- •1. Національний зміст української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •2. Розвиток реалізму в українському мистецтві слова 70-90-х рр. Хіх ст.
- •3. Тематичні обрії української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.
- •4. Характеристика літературного процесу в Україні 70-90-х рр. Хіх ст.
- •5. Нові тенденції в зображенні народного життя в українській літературі 70-90-х рр. Хіх ст.
- •6. Характеристика української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •7. Жанрова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •8. Образ України в поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •9. Національний зміст української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •10. Провідні концепції та мотиви української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •11. Жанрово-стильова специфіка української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •12. Ідейно-тематичний зміст української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •13. Жанрова специфіка української прози 70-90-х рр. Хіх ст.
- •14. Ідейно-тематичний зміст української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •15. Жанрові ознаки української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •16. Піднесення і розвиток української драматургії 70-90-х рр. Хіх ст.
- •17. Піднесення і розвиток українського театру і драматургії в 70-90-х рр. Хіх ст.
- •18. Провідні мотиви поезії Івана Манжури.
- •19. Провідні мотиви поезії Якова Щоголева.
- •20. Ліричний герой поезії Павла Грабовського.
- •21. Характеристика поетичного доробку Павла Грабовського: своєрідність розробки проблеми ролі митця у житті народу, тема недолі трудівників, національний зміст творчості.
- •22. Мотиви лірики Бориса Грінченка.
- •23. Реалістичність оповідань Бориса Грінченка з народного життя. Моральна проблематика у творах письменника («Без хліба», «Украла», «Дзвоник», «Батько та дочка» та ін.).
- •24. Ідейно-тематичний та композиційний зв'язок повістей Бориса Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
- •25. Панорама пореформеного села у повісті і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •26. Зображення життя селян у повісті і. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».
- •27. Показ селянського життя, художня переконливість у розкритті трагедії людини в повісті і. Нечуя-Левицького «Бурлачка».
- •28. Аспекти життя селянства у творі і. Нечуя-Левицького «Дві московки».
- •29. Реалістичний характер творчості Панаса Мирного.
- •30. Роман Панаса Мирного «Повія» як епопея народного життя на Україні кінця хіх ст.
- •31. Композиційно-сюжетна структура та глибина дослідження соціальних процесів у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
- •32. Перша п’єса Марка Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю»: традиції і новаторство, мелодраматичність та етнографізм. Соціальний зміст п’єси «Глитай або ж Павук».
- •33. Оригінальність п’єси м. Старицького «Талан». Психологічність зображення характеру головного персонажа.
- •34. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Не судилось».
- •35. Ідейно-тематичний зміст п’єси м. Старицького «За двома зайцями». Засоби сатиричного зображення у творі.
- •36. Проблематика п’єси Михайла Старицького «Маруся Богуславка».
- •38. Морально-етична проблематика п’єси і. Тобілевича «Хазяїн».
- •39. П’єса і. Тобілевича «Хазяїн»: життєва основа, морально-естетична проблематика, особливості образної системи та жанрової специфіки.
- •40. Історична трагедія і. Тобілевича «Сава Чалий»: джерела твору. Співвідношення романтичного та реалістичного у п’єсі.
- •41. Характеристика поетичного доробку Івана Франка.
- •42. Основні мотиви поезії Івана Франка.
- •43. Складність культурологічного змісту збірки Івана Франка «Зів’яле листя».
- •44. Тематично-ідейний зміст збірки Івана Франка «з вершин і низин».
- •45. Філософський зміст поем Івана Франка «Мойсей», «Смерть Каїна».
- •46. Проблема сенсу людського буття у поемах Івана Франка «Іван Вишневий», «Смерть Каїна».
- •47. Характеристика прозового доробку Івана Франка.
- •48. Новаторство Івана Франка у прозі (на матеріалі прочитаних творів).
- •49. Особливості прози Івана Франка. Новаторство письменника у прозових творах.
- •50. Характеристика драматургічного доробку Івана Франка.
- •51. Майстерність Івана Франка у п’єсі «Украдене щастя»: особливості композиційної будови, морально-етична проблематика, засоби творення характерів.
