22. Червня 2004 р.

Загальні положення забезпечення безпеки атомних електростанцій. Затверджені наказом Державної адміністрації ядерного регулювання України N2 63 від 9 грудня 1999 р.

Стаття 275. Порушення правил, що стосуються безпечного викорис­тання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд

1. Порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечного її ви­користання, а також порушення під час проектування чи будівництва пра­вил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка зобов’язана дотримувати таких правил, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання промислової продукції та безпечне використання будівель і споруд, а додатковим обов’язковим його об’єктом — життя та здоров’я особи.

2. Предметом злочину є: 1) промислова продукція; 2) будівлі і споруди.

Промислова продукція - це продукти діяльності, створені для задоволення потреб

інших людей, суспільства в цілому в умовах машинного високотехнологічного, як пра­вило, масового виробництва. Для промислової продукції (на відміну від кустарних ви­робів, експериментальних зразків, результатів навчальних вправ чи наукових дослідів) характерним є її виготовлення в умовах налагодженого виробництва, з використанням відлагоджених технологій, за наявності креслень та іншої нормативно-технічної доку­ментації, контролю за якістю тощо. До промислової продукції належать засоби вироб­ництва і товари народного споживання як створені заново, так і реконструйовані чи такі, що пройшли ремонт в заводських умовах.

Будівлі і споруди - це будь-які штучні, створені людьми будівельні об’єкти - жит­лові будинки, склади, цехи, мости, тунелі тощо. Великі масштаби і вартість будівель і споруд, їх значення для задоволення різноманітних потреб, те, що ними користується багато людей, обумовлює необхідність дотримання спеціальних вимог щодо проекту­вання, самого будівництва, а також експлуатації.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у виді порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд; 2) наслідками у виді загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або у виді заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 275), або у виді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 275); 3) причиновим зв’язком між діянням і наслідками, а також

4. часом вчинення злочину.

Порушення вказаних правил може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності і може полягати у: даванні вказівки про виготовлення промислової продукції з матеріа­лів, заборонених для використання через високу токсичність, легкозаймистість; дозволі на зменшення товщини несучих стін в ході проектування будинку; відсутності контро­лю за діями інших працівників тощо.

До правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції, а також безпечної експлуатації будівель і споруд, належать стандарти (державні, га­лузеві, стандарти підприємств), будівельні норми і правила (БНІП); окремі рішення компетентних органів про заборону використання певних матеріалів, сировини, на­півфабрикатів (наприклад, м’яса, виробленого на територіях, де оголошено карантин у зв’язку з інфекційними хворобами тварин); акти, в яких встановлено гранично до­пустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в готовій продукції; приписи держав­них інспекторів.

Час вчинення цього злочину визначено окремо щодо кожного з предметів злочину. При цьому вказівка на цю ознаку злочину в диспозиції ст. 275 зроблена таким чином, що нею охоплюються всі періоди створення промислової продукції або будівель і спо­руд та використання їх споживчих властивостей.

Під розробленням продукції розуміються попередні етапи її створення, на яких за­кладаються умови безпечності готових виробів - видача завдання, визначення парамет­рів, яким має відповідати продукція, вибір матеріалів, обладнання та технологій, які будуть використовуватися. Конструювання включає створення проектно-технологіч­ної документації (креслень, технологічних карт), яка використовуватиметься при виго­товленні продукції та контролю за її якістю (безпечністю).

До виготовлення продукції належать всі види технологічних операцій, у ході яких із сировини, напівфабрикатів, комплектуючих створюється нова продукція або ж відбу­вається відновлення якості раніше створених виробів у ході їх промислової реконструк­ції, ремонту. Як зберігання слід оцінювати дії, спрямовані на збереження продукції від втрати, пошкодження.

Під час (в ході, у зв’язку з) виконання кожного із вказаних етапів можливе вчинення дій, які впливають на безпеку готової продукції в ході наступного її використання, тобто вживання за цільовим призначенням, вилучення споживчих властивостей. Не охоплюєть­ся ст. 275 заподіяння шкоди в процесі створення промислової продукції внаслідок пору­шення правил охорони праці. За наявності підстав такі дії слід кваліфікувати за ст. 271.

До проектування належать дії, які полягають в розробці плану будівель і споруд, включаючи вибір місця його розташування, встановлення вимог до майбутнього об’єкта, матеріалів, з якого він буде створений, та обладнання, що буде в ньому встанов­лене, виготовлення креслень та іншої будівельної документації, вибір комплектуючих, а також технології, інструментів, виконавців робіт тощо. Будівництво ж включає влас­не процес спорудження об’єкта від пошукових і геодезичних робіт до його прийняття в експлуатацію. Проектування і будівництво будівель і споруд з дотриманням існуючих вимог є запорукою безпеки готових об’єктів. При цьому під експлуатацією будівель і споруд розуміють їх використання за цільовим призначенням. Статтею 275 встановлена відповідальність за шкоду, заподіяну в ході експлуатації вже готових, завершених будів­ництвом об’єктів. Порушення правил безпеки в ході будівельних робіт кваліфікується з урахуванням конкретних обставин за статтями 271, 272 чи іншими статтями Особливої частини КК.

Не охоплюються об’єктивною стороною розглядуваного злочину діяння, вчинені в ході утилізації продукції, демонтажу будівель і споруд.

Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних у частинах 1 і 2 ст. 275.

4. Наслідки, причиновий зв’язок, суб’єкт, суб’єктивна сторона та кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 275, аналогічні відповідним ознакам злочину, пе­редбаченого ст. 272 (див. коментар до цієї статті).

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації заліз­ничного, водного чи повітряного транспорту

1. Порушення працівником залізничного, водного або повітряного транс­порту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякіс­ний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслід­ків,-

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду,-

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили загибель людей,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

(Стаття 276 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-У/і від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки руху або експлуата­ції різних видів транспорту диференційована залежно від виду транспорту, а також суб’єкта злочину. У ст. 276 встановлена відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту працівниками цих видів транспорту, а також за недоброякісний ремонт об’єктів, які належать до вка­заних видів транспорту. Відповідальність за порушення правил безпеки польотів повіт­ряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, передбачена ст. 281, порушення правил безпеки автомототранспорту особою, яка керує транспорт­ним засобом,- ст. 286, а ст. 291 охоплюється порушення чинних на транспорті всіх ви­дів правил, що убезпечують рух, здійснене іншими особами. В інших статтях розді­лу XI Особливої частини КК передбачена відповідальність за інші посягання на безпеку руху та експлуатації транспорту.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 276^ є безпека руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Його додат­ковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, власність, довкілля, інші блага.

Під безпекою руху або експлуатації розуміють відсутність небезпеки, такий стан, за якого не заподіюється і не може бути заподіяна шкода життю і здоров’ю людей, влас­ності, іншим соціальним цінностям внаслідок руху або експлуатації джерел підвищеної небезпеки транспортних засобів відповідних видів, а також функціонування матеріаль­ної інфраструктури об’єктів транспорту.

3. Кримінальна відповідальність за ст. 276 настає тоді, коли порушення пов’язане із функціонуванням одного із видів транспорту, названих у диспозиції цієї статті,- заліз­ничного, водного чи повітряного. Кожний із видів транспорту включає в себе певну інфраструктуру - транспортні засоби, шляхи сполучення та місця базування, засоби управління рухом. Залежно від характеру порушення вони виступають як предмети злочину чи знаряддя його вчинення.

До залізничного транспорту віднесені рейкові магістральні і під’їзні шляхи і на­лежне до них обладнання (переїзди, шлагбауми), рухомий склад (локомотиви та вагони, дрезини), засоби управління, сигналізації та зв’язку. При цьому не мають значення ві­домча належність об’єктів транспорту та форми власності на них. Тобто, кримінальна відповідальність за ст. 276 настає при порушеннях, допущених на залізничному транс­порті, належному як МТ, так і окремим суб’єктам господарювання, включаючи метро­політен, під’їзні шляхи підприємств, залізничні вітки, прокладені в кар’єрах, на лісо­сіках тощо. Водночас не належать до залізничного транспорту об’єкти рейкового технологічного транспорту (цехові, шахтні), міський рейковий транспорт (трамваї, фунікулери, монорельсові дороги), а також канатні підйомники, ескалатори тощо.

Водний транспорт включає в себе плавучі самохідні і несамохідні засоби, маяки та бакени, причальні споруди, призначені для перевезення вантажів та пасажирів, ри­бальства. До нього не належать військові кораблі, порушення правил водіння яких ква­ліфікується за ст. 417.

Повітряний транспорт - це цивільні повітряні судна, місця для їх приземлення (аеродроми, вертолітні майданчики) з обладнанням, яке забезпечує зліт і посадку літаль­них апаратів, включаючи засоби зв’язку та керування повітряним рухом, сигнальні вогні тощо (про поняття повітряних суден див. коментар до ст. 269). Не належать до об’єктів повітряного транспорту апарати на повітряній подушці (які тримаються над землею чи водою завдяки надлишковому тиску повітря під корпусом), повітряні кулі без двигунів, парашути. Порушення правил польотів або підготовки до них на військо­вих літальних апаратах кваліфікується за ст. 416.

4. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276, включає в себе: 1) діяння у двох формах: а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту; б) не­доброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку;

2. наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність у різних частинах ст. 276; 3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні.

Під правилами безпеки руху або експлуатації транспорту слід розуміти будь- який нормативно-правовий акт (який може мати назву не лише «правила», а й «інструк­ція», «положення», «наказ», «настанова» і, звісно ж, «закон», «постанова»), в якому регламентуються вимоги щодо убезпечення руху та експлуатації відповідних видів транспорту. Правила безпеки руху - це правила, що регламентують поведінку осіб, які безпосередньо керують транспортними засобами від моменту початку руху (плавання, польоту) до його закінчення, а також дають обов’язкові вказівки щодо руху. Правила ж експлуатації стосуються використання як самих транспортних засобів, так і їхніх екі­пажів, а також систем та агрегатів, які забезпечують безаварійне функціонування транспорту і в процесі руху, і при підготовці до поїздки, плавання, польоту.

Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні дій, заборонених такими правилами, чи, навпаки, у невиконанні дій, які належить вчи­нити відповідно до нормативно закріплених вимог. Стосовно залізничного транспорту - це, зокрема, перевищення швидкості; проїзд на забороняючий сигнал; початок руху без дозволу; неподання встановлених сигналів; допуск до поїздки осіб, які не мають належ­ної підготовки, не пройшли медичного огляду чи достатньо не відпочили між поїздками. На водному транспорті порушення може полягати, зокрема, у допуску до судноводіння сторонніх чи належно не підготовлених осіб; відсутності контролю за виконанням роз­поряджень; незадовільній організації спостереження за навколишньою обстановкою; невиконанні маршрутів руху чи вказівок осіб, які управляють пересуванням суден;

невжитті заходів до відвернення небезпеки. На повітряному транспорті найпоширені­шими є такі порушення, як перевантаження літаючих засобів; недотримання техніки пілотування; невиконання команд осіб, які управляють повітряним рухом; неправильні вказівки екіпажам повітряних суден; дозвіл на виліт чи посадку в несприятливих (забо­ронених) метеорологічних умовах тощо.

Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в ході ремонту неналежних інстру­ментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо.

У диспозиції ст. 276 прямо не сказано, що недоброякісний ремонт транспортних за­собів, колій, засобів сигналізації та зв’язку також пов’язаний з порушенням відповідних правил. Однак факт недоброякісності ремонту практично можна підтвердити за умови, коли констатовано недотримання нормативних вимог, які встановлено для виконання таких робіт. Це можуть бути вимоги як загального характеру, так і спеціальні, які сто­суються окремих видів транспортних засобів, певних ремонтних операцій.

Наслідки у вигляді створення небезпеки для життя або здоров’я людей або на­стання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276) - це такі зміни в навколишньому світі, насамперед в технічному стані транспортних засобів та інших об’єктів транспортної інфраструктури, в обстановці руху (зокрема, взаємному розташуванні транспортних засобів), у стані, в якому перебувають особи, що керують транспортними засобами, за яких створюється високий ступінь ймовірності заподіяння реальної шкоди - настання залізничних, воднотранспортних або авіаційних аварій чи катастроф. Створення небез­пеки, як наслідок злочину, передбачає виникнення не абстрактної, а реальної можли­вості заподіяння шкоди. Про реальність загрози можуть свідчити, скажімо, такі дані, як відстань, на яку зблизилися в процесі руху транспортні засоби, розмір перевищення дозволеної в даних умовах швидкості тощо.

Небезпека повинна загрожувати не будь-яким цінностям, а прямо названим у дис­позиції ч. 1 ст. 276. Тобто, порушення має бути таким, внаслідок якого можуть статися загибель людей або настати інші тяжкі наслідки (зокрема, тяжкі тілесні ушкодження, велика матеріальна шкода, перерва у роботі транспорту).

Оскільки заподіяння легкого тілесного ушкодження з необережності за загальним правилом не є кримінально караним, то реальне заподіяння такої шкоди внаслідок ава­рії на транспорті не тягне кримінальної відповідальності.

Причиновий зв’язок між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транс­портних засобів, а також недоброякісним ремонтом і передбаченими ст. 276 наслідками є тоді, коли дія або бездіяльність закономірно, з необхідністю потягли за собою настан­ня наслідків. Це має місце тоді, коли: одне діяння однієї особи тягне за собою наслідки; кілька діянь однієї особи викликають настання наслідків; поведінка особи в сукупності з поведінкою іншої особи породжує наслідки.

Причиновий зв’язок між діянням конкретної особи і заподіяною шкодою відсутній, якщо без цього діяння, лише під впливом інших факторів, наслідки не настали б.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є пра­цівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об’єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Остання ознака означає, що така особа: а) перебуває у трудових відносинах з відпо­відним транспортним підприємством; б) дії вчинено у зв’язку з виконанням трудових обов’язків по убезпеченню руху чи експлуатації або проведенням ремонту транспорту.

Особа, яка не наділена вказаними вище ознаками суб’єкта злочину, за дії, внаслідок яких сталися транспортна аварія чи катастрофа і, відповідно, настали вказані в ст. 276 наслідки, підлягає відповідальності за статтями КК про злочини проти життя та здо­ров’я особи, проти власності.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину є заподіяння ним: 1) потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень; 2) великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276), а особливо кваліфікуючою ознакою - загибель людей (ч. З ст. 276).

Велику матеріальну шкоду становлять вартість знищених транспортних засобів чи витрати на ремонт пошкоджених, вартість інших знищених або пошкоджених матеріальних цінностей, витрати на відновлення руху, витрати на компенсацію за порушення невиконання умов договорів перевезення пасажирів і вантажів, відшко­дування особам, які потерпіли внаслідок аварії чи катастрофи, екологічна шкода тощо. Змістом цієї ознаки охоплюється лише пряма дійсна шкода. Велика матері­альна шкода - поняття оціночне. Проте шкода для визнання її великою має бути, принаймні, не меншою, ніж шкода, визначена великою у КК стосовно злочинів проти власності, критерії якої закріплено в примітці 3 до ст. 185 (шкода, яка в 250 і більше разів перевищує нмдг на момент вчинення злочину).

Про поняття середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. комен­тар до статей 121 і 122.

Під загибеллю людей розуміється смерть двох чи більше людей. Оскільки в інших частинах ст. 276 не передбачені наслідки, які б охоплювали смерть однієї особи, то у випадку заподіяння смерті одному потерпілому внаслідок порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 276 та ч. 1 ст. 119. Кваліфікація в таких випадках вчиненого за

ч. З ст. 276 не повинна мати місця, оскільки означає заборонену ч. 4 ст. З аналогію (коли загибель однієї особи оцінюється аналогічно тому, як це може мати місце щодо загибелі кількох людей).

ПК(ст.І).

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996р.

Статут залізниць України. Затверджений постановою КМ N9 457 від 6 квітня 1998р.

Правила технічної експлуатації залізниць України. Затверджені наказом МТ № 411 від 20 грудня 1996р.

Правила безпечної експлуатації електровозів, тепловозів та моторвагонного рухомого складу. Затверджені наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 54 від 24 березня 2008 р.

Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів

1. Умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для екс­плуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, суд­на або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків,-

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили загибель людей,-

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

(Стаття 277 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання шляхів спо­лучення і транспортних засобів всіх видів транспорту, крім трубопровідного. Його до­датковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, влас­ність, інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) шляхи сполучення; 2) споруди на них; 3) рухомий склад і судна; 4) засоби зв’язку і сигналізації.

Шляхи сполучення - це залізничне полотно з рейками, шпалами, насипом на магіст­ральних і під’їзних шляхах; злітні смуги, доріжки для вирулювання; фарватери, канали; автомобільні дороги. Споруди на них - це пасажирські платформи, навантажуваль­но-розвантажувальні рампи, мости, віадуки, тунелі, естакади, підпірні стіни, сітки для попередження падіння каміння, причали, шлюзи, тягові станції та опори фунікулерів, канатних доріг, шлагбауми, бакени, маяки, шляхові знаки.

Поняття рухомий склад і судна включає в себе транспортні засоби, названі в ст. 276 (див. коментар до цієї статті).

До засобів зв’язку і сигналізації належать світлофори, семафори, локатори, системи телеметрії і дистанційного керування, радіостанції, пеленгатори тощо.

Споруди та засоби, які не убезпечують рух, а виконують інші функції (наприклад, інформаційні табло для пасажирів, вантажні крани), не є предметом цього злочину. їх руйнування або пошкодження за наявності підстав кваліфікуються за статтями КК про злочини проти власності (статті 194, 196).

3. Об’єктивна сторона злочину включає в себе такі обов’язкові ознаки, як діяння, наслідки та причиновий зв’язок між діянням і наслідками і може проявитися у таких формах:

1. руйнування зазначених вище предметів;

2. їх пошкодження;

3. інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для екс­плуатації стан.

Поняття руйнування є синонімом до термінів «зруйнування», «знищення». Про ці поняття див. коментар до статей 113, 194, 263. Про поняття пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

Інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації станце будь-які дії, внаслідок яких відбуваються зміни, що унемож­ливлюють або істотно ускладнюють використання об’єктів транспорту без шкоди для безпеки руху (вимкнення живлення, підключення обладнання, яке спотворює сигна­ли, підкладення сторонніх предметів на шляхи сполучення і т. д.). При цьому самі об’єкти транспорту можуть і не пошкоджуватися, але їх безпечна експлуатація стає неможливою.

Для аналізованого злочину характерним є настання наслідків двох рівнів, що слід враховувати при встановленні причинового зв’язку та вини. Наслідки першого рівня (проміжні) пов’язані зі зміною в самих об’єктах транспорту - їх руйнуванням, пошко­дженням, приведенням в непридатний для експлуатації стан. Такі наслідки настають обов’язково, вони невіддільні від діяння, однак їх настання ще не є достатньою підста­вою для настання кримінальної відповідальності за ст. 277. Така відповідальність обу­мовлюється також наслідками другого рівня: 1) спричиненням аварії поїзда, судна;

2. можливістю спричинення аварії поїзда, судна; 3) порушенням нормальної роботи транспорту; 4) створенням небезпеки для життя людей чи небезпеки настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 277).

Аварія - це подія, пов’язана з пошкодженням поїзда, судна або шляхів сполучення (зіткнення, сходження з рейок, затоплення). Порушення нормальної роботи транспор­ту охоплює припинення руху, значні порушення розкладу, необхідність значних зу­силь, засобів, часу для ліквідації наслідків аварії тощо. Можливість спричинення аварії, а також створення небезпеки для життя людей чи інших тяжких наслідків повинна бути реальною (див. коментар до ст. 283).

Причиновий зв’язок у цьому злочині має специфіку, обумовлену характером на­слідків. Такий зв’язок потрібно встановити: а) між діянням суб’єкта і змінами в об’єктах транспорту, тобто довести, що саме поведінка особи потягла за собою їх руйнування, пошкодження чи приведення в непридатний стан; б) між руйнуванням, пошкодженням чи приведенням в непридатний стан об’єктів транспорту і наслідками, вказаними в диспозиції відповідної частини ст. 277.

4. Суб’єкт злочину - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним ставленням до руйну­вання, пошкодження або приведення в непридатний для експлуатації стан об’єктів транспорту і необережним ставленням до наслідків у вигляді аварії, порушення нор­мальної роботи транспорту, створення небезпеки або настання реальної шкоди.

При умисному ставленні до зазначених наслідків вчинене за наявності підстав має отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.

Якщо пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів умисно вчиняється з метою ослаблення держави і спрямоване на масове знищення людей, заподіяння тілес­них ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, то вчинене, за наявності інших обов’язкових ознак диверсії, слід кваліфікувати за ст. 113.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень; 2) заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 277), а особливо кваліфікуючою ознакою - загибель людей (ч. З ст. 277).

Про поняття середньої тяжкості і тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до статей 121 і 122, а про поняття великої матеріальної шкоди і загибелі людей - ко­ментар до ст. 276.

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського суд­ноплавства від 10 березня 1988 р. Ратифікована УРСР 17 грудня 1993 р.

Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, від 10 березня 1988 р. Ратифікована УРСР 17 грудня 1993 р

Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повіт­ряного, морського чи річкового судна

1. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, мор­ського чи річкового судна -

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або поєдна­ні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпі­лого,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 278, є контрольо­ване використання засобів залізничного, водного і повітряного транспорту. Його додат­ковим факультативним об’єктом можуть бути життя та здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Предметом злочину є залізничний рухомий склад, повітряне* морське чи річкове судно. Про їх поняття див. коментар до статей 339 і 446.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох альтернативних дій щодо рухомого складу залізничного, водного чи повітряного транспорту, а саме його: 1) уго­ну; 2)захоплення.

Угон - це самовільне заволодіння транспортним засобом та поїздка на ньому. Для нього характерно те, що він: а) вчиняється всупереч встановленому порядку допуску до управління транспортними засобами; б) здійснюється всупереч або внаслідок фаль­сифікації волі власника чи особи, яка вправі управляти транспортним засобом;

в) полягає у керуванні транспортним засобом, здійсненні функцій машиніста, судно­водія, пілота.

Угон є закінченим з моменту початку руху.

Захоплення транспортного засобу - це встановлення фактичного контролю над ним, отримання можливості для його використання на власний розсуд, включаючи обмеження доступу до нього інших осіб, перешкодження руху і т. д. Захоплення, як і угон, здійснюється самовільно, всупереч встановленому порядку. Він може полягати у заволодінні транспортним засобом таємно, із застосуванням насильства або погрози, обману. При цьому особи, які повинні і мають право здійснювати управління цим засо­бом, не допускаються до нього або виганяються, або ж відсторонюються від керування чи керують ним під примусом.

Закінченим захоплення є з моменту отримання можливості керування транспорт­ним засобом, приведення його в рух, визначення маршруту чи зупинення.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Таким суб’єктом можуть виступати і особи з числа членів екіпажу транспортного засобу, якщо вони не виконують обов’язкові розпорядження власника чи уповноваженого ним органу або органів управління рухом.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікований вид злочину має місце, коли описані у ч. 1 ст. 278 дії: 1) вчи­нюються за попередньою змовою групою осіб; 2) поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 278), а особливо кваліфіко­ваний вид злочину - коли дії, передбачені частинами 1 або 2 ст. 278: 1) вчинено орга­нізованою групою; 2) поєднано з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілих; 3) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278).

Про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і організова­ною групою див. ст. 28 і коментар до неї, про поняття насильства, яке не є небезпеч­ним для життя чи здоров ^уя потерпілого - коментар до ст. 186, про поняття насиль­ства, небезпечного для життя чи здоровая- коментар до ст. 187.

Загибель людей означає заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяж­ких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному тяжкого тілесного ушкодження. Порівняння диспозицій ст. 278, з одного боку, та статей 276-277 - з іншого, дає підстави стверджувати, що аналізованим складом злочину не охоплюється заподіяння матеріальної шкоди. Інакше кажучи, заподіяння будь-яких матеріальних збитків не дає підстави відносити їх до тяжких наслідків як ознаки складу злочину, передбаченого ч. З ст. 278.

Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден від 16 грудня 1970 р. Ратифікована УРСР 27 грудня 1971 р.

Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства

1. Блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Захоплення вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортно­го підприємства, установи або організації -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна робота транспорту, конт­рольоване використання стаціонарних транспортних об’єктів, а також безпека функціо­нування транспортних комунікацій, руху та експлуатації транспорту, безпека експлуа­тації всієї транспортної системи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) транспортні комунікації (ч. 1 ст. 279); 2) вокзали, аеро­дроми, порти, станції та інші транспортні підприємства, установи та організації (ч. 2 ст. 279).

Під транспортними комунікаціями слід розуміти шляхи сполучення, споруди на них, засоби сигналізації та зв’язку (про їх поняття див. коментар до ст. 277) всіх видів транспорту, включаючи й трубопровідний. На трубопровідному транспорті до комуні­кацій належать трубопроводи, а також компресорні станції, лінії сигналізації, зв’язку, пристрої для захисту від корозії.

Пасажирські вокзали, товарні станції, аеродроми, аеровокзали, гелікоптерні май­данчики, порти, морські вокзали, автовокзали, насосні станції тощо є видами стаціо­нарних транспортних об’єктів (транспортних комунікацій). Посягання, передбачене

ч. 2 ст. 279, може стосуватися відповідного об’єкта в цілому або його окремих частин - диспетчерських пунктів, перонів, причалів, злітних смуг, депо, тягових підстанцій і т. ін. При цьому не мають значення відомча підпорядкованість об’єкта транспорту, наявність у нього статусу юридичної особи. Предметом цього злочину є лише ті транспортні підприємства, установи, організації, які забезпечують рух і експлуатацію транспорту, і не повинні визнаватися ним рекламні, торговельні та інші організації, які хоча структурно і належать до транспортного підприємства, установи чи організа­ції, але від їх діяльності безпосередньо не залежать безпечний рух та експлуатація транспорту (наприклад, трамвайно-тролейбусне управління, бензозаправна станція). Захоплення таких об’єктів за наявності інших обов’язкових ознак може кваліфікува­тися за ст. 341.

3. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у формі:

1. блокування транспортних комунікацій (ч. 1 ст. 279);

2. захоплення вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підпри­ємства, установи або організації (ч. 2 ст. 279).

Блокування транспортних комунікацій може здійснюватися шляхом дії або без­діяльності. Способами вчинення цього діяння є: 1) влаштування перешкод; 2) відклю­чення енергопостачання; 3) інші способи.

Влаштування перешкод означає перекриття руху шляхом влаштування барикад, завалів на шляхах, встановлення нерухомих великогабаритних транспортних засобів, спрямування потоків води, каменепаду. Відключення енергопостачання - це вимк­нення джерел струму, які необхідні для підтримання руху на транспорті або убезпе­чення його експлуатації (живлення світлофорів, засобів сигналізації, зв’язку, радіоло­кації). Блокування транспортних комунікацій в інший спосіб може полягати в най­різноманітніших діях, які роблять неможливою безпечну експлуатацію транспорту (зокрема, виставлення пікетів, постів, перекриття шлагбаумів, вимкнення засобів сиг­налізації чи зв’язку чи увімкнення їх в режимі заборони руху, перекриття засувок трубопроводів, влаштування перепон для радіозв’язку чи слрийняття сигналів регу­лювання руху).

Обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 279, є наслідки, які можуть полягати у: 1) порушенні нормальної роботи транспорту (див. коментар до ст. 277); 2) небезпеці для життя людей або небезпеці настання інших тяжких наслідків (див. коментар до ст. 276).

Про поняття захоплення див. коментар до ст. 341.

Злочин у першій його формі вважається закінченим з моменту настання одного із вказаних наслідків, а в другій формі - з моменту захоплення відповідного об’єкта транспорту.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення вказаних у частинах 1 або 2 ст. 279 діянь, якщо воно спричинило: 1) загибель людей; 2) інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 279). Про поняття загибелі людей та інших тяжких наслідків див. коментар до ст. 278.

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіа­ції, від 23 вересня 1971 р. Ратифікована УРСР 16 січня 1973 р.

Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, які обслуго­вують міжнародну цивільну авіацію, від 24 лютого 1988 р. Ратифікований УРСР 14 березня 1989 р.

Стаття 280. Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків

1. Примушування працівника залізничного, повітряного, водного, автомо­більного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транс­порту до невиконання своїх службових обов'язків шляхом погрози вбив­ством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений законом порядок ви­конання працівниками транспорту своїх службових обов’язків, нормальна робота транспорту, безпека його руху та експлуатації; його додатковим обов’язковим об’єктом - психічна недоторканність особи, а додатковим факультативним об’єктом можуть ви­ступати життя та здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Потерпілими від злочину закон називає дві категорії осіб: 1) працівників транс­порту; 2) близьких їм осіб.

Працівниками транспорту можуть бути як службові, так і неслужбові особи - члени екіпажів транспортних засобів; працівники, які убезпечують рух і експлуатацію транспорту (диспетчери, чергові, працівники, які готують транспортні засоби до рейсу, тощо); керівники та інші службові особи транспортних підприємств та організацій.

