4) «Народові українському» Грабовський

Утопічні сподівання на те, що ціною страждань героїв буде куплено прекрасне майбутнє світу, перемежовуються тут із реальним, тверезим баченням труднощів історичного поступу, незмінна позиція послідовного революціонера — із сумнівами в результатах, навіть доцільності своєї справи. Нема в героя й остаточної визначеності в способах боротьби. поет утверджує ідеї правди, освіти, згоди, любові до України. Запорукою національної свідомості П. Грабовський вважає освіченість народу. До проблеми освіченості він звертався неодноразово у своїх віршах, адресованих землякам. Тільки разом, тільки шляхом освіти, яка відкриє очі, допоможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Спільна невтомна праця допоможе розв'язати руки, дасть наснагу до боротьби "за високість духа", допоможе знайти відповідь на запитання: "Хто ми?"

Болючою проблемою поета було те, що ло нього мало доходило інформації про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика і І. Франка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П, Грабовського, у його посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про долю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

5) Франко «Як почуєш вночі»

Лаконічний, насичений емоційно-образним змістом названий твір влучно і ємно розкриває глибину почуттів героя, його розпачливо-сентиментальний настрій, переданий композитором струнким синкоповано-ритмічним мелодичним малюнком. Стиль речитативності в мелодії бездоганно відображає емоційну напругу, логічне завершення якої підкреслюється останніми акордами кульмінації твору. В ньому добре відображена тенденція поступового нарощування динамізму і емоційності, що бездоганно підкреслює фортепіанний супровід (простий акордовий в першій частині, ритмічно насичений у другій), який виразно веде мелодичну лінію, розкриваючи образний характер твору.

6) Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»

Ой ти, дівчино, з горіха зерня — вірш Івана Франка, увійшов до збірки поезій Івана Франка «Зів’яле листя», що вийшла 1886 року. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…» Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.

Віршований розмір “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: п’ятистопний хорей. Тема “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання. Ідея “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем. Художнi засоби “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: Риторичнi питання: “Чом твое серденько…?”, “чом твоi устенька…?” и т.д. Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе. -Речення у більшості – повні, що допомагає нам показати повну картину. -Більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників “подій”. -Є епітети: колюче терня, тиха молитва, що надають твору яскравистості. –Звертання: Ой ти, дівчино, ясная зоре! Показають про кого взагалі йдеться мова.

Римування вірша “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” відповідає принципу римування в українському фольклорі— переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови: чаром — пожаром, зоре — горе та інші. Відтак музичне звучання строфи, гра тонів і напівтонів зливаються в органічну єдність, наповнюючи поезію особливим колоритом і створюючи своєрідний сплав музики й живопису, завдяки чому художній образ стає зримим і окресленим. Вірш увиразнюють паралелізм («Ой ти, дівчино, ясная зоре! / Ти мої радощі, ти моє горе!»), а також лексичні анафори («Ой ти, дівчино…»).