19. Провідні мотиви поезії Якова Щоголева.

Замилування героїчною козацькою добою, красою рідної Слобожанщини, прославлення працьовитих людей – найулюбленіші мотиви поезії Я.Щоголіва. За повторенням тем 30-40-х років у 70-90-х рр. його часто називали „спізненим романтиком”. Нерідко звучить у віршах поета обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною, наприклад, „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”, „На могилі”. Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця. Епічність тут проявляється у змалюванні тла, на якому розгортаються події, чи пейзажу, процесів праці. Ліричність – в умінні забарвлювати зображуване багатою гамою і почуттів. Для цього поет використовує пестливі слова, зменшувальні іменники, епітети, порівняння та ін.

Окрему групу поетичних творів становить професійно-виробничі вірші („Ткач”, „Кравець”, „Косарі”, „Швець”, „Рибалка”, „Поштар”, „Мірошник”). У цих творах поет максимально повно відтворює процеси праці, з етнографічною точністю називає та описує трудові знаряддя. Улюблені образи Я.Щоголева - поета – чумаки. У віршах, присвячених їм, митець змальовує яскраві картини ( з деталями та подробицями) про їхнє життя.

Значну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”). Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічної лексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим. Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видно із поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання Січа”, „В степу” та ін.

Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” є яскравими зразками пейзажної лірики поета. Їм властива динаміка звукових та зорових (особливо це стосується кольору) деталей. Майстерно малює поет відповідні пори року у віршах „Весна”, „Осінь”. У вірші „Степ” Я.Щоголів з романтичною наснагою зображує зимовий вечір, оспівує розкішну красу пейзажного українського степу. Особливо багато представлена пейзажна лірика у збірці „Слобожанщина”. „Літній ранок”, „Пісня бурі”, „На зрубі”, „Зимній ранок”, „Травень”, „В діброві”, „Озеро”, „Зозуля”, „Листопад”, „Навесні”, „Гора” та ін. У збірці „Слобожанщина” пейзаж часто служить як алегорія, асоціація. Прикладом може служити поезія „Три дороги”, де юність порівнюється з весною, зрілість з літом, старість з осінню та зимою.

Тонким ліриком проявив себе поет у віршах, присвячених дітям („Баю-баю” із збірки „Ворскло”, „Чередничка”, „Притулок” із збірки „Слобожанщина”.

Перу Я.Щоголева належать також сатиричні вірші. Зразками сатири у збірці „Ворскло” є „Судящий”, „Панку”, „Член”. У збірці „Слобожанщина” – „Чуприна”, „Півень”, „Дочумакувався”.

Зразками інтимної лірики, в якій головним мотивом є кохання, оспівування жіночої краси є вірші „Над потоком”, „Серденько”, „Лист”, „Жадання”, „Не чув”, „Чом не дала долі”. За образами, лексикою та ритмікою вони нагадують народну пісню. Цілком оригінальними із складними художніми асоціаціями є інтимні поезії „Жмуток”, „Дарунок”, „Незабуття”, „До чарівниці”, „До молодої”.

Окрему групу віршів становить релігійна лірика Я.Щоголіва („Ікона”, „Під Великдень”, „Престол”, ”Чернець” та ін.).

Я.Щоголів використовує різноманітні жанри. Він щедро застосовує побутовий малюнок, ліричну медитацію, елегію, пісню, легенду, баладу, притчу. Багато віршів поета тяжіють до жанру поеми.