Про поняття близьких осіб див. коментар до ст. 350. Безпосередньо до таких осіб погроза може й не доводитися. Однак можливість заподіяння шкоди для них є засобом впливу на працівника транспорту.

Заподіяння шкоди охоронюваним КК об’єктам працівником транспорту, який діяв під примусом винної особи, слід оцінювати з урахуванням положень статей 39 і 40.

3. Об’єктивна сторона злочину включає як обов’язкові її ознаки дію (примушу­вання до невиконання службових обов’язків) та спосіб її вчинення. Способом вчинення злочину може бути погроза: 1) вбивством; 2) заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;

3. знищенням майна.

Під примушуванням слід розуміти спонукання працівника транспорту до бажаної для винного поведінки. Метою примушення є невиконання працівником транспорту своїх службових обов’язків, певна дія або бездіяльність, а саме: а) вчинення дій, які він не повинен виконувати виходячи з виконуваної роботи, обійманої посади; б) невико­нання дій, які він може і повинен вчинити. Винний може домагатися зупинки транспорт­ного засобу у невстановленому місці, порушенні заборони на подачу сигналів, припи­нення зв’язку з транспортним засобом, який виконує рейс, тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення протиправного впливу на потерпілого - пред’явлення вимоги про певну поведінку, поєднаного з відповідною погрозою.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 280), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його організованою групою; 2) поєднання його з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 3) спричинення ним загибелі людей; 4) спричинення ним інших тяжких наслідків.

Про поняття повторності, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, вчинення злочину організованою групою, насильства, небезпечного для життя чи здоровая, загибелі людей, інших тяжких наслідків див., відповідно, статті 32, 28 і ко­ментар до них, коментар до статей 187, 278.

Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів

1. Порушення правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, якщо це створило небезпеку для жит­тя людей або настання інших тяжких наслідків,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

(Стаття 281 зі змінами, внесеними згідно із Законом № ПОЛИ від 15 квіт­ня 2008 р.)

І. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху на повітряному транспорті. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, власність, довкілля, інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом дії або бездіяльності і полягає в порушенні правил безпеки польотів, яке створило небезпеку для життя людей або небезпеку настання інших тяжких наслідків.

Порушення правил повітряних польотів передбачає вчинення дій, які заборонені цими правилами (наприклад, паління на борту повітряного судна, перевезення легко­займистих речовин, самовільне відчинення дверей), або ж у невиконанні тих приписів, які особа могла і повинна була виконати (відмова від користування ременями безпеки тощо). Під правилами безпеки польотів повітряних суден слід розуміти нормативно- правові акти, які регламентують політ повітряних суден, а також вказівки командира та членів екіпажу повітряного судна, які випливають з них і є обов’язковими для осіб, що перебувають на ньому під час польоту. Польотом є час від моменту зачинення дверей перед початком рейсу і до моменту дачі дозволу пасажирам виходити з повітряного судна після прильоту.

Про поняття повітряного судна див. коментар до ст. 276. Порушення правил безпе­ки польотів військових повітряних суден (літальних апаратів) кваліфікується за наявно­сті підстав за ст. 416.

Наслідки цього злочину, у т. ч. ті, які утворюють його кваліфіковані види (части­ни 2 і З ст. 281), за своїм змістом у цілому збігаються з наслідками, вказаними у ст. 276. Винятком є те, що ч. 2 ст. 281 не охоплює заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а в

ч. З передбачено настання інших тяжких наслідків. Враховуючи, що загибель людей, як злочинний наслідок, охоплює смерть двох і більше осіб, та те, що інші тяжкі наслідки повинні бути однорідними з прямо названими в диспозиції статті КК, до інших тяжких наслідків у ч. З ст. 281 слід відносити заподіяння смерті принаймні одній особі або тяж­ких тілесних ушкоджень одному чи кільком потерпілим.

Злочин є закінченим з моменту порушення правил безпеки польотів, яке створило небезпеку настання тяжких наслідків.

2. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не є працівником повітряного транспорту. Працівники транспорту за порушення пра­вил безпеки польотів повітряних суден несуть відповідальність за ст. 276.

3. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 281, характеризується умисним або необережним ставленням винної особи до порушення правил повітряних польотів та утворюваної ним небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків. При умисному заподіянні шкоди, передбаченої частинами 2 або 3 ст. 281, відповідальність настає за іншими статтями Особливої частини КК.

Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору

1. Порушення правил пуску ракет, проведення всіх видів стрільби, вибу­хових робіт або вчинення інших дій у повітряному просторі, якщо це створи­ло загрозу безпеці повітряних польотів,-

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання повітряного простору України (про його поняття див. коментар до ст. 6). Його додатковим факуль­тативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи або власність.

2. Об’єктивна сторона злочину як обов’язкові ознаки включає діяння, наслідки у вигляді створення загрози безпеці повітряних польотів і причиновий зв’язок між цими діянням та наслідками.

Діяння при вчиненні злочину може виражатись у дії або бездіяльності. Воно по­лягає в порушенні правил використання повітряного простору в ході пуску ракет, проведенні всіх видів стрільби, вибухових робіт, інших дій у повітряному просторі, а саме у: 1) вчиненні дій, які заборонені правилами (пуск ракет у зоні повітряних польотів; здійснення вибухових робіт поблизу злітно-посадочних смуг до або після дозволеного часу, проведення навчальних стрільб невідповідними боєприпасами, за­пуск повітряних куль в місцях чи на висотах, де здійснюються повітряні польоти; проведення змагань, інші дії з птахами, які можуть викликати їх зіткнення з літаль­ними апаратами тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і повинна вчинити відпо­відно до вимог правил безпеки повітряних польотів (наприклад, неузгодження мон­тажних робіт, які виконуються з використанням вертольотів, з органами обслугову­вання повітряного руху, невключення сигнальних вогнів на телевізійних вежах чи висотних будинках).

Правила використання повітряного простору, до яких слід звертатися для з’ясу­вання суті порушення і визначення змісту злочинного діяння,- це, насамперед, норматив­но-правові акти різного рівня (ПК, інші закони, постанови КМ, відомчі акти), нормативні акти підприємств, установ, організацій державної, цивільної та військової авіації. До таких правил можуть бути віднесені й одноразові накази, вказівки, розпорядження, спрямовані на убезпечення повітряних польотів (наприклад, про заборону на застосу­вання хімікатів у приаеродромній території в певний період чи на проведення змагань з парашутного спорту, дельтапланеризму в певному місці).

3. Суб’єктом злочину є особи, на яких покладається виконання відповідних правил.

4. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 282, характеризується умисним або необережним ставленням винної особи до порушення правил використан­ня повітряного простору та утворюваної ним небезпеки.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень; 2) великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 282), а особли­во кваліфікуючою - загибелі людей (ч. З ст. 282). Про зміст цих ознак див. коментар до ст. 276.

Стаття 283. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда

1. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном чи шляхом роз’єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі на­слідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху та експлуатації заліз­ничного транспорту. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Предметом злочину можуть бути будь-які поїзди, незалежно від їх призначення і кількості вагонів - пасажирські далекого сполучення, пасажирські приміські, вантажні, поштово-багажні, пожежні, ремонтні, які рухаються залізничними звичайними або вузь­кими коліями чи коліями метро. При цьому поїздом визнаються як сформовані і зчеп­лені між собою вагони з одним чи кількома локомотивами, так і окремі самохідні оди­ниці - локомотиви без вагонів, колієукладники, мотовози, дрезини, самохідні крани, екскаватори, снігозбиральні та ремонтні машини на залізничному ходу тощо. Водночас не виступають предметом злочину, передбаченого ст. 283, транспортні машини і меха­нізми, які не належать до рухомого складу залізничного транспорту (трамваї і тролей­буси, вагонетки та локомотиви технологічного колійного рухомого складу, вагони фунікулерів та монорейкових доріг, канатні підйомники і т. п.).

3. Об’єктивна сторона аналізованого злочину включає такі обов’язкові ознаки:

1. діяння; 2) спосіб його вчинення; 3) наслідки; 4) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда виконується шляхом дії і полягає у припиненні руху поїзда до повної зупинки. Його обов’язковими ознаками є:

а) самовільність, яка означає, що такі дії вчинено без розпорядження працівника за­лізниці, який вправі приймати рішення про зупинення поїзда;

б) відсутність нагальної потреби, тобто обстановки, за якої негайне зупинення по­їзда є єдиною можливістю уникнення заподіяння шкоди життю чи здоров’ю людей або великої матеріальної шкоди. При цьому особа не діє в умовах крайньої необхід­ності: створюючи загрозу безпеці руху чи експлуатації залізничного транспорту, вона не усуває ще більшу небезпеку.

До способів вчинення цього злочину закон відносить зупинення поїзда:

1. стоп-краном;

2. шляхом роз’єднання повітряної гальмової магістралі;

3. іншим способом.

Зупинення поїзда стоп-краном означає застосування важелів гальмівної системи, розташованих у вагонах. Роз⁹єднання повітряної гальмової магістралі передба­чає падіння тиску в цій магістралі, яке веде до спрацьовування гальм і повної зупинки поїзда. Інший спосіб може полягати у використанні можливостей гальмівної системи рухомого складу чи інших технічних засобів, внаслідок чого унеможливлюється рух вимкнення двигуна, відключення електроенергії на тягових підстанціях, подача сигна­лів про зупинення поїзда, у т. ч. шляхом використання сигналізації, семафорів тощо. Водночас, зупинення поїзда шляхом пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, блокування транспортних комунікацій, примушування до цього працівника транспорту кваліфікуються за статтями 277, 279, 280.

