Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Rosdil 7.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
190.98 Кб
Скачать

Феноменологічний підхід до вартостей

В основі феноменологічного підходу до цінностей лежить розроблений Е. Гуссерлем феноменологічний метод, який успішно застосувала екзистенціальна філософія для аналізу проблеми існування та розуміння культури.

Е. Гуссерль аналізує свідомість як самодостатню сферу, зміст якої не залежить від зовнішніх чинників. Якщо історичний підхід будь-яке духовне явище розглядає як продукт конкретної духовно-культурної ситуації, то феноменологічний переключає увагу на внутрішній світ, на саму свідомість, яка, за Гуссерлем, містить “чисті сутності”, що мають здатність “самі себе в собі виявляти”. Їх він назвав феноменами свідомості. Ці сутності після спеціальної процедури (феноменологічної редукції) не містять у собі даних чуттєвого досвіду. У цих сутностях світ не заперечується, а просто не береться до уваги. Свідомість, яка за своєю природою – активна, здійснює аналіз не зовнішніх об’єктів, а феноменів. У результаті цього за допомогою редукції постають елементи структури свідомості – самоочевидні сутності. Важливим є не сам зміст феноменів, а ті структури свідомості, які уможливлюють цей зміст.

Активність свідомості виявна в її спрямованості на предмет (той чи інший феномен). У цій спрямованості (інтенціональності) Гуссерль убачає такі структурні елементи: ноему (предметний смисл), ноезу (спосіб його конституювання, даності) та гилетичний елемент (чуттєвий вираз інтенціонального акту). Отож, виявляється, що сутності не існують, а є лише ідеальним смислом пізнавальних переживань. А поняття сутності та смислу тоді постають однопорядковими. Досліджуючи пізнавальні структури свідомості, Гуссерль бере їх не як такі, що склалися історично, а як такі, що існують безвідносно до досвіду. Зовнішній об'єкт можна розглядати лише як корелят свідомості. За Гуссерлем, ми можемо як чітко, так і нечітко уявляти предмети, однак в обох випадках ми маємо справу зі способами даності та конституювання об’єктів у структурах свідомості, які стали предметом феноменологічного дослідження.

Ф

Життєвий світ” у феноменології

еноменологічне розуміння вартостей базується на обґрунтуванні феноменологією існування інших “Я” та їхніх взаємин. Ключовим поняттям у цьому обґрунтуванні є поняття “життєвого світу”. “Життєвий світ” конституюється певним обсягом смислів, значень, що зумовлені нашими інтересами, вимогами, бажаннями, прагненнями тощо. “Для нас, – твердить Гуссерль, – цей світ має лише те онтичне значення, якого надає йому наш досвід, наші думки, наші оцінки”11. Отож, конституювання “життєвого світу” є конструюванням значень, або ж іншими словами – “життєвий світ” постає “смисловою конструкцією”. Він, з одного боку, включає донаукові, переддані структури свідомості, а з іншого – він як конституйована “смислова конструкція” є продуктом інтенціональної діяльності трансцендентального “Я”. Конституювання життєвого світу є воднораз і конституюванням інших суб’єктів, тобто суб’єктивність доконечно покладає інтерсуб’єктивність, неможливо бути людиною у світі, не будучи одним із людей. Згідно з феноменологією, світ людей – це світ свідомості, яка є тією стихією, де розгортається вся людська діяльність. Тому його можна інтерпретувати і як об’єктивний дух, і як духовну діяльність трансцендентальних “Я”. Така природа свідомості дозволяє сформуватися інтерсуб’єктивному спілкуванню, яке є субстанцією “життєвого світу” і, власне, людства як такого. Це дає підставу, стверджує Гуссерль, для кожного “Я” усвідомлювати себе складовою цілісного потоку історичного розвитку з його теперішнім, минулим і майбутнім. За феноменологією, в основі історичного поступу лежать апріорні сутності, які виконують обрієтворчу функцію культури і є структурними елементами традиції. У “Картезіанських розмірковуваннях “ Гуссерль зазначає, що наше існування протікає в безлічі традицій, а культурний світ у всіх своїх формах цілком існує через традицію.

