З

Пояснення природи та сутності свідомості в прагма-тизмі

авдання науково пояснити природу та сутність свідомості ставить перед собою й представник американської філософії прагматизму Д. Мід. У поясненні свідомості він надає особливої ваги соціальній активності людини. У роботі “Свідомість, “Я” і суспільство”, а також у статті “Соціальне “Я”, що репрезентують його теорію “соціального біхевіоризму”, він обстоює думку, що свідомість є внутрішньою стороною соціального досвіду людини. Вона формується на основі поведінки людини і є соціальним явищем. А тому, на його погляд, науково пояснити явище свідомості можливо лише в термінах поведінки.

Вихідним поняттям його теорії є “соціальний акт”, який включає в себе три складові: “сприймання”, “маніпуляцію” і “здійснення”.

Єдність цих трьох елементів він виражає поняттям Konsummation. У “Konsummation” свідомість встановлює значущість об’єкта, він прибирає для суб’єкта якісні характеристики, як-от: прекрасний, гидкий, добрий, поганий, байдужий, потворний тощо. “Соціальний акт” указує таким чином на суспільну природу свідомості та її носія – особи, адже її поведінка є соціальною. Поведінку індивіда, за Мідом, можна зрозуміти лише в термінах поведінки цілісної соціальної групи, членом якої він є, оскільки його індивідуальні дії входять у більш широкі соціальні акти, які, розширюючись, залучають інших членів групи”¹⁰.

Тому, вважає Мід, людське “Я” як центр особи та людський організм – різні речі. Людське “Я” з’являється в суспільстві, оскільки саме в ньому людина змогла виробити в собі здатність ставитися до себе як до об’єкта, а не лише виокремлювати ту чи іншу річ із навколишнього середовища. Людина виробляє в собі вміння ставитися до себе як до об’єкта, або по-іншому – дистанціювати себе від себе, лише тоді, коли засвоює та відтворює ставлення до себе інших людей. Для того, щоб було наше власне “Я”, стверджує Мід, повинні існувати інші “Я”, оскільки “Я” існує в стосунках і через стосунки інших “Я”. Отож, наше “Я” і спільнота є необхідними умовами існування свідомості. Більше того, формування “Я” свідомості здійснюється в спільноті одночасно через людське спілкування за допомогою мовних символів. Але мова – це продукт тривалої еволюції людства, і, щоб зрозуміти її соціальну сутність та роль у становленні та функціонуванні свідомості, слід звернутися до прамови, а саме – мови жестів.

Жест як елемент “соціального акту” належить трактувати, за Мідом, не як вираз емоції, а як складову поведінки, початкову стадію дії. У спільноті жести тоді набувають соціальних значень, коли індивід починає реагувати на свій жест так само, як на нього реагують інші люди. Тобто він має відомість про жест як його (жесту) значення і користується ним із певними намірами, на основі цієї відомості, тобто с-відомо. Так само індивід чинить і на основі “звукових жестів”, тобто слів. Індивід може чути те, що саме говорить, стверджує Мід, а чуючи те, що говорить, схильний реагувати на нього так, як реагує інший індивід. Як жест, так і слово (звуковий жест) завжди є певним символом, що несе на собі якесь значення. Значення, за Мідом, обов’язково виявне в реакціях (“практичних наслідках”), які викликав певний об’єкт, “жест”, як в того, до кого він спрямований, так і в того, що його відтворює. Значення – суто суб’єктивне утворення місцеперебування якого не можна визначити, але воно виявне як готовність індивіда здійснити певну реакцію. За Мідом, значення передбачає три умови: 1) “жест організму”; 2) дію індивіда на іншого, що є результатом “соціального акту”; 3) реакцію іншого на цей жест, яка враховує передбачуваний результат “соціального акту”.

На основі значень індивід “узагальнює” себе з позиції іншого. Отож, значення Мід вживає в плані структурних елементів свідомості. На основі значень індивід спрямовує свій досвід на самого себе, тобто “рефлектує” його, мислить символами й виявляє як самосвідоме “Я”. Це “Я”, що його виявляє у свідомості індивід, є його об’єктивованим “Я” – “Мі” (Mе), на відміну від істного “Я” – Aй (І). “Ме” не можна збагнути безвідносно до істного “Я” – “I”, оскільки “I” є передумовою об’єктивованого “Я”. У свідомості “І” – це організація конкретних установок інших індивідів стосовно особи та одне до одного в конкретних соціальних актах, у яких вони спільно беруть участь”¹¹. “І” за змістом близьке до розуміння філософією екзистенціалізму справжнього існування (екзистенції). Істне “Я”, або “І”, як своєрідне, спонтанне, непередбачуване ставлення до дійсності, джерело новацій, свободи й ініціативи, присутнє в нашому соціальному досвіді, як і об’єктивоване “Я”, “Mе”. Його змістом є “організація соціалізованих установок спільности чи соціальної групи як цілого”¹². Цей зміст виражає консервативний, конвенційний, конформний бік свідомості особи, замкнений на соціальну спільноту.

Ця концепція є досить практичною, оскільки стала живильним середовищем для розвитку американської соціальної психології, зокрема, у розробці таких її понять, як “соціалізація”, “соціальні ролі” тощо.