Наслідками основного складу цього злочину (ч. 1 ст. 283) можуть бути: 1) створення загрози загибелі людей або інших тяжких наслідків (див. коментар до ст. 276); 2) реальне заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (нею охоплюється, зокрема, заподіяння легких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам або середньої тяжкості одній особі).

Злочин вважається закінченим з моменту самовільної без нагальної потреби зупин­ки поїзда і заподіяння шкоди здоров’ю хоча б однієї особи або створення загрози на­стання тяжких наслідків.

4. Суб’єкт злочину загальний. Працівники залізничного транспорту за самовільну без нагальної потреби зупинку поїзда несуть відповідальність за ст. 276.

5. Суб’єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням винного до наслідків і загалом характеризується необережною виною. При цьому дії у вигляді са­мовільного без нагальної потреби зупиненім поїзда можуть характеризуватися умислом (при цьому особа керується, як правило, власним бажанням зійти з поїзда у зручному для неї місці, хуліганським або іншим мотивом).

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей;

2. інших тяжких наслідків. Про зміст цих ознак див. коментар до ст. 276.

Правила поведінки громадян на залізничному транспорті. Затверджені постановою КМ N9 903 від 10 листопада 1995 р.

Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха

Ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також зустрінутим у морі або на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і па­сажирів,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є безпека осіб, які зазнали лиха на водних шляхах, а також безпека руху та експлуатації водного транспорту.

2. Потерпілими від цього злочину є: 1) екіпаж та пасажири судна, з яким від­булося зіткнення; 2) зустрінуті в морі або на іншому водному шляху особи, які зазна­ли лиха.

Таким чином, потерпілими можуть бути будь-які особи, які потребують допомоги на воді. Про те, що таким особам потрібна допомога, можуть свідчити сигнали, які по­даються з судна, шлюпки, плота; фактичний стан потерпілих (виснаженість, відсутність плавучих засобів, придатних для безпечного пересування водними шляхами); аварій­ний стан судна чи іншого плавучого засобу, з яким відбулося зіткнення; вказівки орга­нів управління рухом.

3. Об’єктивна сторона злочину включає одну обов’язкову ознаку - діяння. Воно полягає у повній або частковій бездіяльності - ненаданні допомоги, яке може прояви­тися у: а) невчиненні дій, які необхідні для подання допомоги (ненадання рятувальних засобів, продуктів, одягу особам, які зазнали лиха; ігнорування сигналів тих, хто тер­пить лихо); б) вчиненні лише частини дій (наприклад, прийняття на борт не всіх осіб, які зазнали лиха).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення. Ним є відкрите море, територіальні води будь-якої держави, інші водні шляхи (річки, озера тощо).

Кримінальна відповідальність за ст. 284 настає, якщо:

а) винний мав можливість надати таку допомогу (кероване ним судно зберегло хід і мало можливість маневрувати; на судні були засоби для рятування потерпі­лих чи подання їм допомоги; винний мав у розпорядженні належно підготовле­них «людей, які б могли надати допомогу, чи він особисто міг вчинити відповідні дії тощо);

б) надання допомоги не було пов’язане з серйозною небезпекою для свого судна, його екіпажу і пасажирів. Тобто внаслідок рятувальних дій, прийняття потерпілих на борт не виникне реальна загроза затоплення судна, загибелі чи заподіяння тілесних ушкоджень особам, які вже перебувають на борту. При цьому звичайна ризикованість рятувальних операцій на воді не може визнаватися як серйозна небезпека, внаслідок чого капітан вправі відмовитися від подання допомоги.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є капітан будь-якого судна, у т. ч. військо­вого корабля, незалежно від національної належності судна та його виду. Про поняття судна див. коментар до статей 339 і 446. Особа, яка не є капітаном (наприклад, водій катера, водного мотоцикла, човна), за ненадання допомоги особам, що зазнали лиха в разі зіткнення з іншим подібним судном, за наявності підстав несе відповідальність заст. 135.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

КТМ (статті 59, 60).

Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден

Неповідомлення капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна, а також місця свого відправ­лення та призначення, незважаючи на наявність можливості подати ці відо­мості,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину є безпека руху та експлуатації транспорту в частині забезпе­чення встановленого порядку розслідування аварій на морі.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у бездіяльності, змістом якої є: а) непові­домлення членам екіпажу чи пасажирам іншого судна, з яким відбулося зіткнення, даних про своє судно - його назви, порту прописки, місця свого відправлення і призначення, або б) повідомлення лише частини необхідних даних, або в) повідомлення неправди­вих даних.

Відповідальність за таку бездіяльність настає за умови, що винний мав можливість надати необхідну інформацію. Відсутність такої можливості повинна бути викликана об’єктивними обставинами - пораненням капітана, необхідністю вжиття заходів для забезпечення плавучості судна чи рятування пасажирів і екіпажу, несправністю засобів зв’язку тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення. Ним є як відкрите море, так і територіальні води будь-якої держави.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише капітан судна, яке зіткнулося з іншим судном. Про поняття судна див. коментар до статей 339 і 446.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня 1999 р. (ст. 98).

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуа­тації транспорту особами, які керують транспортними за- ' собами

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспор­ту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження,-

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав­ленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричини­ли загибель кількох осіб,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбав­ленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

(Стаття 286 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-МІ від 15 квітня 2008 р., № 586-17 від 24.09.2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху й експлуатації авто­мобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286, а його додатковим обов’язковим об’єктом - життя та здоров’я особи.

2. Транспортними засобами, у зв’язку з керуванням якими настає відповідальність за ст. 286 (а також які є ознакою складів злочинів, передбачених статтями 287, 289, 290), виступають всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини^ трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об’ємом 50 куб. см і більше або електродвигуна потужністю понад 3 кВт.

Не є транспортними засобами мопеди, велосипеди з двигуном із робочим об’ємом до 50 куб. см, рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших видів залізниць (па­сажирські та вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо). Відповідальність за пору­шення правил безпеки руху та експлуатації метрополітену й інших видів залізниць передбачена ст. 276, а велосипедів (у т. ч. з мотором), самохідних засобів з малопотуж­ними електричними чи іншими двигунами) - ст. 291.

3. Об’єктивна сторона злочину включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння, 2) об­становку, 3) наслідки та 4) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транс­порту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: 1) вчиненні дій, які заборонені правилами (проїзд на забороняючий сигнал світлофора, експлуатація ав­томобіля з певними технічними несправностями тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов’язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки чи при­писів дорожних знаків, неправильне користування зовнішніми світловими приладами). Про поняття водіння і експлуатації машин див. коментар до ст. 415.

Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов’язане з недотриманням вимог відпо­відних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Такі правила встановлені у законах та інших нормативно-правових актах, насамперед Правилах дорожнього руху.

Відповідальність за ст. 286 настає незалежно від місця, де були порушені правила безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту (на магістралі, шосе, вулиці, заліз­ничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі тощо). Якщо ж під час руху чи експлуатації машини особа порушила не ці, а інші правила (наприклад, правила охоро­ни праці, зокрема правила техніки безпеки), її дії, за наявності до того підстав, підля­гають кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за недодержання саме інших правил, а у відповідних випадках - за злочини проти життя та здоров’я осо­би або за знищення чи пошкодження майна. Тому не охоплюється ст. 286 заподіяння шкоди під час ремонту транспортних засобів чи в ході виконання ними певних спеціаль­них (не транспортних) операцій (наприклад, під час переміщення ґрунту бульдозером, збирання врожаю самохідним комбайном).

Кримінальна відповідальність за ст. 286 настає за умови заподіяння наслідків у виді фізичної шкоди, яка є не менш небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушко­дження. Про поняття середньої тяжкості тілесного ушкодження див. коментар до ст. 122. Заподіяння в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху легких тілесних ушкоджень виключає застосування ст. 286.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило легке тілесне ушкодження потерпіло­му або майнову шкоду (пошкодження транспортного засобу, вантажу, дорожніх споруд чи іншого майна), є адміністративним правопорушенням.

Причиновий зв’язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286. У випадках, коли передбачені ст. 286 наслідки настали через порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту двома чи біль­ше водіями транспортних засобів, потрібно з’ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 наслідків.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 286, визнають особу, яка керує транспорт­ним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Особою, яка керує транс­портним засобом, вважаються: водій; інструктор чи майстер виробничого навчання, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водію обов’язкові для вико­нання вказівки. При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управлін­ня транспортним засобом. Військовослужбовці за порушення правил водіння або екс­плуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини відповідають, за наявності необхідних підстав, за ст. 415.

5. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною. При умисному ставленні до наслідків вчинене кваліфікується за статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідні умисні злочини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення в результаті порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або за­подіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч. 2 ст. 286). Якщо під час дорожньої події заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то вчинене кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч. З ст. 286).

За ч. З ст. 286 порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту кваліфі­куєтеся тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події. Дві чи більше подій, у результаті кожної з яких настала смерть однієї особи, не можна оцінювати як наслідок - загибель кількох осіб.

КАП (статті 121-140).

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994р.

Закон України «Про автомобільний транспорт» в редакції від 23 лютого 2006р.

Закон України «Про міський автомобільний транспорт» від 29 червня 2004 р.

Правила дорожнього руху. Затверджені постановою КМ№ 1306 від 10 жовтня 2001 р.

Правила експлуатації трамвая та тролейбуса. Затверджені наказом Державного коміте­ту України по житлово-комунальному господарству N9 103 від 10 грудня 1996р.

Правила користування трамваєм і тролейбусом в містах України. Затверджені наказом ДКБN° 22 від 18 листопада 1997р.

Постанова ПВС від 23 грудня 2005 р. N9 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» (пункти 2—10).

Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації

Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лі­карських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення пра­вил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть,-

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з відповідаль­ністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 287 зі змінами, внесеними згідно із Законом N9 586-\/І від

2008. р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека експлуатації транспортних засобів, зазначених у примітці до ст. 286, а його додатковим обов’язковим об’єктом - здоров’я та життя особи.