- •52. Художнє вираження психологічної та міфологічної тематики у прозі Івана Франка («Сойчине крило», «Терен у нозі»).
- •53. Аналіз віршів
- •2) “Виклик” Старицький
- •4) «Народові українському» Грабовський
- •5) Франко «Як почуєш вночі»
- •6) Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
- •7)Франко. Пролог до поеми «Мойсей»
- •8) Франко. Уривок з вірша «Каменярі»
- •9) Франко. «Не пора…»
- •10) Франко. «Земле, моя всеплодющая мати»
- •11) Грінченко. Вірш із циклу «Зернятка»
- •12) Грінченко «Смутні картини»
5. Нові тенденції в зображенні народного життя в українській літературі 70-90-х рр. Хіх ст.
Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».
Жанрове багатство української прози у 70—90-х роках визначається активним побутуванням жанрів оповідання (цикл «Баба Параска та баба Палажка» Івана Нечуя-Левицького, «Каторжна», «Дзвоник» Бориса Грінченка, «Задля празника» Івана Франка), новели («Лови» Панаса Мирного), повісті та роману. Два останніх жанри в епоху реалізму зазнали особливого розквіту та жанрових варіацій. Так, в українській літературі означеного тридцятиліття функціонують повість соціально-побутова («Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького), родинно-побутова («Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького), повість-хроніка («Старосвітські батюшки і матушки» Івана Нечуя-Левицького), ідеологічно-проблемна («Лихі люди» Панаса Мирного, «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), історична повість («Захар Беркут» Івана Франка, «Оборона Буші» Михайла Старицького).
Панас Мирний та Іван Білик виступили творцями жанру соціально-психологічного роману («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»). Роман проблемно-ідеологічний з'явився з-під пера Івана Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем») та Івана Франка («Лель і Полель»). Незважаючи на заборону опрацювання певних тем (історичної, з життя української інтелігенції), написано історичні романи «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького.
На зміну оповіді від першої особи приходить об'єктивізована манера викладу зображуваного від третьої особи. Це розширило можливості художньої виразності прозового письма, що виявилися у широкому застосуванні описів — портретів, пейзажів, інтер'єрів. Панорамності зображуваного світу сприяли авторські відступи, характерні для великих епічних полотен другої половини XIX століття. Визначальними рисами українського письменства 70—90-х років були віра у суспільно-перетворюючу роль художньої літератури, вплив на неї національно-визвольного руху. Епічні твори Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка та інших створили надійний ґрунт для подальшого розквіту української художньої прози.
6. Характеристика української поезії 70-90-х рр. Хіх ст.
Розвиток української поезії в останнє тридцятиріччя ХІХ століття пов'язаний з іменами таких митців, як Пантелеймон Куліш, Леонід Глібов, Юрій Федькович, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Борис Грінченко,
Яків Щоголев, Іван Манжура, Іван Франко, Володимир Самійленко, Леся Українка. Саме їм належить заслуга проблемно-тематичного і жанрово-стильового збагачення ПОЕЗІЇ, розширення її образної та ритмомелодичної систем. Серед цього суцвіття талантів виокремлюються дві постаті.
Перша — Михайло Старицький, який «завершає собою пошевченківську пору в поезії, пору повільного відходу від тем Шевченка та його манери. Він з найбільшою яскравістю проголошує потребу перекладів як стимул і початок дальшого розвитку мови; в громадянській ліриці він виразно звертається від пророків та Старого Заповіту до громадянської поезії росіян; він перекладає Гейне і користується ним у власних спробах запровадити нові ліричні жанри» (Микола Зеров). Саме Старицькому належить заслуга виховання молодої літературної генерації 80-х — початку 90-х років ХІХ століття («Плеяда»). Леся Українка неодноразово стверджувала, що найбільше значення з попередників для неї мали Куліш і Старицький.
Друга постать — Іван Франко — новатор, законодавець поетичної культури, митець, який випробував і оригінально модифікував майже усі поетичні жанри та метричні системи. До вершин світової поезії належать його збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», поема «Мойсей».