I

Розуміння вартостей у філософії г. Ріккерта

"Фiлософiя iсторiї", i "Вступ до трансцендентальної фiлософiї" дають один висновок: предметом фiлософiї є вiднесення об’єктiв людської культури до вартостей. У культуру входить уся сукупнiсть об’єктiв, пов’язаних iз загальнозначущими вартостями. Рiккерт розрiзняє вартостi культури (як результат гедонiстичного мислення, в основi якого лежить задоволення) iзагальні вартостi. Першi вiн називає благами, щоб вiдокремити їх вiд загальних вартостей. Про них не можна казати, що вони iснують чи не iснують, а лише те, що вони значать (gelten) чи не мають значущостi. Питання вартостей – це не питання їхнього буття, а скоріше доконечностi вiрування у вартостi, бо виявляють себе вони при вiднесеннi до них об’єктiв як повиннiснiсть, доконечнiсть. Вони мають не лише теоретичну, а й практичну значущiсть, адже без iдеалу над собою людина не може правильно жити. Саме вартостi і становлять цей iдеал.

Вартостi в критичній онтологiї н. Гартмана

Якщо кантiвська традицiя у фiлософiї (Баденська школа) виносила вартостi за сферу буття, то реалiстична фiлософiя ХХ ст. в особi Н. Гартмана, Г. Якобi, Г. Пiхлера вiдносить їх до структури буття, пiдкреслюючи їхній зв’язок із людською духовністю. Нiмецький фiлософ Н. Гартман (1882 – 1950) у своїй концепцiї кри­тичної онтологiї, що в багатьох моментах спирається на розумiння буття М. Шелером та М. Гайдеґґером, подiляє його на чотири сфери. Двi з них – першоступеневi. Вони не залежать вiд свiдо­мостi людини ("у собi буття") i мають два основнi "способи буття" (Seinweise): реальне та iдеальне буття. Похідні сфери – логiчна та сфера пiзнання – є виявом свiдомостi. Вони перебувають у нерозривному зв’язку з першоступеневими. Логiчна сфера пов’язана з iдеальним буттям, а сфера пiзнання – з реальним. Учення про вартостi в Гартмана входить в онтологiю iдеального буття. Воно не є сферою мислення, не є продуктом абстрагування та узагальнення. Iдеальне буття, за Н. Гартманом, не слiд ототожнювати з "iрреальним", позаяк не кожне iрреальне є "iдеальним у собi iстним" як, наприклад, сфера думок, фантазiй, iдей та чуттєвих якостей. Iдеальне буття iрреальне i воднораз "у собi iстне". Оскiльки iдеальне буття є незалежне вiд мислення, то мислення спрямоване на нього як на свiй предмет.

О

Н. Гартман: вартості – реальне буття

сновними прикметними рисами iдеального буття Гартман вважає позачасовiсть i незмiннiсть. Вiн гадає, що числа, трикутники, вартостi – це щось зовсiм iнше, нiж речi, подiї, особливостi, ситуацiї. Вони iснують у часi, просторі iндивiдуально. Першi ж позачасовi, вiчнi, загальнi, iмматерiальнi. Цим характерним рисам вiдповiдають математичнi сут­ностi та вартостi як iдеальне "у собi буття". Тому науками про iдеальне буття постають математика та вчення про вартостi – етика й естетика.

Як математичнi сутностi, так i вартостi свідомість виявляє iманент­ними як внутрiшню духовну данiсть. Людина не в змозi позбавитися вiд тiєї iлюзiї, що iдеальнi сутностi iманентнi. Осмислити основи цiєї iлюзiї є, за Гартманом, завданням онтологiї, тому що позачасовiсть i незмiннiсть iдеального буття недосяжна для щоденної свiдомостi. Вона ховається вiд неї, не стосується плину життя, бо iдеальне буття не iснує в часi.

За Н. Гартманом, сфера "реального буття", що виявна у вищезгаданих "способах буття", містить якiсно рiзнi "шари" буття: "матерiальність", "органічність", "психічність" i "духовність". Вони перебувають мiж собою в тiсному зв’язку. Гартман вважає, що категорiї нижчого шару становлять фунда­мент вищого шару. Вищий шар буття, на вiдмiну вiд нижчого, не може iснувати без останнього. Розглядаючи шари буття, Гартман розрiзняє "дух" i "душу", вiдносячи “душу” до сфери психічного, а також виокремлює “особистий дух” як властивість індивідуальної особистості, об’єктивний дух та об’єктивований дух, що є синтезом особистого та об´єктивного духу. Вар­тостi віднаходить людина як об’єктивний дух. Індивiд, поєднуючись зі свiтом вартостей, формує предметний свiт вартостей "особистого духу". Поєд­нання iндивiда зi свiтом вартостей здiйснюється на основi особливого "чуття вартостi", що дає змогу людинi робити вибiр вчинкiв, поведiнки, творiв мистецтва тощо. Тому оцiнки, які робить людина, лежать поза межами вербального вислову. Те, що ми називаємо пiднесеним, при­вабливим, захоплюючим, виходить iз чуття вартостi.