48. Новаторство Івана Франка у прозі (на матеріалі прочитаних творів).

Художнє новаторство Франка визначається звільненням від описовості, побутовізму, моралізаторства, псевдоромантики, що продовжували існувати ще й у творах десятиріч XIX ст. Своєю поезією, прозою, драматургією він збагатив український класичний реалізм, підніс нашу літературу на новий, якісно вищий ступінь, творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу.

Франко зробив вагомий внесок у розширення і збагачення суспільно-психологічної та філософсько-моральної проблематики нашої літератури. З його творів постав образ соціальне активного героя, органічно пов'язаного своєю діяльністю із змаганнями широких народних мас. Показ визрівання, нехай повільного, суперечливого, самосвідомості, людської і національної гідності представників рівнях соціальних верств -- один з вагомих здобутків Франкової творчості.

Впадає в око піднесення письменником духовного, морального потенціалу людини, його увага до духовного відродження і громадського самовизначення особистості, філософсько-психологічне осмислення її ролі в житті, її наполегливе, часто драматично-трагічне шукання щастя.

49. Особливості прози Івана Франка. Новаторство письменника у прозових творах.

Головними особливостями художньої прози Франка є тематично-проблемна циклічність, повторюваність і варіантність ідей та образів (аж до принципово нової переробки окремих творів та тем), синтетичність й універсальність жанрово-стильової та образної систем, поєднання фантастично-алегорічної та оповідно-реалісточної художніх манер як на різних етапах творчості, так і в межах одного твору, новий характер епічного узагальнення.

Важливим тематичним циклом у прозі Франка є цикл творів про життя і боротьбу робітників нафтових промислів Борислава. Звертався письменник і до добре відомої в українській літературі теми зображення селянського життя. Значної уваги у творчій спадщині Франка посідають твори про дітей і навчання. Новим явищем в українській літературі стали твори письменника з тюремного життя. В них зосереджена увага на показі життя людей «соціального дна». Це оповідання «На дні», «Панталаха», «До світла».

На початку двадцятого століття окрему групу творів Франка становлять ті, в яких реальний і узагальнено-алегоричний, притчевий план оповіді поєднані як рівноправні і взаємодоповнюючі елементи образного узагальнення цілісності людини і світу. Вони спрямовані на пізнання морально-філософськрнр змісту людського життя, його природної і духовнох самоцінності.

В окремих творах початку двадцятого століття Франко намагався аналізувати новітні умонастрої, типи характерів, які культивувала тогочасна символістська література. Так, у новелі «Сойчине крило» письменник зіставляє вищу етичну і естетичну красу такого «життя для самого себе, з самим собою, самому в собі» з живою природою і загадковістю людського життя і чуття та тим самим вливає «хвилю дійсного, многостраждущого життя» в «слимакове, паперове та негідне існування» героя-відлюдника.

Суспільно-психологічна і морально-філософська проблематика прози Франка реалізувалася через різні стилі художнього мислення. Франко створив оригінальну й універсальну систему реалістичного мислення, спрямовану на пізнання й відображення сучасної йому дійсності, з одного боку, і на суспільне, естетичне і морально-політичне виховання її – з другого. Разом з тим його художня система являла собою цілісне явище типологічного порядку. В ній органічно поєднувалися і елементи старої риторично-образної системи і елементи нової, рефлективної, і новітньої – сугестивної. Вона інтегрувала тенденціх західноєвропейського і російського літературного розвитку, трансформувавши їх відповідно до української національної художньої традиції.

У систему художньої прози Франка входили і традиції міфо-поетичного мислення (мотиви дороги, поєдинку, двійництва, смерті на шляху, жертви, зради), карнавального начала (образи-поняття «публіки», «доброго заробка», «хлопської комісії»). В ній відчутні й елементи романтичного типу обрахотворення – зображення морально-психологічного процесу самоусвідомлення, страждання суверенної особистості, увага до конфлікту вождя і народу, проблема народу і історії, фрагментарна жанрово-стильова організація матеріалу тощо. У прозі Франка виявляються і елементи з імпресіоністичного та натуралістичного стилю («Boa constructor», «На роботі», «Лель і Полель», «Чума»), і елементи новітнього суггестивно-образного узагальнення («Для домашнього вогнища, «Основи суспільності», «Сойчине крило»), і трансформовані мотиви та опозиції неоромантичного плану (мотив майбутнього, протистояння минулого і сучасного, духовних «вершин» і матеріальних «долин», житт і знання). В ній живі і просвітительсько-раціоналістичні ідеї (активність позитивного ідеалу, сатиричне начало, дидактичність, ідеї морального відродження і віра у природну доброту людини). Ці елементи підпорядковані єдиній ідейно-образній функції реалістичного відображення дійсності з точки зору естетичного ідеалу суспільного прогресу. Для українськох літератури така містка, синтетична й функціональна структура прози Франка була явищем новаторським.