кіровоград). Поруч з українськими п'єсами аматори виставляли чимало творів російських драматургів. Так, київський гурток, крім "Наталки Полтавки" І. Котляревського і "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, показував на сцені "Горе от ума" Грибоедова, "Скупого рыцаря" Пушкіна, "Ревизора" і "Женитьбу" Гоголя, "Грозу", "Бедность не порок" і "Не в свои сани не садись" Островського та інші. Аматорські театральній гуртки були справжньою школою сценічної майстерності для ряду видатних діячів українського театру. У київському гуртку починали свою театральну діяльність драматург і актор Михайло Петрович Старицький (1840-1904) та його друг і соратник - великий український композитор Микола Віталійович Лисенко (1842-1912). В аматорських гуртках Бобринця і Єлизаветграда вперше проявилась велика обдарованість актора і драматурга Марка Лукича Кропивницького (1840-1910). В аматорських виставах ще до виступу на професіональній сцені випробувала свої сили геніальна українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька (1860-1934). Брати Тобілевичі (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський і Микола Садовський) також починали свою творчу діяльність як активні учасники аматорських гуртків.
Перша видатна українська професіональна трупа була заснована в Києві в 1883 році. її очолив М. Старицький. Починаючи з 1886 року, гастролі українських труп стали постійною складовою частиною столичних театральних сезонів. Спектаклі корифеїв привернули до себе увагу багатьох видатних діячів російської культури, їх постійними відвідувачами були А. П. Чехов, І. Ю. Репін, В. В. Стасов, П. І. Чай-ковський, Л. М. Толстой. А. П. Чехов особисто був знайомий з Кропивницьким, Садов-ським, захоплювався їхнім талантом. Надзвичайно високо він оцінював обдарованість Заньковецької, яку вважав геніальною артисткою. Не менш красномовні факти свідчать про любов Толстого до українських корифеїв. Велетень російської літератури з глибоким хвилюванням дивився українські вистави, зокрема ті, в яких брала участь М. Заньковецька. В історію братерського єднання російської та української театральних культур яскраву сторінку вписав перший Всеросійський з'їзд сценічних діячів, що відбувся в Москві в 1897 році. Передові діячі українського театру з трибуни з'їзду проголосили рішучий протест проти приниження і прямого переслідування українського сценічного мистецтва. Їх палко підтримали російські митці. Ряд пропозицій українських сценічних діячів, що стосувались піднесення ідейного рівня, реалізму і народності театрального мистецтва, знайшли відбиток в загальних резолюціях з'їзду. Отже, роль демократичного українського театру не обмежувалась сферою мистецтва. Він мав суспільне значення. Народний український театр був дійовим засобом у боротьбі за звільнення трудящих з-під соціального і національного гніту. Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія і театральне мистецтво досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення й становлення національного театру, була нерозривно зв’язана з ним загальними інтересами. Українська драматургія спиралася на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка.