2.2. Графічний підхід щодо оцінки ризиків в інноваційній діяльності

Оцінка ризику на основі фінансового аналізу не дає повної картини наявних ризиків підприємства, а лише допомагає визначити проблемні питання та тенденції у його діяльності. Для формування ефективних систем управління необхідно мати більш точну оцінку економічного ризику, а значить застосовувати методи та підходи, які дадуть змогу більш адекватно оцінити виявлені ризики. До одних з найпоширеніших належать статистичні інструменти оцінки ризику. Вони дають змогу оцінити об’єктивну сторону ризику.

Проте слід пам’ятати, що економічний ризик - це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія у діяльності суб’єктів господарювання. І основна відмінність між ризиком та невизначеністю полягає у тому, що невизначеність існує об’єктивно, а породжений нею ризик є суб’єктивно-об’єктивною категорією. Тому українські вчені зазначають, що показник ризику може бути поданий у вигляді вектора, оскільки ризик є багатовимірною величиною. При цьому вектор G = (g₁,….g_u), де g_u, u = 1,n – окремі показники (компоненти) ступеня ризику, слід розбити на дві групи компонент, тобто на об’єктивну та суб’єктивну компоненти ризику.

Для зручності та наочності отриманих результатів оцінки суб’єктивної та об’єктивної компонент ризику можна побудувати графіки ризику. На цих графіках на одній із осей буде відкладене значення суб’єктивної компоненти оцінки ризику, а на другій - об’єктивної. Точка на перетині двох значень буде інтегральною оцінкою економічного ризику підприємства (рис. 2.1).

Зворотний

зв’язок

Рис. 2.1. Схема застосування графічного способу оцінки економічного ризику

Для практичної побудови такого графіка слід розрахувати спочатку об’єктивне значення ризику. Як згадувалось вище, існує багато підходів та методів оцінювання. Однак класичним підходом до оцінки ризику є використання варіації та середньоквадратичного відхилення. Для розрахунку загального економічного ризику підприємства за допомогою цих інструментів потрібно скористатись статистичними відомостями, а саме динамікою доходів організації. Відомо, що варіація V(X) випадкової величини Х є зваженою щодо ймовірності величини квадратів відхилення випадкової величини Х від її математичного сподівання М(Х):

V(Х) = М(Х²) – (М(Х))² . (4)

Середньоквадратичне відхилення має вигляд:

. (5)

Середньоквадратичне відхилення та дисперсія характеризують ступінь розсіювання і вимірюються в тих одиницях, що й випадкова величина Х. Відомо, що чим більші ці величини, тим більш ризикованим є рішення, що приймається.

Також поширеними статистичними інструментами для оцінки ризику є використання коефіцієнта варіації. Він визначається як відношення середньоквадратичного відхилення економічного показника ефективності Х з позитивним інгредієнтом до очікуваного значення цього показника (М⁺(Х⁺) = М(Х⁺)) і дає змогу визначити ступінь мінливості:

. (6)

Таблиця 2.6

Об’єктивні оцінки економічного ризику промислових підприємств

Підприємство	V(Х)		CV(X)
СП ”Фукс мастила Україна”	6179,865	78,62212	0,14289
ВАТ ”Комунпостач”	230,4574	17,04281	0,22864
ЗАТ ”БПФ”	2228,48	47,2068	0,36704

Згідно з результатами, наведеними у табл. 2.6, за рівнем коефіцієнта варіації найвищим рівнем економічного ризику характеризується діяльність ЗАТ “БПФ”, а найнижчим - у СП “Фукс мастила Україна”. Якщо необхідна словесна інтерпретація розрахованого рівня ризику для підприємства, можна скористатись табл. 2.7, де визначені області діяльності підприємства відповідно до коефіцієнта варіації.

Таблиця 2.7