2. Об’єктивна сторона злочину складається з таких обов’язкових ознак, як діяння, наслідки та причиновий зв’язок між ними.

Діяння при вчиненні аналізованого злочину може вчинятися шляхом дії або без­діяльності і виражатися у формі: 1) випуску в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів; 2) допуску до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп’яніння або не має права на керування транспортним засобом; 3) іншого грубого порушення правил експлуатації транспорту, що убезпе­чують дорожній рух.

Випуск в експлуатацію завідомо несправних транспортних засобів передбачає як усну, так і письмову згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за техніч­ний стан чи експлуатацію транспортних засобів, про використання у сфері дорожнього руху якогось із них з такими технічними несправностями, за якими його експлуатація відповідно до розділу 31 Правил дорожнього руху заборонена (несправності гальмівної системи і рульового керування, неналежний стан коліс, шин, зовнішніх світлових при­ладів тощо).

Допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп’я­ніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або не має права на керування транспортним засобом,- це усна або письмова згода, розпорядження, вказівка особи, відповідальної за технічний стан чи експлуата­цію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна також розглядати мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма, невідсторонення водія від керування тощо.

Під особою, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, слід розуміти особу, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи викликаного вживанням одурманюючих речовин сп’яніння незалежно від його ступеня. Про поняття лікарських препаратів (засобів) див. коментар до статей 201, 321, 324. Лікарськими препаратами, що знижують увагу та швидкість реакції, є нейролепти­ки, антидепресанти, транквілізатори, препарати літія, усі препарати зі снотворною та седативною дією (барбітурати, бензодіазепіни тощо), антигістамінні препарати (вико­ристовуються для лікування алергії, як-от: димедрол, супрастин, діазолін тощо), деякі гипотензивні препарати (засоби для зниження тиску, зокрема: адельфан, синепрес, кристепін), бета-блокіратори, усі препарати, що містять беладонну (белалгін, беластезін та ін.), ліки від діареї, що містять лоперамід, та багато інших, вичерпного переліку яких немає. Факт перебування особи в стані сп’яніння або під впливом лікарських препа­ратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до КАП установлюється на підставі її огляду, який проводиться працівниками міліції та/або працівниками закладів охорони здоров’я. Перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп’яніння або вживання лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп’яніння або вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Особа, яка не має права на керування транспортним засобом- це особа, яка вза­галі не отримувала відповідного посвідчення, яка позбавлена в установленому порядку права керування транспортними засобами, а також особа, не допущена до керування даним типом транспортного засобу.

Іншими грубими порушеннями правил експлуатації транспорту, що убезпечу­ють дорожній рух, є: грубе порушення режиму роботи водіїв; відсутність контролю за технічним станом транспортних засобів; надання дозволу на використання не обладна­ного належним чином вантажного транспортного засобу на перевезення пасажирів, пе­ревантаженого транспортного засобу чи завантаженого з порушеннями вимог правил дорожнього руху; допуск до керування особи, яка перебуває під впливом лікарських засобів, у стомленому стані тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 287 настає у разі, якщо наслідком описаних вище порушень стало спричинення потерпілому середньої тяжкості або тяжкого тілес­ного ушкодження чи його смерті. Якщо ж має місце загибель кількох осіб, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 287 та ч. 2 ст. 119.

Причиновий зв’язок у цьому посяганні має місце тоді, коли передбачене ст. 287 діяння закономірно, з необхідністю викликає вказаний вище наслідок. Це має місце, по- перше, тоді, коли між діянням і наслідком немає проміжних ланок, тобто він прямий,- порушення правил експлуатації транспортних засобів безпосередньо тягне за собою катастрофу (наприклад, в рейс випускається транспортний засіб з несправною гальмів­ною системою, що призводить до вказаного наслідку). По-друге, злочинне діяння, вка­зане в ст. 287, може бути однією з ланок в розвитку причиновості, підсумком чого є відповідні наслідки. При цьому їх зумовлюють й інші діяння, які перебувають у причи­новому зв’язку з цими наслідками, найчастіше - порушення правил безпеки руху й екс­плуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Причиновий зв’язок як ознака даного злочину наявний, коли наслідки настають і при правомірній поведінці інших учасників дорожнього руху.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним, зокрема, є особи, що обіймають посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів. Така відповідальність на певні категорії осіб покладається нормативно-правовими ак­тами та нормативними актами підприємств, установ та організацій. До вказаних осіб належать керівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (завідувачі та начальники гаражів, інспектори безпеки руху, головні механіки), а також інші працівники, які виконують відповідні функції (механіки, диспетчери, працівники медичної служби), водії закріплених за ними транспортних засобів.

Крім того, суб’єктами злочину, передбаченого ст. 287, можуть бути власники при­ватних транспортних засобів, особи, які користуються ними за довіреністю чи з інших підстав.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною виною. Завідо- мість знання про технічну несправність транспортних засобів означає, що особа точно, достовірно знає про наявність несправності, за якої експлуатація транспортного засобу заборонена. Про те, що винний знав про стан сп’яніння особи, яка допускається до ке­рування транспортним засобом, або про те, що особа перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або про відсутність у такої осо­би права на керування транспортним засобом свідчать ухилення водія від проходження обов’язкового медичного огляду, неподання ним посвідчення водія та талона до нього, спостереження за фізичним станом особи, повідомлення інших працівників чи сторон­ніх громадян тощо. Водночас, якщо суб’єкт злочину не отримав відповідної інформації, то його вина у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287, виключається. Однак, якщо особа належно не виконувала свої службові обов’язки (не перевірила наявності посвід­чення на право керування відповідним транспортним засобом, не здійснила обов’яз­ковий контроль за тверезістю тощо) і не встановила перебування в стані сп’яніння, пе­ребування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, чи відсутності права на керування транспортним засобом, то вона, за наявності обов’язкових ознак складу злочину, підлягає відповідальності за службову недбалість (ст. 367).

КАП (ст. 266).

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.

Правила дорожнього руху. Затверджені постановою КМ N9 1306 від 10 жовтня 2001 р.

Правила експлуатації трамвая та тролейбуса. Затверджені наказом Державного коміте­ту України по житлово-комунальному господарству № 103 від 10 грудня 1996 р.

Постанова ПВС N9 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» (пункти 11—13).

Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорож-

• нього руху, вчинене особою, відповідальною за будівництво, реконструкцію, ремонт чи утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, ін­ших дорожніх споруд, або особою, яка виконує такі роботи, якщо це пору­шення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяж­ке тілесне ушкодження або смерть,-

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до п’яти років.

(Стаття 288 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 586-У/ від

2008. р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека експлуатації дорожніх спо­руд, а його додатковим обов’язковим об’єктом - здоров’я або життя особи.

2. Предметом злочину закон називає автомобільні дороги, вулиці, залізничні пере­їзди, інші дорожні споруди.

Автомобільні дороги - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного і зручного руху транспортних засобів.

Вулиці - це автомобільні дороги, призначені для руху транспорту та пішоходів, прокладання наземних та підземних інженерних мереж в межах населених пунктів.

Залізничні переїзди - місця перетину автомобільних доріг чи вулиць із залізнични­ми дорогами.

Дорожними спорудами є будь-які споруди, призначені для забезпечення руху транспортних засобів, подолання природних та інших перешкод, стабільного функціо­нування доріг та вулиць, організації дорожнього руху. Вони включають інженерні спо­руди (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та паромні переправи, розв’язки доріг, підпірні стінки, гале­реї, уловлюючі з’їзди, снігозахисні споруди, протилавинні та протиселеві споруди то­що), а також спеціальні споруди та засоби, які забезпечують безпечні та зручні умови руху (освітлення, технологічний зв’язок, вимірювання вагових та габаритних параме­трів транспортних засобів, примусового зменшення швидкості), об’єкти дорожнього сервісу (місця для зупинки та стоянки транспортних засобів, майданчики для відпочин­ку тощо).

3. Об’єктивна сторона злочину включає в себе такі обов’язкові ознаки, як діяння, наслідки і причиновий зв’язок між ними.

Діяння при вчиненні цього злочину може виражатися у дії або бездіяльності. Воно здійснюється в процесі спорудження й експлуатації дорожніх споруд.

При будівництві порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, передбачає, зокрема, проектування транспортних об’єктів з відсту­пами від вимог безпеки для даної категорії доріг (недотримання радіусів закруглення, подовжного і поперечного профілів, осьового навантаження, пропускної здатності та міцності мостів, використовуваних матеріалів), спорудження з відхиленнями від проек­ту чи взагалі без належної проектної документації тощо.

Реконструкція дорожніх споруд - це їх корінне оновлення і покращення, а ремонт дорожніх споруд — це відновлення їх втрачених властивостей і усунення пошкоджень (при цьому вже на стадії проектування не передбачається доведення ремонтованих об’єктів до стану, коли вони відповідають вимогам безпечного руху й експлуатації, чи в ході виконання робіт не дотримуються встановлені вимоги).

Під утриманням дорожніх споруд розуміють підтримання їх в безпечному стані (зокрема, шляхом попередження про небезпеку, недопущення пошкоджень, виставлен­ня знаків та захисних засобів, посипання слизьких ділянок піском тощо) або ж заборону їх експлуатації у разі неможливості убезпечення руху.

Злочинне діяння полягає в порушенні правил, норм і стандартів, які регламентують пов’язані з безпекою руху вимоги до проведення певних робіт, а також до стану побу­дованих, реконструйованих, відремонтованих чи таких, які перебувають в експлуатації, транспортних споруд. Таке порушення стосується недотримання встановлених мінімаль­них вимог до безпечного руху на автомобільних дорогах, вулицях, об’єктах відповід­ної категорії, виду, якщо рух здійснюється з дотриманням Правил дорожнього руху (вимикання вуличного освітлення у темну пору доби, надання дозволу на експлуатацію ділянки дороги з поганим покриттям, невстановлення загороджувальних засобів та по­переджувальних знаків на місці проведення дорожніх робіт, несвоєчасний огляд доріг, вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд з метою з’ясувати, чи відповідає їх стан вимозі убезпечення дорожнього руху тощо).

