Тема 1. Вибір виду, відповідальність та регулювання підприємництва 11

1.2. Хто має право займатися

підприємницькою діяльністю в Україні

Підприємницькою діяльністю мають право займатися як

громадяни України, так і іноземні, відповідно до законів Украї$

ни, фізичні та юридичні особи. Згідно із законодавством, зокре$

ма Законом “Про власність”, такою діяльністю можуть займа$

тися підприємства різних форм власності: приватні, колективні,

державні, спільні.

Фізична особа,підприємець – це громадянин, який займаєть$

ся підприємницькою діяльністю, зареєстрований у державних

органах і сплачує відповідні податки. Відповідно до чинного за$

конодавства місцеві органи влади мають дати йому дозвіл для

заняття певним бізнесом.

Згідно із новим Цивільним кодексом України (ЦКУ) не$

повнолітнім (від 14 до 18 років) дозволяється бути учасником

(засновником) юридичних осіб – фірм, товариств (якщо це не

заборонено законом чи установчими документами самої юри$

дичної особи). Тобто, формально з 14 років можна заснувати

фірму, а з 16 років реєструватися підприємцем.

У главі 5 Цивільного кодексу України чітко розписані права

і обов’язки фізичної особи – підприємця. Так, згідно зі статтею

52 цього кодексу передбачено, що фізична особа – підприємець

відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою

діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із за$

коном не може бути звернено стягнення.

Юридична особа – це підприємство, яке веде самостійний

баланс, має розрахунковий рахунок у банку, печатку, зареєст$

роване в органах державної влади тощо (докладніше про це ди$

віться Главу 7 Цивільного кодексу України). Підприємництво в

Україні здійснюється у будь$яких організаційних формах, пе$

редбачених Законом, на вибір підприємця чи засновників

підприємства.

12 Карлін М. І. Правові основи підприємництва

1.3. Хто не може займатись підприємницькою

діяльністю в Україні

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі

категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів

прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, дер$

жавного нотаріату, а також органів державної влади і управління,

які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не

можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непога$

шену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а

також – недієздатні громадяни. Здійснення підприємницької

діяльності забороняється органам державної влади та органам

місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових

осіб органів влади обмежується конституцією України (стаття 69).

1.4. Відповідальність за протизаконну

підприємницьку діяльність

Відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.) за

протизаконну підприємницьку діяльність передбачено такі види

покарання (див. табл.).

Таблиця 1

Види покарання за протизаконну

підприємницьку діяльність

Тема 1. Вибір виду, відповідальність та регулювання підприємництва 13

(продовження таблиці 1)

14 Карлін М. І. Правові основи підприємництва

(продовження таблиці 1)

Тема 1. Вибір виду, відповідальність та регулювання підприємництва 15

1.5. Державне регулювання

підприємництва в Україні

Державне регулювання підприємницької діяльності

здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Прямі

методи – це застосування адміністративних заходів, юридичних

норм. Непрямі – це використання різних економічних важелів

(встановлення податків, мита, цін, пільг тощо).

Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореть$

ся з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням моно$

польним становищем окремих великих фірм на ринку, з диск$

римінацією суб’єктів господарювання, захищає право на інте$

лектуальну власність та права споживачів тощо.

(продовження таблиці 1)

16 Карлін М. І. Правові основи підприємництва

Монопольним вважається становище на ринку виробника,

частка якого на ринку товару перевищує 35%. Монопольним

вважається також становище кожного з кількох суб’єктів гос$

подарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: су$

купна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання,

яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку,

перевищує 50%; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів

господарювання, яким на одному ринку належать найбільші

частки на ринку, перевищує 70%.

Зловживанням монопольним становищем на ринку насампе$

ред визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов при$

_дбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити

за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування

різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єкта$

ми господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно

виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прий$

няттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які

за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обме$

ження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завда$

ло чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації това$

ру за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбан$

ня; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших

суб’єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на

ринок чи виходу з нього іншим суб’єктам господарювання тощо.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь$які дії у

конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чес$

ним звичаям у підприємницькій діяльності.

У разі, якщо суб’єкти господарювання зловживають мо$

нопольним становищем на ринку, Антимонопольний комі$

тет України має право прийняти рішення про примусовий

поділ монопольних утворень, але, якщо, згоду на це дасть

відповідний суд. При інших порушеннях законодавства про

захист економічної конкуренції, Антимонопольний комітет

може накладати штрафи (до 20000 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян).