Д

Герменев-тика ґ. Ґадамера

о мови як світу свідомості та людського буття звертається також учень Гайдеґґера німецький філософ Ганс Ґеорг Ґадамер. Предметом філософської герменевтики, на його думку, є вся сукупність людського знання про світ та буття в ньому.

Головне питання філософії – яким чином можливе розуміння світу, який нас оточує, як у цьому розумінні втілюється істина буття? Розуміння він трактує як універсальний спосіб освоєння людиною світу, що існує в людині у вигляді її досвіду. Індивід набирається досвіду, оскільки не лише пізнає дійсність, а й випробовує її через свою діяльність.

Результатом багаторазового повторення досвіду стає інтелектуальна звичка, певний стереотип бачення речі, який ми сприймаємо як інтуїтивну очевидність. При цьому кожна форма діяльності дає свій окремий досвід, а тому існує “досвід історії”, “досвід мистецтва” тощо. Формується ж досвід завдяки механізмам, що закладені в мові. Мова в процесі її засвоєння покладає для індивіда певну матрицю орієнтації у світі. Саме мова, те, що в ній висловлене, утворює світ, у якому ми живемо. Вона апріорі визначає межі і спосіб розуміння нами нашого власного світу. Ґадамер акцентує увагу саме на дорефлективних, допоняттєвих формах освоєння світу. Він називає ці дорефлективні форми “передрозуміння”, “переднамір”, “передспоглядання”, “передупереджуваність”, “передопінія” тощо. Серед цих форм не існує ні ієрархії, ні впорядкованості, але є тотальна форма, яку він називає “передсуд”, що за своїм змістом наближується до терміна “забобон”. Істина буття, за Ґадамером, саморозкривається за допомогою не лише мови, а й гри. Через “гру” інтерпретатор, прийнявши умови та правила і в такий спосіб увійшовши в неї, ніби в ній розчиняється, втрачає власну позицію. “Гра” можлива, за Ґадамером, лише там, де ніщо її не порушує, де відсутнє жодне суб’єктивне “буття для себе”. Тільки через гру інтерпретатор спроможний виявити як сутність мистецького твору, так і сутність “життєвого світу” та свою власну сутність. Гра як елемент художнього твору є “випадком символічної репрезентації життя, і будь-яке переживання рівною мірою наближається до цього випадку”.

Символічна репрезентація життя не сумісна з об’єктивно-науковим знанням. Герменевтичне осягнення істини буття виключає будь-які наукові методи та підходи. Істина буття відкриває себе лише розуміючому мисленню, що реалізує себе у формі мистецтва. Художнє сприйняття не відображає, а переживає дійсність, тому саме мистецтво є формою філософської істини.

Пізнання істини буття – це не власний вибір людиною смислів, які їй близькі. Ці смисли людина сприймає готовими як схеми, стереотипи, репрезентовані в традиціях культури. Тому її існування – не творчість, а повторення взірців, освячених авторитетом традиції.

Література

1. Арефьева Г. С. Социальная активность. – М., 1974.

2. Богомолов А. С. Немецкая буржуазная философия после 1865 года. – М., 1969.

3. Гадамер Х. Г. Истина и метод. – М., 1988.

4. Дубровский Д. И. Проблема идеального. – М., 1983.

5. Ильенков Э. В. Проблема идеального //Вопросы философии. – 1979. – № 6.

6. Нарский И. С. Диалектическое противоречие и логика познания. – М., 1969.

7. Філософський словник. – К., 1986.

8. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983.

9. Husserl E. Ideen zu einer Phanomenologie Philosophi //Husserliana. –Bch. 1. – Haag, 1954. – Bd. 1.

10. Husserl E. Gartesianische Meditationen und Pariser Vortrage //Gesammelte Werke (Husserliana). Aufl. Den Haag. 1963. – Bd. 1, 2/

11. Mead D., H. Mind, Self and Society. – Chicaqo, 1934.

12. Sartre J.-P. L’Etre et le Neanto. – P., 1943.