РОЗДІЛ 3. Свідомість. Причиново-наслідкова та феноменологічна інтерпретація

Коло питань: Природа свідомості з позиції принципу відображення.

Свідомість у трактуванні філософії прагматизму. Д. Мід.

Феноменологічна інтерпретація свідомості. Е. Гуссерль.

Феноменологічна концепція як методологія екзистенціалістського трактування буття філософської герменевтики.

Розглядаючи філософські проблеми, ми часто вживаємо поняття “духовне”, “ідеальне”, “психічне”, “свідомість”. Ці слова часто вживають як синоніми, однак у філософії кожне з них має специфічний зміст, який нам потрібно чітко окреслити.

Н

Зміст поняття “духовне”

айбільш широкий зміст мають поняття “духовне”, “ідеальне”. Різні напрями класичної і некласичної філософії вживали й уживають їх у різних значеннях. Найбільш типовими були такі аспекти розуміння духовного:

По-перше, духовне – це об’єктивно існуючі нематеріальні сутності (ідеї), які є вічними незмінними прообразами речей; ідеальне – це діяльність “світового розуму”, який споконвічно закладений в основу всього сутнього й впорядковує світ, виявляючись у бутті речей у формі законів природи та людського суспільства.

По-друге, духовне – це притаманна всьому сутньому енергія, яка витворює речі і завдяки якій світ є хаотичним потоком вічного самооновлення.

По-третє, духовне – це свідомість як потік переживань людиною свого буття у світі, він складається із суб’єктивних психічних вражень, які людина хибно вважає об’єктивними характеристиками самої дійсності.

По-четверте, духовне – це сфери свідомого і несвідомого в людині та людському суспільстві як здатність виражати об’єктивний та суб’єктивний зміст буття у формі психічних переживань.

Перше значення поняття “духовне” ми з’ясували, вивчаючи філософію Платона, Геґеля та їх послідовників. Друге значення ми розглядали, коли говорили про неоплатонічну лінію у філософії і, зокрема, романтичне відгалуження просвітництва. Третє значення детально висвітлено при вивченні екзистенціалістської онтології. І, нарешті, свідомість є предметом цього розділу.

Необхідно підкреслити: відмінності між розглянутими вище поняттями мають принциповий характер, їх сплутування не раз ставало причиною спотвореного тлумачення ідей тих чи інших філософів.

У некласичній філософії з усіх названих підходів особливої актуальності, поряд із третім, набирає четвертий. Це пов’язано, зокрема, з тим, що розвиток фізіології вищої нервової діяльності, конституювання психології як самостійної галузі знань допомагають у розумінні таких питань, як причини та механізми виникнення людського мислення, фізіологічні механізми людського відображення світу, особливості психічної діяльності людини, свідомість та мозок. Однак не забуваймо, що, попри всю важливість названих аспектів, свідомість для філософії не стає функцією фізіологічних процесів, а залишається самостійною, специфічною, дуже складною реальністю, яка існує за внутрішньо притаманними їй законами.

У філософській думці ХІХ – ХХ ст. склалися два підходи до тлумачення свідомості. Один з них прагне пояснити сутність та зміст свідомості зовнішніми щодо неї причинами, умовами, факторами. До цього підходу належить марксизм, аналітична філософія, прагматизм.

М

Походження та сутність свідомості за марксистсь-кою філософією

арксистський матеріалізм стверджує, що свідомість – це властивість високоорганізованої матерії – людського мозку, вона є суб’єктивним образом об’єктивного світу, суб’єктивною реальністю.

Підкреслюючи зумовленість існування свідомості зовнішніми чинниками, матералізм наголошує, що саме мозок є органом свідомості, а свідомість – функцією людського мозку. При порушенні біохімічних, фізіологічних процесів центральної нервової системи як матеріального субстрату свідомості порушується і нормальне функціонування структур свідомості. Ці твердження базуються на експериментальних даних таких наук, як психофізіологія, фізіологія вищої нервової діяльності, етологія та інші, і є висновками не філософії, а цих конкретних наук. Ці науки на основі рефлекторної теорії психічних процесів пояснюють психіку як активну систему, яка відображає подразники зовнішнього світу й забезпечує реакцію організму на ці подразники.

Таким чином, одним з найбільш принципових моментів розуміння свідомості в марксизмі стає розгляд її як певного типу психічної діяльності поряд з простішими формами психіки – відчуттями, набутими та вродженими рефлексами тощо. Усі ці форми, включно зі свідомістю, об’єднує, на думку матеріалістів, їх спільна основа – фізіологічні, біохімічні, біофізичні процеси, які зумовлюють зміст психічної діяльності, як, наприклад, образи, що переживаються.

О

Марксизм: свідомість – “суб’єктив-ний образ об’єктивного світу”

браз зовнішньої речі є суб’єктивною реальністю на противагу об’єктивній реальності, частиною якої і є зовнішня річ. Матеріалізм розглядає свідомість як “суб’єктивний образ об’єктивного світу”, тому уявлення, поняття, думки є суб’єктивні за способом виразу і об’єктивні – за своїм змістом.

Т

Категорія “відображен-ня” у марксистській теорії свідомості

е, що свідомість є “суб’єктивним образом об’єктивного світу”, зумовлене, згідно з матеріалізмом, притаманною всій матерії властивістю відображення.

Під відображенням розуміють властивість кожної матеріальної речі, взаємодіючи з іншими речами, змінюватися під впливом цієї взаємодії та зберігати інформацію про характеристики речей, які на неї діяли. Міра складності відображення залежить від рівня організації матерії. Спираючись на дані природничих наук, можна виокремити відображення в неорганічній та в органічній природі, на рівні рослинного, тваринного життя та людини. Через таку взаємодію речей та явищ здійснюється передача енергії та інформації. Інформація передовсім виражає міру впорядкованості системи, що взаємодіє з іншими.

Щодо особливості відображення в живих системах, слід зазначити, що вихідним пунктом його розвитку є подразливість і чутливість, яка здійснюється у формі збудження та вибіркової реакції організму.

Взаємодіючи зі середовищем, живий організм одержує життєво важливу інформацію, на основі якої здійснює інтеракції. На найвищому рівні тваринного життя організм здатний відображати зв’язки чинників, значущих для виживання, і будувати свою поведінку, упереджуючи певні події в навколишньому середовищі. Це ускладнення пов’язане з розвитком інстинктів, набуттям навичок та вмінь. Інстинкт – це доцільна, цілеспрямована пристосовна дія організму в стереотипних ситуаціях, зумовлена вродженими механізмами та впливом біологічних потреб. Інстинкт завжди спрямований на збереження, виживання роду. Як у тварини, так і в людини інстинкти виражають способи задоволення біологічних потреб і є функцією морфолого-фізіологічних структур організму й елементом структури психіки.