13. Засада забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист

Стаття 20. Забезпечення права на захист

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт.

Під захистом у кримінальному провадженні слід розуміти систему легітимних засобів і способів, використання яких дає можливість спростувати факт вчинення кримінального правопорушення, винність особи у його вчиненні (повністю або частково), захистити її права та законні інтереси.

Право на захист перелічених у ч. 1 коментованої статті учасників кримінального провадження реалізується у двох формах: 1) особисто самим учасником за допомогою наданих йому процесуальних прав; 2) захисником-адвокатом, запрошеним названим учасником або на його прохання чи за його згодою іншими особами. У передбачених КПК випадках захисник-адвокат залучається органом, що веде провадження, в інтересах правосуддя. Обидві форми забезпечення права на захист не замінюють і не звужують їх, а реалізуються паралельно.

У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх забезпечення права на захист здійснюється, крім захисника-адвоката, участь якого є обов'язковою, ще й законним представником неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого.

Орган, який веде кримінальне провадження, зобов'язаний роз'яснити підозрюваному чи обвинуваченому, законним представникам неповнолітніх обвинувачених чи осіб, щодо яких застосовуються заходи примусового медичного характеру, про їх право запросити до участі у провадженні для захисту їхніх прав і законних інтересів захисника за своїм вибором з числа адвокатів, відомості про яких внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд також зобов'язані надати підозрюваному та обвинуваченому, який знаходиться під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником та особами, які можуть його запросити. При цьому вони мають утримуватися від рекомендацій щодо залучення до провадження конкретного адвоката (ч. 1 ст. 48 КПК).

Якщо підозрюваний чи обвинувачений мали бажання, але не залучили захисника через відсутність коштів на оплату його праці, а також у випадках обов'язкової участі захисника у провадженні, а названі учасники не запросили його, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника-адвоката на підставі та в порядку, передбаченому ст. 49 КПК та Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Підозрюваний чи обвинувачений мають право в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від захисника або замінити його, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою (ст. 54 КПК). Така відмова може бути лише за ініціативою підозрюваного, обвинуваченого.

Серед суб'єктів кримінального провадження, які мають право на захист, ч. 1 називає і виправданого вироком суду, що набрав законної сили. Виправданий вправі використовувати надане обвинуваченому право на захист у касаційному провадженні, провадженні за нововиявленими обставинами та під час порушення клопотання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що вели кримінальне провадження (див. коментар до ст. 130 КПК).

Право на правову допомогу і захист своїх прав мають не лише учасники провадження, які названі в ч. 1 коментованої статті, а й будь-яка інша особа, зокрема свідок, який допитується у кримінальному провадженні про обставини інкримінаційного характеру для нього.