18. Навчання аудіювання у початковій школі

Сприймання і розуміння іншомовного мовлення на слух (аудіювання) – рецептивний вид мовленнєвої діяльності, змістом і метою якого є розуміння мовлення на слух у момент його породження.

Навичка сприймання мовлення на слух – доведені до автоматизму дії сприймання, впізнавання, прогнозування і запам’ятовування мовних засобів, що звучать в іншомовному мовленні, які забезпечують його розуміння. Отже, аудіювання – це перцептивна розумова мнемічна діяльність. Перцептивна тому, що здійснюється сприймання; розумова – бо пов’язана з мислительними операціями аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння. Абстрагування тощо; мнемічна – бо відбувається виділення зі звукового потоку мовних і мовленнєвих одиниць, їх впізнавання як результат зіставлення з наявним у пам’яті еталоном.

Уміння аудіювання – розуміння змісту та смислу іншомовного висловлювання з першого пред’явлення в умовах реального спілкування.

Розуміння на рівні значень – розуміння основних фактів іншомовного повідомлення, уміння відповісти на запитання: хто? що? де? коли? тощо.

Розуміння на рівні смислу – розуміння задуму автора тексту і його оцінка слухачами.

Уміння, які необхідні для базового рівня володіння аудіюванням:

• уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування (привітання, запит і передача інформації тощо);

• уміння визначати тему і мету бесіди, її основний зміст;

• у випадках труднощів з розумінням почутого уміння звернутися до партнера з проханням повторити, уточнити, пояснити тощо;

• уміння розуміти основний зміст почутого в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (радіо й телепередачі тощо);

• уміння повно й точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення в межах тематики, визначеної програмою.

Труднощі аудіювання. Чинниками успішності аудіювання є:

• рівень розвитку мовленнєвого слуху, пам’яті, наявності уваги, інтересу у слухача;

• мовні особливості аудіотексту та його адекватність мовленнєвому досвіду і знанням учнів;

• умови сприймання аудіотексту.

Об’єктивні труднощі сприймання аудіотекстів пов’язані з особливостями композиційної структури текстів, мовними їх характеристиками і особливостями змісту, а також з умовами сприймання:

• за структурними ознаками як аудитивний матеріал використовуються констатуючі тексти-описи (логічні зв’язки між окремими фактами нестійкі, важко виділити головну думку, відділити головне від другорядного, варіативність синтаксичних структур обмежена) і динамічні фабульні тексти-повідомлення (між окремими фактами й епізодами чіткі логічні зв’язки, легко виділяється головна думка й відділяється головне від другорядного, розуміння основного змісту неможливе без розуміння окремих фактів);

• за мовними характеристиками аудитивний матеріал може відзначатися труднощами:

фонетичними (загалом неточна інтерпретація звучання слів, фонетична редукція, асиміляція, злиття звуків),

лексичними (особливості сприйняття довгих у коротких слів, переносне значення слів, фразеологічні звороти, полісемія, омонімія, паронімія, антоніми, синоніми,велика кількість слів без значного інформаційного навантаження тощо),

граматичні (вставні звороти в реченнях, інвертований порядок слів у реченні, омофонія формотворчих і словотворчих суфіксів і флексій, омонімія службових частин мови).

• за змістом аудитивний текст повинен бути в основному монотематичним, цікавим, інформативним, з достатньою надлишковістю інформації для забезпечення розуміння.

Компоненти умов сприймання аудіотексту:

• темп мовлення;

• кількість пред'явлень аудіотексту;

• тривалість звучання;

• аудіювання різних джерел інформації.

Загальний темп мовлення складається з кількості слів за хвилину та кількості мовленнєвих пауз. Різниця між мінімальним і максимальним темпом досить велика і залежить від типу і виду тексту (монолог, діалог; опис, розповідь, роздум; проза, поезія) важливості інформації, специфіки лексико-граматичної системи конкретної мови (в англійській мові буква несе більшу кількість інформації, середня довжина слова – 4-5 букв, середній темп мовлення – 140-150 слів за хвилину).

Кількість пред’явлень аудіотексту повинна бути методично обґрунтована. Кількаразове пред’явлення є доцільним у випадку уваги до мовних засобів. У випадку уваги до смислової сторони тексту повторне пред’явлення повинно бути трансформованим у мовному відношення і мати нові завдання. Дворазове прослуховування може розглядатися як мовленнєва вправа для взаємопов’язаного навчання аудіювання і говоріння.

Тривалість звучання тексту визначається його обсягом, що є обов’язковим нормативним параметром для кожного класу (початкова школа – 1 хв., середня школа – 2-3 хв., старша школа – 3-5 хв.).

Аудіювання різних джерел інформації спричинює специфічні труднощі. Так, легше сприймається мовлення вчителя, до якого учні звикли, ніж мовлення незнайомої особи і тим більше – пред’явлення аудіотексту за допомогою технічних засобів.

Опори та орієнтири для подолання труднощів аудіювання:

• лінгвістичні засоби (вставні слова, повтори, риторичні запитання, мовленнєві штампи);

• паралінгвістичні засоби (ритміка, паузація, мелодика, логічний наголос);

• екстралінгвістичні засоби (ситуація мовлення: предметна наочність, жести, міміка).