К

Нетотожність “я” та свідо- мості у фено-менології

оли йдеться про спрямованість свідомості (інтенціональність), то неодмінно постає питання про того, хто її спрямовує, тобто про індивідуальне “Я”. Річ у тім, що традиція, започаткована Р. Декартом, розглядала людське “Я” та свідомість як синоніми. Декарт під “Я” розумів такий центр, якому підпорядковані всі свідомі прояви людини. Індивід пересвідчується щодо існування власного “Я” самим фактом мислення. Такий підхід спричинив у класичній філософії ототожнення свідомості та “Я”.

Феноменологія ж обстоює принципову нетотожність “Я” та свідомості й уникає оманливого ототожнення індивідом власної свідомості зі самим собою. Це відбувається шляхом трансцендентальної редукції, яка означає звільнення від усіх емпіричних особливостей нашого індивідуального “Я” і перехід до чистого “трансцендентального Еґо”. Процедура редукції полягає в мисленному ототожненні індивідом себе з трансцендентальним суб’єктом. Трансцендентальний суб’єкт – це глибинний шар людської суб’єктивності, який лежить “по той бік” конкретних індивідуально-особистісних проявів людини, загальнозначущий зміст феноменів свідомості. Це означає, що свідомість суб’єкта досягла такого щабля самоусвідомлення, на якому вона постала як загальнолюдська свідомість, або “чиста свідомість”. Свідомість, заглиблюючись у себе, досягла такої межі, за якою лишаються позаду глибини людського індивідуального “Я”.

У такий спосіб Гуссерль накреслює шляхи пізнання, які не властиві класичній філософії. Якщо класична гносеологія розглядала пізнання як зв’язок суб’єкта з речами зовнішнього світу, то феноменологія в ньому акцентує увагу на саморозумінні людини, спрямовуючи пізнання на глибинні структури свідомості. Саме в цих глибинних структурах як “чисті сутності”, не виведені із жодного емпіричного досвіду, Гуссерль вбачає фундаментальні основи уявлень людини про світ.

Т

Структурні компоненти інтенціо-нального акту: ноема, ноеза, гілетичний елемент

ак, на підхід феноменології, знання про те, що поза людиною існує світ як ціле, хоча й не дане людині як чуттєвий факт, усе ж воно притаманне людині. Це існує як загальнозначуща істина, що осягається через самоспоглядання як безпосередня очевидність, “абсолютна ідеальна межа”. Ця й інші “чисті сутності” є конструктами свідомості і мають здатність “самі себе в собі виявляти” (sich-an-ihn-selbst). Такі конструкти (феномени свідомості) є складними утвореннями, що мають шарову структуру. Перший шар – вербальна, мовна оболонка, яка виявляє себе в мовленні, письмі, другий – індивідуалізована форма переживання і третій – “знання” цього переживання.

Як уже зазначалося, свідомість завжди активна, що й фіксує поняття інтенціональності. Інтенціональний акт як свої структурні складові включає такі компоненти. Насамперед, це ноема (від грец. nоema – думка) скерованість свідомості на предмет, яка надає предметові смисл.

Ця скерованість не означає, що йдеться про відношення між двома речами – предметом та інтенціональним переживанням. Інтенціональність – це лише напрям скерованості переживання людини, його фундаментальна властивість бути “свідомістю про…”, це акт надавання смислу предметові, однак при умові, що предмет постійно відрізняється від цього смислу.

П

Поняття “ідеація”

о-друге, предметний зміст речі як носій наданого свідомістю смислу – Гуссерль позначає поняттям ноеза (від грецького noesis – мислення). І, по-третє, чуттєвий матеріал переживання акту інтенціональності Гуссерль характеризує як гілетичні дані (від грец. hile – матерія). Таким чином, згідно з феноменологією предмет інтенціонального акту покладає сама ж свідомість. Цей предмет Гуссерль називає сутністю, або ейдосом. Істинне знання і є знанням сутностей. Сутності не мають існування, а є ідеальним смислом наших пізнавальних переживань – це ті ж самі феномени. Ми виявляємо їх у загальних поняттях науки, принципах, законах. Так, наприклад, Ньютону відкрився смисл падіння тіл на Землю і на основі цього він відкрив закон всесвітнього тяжіння. Це було інтуїтивне проникнення в сутність, її безпосереднє споглядання, тоді як за тисячі років до Ньютона люди споглядали падіння предметів на землю, описували ці факти, користувалися ними, але не знали, що вони означають. Умоглядне, засноване на інтелектуальній інтуїції споглядання сутності Гуссерль називає “ідеацією”.