МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Кузьмін О.Є., Подольчак Н.Ю., Подольчак Н.І.

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Рекомендовано Науково-методичною радою Національного університету «Львівська політехніка» як навчально-методичний посібник для студентів напряму «Специфічні категорії»

спеціальності 8000014 «Управління інноваційною діяльністю»

Львів

Видавництво Національного університету «Львівська політехніка»

2008

УДК 338.45:330.131.7

К 412

ББК 65.050.9 (4 Укр) 214

Рекомендовано

Науково-методичною радою Національного університету «Львівська політехніка»

як навчально-методичний посібник

(протокол №___ від__________________2008р.)

Рецензенти:

Башнянин Г.І. док. екон. наук, професор Львівської комерційної академії

Алексєєв І.В., док. екон. наук, професор, завідувач кафедри фінансів Національного університету „Львівська політехніка”.

Козоріз М.А., док. екон. наук, професор Інститут регіональних досліджень НАН України

Кузьмін О.Є. Управління ризиками в інноваційній діяльності: навч. - методичн. посібник / Кузьмін О.Є., Подольчак Н.Ю., Подольчак Н.І. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 104 с.

ISBN

У посібнику розкрито суть та значення ризик-менеджменту в інноваційній діяльності, виокремлено основні ризики та причинно-наслідкові зв’язки між ними. Автороми запропоновано підходи якісного та кількісного аналізів інноваційних ризиків, елементи систем управління ризиками враховуючи особливості інноваційних проектів та чинники зовнішнього середовища. Посібник призначений для студентів, аспірантів, викладачів, керівників організацій.

ББК 65.050.9 (4 Укр) 214

 Кузьмін О.Є., Подольчак Н.Ю., Подольчак Н.І.

 Національний університет

«Львівська політехніка», 2008

ISBN

ЗМІСТ

ВСУП 4

Розділ 1. Теоретичні основи та прикладні аспекти управління ризиками в інноваційній діяльності 5

1.1. Суть, значення та напрями інноваційної діяльності 5

1.2. Сутність, значення та види ризиків в інноваційній діяльності 8

1.3. Ризик-менеджмент як функція управління 26

Розділ 2. Кількісний аналіз ризиків в інноваційній діяльності 37

2.1. Фінансові індикатори кількісного аналізу ризиків 37

2.2. Графічний підхід щодо оцінки ризиків в інноваційній діяльності 41

2.3. Оцінка ризиків інноваційної діяльності на основі кластерного аналізу 46

2.4. Оцінка валютного ризику на підприємстві на основі VAR-аналізу 53

Розділ 3. Основні елементи системи управління ризиками в інноваційній діяльності 60

3.1. R-теорія мотивація 60

3.2. Теоретичні основи R-теорії мотивації 63

3.3. Механізми реалізації R-теорії мотивації 75

3.4. Планування інноваційної діяльності підприємства з урахуванням економічного ризику 79

3.5. Розробка систем контролювання та регулювання з урахуванням принципів

ризик-менеджменту підприємства 86

3.6. Оцінювання ефективності систем менеджменту підприємств враховуючи фактор ризику 93

Список використаних джерел 99

Додатки 103

ВСТУП

Розвиток світової економіки супроводжується виникненням нових причинно-наслідкових зв’язків, які формують і визначають сучасні умови функціонування об’єктів господарювання. Ускладнення зовнішнього середовища вимагає пошуку нових ефективних підходів і методів побудови систем управління підприємством. Оперативність, адекватність, гнучкість, швидкість у прийнятті управлінських рішень - це властивості, необхідні сучасній системі управління будь-якої організації, якщо вона прагне досягти успіху в жорсткій конкурентній боротьбі за ресурси та споживача. При цьому слід також враховувати такі категорії, як інформативність і комунікативність, невизначеність і ризик.

Особливого значення набуває вплив економічного ризику на системи управління інноваційною діяльністю, їхні окремі елементи, а також на взаємозв’язки між ними. Не піддаючи сумніву необхідність управління економічним ризиком з метою уникнення та обмеження негативних наслідків чи використання наявних можливостей, зауважимо, що ризик все ж перебуває на рівні потенціальному доти, поки не буде реалізований суб’єктом шляхом прийняття та виконання інноваційних управлінських рішень. Тому управління ризиками в інноваційній діяльності, а отже, його врахування доцільно розпочинати з моменту формування систем менеджменту підприємства. Побудова систем управління інноваційною діяльністю з урахуванням ризиків на початковому етапі створення і функціонування підприємства дає змогу ефективно діяти за умов динамічності, спричинених зовнішніми і внутрішніми змінами.

Розділ 1 Теоретичні основи та прикладні аспекти управління ризиками в інноваційній діяльності

1. Суть, значення та напрями інноваційної діяльності

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що ви­соких результатів підприємства можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище госпо­дарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль госпо­дарювання, в основі якого — орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Термін інновація походить від латинського innovare (англ. innovation), що означає змінюватись або поновлюватись. Перші дослідження інновацій були зроблені (проведені) у працях Д. Рікардо, А.С. Пігу, К. Вікселля та К. Маркса. Так, модель інвестиційного процесу К.Маркса включає категорію інноваційної діяльності. Згідно досліджень К.Маркса, інновації є чинником, який протистоїть тиску ринку на виробника, засобом, що сприяє дії основного мотиву інвестування. Крім того, інновації, на його думку, нівелюють дію законів спадної продуктивності факторів, вирішують проблему обмеженості ресурсів. Працезберігаючі технічні нововведення, особливо в галузі виробництва засобів виробництва, уможливлюють зниження витрат виробництва і вивільнюють капітали для економіки. На відміну від своїх попередників, які вважали, що прогрес у техніці сприяє зростанню безробіття, К.Маркс доводив, що технічні нововведення стимулюють зайнятість¹.

Вагомий внесок у дослідження інноваційної діяльності зробив, як підкреслюють ряд дослідників², М.Туган-Барановський. Український вчений вивчав циклічний характер економічного розвитку та прийшов до висновку, що місткість попиту на капітальні товари визначається станом технічного прогресу.

Інноваційна діяльність є невід'ємною складовою ви­робничо-господарської діяльності підприємства, зорієнто­ваної на оновлення і вдосконалення його виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід роз­різняти терміни «новація» та «інновація».

Новація (лат. novatio — оновлення, зміна) — продукт інтелекту­альної діяльності людей, оформлений результат фундаменталь­них, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефектив­ності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усві­домлення цінності новації, а значить, доцільності її впро­вадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ри­нок. Ідеться про інноваційний лаг.

Інноваційний лаг — період між появою новації та її впрова­дженням.

З моменту прийняття новації до реалізації та розпов­сюдження вона набуває нової якості, тобто стає інноваці­єю. У світовій економічній літературі існує багато визна­чень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів ви­робництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпетер, замість терміна «нова комбінація», застосовував тер­мін «інновація».

Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважа­ти тотожними, хоча деякі науковці трактують їх по-різно­му залежно від власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що слово «інновація» є похідним від латин­ського «novo», що означає змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто визначив інно­вацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтують­ся на економічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити додатковий успіх». Російський еконо­міст О. Пригожий дає визначення інновації як форми ке­рованого розвитку. При цьому під інновацією він розуміє таку цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові, від­носно стабільні елементи. Пригожий зазначає, що іннова­ція — це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до іншого.

Прийнятий 4 липня 2002 р. Закон України “Про інноваційну діяльність”³ визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з Законом інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Основними критеріями при віднесенні продукції і процесів до інноваційних⁴ є її новизна і значущість. При цьому новизна може бути технологічною (використання нових матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових видів функцій або видів продукції; нові технології виробництва, вищий ступінь механізації й автоматизації, нова організація виробничого процесу) або з точки зору ринкового середовища (новизна для промисловості у світовому масштабі, для промисловості конкретної країни або ж лише для підприємства).

