Робота зі словником

Поняття

Зміст поняття

1. Соціальна філософія в раціоналістичній традиції

а концепції виходять з принципу історизму, обстоюють соціальний прогрес, розглядають суспільство як цілісну систему, законом соціального поступу вважають перехід від мілітарного способу життя до індустріального.

2. Позитивістське розуміння соціальної філософії (О. Конт, Г. Спенсер)

б) своїм завданням ставить віднаходження законів соціального життя та формулювання теоретичних засад його раціональної організації. Проте в підходах до реалізації цього завдання не на одностайності.

3. Неокантіанська інтерпретація соціального поступу (М. Вебер, кін ХІХ – поч. ХХ ст.)

в) в основі розвитку суспільства, за цим підходом, лежать не ідеї, а матеріальний чинник, а саме економічні взаємини людей з приводу виробництва матеріальних благ. Матеріальною основою кожного суспільства є спосіб виробництва, який юридично знаходить вираз у власності на засоби виробництва, що є визначальним у поділі суспільства на класи з діаметрально протилежними інтересами. Рушійною силою суспільного поступу є боротьба класів. Зміна суспільного ладу здійснюється через соціальні революції.

4. Матеріалістичне розуміння історії (К. Маркс)

г) основою соціального доброту, за цим підходом, є соціальна злагода, консенсус, а соціальною структурою є ціннісно-нормативна система , що становить собою систему цінностей, норм, правил, які є умовою нормального функціонування суспільства. У результаті їх засвоєння у суспільстві стає соціально організованим, а норми, цінності, ідеали стають законом соціального життя.

5. Структурно-функціональний підхід до суспільства (Е. Дюркгайм, кін ХІХ – поч. ХХ ст.)

ґ) в якості методології покладено, висновки трансцендентальної теорії вартостей. Визначальною цінністю в соціальному поступі різних культур взято розум у значенні формальної раціональності, яка виражена логікою історичного саморозвитку культури. Наростання раціональності з ходом історії є, на цей погляд, закономірністю в поступі людської культури. Суб’єктом історичного процесу є кожна особистість, поте міра впливу на соціальні процеси зумовлена її соціальним статусом та належністю до того чи іншого типу соціальної дії.

6. Пост позитивізм К. Поппера

д) свою соціальну концепцію називає інтерпретацією з «певної позиції», мовляв, до історичних інтерпретацій не можна застосувати принцип фальсифіковуваності, тому вони не можуть мати статус наукової теорії. Згідно з цією концепцією, закономірністю історії є перехід від закритого суспільства до відкритого.

7. Ірраціоналіс-тичний напрям соціальної філософії

е) цивілізація є заключним етапом розвитку культури і посутньо означає її смерть. Для цивілізації характерний технологічний аспект поступу суспільного життя, занепад, мистецтва, поезії, музики тощо, скупчення великих мас людей у містах, перетворення людей у безлику масу, іррелігійність.

8. Шпенґлерівське розуміння цивілізації

є) Історія не має єдиної векторної спрямованості для всіх народів. Кожна культура як і народ своєрідні. Кожна культура має свою долю, свою «душу» і прагне себе реалізувати. Світ культури – це і мистецтво, і поезія, і музика, і мова, і література народу тощо. Виділено вісім типів культур. Кожна має свій цикл розвитку, але містить спільний для всіх порядок, що знаходить вираз у певній аналогічності подій в різних культурах. Кінцева точка розвитку кожної культури – перехід у стан цивілізації.

9. Сутність кризи європейської культури (за Ф.Ніцше)

ж) Суть кризи передана словами «бунт мас». Маса це, насамперед, людина-маса – це така як усі примітивна, пересічна людина, яка вважає себе взірцевою, переконана, що життя легке й багате і що в майбутньому буде ще кращим. Її самовпевненість породжена надмірними можливостями цивілізації ХХ ст. порівняно з її примітивними потребами. Якщо по ХVІІІ ст. включно функції організації суспільно-політичного, економічного життя та сфери культури виконували «видатна меншина» – це ті, що беруть на себе труднощі і обов’язки і відповідальні за них – то зараз їх витіснила «людина-маса», приречує суспільство на занепад. Суспільство перестало бути апаратом самовдосконалення, бо людина-маса взяла на себе на властиві її природі функції. Це і є бунтом мас.

10. Вчення про надлюдину у Ф. Ніцше

з) полягає в порушенні рівноваги двох початків в людині: діонісійський початок в людині – природна стихія будь-якого існування і розум, що впорядковує світ і пристосовує до потреб людини – аполонівський початок, він ослаблює інстинкти життя і є знаряддям слабких. Перевага аполонівського первня в сучасному суспільстві нівелює високе й нице, встановила протиприродну моральність, призвела до панування стадних інстинктів, породила безвідповідальність, нігілізм.

11. Циклічна концепція розвитку культур

и) у підході до історії ставить проблему взаємодії раціональних та ірраціональних рушійних сил її поступу. Акцентує увагу на природнє розшарування людей у суспільстві на основі психофізіологічних особливостей на дві верстви – еліту (виробників ідей) і людей з виробництва матеріальних благ. Основоположним мотивом концепцій є неминучість кризи традиційних цінностей і невідворотне саморуйнування сучасної цивілізації.

12. Криза сучасної культури за Хосе Ортеґою-і-Ґасетом.

і) вихід з кризи європейської культури може здійснити лише нова людина, завданням якої є перебороти в собі старе ставлення до світу, що існує на цінностях та ілюзіях, які заважають життю і ствердити цінності, які йому допомагають. Становлення нової людини (надлюдини) передано через три образи, що символізують три перетворення людського духу –це: верблюд, лев і дитина. Образ верблюда символізує прагнення до найтяжчого, вміння нести хрест життя, образ лева – вмінні бути сильним і вільним духом, образ дитини – символ невинності, доброти не обтяженої розрахунком. Надлюдина – це образ відновленої рівноваги між діонісійським та аполонівським первнем.