Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Rosdil 7.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
190.98 Кб
Скачать

1

Висновки з аксіології н. Гартмана

. Учення про вартостi, або аксіологiя, є онтологiєю людського буття, оскiльки змiстом життя людини є її оцiнки i значення речей, явищ навколишнього свiту, тобто вартостi.

2. Вартостями є все, що здатне задовольняти потреби людей та iснує як iдеальнi сутності, що виявляють себе як “буття для нас”.

3. Основними властивостями вартостей є об’єктивний характер iсну­вання, доцiльнiсть або "повиннiснiсть iснування", що усвiдомлюється людиною як доконечнiсть, наприклад, добра, правди, краси тощо, а го­ловне – доконечнiсть самого життя.

4. Вартостi виявляють себе як “буття для нас” у формi суб’єктивного, об’єктивного духу та як об’єктивацiя духу у формi предметiв людської культури.

5. Пiзнання вартостей є iманентним потягом людини виходити за власнi межi для осягнення сенсу життя.

6. Iсторичний та культурний поступ зумовленi сферою духовних вар­тостей, якi одуховлюють життя i спрямовують його до закладеної в ньому доцiльностi, що усвiдомлюється окремими iсторичними особистостями.

Iнструменталiстська iнтерпретацiя вартостей

Погляд на свiт та на смисли людського iснування з позицiї так званого здорового глузду виклав у своїй теоретичнiй фiлософiї систематизатор фiлософiї прагматизму Ч. Пiрса, У. Джемса, "головний американський фiло­соф першої половини ХХ столiття" Джон Дьюї (1859 – 1952).

Фiлософський погляд на свiт Д. Дьюї викладає через бiологiчну i вартiсну iнтерпретацiю iндивiдуального досвiду. В основу свого вчення вiн поклав два принципи: принцип Пiрса та принцип безперервностi. Перший вимагає розглядати всi можливi практичнi наслiдки, що можуть випливати з об’єкта поняття. Поняття про всi тi наслiдки i є його повним поняттям. Звiдси ж i визначення фiлософiї прагматизму як учення про те, що кожне поняття є поняттям про мисленi практичнi наслiдки. Другий принцип є методологiчним. Вiн вважає всi види, форми i типи дiяльностi рiвнозначними, бо вони щодо пристосування є способами, чи то iнструментами, що ведуть до успiху в дiяльностi.

Свою iнтерпретацiю смислiв людського iснування, вартостей життя, людського мислення та соцiальної активностi людини Дьюї викладає з позицiї бiологiчного пiдходу й, зокрема, теорiї еволюцiї Ч. Дарвiна. За Дьюї, органiчне життя – це, передовсiм, взаємозв’язок органiзму й середо­вища. У цьому взаємозв’язку органiзм своєю активнiстю виходить за свої просторовi межi в окiл. Таку активнiсть організму Дьюї назвав "дiяльнiстю", а точнiше – трансакцiєю (Transaction). Тому можна стверджу­вати, що організм не живе в середовищi, а живе середовищем. Життя ж є поєднан­ням органiзму i середовища. Це поєднання через трансакцiю є основою подальшого пристосування органiзму в нових умовах. Пристосування як реакцiя на новi умови є джерелом бiльш повного розвитку, який Дьюї на­зиває "органiчною еволюцiєю". У процесi "органiчної еволюцiї" "кiнцевий успiх чи завершене задоволення формують схеми, зразки трансакцiй ор­ганiзму або звички". У звичцi реакцiя організму на стимул закрiплюється "не просто повторюванням, а встановленням ефективної iнтегрованої взаємодiї енергiї органiзму та середовища – закiнченого завершення дiй розвiдування i пошукiв"4. У людини, за Дьюї, як i у тварин, в основi iндивiдуального досвiду лежить те саме пристосування до навколишнього середовища. "Маючи тi ж самi життєвi потреби, людина успадковує вiд своїх попередникiв у тварин­ному свiтi i засоби, за допомогою яких вона дихає, рухається, спостерiгає i чує, i навiть сам мозок, за допомогою якого вона координує свої чуття i дiї"5. Засоби пристосування до середо­вища виникають у людини в результатi довготривалої боротьби за iсну­вання та вдосконалення низки попереднiх поколiнь. Як i в тварин, внутрiшнi органи людини є знаряддям її зв’язку з околом, а для того, щоб жити, i та i та змушенi боронитися i захоплювати. Сучасне й майбутнє живих iстот пов’язанi з середовищем не лише зовнiшньо, але й "найiнтимнiшим чином". Жага свiжого повiтря чи їжi, говорить Дьюї, – це брак чогось, що означає вiдсутнiсть на певний час адекват­ного пристосування до середовища, це змушує iстоту зануритися в нього, аби поповнити цей брак життєво важливих речовин i знову встановити певну рiвновагу. У цьому всеосяжному бiологiчному зв’язку iстоти та середовища й постає виявним смисл життя. "Гарчання пса, що накинувся на їжу, виття в той момент, коли його покидають чи коли вiн на самотi, помахування хвостом, коли повертається його друг-людина, є виразом смислу життя через природну взаємодiю, який поруч iз людиною включає i приручену нею тварину”6. Оскiльки смисл життя можна осягнути лише через цiлiсний iндивiдуальний досвiд, то й теорiя, яка має на метi з’ясувати сутнiсть вартостей та їх мiсце в життi, повинна вiдштовхуватися вiд досвiду в його елементарнiй формi.

Механiзмом набування iндивiдуального досвiду є нагальна потреба iстоти постiйно поновлювати рiвновагу мiж органiзмом i середовищем. Вiдновлення рiвноваги є не простим поверненням до попереднього стану, оскiльки вiн є результатом уже перебореної попередньої невiдповiдностi мiж органiзмом i середовищем. Отож, основною умовою набування iнди­вiдуального досвiду i розвитку життя взагалi є тимчасове порушення рiвноваги мiж органiзмом i середовищем. "Життя розвивається, коли тимчасове випадання стає переходом до бiльш широкої рiвноваги мiж енергiєю органiзму та енергiєю умов, в яких вiн живе”. У такий спосiб життя стає бiльш осяжнiшим, набуває бiльшої потуги та значущостi.

Кожний, хто набирається досвiду, змiнюється, i цi змiни впливають на якiсть подальшого досвiду. Досвiд є безперервним. Його безперервнiсть означає, що кожний досвiд щось набуває з минулого досвiду, а з другого боку, змiнює певним чином якiсть досвiду, що набувається. Важливою складовою є звичка. "Вона включає формування позицiй, якi є як емоцiйними, так i iнтелектуальними i вона включає нашi основнi сприй­няття та способи дотикання i реакцiї на всi умови, з якими стикаємося в життi"7. Звички, що виробилися в людини протягом ор­ганiчної еволюцiї, замiнили твариннi iнстинкти i набули такої прикметної риси, як вiрування, тобто готовнiсть до певної схеми дiї. Дiяльнiсть лю­дини та цiла вервечка таких схем дiї завжди спрямованi на успiшний ре­зультат. На нього ж спрямоване й мислення, яке здатне вiднайти найоп­тимальнiший варіант реакцiї органiзму на стимул i тим приносити людинi психологiчну втiху.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]