Комунікативні цілі ознайомлювального читання:

• визначити тему тексту, проблеми;

• з'ясувати, що саме говориться у зв'язку із проблемою;

• виділити основну думку;

• вибрати головні факти, випускаючи другорядні;

• виразити своє ставлення до прочитаного.

У учні повинні навчитися:

• прогнозувати зміст за заголовком;

• здогадуватися про значення незнайомих слів за допомогою контексту, словотворчих елементів, за схожістю зі словами рідної мови або утворених шляхом конверсії;

• ігнорувати окремі незнайомі слова, які не перешкоджають розумінню основного змісту;

• визначати смислові частини тексту та зв'язки між ними;

• за потреби користуватися у процесі читання наявним лінгвокраїнознавчим коментарем, виносками, словником, довідниками.

Вивчаюче читання передбачає максимально повне і точне розуміння всієї вміщеної в тексті інформації і критичне її осмислення. Це вдумливе, повільне читання, яке передбачає цілеспрямований аналіз змісту прочитаного з опорою на мовні і логічні зв’язки тексту. Його завданням є також формування в учнів уміння самостійно долати труднощі у розумінні тексту. Об’єктом вивчення при цьому виді читання є не мовний компонент, а інформація, яка міститься у тексті.

Вивчаюче читання відзначається великою кількістю регресій – перечитуванням окремих частин тексту деколи з чітким промовлянням про себе чи вголос, установленням смислу шляхом аналізу мовних форм, наміреним виділенням найбільш важливих тез і неодноразовим проговорюванням їх вголос з метою краще запам’ятати зміст для подальшого переказу змісту обговорення, використання у роботі. Саме вивчаюче читання навчає бережливого ставлення до тексту.

В умовах середньої школи можна сформувати тільки основні уміння вивчаючого читання:

• зрозуміти зміст прочитаного тексту з достатньою повнотою і глибиною;

• зіставити здобуту інформацію зі своїм досвідом;

• оцінити інформацію, висловити свою думку про неї;

• передати почерпнуті з тексту відомості іншим (рідною мовою або в опорі на текст);

• прокоментувати окремі факти.

Хоча вивчаюче читання реалізується у повільному темпі, однак нижньою допустимою межею є 50-60 слів за хвилину.

Для цього виду читання підбираються тексти, які мають пізнавальну цінність, інформативну значущість і представляють собою найбільшу трудність для даного етапу навчання як у змістовому, так і мовному плані.

20. Навчання письма у початковій школі

Письмо розглядається як графічна фіксація тексту мовлення. Написання – процес такої фіксації, текст – її результат. Письмо є системою письмових засобів спілкування і правил їх використання. Письмо з самого початку оволодіння ним є усвідомленим актом.

Більша увага учнів до письмових завдань у порівнянні з усними дозволяє задавати для домашніх робіт великі обсяги письмових завдань. У класній роботі письмо – найекономніший, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю (поточні письмові контрольні на 5-15 хв. проводяться не рідше одного разу протягом двох тижнів, підсумкові на 30-45 хв. – один раз на чверть).

Письмове оформлення думок має значні навчальні переваги. Це процес уповільнений порівняно з усним мовленням, що створює умови для вживання таких мовних форм. Які ще не достатньо автоматизовані і тому в усній комунікації ще не можуть активно вживатися.

Психолінгвістичні механізми письма.

Письмо є найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, оскільки для його реалізації залучаються усі мовленнєві аналізатори: письмо базується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв’язками кори головного мозку у вигляді зорових і рукомоторних, слухових і мовленнєворухових (артикуляторних) образів. Поєднання слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення та зоро-рукомоторних образів у процесі письма забезпечує створення стійких асоціацій, що забезпечує ефективніше сприймання, запам’ятовування і відтворення матеріалу. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички. Міцність запам’ятовування забезпечують:

• участь усіх аналізаторів;

• взаємодія аналізу і синтезу;

• усвідомлення та мимовільність процесу письма.

Процес писемного мовлення починається з мовлення внутрішнього і завершується фіксацією у писемній формі підготовленого тексту. У внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, проводиться відбір лексичних одиниць, граматичного оформлення речень, їх логічного поєднання у надфразові єдності. Зовнішня фіксація потребує автоматизованого оперування звуко-буквеними відповідностями. Процес письма полегшується:

• відсутністю часового тиску;

• можливістю ґрунтовнішого попереднього синтезу і ретроспективного аналізу написаного;

• можливістю користуватися довідковою літературою.

За кількістю операцій писемне мовлення є складнішим від усного. Однак, кількісні характеристики не свідчать про більшу легкість реалізації усного мовлення. Складність усного мовлення зумовлюється його спонтанністю, синхронізацією його породження у внутрішньому плані і зовнішньому звуковому оформленні, що вимагає автоматизму в оперуванні лексичними і граматичними навичками.

У сучасній методиці розрізняють письмо та писемне мовлення, або письмо у вузькому і широкому розумінні, і, відповідно, два етапи навчання. Перший етап асоціюється із оволодінням технікою використання графічної та орфографічної системи певної мови (складання слів із літер). Другий етап передбачає оволодіння мовленнєвими уміннями – вмінням викладати думки у писемній форм (складання писемних висловлювань із слів і словосполучень).

Таким чином, вміти писати – це:

• графічно правильно (каліграфічно) зображати літери алфавіту;

• трансформувати звуки та звукосполучення в букви, пов’язуючи при цьому звуковий, графічний, кінестетичний та семантичний образи слова;

• орфографічно правильно писати слова, словосполучення;

• ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами;

• формулювати думки в писемній формі.

На різних ступенях навчання розрізняються провідні цілі навчання письма і писемного мовлення:

Початковий ступінь:

• оволодіння технікою письма;

• формування навичок, пов’язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей.

Середній ступінь:

• навчання орфографії у зв’язку із накопиченням нового мовного матеріалу;

• розвиток писемного мовлення як засіб формування вмінь і навичок усного мовлення (підготовлене письмом усне повідомлення відзначається ґрунтовністю, логічністю тощо)

• розвиток писемного мовлення як засіб розвитку внутрішнього мовлення.

Старший ступінь:

• навчання орфографії у зв’язку із накопиченням нового мовного матеріалу;

• розвиток писемного мовлення як засіб розвитку умінь самоконтролю й самостійної роботи учнів над мовою;

• формування умінь створювати окремі види писемної продукції (анотація, план, анкета тощо).