Значущість інновації для підприємства визначається метою та результатами, що очікуються або вже отримані підприємством у звітному періоді і мають як технологічний, так і економічний характер, а саме: розробка нових видів продукції задля створення нових ринків збуту або утримання сегментів ринку; упровадження результатів лідерів у сфері інновації; адаптація розробленої на стороні технології відповідно до потреб підприємства; поступове вдосконалення традиційних технічних засобів; зміна способу виробництва традиційних видів продукції; заміна застарілих видів продукції; розширення асортименту продукції (але не з метою забезпечення сьогоденного попиту і збільшення доходу підприємства); підвищення гнучкості виробництва; зменшення виробничих витрат за рахунок зменшення питомої ваги оплати праці, зменшення споживання матеріалів, електроенергії, зменшення браку виробництва, витрат на оформлення і конструкцію продукції; підвищення ефективності виробництва традиційних видів продукції; поліпшення умов праці;зменшення шкоди, що завдається навколишньому середовищу.

Характерною властивістю інновацій є високий рівень невизначеності і ризику. Результати інноваційної діяльності (пошуку) не можуть бути точно передбачені. Це стосується як науково-технічного аспекту, термінів створення, витрат, так і комерційного ефекту. За даними західних дослідників рівень невдач при впровадженні нових продуктів на ринок залежить від радикальності інновацій та становить близько 40 %, хоча в деяких джерелах наводяться показники, що сягають 80 – 90 %⁵. Причому несприйняття інновацій часто не пов’язано з недосконалою організацією інноваційного процесу, недостатнім фінансуванням тощо.

Інновації традиційно поділяють на два класи: продуктові (англ. product innovation) та процесні ( англ. process innovation). Продуктові інновації (або інновації-продукти) представляють собою створення продуктів з новими чи покращеними властивостями. Процесні інновації (або інновації-процеси, інновації процесу, процесові інновації) – це впровадження нових чи значно вдосконалених методів виробництва. До них можуть відноситися зміни технологічного устаткування або організації виробництва, а також те й інше одночасно. За визначенням М. Блауга⁶ процесні інновації означають будь-яке вдосконалення технічних способів виробництва, що зменшує середні витрати на одиницю продукції при заданих цінах на ресурси. Вони охоплюють розробку і впровадження методів виробництва нових чи вдосконалених видів продукції, яка не може бути вироблена при використанні традиційних заводських установок або методів виробництва чи підвищення ефективності виробництва традиційних видів продукції. Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-інновація "Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства" критерієм віднесення до інновації процесу є впровадження машин і устаткування, які вдосконалюють виробничі методи.

Інноваційна діяльність у міжнародних стандартах у сфері інновацій⁷ визначається як діяльність, що пов’язана із трансформацією ідей (як правило, результатів наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень) в новий або вдосконалений продукт, впроваджений на ринку, в новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, або в новий підхід до соціальних послуг.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.⁸ інноваційна діяльність визначається як одна із форм інвестиційної, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного процесу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища. Але таке визначення не розкриває усієї сутності такого складного поняття як інноваційна діяльність, що охоплює цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових та комерційних заходів, які у своїй сукупності призводять до інновацій.

Згідно з законом України “Про інноваційну діяльність” інноваційною визначається діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг. Законом визначені також об’єкти і суб’єкти інноваційної діяльності в Україні

Об’єктами інноваційної діяльності можуть бути:

• інноваційні програми і проекти;

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції

Суб’єкти інноваційної діяльності є:

