С

Спроба класифі-кації вартостей

амi вартостi є предметностями, що мають об’єктивне iснування поза межами свiдомостi та чуттєво-емоцiйної сфери суб’єкта. Для зручності в аналiзi вартостей Гартман систематизує їх, виокремлюючи шiсть класiв:

1. Вартостi блага (Guterwerte), що охоплюють вартостi корисного для нас, вони служать нам як засоби (Nutz und Mittelnutz). Сюди вхо­дить i низка самостiйних вартостей.

2. Вартостi задоволення (Lustwerte), що зазвичай називають "приємним".

3. Життєвi вартостi (Vitalwerte). Сюди входять вартостi, властивi всьому живому. У непрямому розумiннi життєву вартiсть має все, що ко­рисне для життя, а те, що згубне для нього, не є життєвою вар­тістю.

4. Моральнi вартостi, що охопленi поняттям "добро".

5. Естетичнi вартостi, охопленi поняттям "прекрасне".

6. Пiзнавальнi вартостi; власне лише одна вартiсть – "iстина"³.

На думку Гартмана, в окремий клас можна видiлити й релiгiйнi вар­тостi.

Особливе мiсце в згаданiй класифiкацiї належить вартостям блага. Вартiсть блага має все, що є у вiдношеннi доцiльностi до якоїсь живої iстоти, має для неї корисне значення саме i лише "для" неї, а не саму по собi. Це "для" аж нiяк не пов’язане з якимось знанням про "iснування блага" (das Gut-Sein), не залежить вiд пiзнання i тодi, коли воно кимось усвiдомлюється i коли той реагує на благо “чуттям вартостi”. Вартiсть блага як "буття для нас" зовсiм не означає залежностi вiд наших думок, нашого “чуття вартостi” чи нашого знання про неї. Вартостями блага для людей, є, насамперед, те, що вiдповiдає їх потребам i йде їм на користь, а зовсiм не те, що досяжне їхньому розумiнню. Вартостi блага передовсiм пов’язанi з моральними вартостями. Вони до вартостей блага вiдносяться як вар­тостi стану речей, наприклад, щастя. Воно мiститься не в чомусь одному, а в множинi умов, збiговi життєвих обставин, станi речей. Особливiсть зв’язку моральних вартостей з вартостями блага полягає в тому, що кожна з моральних вартостей своєю передумовою має певний вид вартостей блага, залишаючись при цьому автономною, самостiйною. Тут благо як основа вартостi не є її структурним елементом. В основi моральної вар­тостi лежить намiр робити благо – саме в цьому є її залежнiсть вiд вартостi блага. Можна стверджувати, що в кожному моральному вчинковi при­сутнi двi вартостi: блага та моральна. Метою ж кожного вчинку є не мо­ральна вартiсть, а вартiсть блага, а точнiше, вартiсть певного стану речей. Моральна ж вартiсть виявляє себе на "плечах дiї (чину)" – це є законом моральних вартостей, стверджує Гартман.

Носiями вартостей блага може бути все що завгодно – як предмети, так i найрiзноманiтнiшi вiдтiнки особистої поведiнки. Певнi аналогiї можна провести i щодо "духовних вартостей", куди входять три класи: моральнi, естетичнi та пiзнавальнi. Щоправда, "духовнi вартостi" не мають єдиного носiя вартостей. У сферi моральних взаємин носiєм вартостi є людина як особистiсть з її дiями, вчинками i переконаннями, бо лише людина ко­ристується свободою i здiйснює її у своїх вчинках, поведiнцi тощо, стверджує Гартман у своїй етицi. Усе ж людина не може бути носiєм чи суб’єктом iстини, навiть тодi, коли вона пiзнає, бо iстинним може бути не людина, а твердження i лише тодi, коли воно насправдi iстинне.

Для художнiх вартостей носiєм може бути все, що iснує на свiтi: речi, органiзми, особистостi, предмети, створенi людиною, її фантазiї, кар­тини її уяви тощо. В обсяг естетичних вартостей входить усе розмаїття предметiв мистецтва як втiлення, об’єктивацiя (Objektivationen) людського духу, але аж нiяк не сам по собi живий особистий дух, не лю­дина.

Важливим моментом теорiї вартостей Н. Гартмана є твердження, що не лише естетичнi, а всi духовнi вартостi є "об’єктивованим духом". При цьому дух не носiй вартостi, його роль у буттi є вищеозначеним "буттям для нас". Узагалi живий дух виявляє себе в трьох формах – персонально-суб’єктивний, iсторично-об’єктивний i як об’єктивацiя (власне вона – продукт духу). Те, з чим має справу людина у сферi соцiально-iсторичного життя, усе, що історично переходить вiд духу попереднiх епох у змiнений дух теперiшнього i сприй­мається теперiшнiм як його свiдоцтво, є, стверджує Гартман, формою об’єктивацiї. Це письмо, науки, лiтература тощо. У такий спосiб духовне буття, а отже, і вартостi, надають сенсу людському iснуванню, вони одуховлюють увесь окiл людини: явища i предмети природи, свої вчинки й поведiнку, продукти своєї працi. Використовуючи чуття вартостi, людина як особистiсть, перебуваючи у взаєми­нах з одуховленим свiтом, розвиває своє чуття вартостi, але, безумовно, залежно вiд соцiальних умов i середовища, нацiональностi та iсторич­ної доби.

Призначення фiлософiї як теорiї вартостей полягає в тому, щоб ставити питання про буття i значення вартостей. Щодо нижчих класiв вартостей, то їх буття i значення можна з’ясувати через їх зв’язок iз реальними вiдношеннями буття. Наприклад, "благом" є все, що корисне, що допомагає живiй iстотi чи лю­динi. В основi вартостей блага лежить доцiльнiсть для суб’єкта. Виявити ж цю доцiльнiсть у речах людина може, лише усвiдомивши кориснiсть речi, i саме тодi цiннiсть блага постає цiлеспрямованою.

На вiдмiну вiд вартостей блага, за Гартманом, вартостi задоволення не претендують на об’єктивне значення. Усе ж, iснуючи у сферi суб’єктивного, як чистi вартостi життя, вони незалежнi i не мають у собi рис релятивностi. Вартостi життя, зокрема такi, як сила, еластичнiсть, реак­тивнiсть тощо у тварини, є внутрiшньо прита­манними живiй iстотi при­родними благами. Тому їх буття i значення близьке до вартостей блага. Саме ж життя в його повноцiнностi є виявом вартостi як такої (Eigenwert). Вона є самодостатньою i нi вiд чого не залежною, тобто має абсолютний характер. У нас, вважає Н. Гартман, немає жодного iншого аргументу для обґрунтовування самоцiнностi життя, яке недвозначно стверджує життя та вiдкидає смерть i загибель.

Виходячи з подiлу життя на вищі й нижчi шари, Гартман "прив’язує" до цiєї структури буття класифiкацiю вартостей. У нього кож­ному шару буття залежно вiд його "висоти" вiдповiдає певна "висота" вартостей. Щодо людей, то в рiзнi iсторичнi часи в представникiв рiзних нацiй оцiнююче чуття (“чуття вартостi”) постає в певних окремих зонах вартостей “слiпим” i завжди, як слушно зауважує Гартман, лише в деяких – "зрячим". У такий своєрiдний спосiб виявляють свої значення найвищi вартостi – ду­ховнi.

Розглянувши вчення Н. Гартмана про вартостi, можна зробити такi вис­новки: