83. Управління капіталом підприємства. Види рентабельності капіталу.

Власний капітал – це фінансові засоби, які підприємець створює собі сам (самофінансування).

Як правило, власного капіталу не вистачає для фінансування основних і оборотних засобів підприємства, тому доводиться шукати додаткові засоби на чужих грошових рахунках. Тобто брати кредити (зобов’язання, борги, надання суди або займу).

Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, приводиться д озабазпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен субєкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відносності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень що до управління власним капіталом впливають як фактории зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підвласників і менеджерів (Одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга - залученням позичкового капіталу, третя - вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу ціну прибутку, і таке інше).

Певний вплив на прийняття рішень, повязаних із формуванням капіталу, має структура власності компанії (зовнішніі внутрішні власники, співвідношення учасників власного і позичкового капіталу), фінансова інфраструктура (ступінню розвинутості ринку), правова система (захищеність інвесторів, законодавча база про банкрутство).

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом фукнціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань:

- вибір між джерелами формування капіталу. Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);

- вибір схеми мінімалізації податкових платежів;

- вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування з (фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних ) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;

- дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорцій між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприємство може здійснюватися в такій послідовності:

- аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На данному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активом і обсягу виробленої продукції;

- вивчається співвідношення між зовнішніми та внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

- оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцвнки може бути показник «Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства»;

- визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;

- у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень що до вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

- забезпечення загального обсягу власного капіталу плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунко інши хджерел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення позичкових коштів. Крім того зростання додаткового пайового акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може негативно вплинути на процесс управління підприємством першими його засновниками.