Наслідки злочину, передбаченого ст. 288, аналогічні до наслідків, указаних у ст. 287 (див. коментар до цієї статті).

Таке, що не спричинило зазначених у ст. 288 наслідків, порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності під час будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів і дорожніх споруд, тягне адміністративну відповідальність за статтями 128-1 або 140 КАП.

Причиновий зв’язок між порушенням правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, характеризується такими ж рисами, як і причиновий зв’язок у злочинах, передбачених статтями 277, 287 (див. коментар до цих статей).

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа:

1. відповідальна за будівництво, експлуатацію, ремонт чи утримання транспортного об’єкту, тобто працівник, на якого покладено спеціальні обов’язки в цій сфері наказом або розпорядженням чи який виконує такі обов’язки, виходячи з обійманої посади (на­чальник експлуатаційної дільниці автомобільної дороги, головний інженер проекту, інспектор безпеки руху тощо);

2. котра виконує такі роботи, як безпосередній виконавець (бульдозерист, машиніст асфальтоукладника тощо) або як керівник відповідної роботи (майстер, бригадир, на­чальник дільниці).

5. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережною виною.

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.

Закон України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 р.

Правила дорожнього руху. Затверджені постановою КМ № 1306 від 10 жовтня 2001 р.

Єдині правила ремонту й утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, пра­вила користування ними та охорони. Затверджені постановою КМ№ 198 від ЗО березня 1994 р.

Постанова ПВС N2 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» (п. 14).

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом -

карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я по­терпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з

• проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної

матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з кон­фіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка впер­ше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпі­лого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Примітка. 1. Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучен­ня будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупе­реч їх волі.

2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчи­нення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186,187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визна­ється значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі за­подіяння реальних збитків на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян.

(Стаття 289 в редакції Закону № 2903-ІУ/ еід 22 вересня 2005 р., зі зміна­ми, внесеними згідно із Законом N9 270-Уі від 15 квітня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286. Ці транспортні засоби висту­пають предметом цього злочину (про їх поняття див. коментар до ст. 286). Його додат­ковим обов’язковим або факультативним об’єктом - залежно від конкретного способу вчинення цього злочину - можуть виступати життя та здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспорт­ним засобом. Систематичний аналіз норм Особливої частини КК дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину: 1) воно полягає лише в активній по­ведінці - дії; 2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспорт­ним засобом; 3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; 4) заволодіння транспорт­ним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насиль­ства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 примітки до ст. 289: ним слід вважати умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки або під* час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантаження на інший транс­портний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушу­вання їх до початку або продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насиль­ства чи погроз.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспорт­ному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу,- з моменту встановлення контролю над ним.

Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або букси­рувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

3. Суб’єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним за­собом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб’єктами цього злочину не можуть виступати: а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких пра­цюють такі водії; б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспорт­них засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

г) співвласники транспортного засобу; д) особи, які користуються транспортним засо­бом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, під­лягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені частинами 2 та 3 ст. 289,- 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов’язковою озна­кою суб’єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що змістом кримінально-правової заборони заволодіння транспортним засобом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром використати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

5. Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєд­нанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або по­грозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше схо­вище або 5) завдання значної матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 289).

Поняття повторності щодо цього злочину визначене у п. 2 примітки до ст. 289. Про поняття насильства, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, та погрози застосування такого насильства - коментар до ст. 186, про поняття про- никнення в приміщення чи інше сховище - коментар, викладений у Загальних поло­женнях до розділу VI Особливої частини КК.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має міс­це у випадку, коли дві і більше особи заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об’єктивну сторону складу злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1. організованою групою;

2. у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства;

3. заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. З ст. 289).

Про поняття організованої групи - див ст. 28 і коментар до неї, про поняття насиль­ства, небезпечного для життя або здоров’я потерпілого, та погрози застосування такого насильства див. коментар до ст. 187.

Поняття значної матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 289) та великої матеріальної шкоди (ч. З ст. 289) визначене у п. З примітки до цієї статті. При цьому слід мати на увазі, що при кваліфікації діяння у цьому випадку, як і щодо інших статей Особливої частин КК, враховується не розмір нмдг (17 грн.), а розмір мінімальної соціальної пільги.

До розміру матеріальної шкоди, заподіяної незаконним заволодінням транспортним засобом, включається лише так звана пряма шкода - реальні збитки, які, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК становлять собою втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для від­новлення свого порушеного права. Щодо аналізованого злочину такі втрати складають­ся з вартості транспортного засобу, а також витрат на його пошуки, транспортування, ремонт тощо.

Якщо транспортний засіб не зазнав ушкоджень внаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. З примітки до ст. 289, така кваліфікуюча ознака як за­подіяння значної або великої шкоди відсутня.

У випадку, коли особа знищила транспортний засіб, яким незаконно заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день вчинення злочину. Крім того, до вартості збитків слід включати витрати на пошук транспортного засобу (оголошення у засобах масової інформації, транспортні витрати, залучення інших осіб до пошуків, винагорода за повідомлення про місце знаходження та за повернення транспортного засобу тощо). Таким же чи­ном слід вирішувати це питання, якщо транспортний засіб після незаконного заволо­діння не знайдено.

У разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

6. Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з ч. 4 цієї статті, є:

1. вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом уперше. Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчинялись; б) закінчився строк давності притяг­нення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, передбачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 - 10 років, ч. З ст. 289 - 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

2. під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь- яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;

3. добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв’язку з тим, що про вчинене стало відо­мо правоохоронним органам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;

4. повернення транспортного засобу власникові. Така умова буде виконана і у ви­падку, коли транспортний засіб повернуто законному користувачеві, якщо він був ви­лучений у нього;

5. повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим і безумовним.

Постанова ПВС N2 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» (пункти 15—18).

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу

Знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигу­на, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних органів номерної па­нелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу -

караються штрафом від ста п’ятдесяти до двохсот п’ятдесяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

(Стаття 290 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 586-\/І від

2008. р.)

1. Об’єкт злочину - контрольоване використання транспортних засобів, їх вузлів та агрегатів.

Транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки та предмети, які становлять велику матеріальну цінність, повинні піддаватися ідентифікації. З цією метою вони, а також їх найважливіші вузли та агрегати позначаються індивідуальними номерами, причому номер шасі або кузова вказується в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. Використання транспортного засобу та його складових під дійсними ідентифі­каційними номерами запобігає вчиненню інших посягань у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, зокрема злочинів, передбачених статтями 286, 287, 289, оскіль­ки сприяє встановленню транспортного засобу, який став знаряддям або предметом злочину.

2. Предметом злочину є: 1) ідентифікаційний номер; 2) номери двигуна, шасі або кузова; 3) номерна панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу.

Ідентифікаційний номер транспортного засобу є структурним поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виробником транспортного засобу з ме­тою ідентифікації останнього і наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі стан­дартами.

Номер двигуна, шасі (кузова) транспортного засобу наноситься заводом-виготов- лювачем на передній панелі під капотом легкового автомобіля або над аркою передньо­го колеса та дублюється на окремих табличках, закріплених в салоні (кабіні), на рамі мотоцикла тощо. У ньому вказуються: дата випуску, тип кузова, номер двигуна, шасі або кузова, під яким транспортний засіб випущений із заводу, а на табличці додатко­во - країна, де виготовлено транспортний засіб, підприємство-виготовлювач, тип та робочий об’єм двигуна.

Такі номери, призначені для ідентифікації автомобіля в процесі руху, під час його реєстрації, перереєстрації, технічного огляду, вказуються в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу і містяться в базі даних органів ДАІ. При заміні номера двигуна, кузова (шасі) до реєстраційних документів вносяться відповідні зміни або вони замі­нюються на нові.

Номерний знак транспортного засобу не є ідентифікаційним номером, тому керу­вання зазначеним засобом з номерним знаком, що не належить цьому засобу, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КАП, а не злочи­ну, відповідальність за який встановлена ст. 290 КК.

3. Об’єктивна сторона злочину може виразитися у таких формах: 1) знищення;

2. підробка або 3) заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, а так само 4) заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікацій­ним номером транспортного засобу.

• Знищення означає приведення номера у стан, за якого неможливо його прочитати взагалі або без проведення відповідної експертизи. Підробка - це виготовлення нового номера чи внесення у нього змін, які викривляють зміст дійсного номера, а заміна - це використання номера іншого транспортного засобу - як зареєстрованого, так і знятого з реєстрації.

Заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним но­мером транспортного засобу означає використання такої панелі іншого транспорт­ного засобу без внесення відповідних змін у свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення вказаних у ст. 290 дій.

Знищення, заміна або підробка номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу, яка супроводжується підробленням реєстраційних документів, додатково кваліфікуєть­ся ще за ст. 358. За експлуатацію водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені або підроблені, встановлена адміністративна відповідальність у ст. 121-1 КАП.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, при­чепів, напівпричепів та мотоколясок. Затверджені постановою КМ № 1388 від 7 вересня 1998 р.

Інструкція про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку. Затверджена наказом МЕС №987 від 10 лис­топада 2005 р.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 грудня 2007р. у справі П.

Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил

Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також правил виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до п’яти років.

(Стаття 291 зі змінами, внесеними згідно із Законом N2 586-\/І від

2008. р.)

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - безпека руху та експлуатації всіх видів транспорту від неправомірних дій пасажирів та інших осіб. Додатковим обов’язковим його об’єктом є життя, здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину включає в себе як обов’язкові ознаки діяння, на­слідки та причиновий зв’язок між ними.

