25. Панорама пореформеного села у повісті і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Кайдашева сім’я – це ціла епопея життя українського селянства в перші десятиріччя після реформи 1861 року. Тема повісті – змалювання жалюгідності дрібновласницького побуту селянської сім'ї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина селянства, темного, забитого віками панщини, роз'єднаного новими капіталістичними порядками. І. Нечуй-Левицький виводить цілий ряд виразних народних типів: старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини — незграбний суворий Карпо і жвавий, палкий Лаврін, їхні невістки - горда, „з перцем" Мотря, тиха, мрійлива Мелашка. Селянське малоземелля, вічні нестатки, духовна темрява породжують в родині взаємну заздрість, плітки, ворожнечу.

Письменник висміює дрібновласницький індивідуалізм Омелька, його релігійну забобонність, з позиції здорової народної моралі засуджує в його образі потворне явище - пияцтво. Безкінечні родинні чвари і пияцтво убили у ньому віру в краще життя і довели до трагічної смерті. Облесливість у розмовах, неприродна, фальшива манірність, прагнення почваритися перед біднішими, зневажання їх роблять Кайдашиху смішною. У родинних сварках вона виявляє свою грубість і жорстокість. Характери ж синів Кайдаша, як і його невісток, формуються в умовах пореформеної дійсності. Карпо в стосунках з усіма виявляє свою гордість і впертість. До пари йому й Мотря, котра дуже швидко виявила свій незалежний характер злої та егоїстичної молодиці. Але особливо вплив середовища помітний на змінах у вдачі доброго, м'якого Лавріна і щирої, поетичної Мелашки. В кінці повісті вони постають обмеженими, дріб'язковими, егоїстичними, як і всі члени родини.

26. Зображення життя селян у повісті і. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

Повість «Микола Джеря» (1876) є одним із визначних творів Нечуя-Левицького, найбільш яскравим зразком антикріпосницької літератури 70-х років і разом із тим твором про становище заробітчан-бурлак. У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промисловцями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями. Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на боротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після скасування кріпосного права.

У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу: кріпосника Бжозовського, посесора Бродовського, отамана рибалок Ковбаненка, панського осавула, поліцейського пристава, попа. Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.

У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Письменник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення. Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх кріпаків. Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протестанта, бунтаря Миколи Джері.

Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробітчан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (посесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску. Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тісних і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стравою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовецького промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесором, з отаманом рибалок.

Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини, потім так звані згінні дні, шарварок. Людське жито стояло й осипалося — його ніколи було жати, — а селян все гнали й гнали на панщину. Жінкам з літа до осені також давали відгодовувати панських каченят, яких вони змушені були годувати за свій кошт. А в довгі зимові вечори дівчата та жінки повинні були прясти панові прядиво. Все це селяни мусили робити й слухати пана. А за найменшу непокору били, як це сталося з Миколою та його батьком. Батько Миколи — Петро Джеря — усе життя покірно робив на пана, але це не врятувало його від панських канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає.

Не кращим було життя і в молодшого покоління — Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині. Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість.

Пан Бжозовський, осавула, гуменний — все це жорстокі експлуататори, які прагнуть скористатися з праці людей.

Доведений до відчаю панськими знущаннями, погрозою віддати його в солдати, Микола вирішує разом зі своїми товаришами тікати на сахарні, шукаючи собі більш щасливої долі.

Отже, змальовуючи в повісті Життя народу за часів кріпацтва, письменник проводить думку, що люди не могли примиритися з кріпаччиною, боролися проти гнобителів.