• фізичні і (або) юридичні особи України,

• фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав,

• особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів

Інноваційна діяльність включає в себе не лише процес еволюційного перетворенню наукового знання в нові види продуктів, технологій і послуг, але й широкий спектр робіт як по освоєнню технологій, так і по ефективному використанню придбаних ліцензій, розкриттю ноу-хау тощо. Її необхідно розуміти як інтерактивний процес, що вимагає у якості необхідної умови тісну взаємодію між підприємствами й інституціональним середовищем, а також гнучкі структури і механізми прийняття рішень. Дослідження та розробки є лише початковим етапом створення інновацій. Вони виступають джерелами ідей, а також здійснюються на різних етапах інноваційного процесу, будучи засобом вирішенням проблем, потенційно можливих на кожній його стадії. Реалізація інновацій потребує також проведення маркетингових досліджень, маркетингової роботи, виробничого проектування, інструментальної підготовки і організації виробництва, прогнозування та оцінки. Необхідною є також відповідна організаційна структура, наявність інвестиційних ресурсів, страхування на випадок ризику, відповідна система захисту інтелектуальної власності (у вигляді патенту, промислового зразку, авторського права, торгової марки тощо), система підготовки кадрів, постійного моніторингу інновацій тощо.

Інноваційна діяльність тісно пов’язана з науково-технічною – інтелектуальною творчою діяльністю, спрямованою на одержання і використання нових знань у всіх галузях науки і технології⁹. До науково-технічної діяльності (НТД) належать всі види діяльності, що пов'язані з розвитком, поширенням та використанням наукових і технічних знань у всіх галузях науки і техніки - науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання . У відповідності до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об’єкт статистики охоплює три її види: а) наукові дослідження та розробки; б) науково-технічну освіту та підготовку кадрів; в) науково-технічні послуги¹⁰.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких ін­новацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак можливості підприємств що­до залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існу­ючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю слід здійснюва­ти, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інно­вації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого — на інвестиційні можливості підприємств. Для цього необхідне економічне обґрунтування доцільності впровадження кож­ної, навіть на перший погляд безперечно перспективної но­вації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рі­шення щодо залучення тієї з можливих альтернативних но­винок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої сут­тєво перевищуватиме вкладені у її реалізацію кошти.

Інноваційна діяльність пов’язана з існуванням різних видів ризику, якими необхідно навчитись управляти. Велике значення для розвитку сучасної теорії ризик-менеджменту у інноваційній діяльності мали ідеї видатного економіста і філософа ХХ ст., лауреата Нобелівської премії 1974 р. Ф. Хайєка. Вчений послідовно розкрив такі особливості економічного розвитку як невизначеність, обмеженість інформації, недосконалість знання, тобто умови, які складають основу інноваційного процесу, особливо виділяючи динамічний аспект конкуренції – спрямованість у невідоме майбутнє, рух до якого невід’ємний від ризику. Ним було показано, що здатність людини до творчості в умовах невизначеності пов’язана з потенціалом інститутів, які виправдовують ризик, а також з обсягом доступного неявного знання, що робить можливим просування вперед¹¹.

Важливу роль в подоланні невизначеності та зниженні рівня ризику відіграють різні державні та недержавні інституції. Так, Р. Коуз та Д. Норт, лауреати Нобелівської премії 1991 та 1993 року приділяли велику увагу вивченню взаємодії ІС та технологій, їх спільній ролі у економічному та соціальному розвитку. Вони зазначали, що інститути формують систему стимулів (позитивних та негативних), спрямовуючи діяльність людей у визначене русло, встановлюють напрями, за якими проходить надбання знань і навичок, розвиток інноваційних процесів. Інститути, таким чином, знижують невизначеність економічного розвитку, що робить дії агентів більш передбачуваними і виконують головну функцію – економії трансакційних витрат” .

У роботі з новими ідеями, наукомісткими технологіями й продуктами економічний ризик організацій завжди є вищий, ніж при роботі на традиційних ринках. Як стверджують іноземні науковці Т.Бартоном, У.Шенкері та П.Уокером¹² у діяльності ІС, як і будь-якого іншого підприємства, як правило, є три-чотири основних види ризику. Ці ризики потребують ідентифікації та постійного моніторингу, оскільки є найбільш небезпечними для діяльності ІС.