Уведене Гуссерлем у феноменологію поняття “традиція” стало відправним пунктом розуміння історичності буття для німецького філософа екзистенціалістської орієнтації М. Гайдеґґера. Воно лягло в основу гайдеґґерівського аналізу специфіки людського буття та його вартостей. На його думку, смисл вартостей буття полягає в укоріненості людини у свою батьківщину, культуру, історію. З цього приводу М. Гайдеґґер цитує Йогана Ґебела: “Ми – рослини, які – хочемо ми це усвідомлювати чи ні – мають бути вкоріненими в землі, щоб випроставшись, цвісти в ефірі й давати плоди”12. Річ у тім, стверджує Гайдеґґер, що сучасні засоби інформації щогодини стимулюючи людину, атакують її, підкоряють чужим стереотипам. Штучний світ, створений засобами масової інформації, уже сьогодні, стверджує філософ, став ближчим людині, “ніж рілля навколо її двора, ніж небо над землею, ближчий, аніж зміна ночі днем, звичай і звичаєвість її села, ніж легенди її рідного світу”13. Отож, сьогодні, за Гайдеґґером, опинилася під загрозою сама укоріненість сучасної людини, бо замість культуро-традиційного переважає технічно-прагматичне ставлення до світу. Завдання сучасної людини полягає в тому, щоб вона, користуючись технічними засобами, була при цьому незалежною від них. Ми можемо використовувати технічні засоби, вважає філософ, але повинні навчитися бути щодо них безсторонніми, як до того, що не стосується нашої сутності. “Ми можемо сказати “так” неминучому використанню технічних засобів й одночасно сказати “ні”, оскільки ми заборонимо їм захопити нас і в такий спосіб давати збочувати, збивати з пуття й спустошувати нашу сутність”14. Отже, те, що насправді поєднує сутність мого “Я” з традицією та іншими “Я”, – це укорінені в нашій свідомості смисли, які в будь-якій ситуативності “життєвого світу” постають основою орієнтації нашого “Я”. Це і є цінності. Цінність, говорить Гайдеґґер, є “тим поглядом, який зумовлює той обрій сутнього, усередині якого відкривається будь-яка предметність”15. Можна сказати, що цінності слід розуміти як перспективу, обрій нашого досвіду, що підтримує його цілісність, а також задає міру та масштаб значущності будь-якого фактичного змісту. Цінність за Гайдеґґером, – це основа будь-якої оцінки, хоча й не зводиться до оцінювання. Зрештою, можна зробити такий висновок щодо феноменологічного визначення вартостей: цінність як очевидна сутність, як смисл є характеристикою тої спадщини, яку ми виявляємо в традиції, що до нас дійшла. У такий спосіб ми виявляємо свою укоріненість у культурній традиції, це допомагає нам сформувати власну позицію й досягти самодостатності, самототожності нашого індивідуального буття. Згідно з феноменологією, конкретний індивід у його самодостатності, унікальності – єдине джерело смислів життя. Самодостатність існування індивіда виражає себе в тому, що він чинить так, а не інакше, не під тиском технічних засобів, зручних речей, способу існування інших людей, а на основі власного вибору, укоріненій у традиціях культурного світу.

Власний вибір, чи то свобода вибору, визначає для індивіда смисли буття, що на ділі є конституюванням власної системи вартостей. Кожній людині, за Гайдеґґером, доступний лише один вид буття – це “буття у світі”, яке має характеристику часовості, в якому вона воднораз переживає світ і себе у світі. Отож, осягти буття можна лише переживаючи його. Метою ж осягнення є “екзистенція” як самодостатня неповторність, унікальність буття індивіда та його долі. Тому, за Гайдеґґером, найціннішим для людини є відповідь на питання “бути чи не бути самим собою?”. Мати екзистенцію, тобто бути собою на основі вкоріненості в традиції є, за Гайдеґґером, субстанційною вартістю індивідуального буття кожної людини.

Філософія екзистенціалізму особливий наголос ставить на “екзистенції” тому, що людину вона розглядає як таку, яка перебуває в ситуації вибору між зручністю інструментальних вартостей (як засобів зручності в повсякденному житті) та самототожністю як субстанційною вартістю буття. Тому сутнісною характеристикою людини філософія екзистенціалізму вважає свободу. Свобода як цінність в екзистенціалізмі має виключно особистісний характер як стан, переживання, почуття, спрямування. Це підкреслює, що свобода є способом функціонування самобутності, самототожності людського “Я”.

Свобода, потрактована як вибір, є, за А. Камю, єдиним критерієм розрізнення добра та зла. Герой твору “Чума” стверджує: “Треба просто бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”16. Чума у творі є символом абсурду, що постає із ситуації взаємин людини та світу. Світ сам собою просто абстракція, як і чума сама собою безвідносно до людини. Людина сама собою є нереалізованою самодостатністю її “Я”. Але коли “Я”, сповнене надій і поривань до самоствердження, вступає в безпосередній контакт зі світом, він постає холодним і байдужим, чужим щодо утвердження самобутності “Я”. Тоді й постає, за Камю, ситуація абсурду: навіщо “Я” таке неповторне й унікальне, закинуте у світ, якщо світові байдуже до ствердження його самототожності? У чому в такому разі полягає смисл існування індивідуального “Я”?

Смисл існування, стверджує Камю, полягає в тому, щоб “боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки”17. Камю устами персонажа панотця Панлю стверджує: “Не можна казати: “Я це розумію, але для мене це неприйнятне”; треба кинутися в серцевину цього неприйнятного, яке наслане на нас саме для того, щоб ми зробили свій вибір”18. Те саме, за Камю, робить Сізіф, коли знову й знову викочує свій камінь на гору. Те саме роблять і французи в окупованій фашистською Німеччиною Франції.

Отож, людина в усіх ситуаціях мусить робити вибір, бо приречена на свободу. Відмова від вибору – це внутрішня чума кожної людини, яку вона зобов’язана перебороти. У цьому й полягає її призначення у світі.

Отже, феноменологічна інтерпретація цінностей розглядає їх як смисли, що вкорінені в нашій свідомості й виражають собою зміст традицій культури. Філософія екзистенціалізму, що постала на базі феноменології Гуссерля, загострила питання смислу та призначення буття окремої людини в умовах тиску на неї та природу сучасних технологій, технічних засобів, що призвело до розірваності буття людини.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]