Діяння при вчиненні цього злочину полягає у порушенні:

1. чинних на транспорті правил - нормативно-правових актів, які регламентують дотримання пасажирами, пішоходами, іншими учасниками руху вимог безпеки руху транспорту. Таке порушення може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати в: порушенні правил дорожнього руху велосипедистами; переході вулиць в умовах, коли це заборонено правилами дорожнього руху (у невстановлених місцях чи при заборо­няючому сигналі світлофора або регулювальника); прогоні тварин через залізничну колію з порушенням правил безпеки; недотриманні правил безпеки при користуванні воднйми мотоциклами, маломірними суднами тощо;

2. правил виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів.

Наслідки цього злочину - загибель людей або інші тяжкі наслідки - мають

такий же зміст, як і в інших статтях цього розділу (див., зокрема, коментар до ста­тей 276, 278).

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ст. 291 наслідків.

Порушення правил дорожнього руху пішоходами, особами, що керують велосипе­дами, гужовим транспортом і погоничами тварин, тягне адміністративну відповідаль­ність за ст. 127, а якщо це спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, але таке пошкодження не можна віднести до тяжких наслідків - за ст. 124 КАП. Таке, що не спричинило тяжких наслідків, порушення правил, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм влас­ності під час виготовлення та ремонту транспортних засобів і деталей до них, є адміні­стративним правопорушенням, передбаченим ст. 128-1 КАП.

3. Суб’єкт злочину загальний. Відповідальності за ст. 291 не підлягають особи, які є спеціальними суб’єктами інших злочинів, передбачених розділом XI Особливої час­тини КК, та вчинили діяння, вказані у відповідних статтях цього розділу.

4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю.

Правша поведінки громадян на залізничному транспорті. Затверджені постановою КМ № 903 від 10 листопада 1995 р.

Правша користування трамваєм і тролейбусом в містах України. Затверджені наказом ДКБ№ 22 від 18 листопада 1997р.

Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо-та нафто- продуктопроводів

1. Пошкодження або руйнування магістральних нафто-, газо- та нафтопро- дуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов’язаних з ними об’єктів, споруд, засобів автоматики, зв’язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричинило небезпеку для життя людей,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також загальнонебезпечним способом,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей, інші нещасні випадки з людьми або призвели до аварії, пожежі, значного забруднення довкілля чи інших тяжких наслідків, або вчинені організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека експлуатації трубопровід­ного транспорту. Його додатковим об’єктом можуть виступати життя та здоров’я осо­би, власність, довкілля, інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи;

2. відводи від магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів; 3) об’єкти і спо­руди, технологічно пов’язані з магістральними нафто-, газо- та нафтопродуктопрово- дами; 4) засоби автоматики, зв’язку, сигналізації.

Магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи - це технологічні ком­плекси, що функціонують як єдина система і до яких входять окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні по­ставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та побудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубо­проводів.

Відводи від магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів - це такі, що відходять вбік від основної трубопровідної магістралі трубопроводи та пов’язані з ними споруди для транспортування нафти, газу, продуктів їх переробки від місць їх знаходження, видобутку, виготовлення або зберігання в місця їх переробки, споживан­ня, перевантаження чи подальшого транспортування.

Об’єкти і споруди, технологічно пов’язані з магістральними нафто-, газо- та нафтопродуктопроводами- це елементи технологічного комплексу трубопроводу, якими переміщуються газ, нафта чи нафтопродукти (сховища газу і нафти, насосні стан­ції, розподільні пристрої, засувки, відстійники, нагрівальні пристрої тощо).

Засоби автоматики, зв’язку, сигналізації - це сукупність пристосувань, які забезпечують безперебійну і безаварійну роботу трубопроводу (регулювання тиску, режим роботи насосів та засувок, попередження про небезпечні режими), включаючи датчики, виконавчі пристосування, інформаційні прилади, управляючі системи і т. п.

3. Об’єктивна сторона цього злочину як обов’язкові ознаки включає: 1) діяння,

2. наслідки та 3) причиновий зв’язок між ними.

Діяння може виконуватися шляхом дії або бездіяльності і полягає у пошкодженні або руйнуванні предметів, описаних вище. Про поняття пошкодження, руйнування див. коментар до статей 113,194, 263.

Наслідки як обов’язкова ознака об’єктивної сторони цього злочину полягають у по­рушенні нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричиненні небезпеки для життя людей. За юридичною природою вони споріднені з наслідками, характерними для злочину, передбаченого ст. 277 (див. коментар до цієї статті).

Порушення нормальної роботи трубопроводів означає як повне припинення по­дачі через них продукту, який транспортується, так і зниження потужності, аварійні зупинки, необхідність застосовувати резервне обладнання тощо.

Спричинення небезпеки для життя людей або інших тяжких наслідків - це створення реальної загрози загибелі однієї чи кількох осіб, заподіяння тілесних ушко­джень, великої матеріальної шкоди, значної перерви в роботі трубопроводу.

Причиновий зв’язок у цьому злочині має специфіку, обумовлену характером на­слідків, і складається з двох ланок (ланцюгів) причиновості. Такий зв’язок потрібно встановити: а) між діянням суб’єкта і змінами в об’єктах трубопроводу, тобто довести, що саме поведінка особи потягла за собою їх руйнування, пошкодження; б) між руйну­ванням, пошкодженням об’єктів трубопроводу і наслідками, вказаними в диспозиції відповідної частини ст. 292.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується різним ставленням особи до проміжних і остаточних наслідків свого діяння. До руйнування, пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів винний ставиться завжди з пря­мим чи непрямим умислом. Що ж до остаточних наслідків, то вина може виражатися тільки в необережності.

Якщо пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів умисно вчиняється з метою ослаблення держави і спрямоване на масове знищення лю­дей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, то вчинене, за наявності підстав, повинно кваліфікуватися за ст. 113.

• Пошкодження магістральних трубопроводів, яке вчиняється з метою викрадення нафти, газу, нафтопродуктів, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 292 і відповідною статтею розділу VI Особливої частини КК.

6. Кваліфікованими видами злочину закон визначає вчинення його: 1) повторно;

2. за попередньою змовою групою осіб; 3) загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст. 292).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення зло- чину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї, про поняття за- гальнонебезпечного способу - коментар до статей 67, 194.

Особливо кваліфіковані види злочину мають місце, якщо дії, передбачені части­нами 1 або 2 ст. 292, спричинили: 1) загибель людей; 2) інші нещасні випадки з людь­ми; 3) аварію, пожежу чи значне забруднення довкілля; 4) інші тяжкі наслідки або

5. були вчинені організованою групою (ч. З ст. 292).

Про загибель людей див. коментар до ст. 276. Інші нещасні випадки з людьми охоплюють заподіяння смерті одному потерпілому, а також середньої тяжкості або тяж­кого тілесного ушкодження одній чи кільком особам.

Аварія - це руйнування або пошкодження об’єктів трубопровідного транспорту в процесі їх роботи, яке призвело до його зупинки (зупинки ділянки) упродовж 8 і більше годин. Пожежа - це неконтрольоване горіння за межами спеціального вог­нища, викликане руйнуванням або пошкодженням об’єктів магістральних трубопро­водів. Під значним забрудненням довкілля розуміються шкідливі зміни в стані во­дойм, атмосфери, землі, викликані попаданням у них продуктів, які транспортуються зруйнованим чи пошкодженим трубопроводом. Питання про те, чи є забруднення довкілля значним, вирішується з урахуванням кількості нафти, газу, нафтопродуктів, які викинуті в навколишнє середовище, ступеня їх шкідливості, площі забруднення тощо.

Інші тяжкі наслідки - це будь-яка інша значна шкода, викликана зруйнуванням чи пошкодженням трубопроводу. Вони можуть полягати в припиненні постачання споживачів нафтою, газом чи нафтопродуктами, необхідністю великих матеріальних затрат на ремонт магістрального трубопроводу та відновлення його роботи тощо. Тяж­кість наслідків визначається з урахуванням розміру матеріальних збитків, часу, на який перервана робота об’єктів трубопроводу, інших обставин справи.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996р.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ

Стаття 293. Групове порушення громадського порядку

Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадсько­го порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, уста­нови чи організації, а також активна участь у таких діях -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 293, є порядок поведінки в громадських місцях груп людей. Він є важливим елементом усього громадського порядку. Групо­вий характер посягання значно підвищує суспільну небезпеку відповідних дій, які при вчиненні однією особою звичайно не ведуть до відповідних наслідків і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (про це свідчить, зокрема, порівняння санк­цій статей 293 та 296).

Порядок поведінки в громадських місцях груп людей передбачає наявність писаних та неписаних (моральних, звичаєвих) правил поведінки, яких слід дотримуватися при значній скупченості людей, а також результат дотримання цих правил. Вони охоплю­ють необхідність виконання законних вимог представників влади та адміністрації під­приємств, установ, організацій, де відбуваються масові заходи, неперешкодження нор­мальній діяльності закладів торгівлі, культури, спорту, транспорту, державних установ, а також праці, відпочинку, пересуванню інших осіб тощо.

Групові дії, які порушують громадський порядок,- це дії значної кількості осіб, звичайно кількох десятків чи навіть сотень. Але, на відміну від масових заворушень, число учасників групового порушення громадського порядку дій у ході вчинення цього злочину істотно не збільшується, вони не зростають кількісно і не перетворю­ються якісно на активні посягання проти правоохоронюваних благ. При цьому пере­важна частина натовпу веде себе пасивно, лише виконуючи вказівки окремих органі­заторів та активістів. Сам же громадський порядок порушується через поведінку учас­ників групи - їхню відмову звільнити приміщення чи певну територію, ігнорування розпоряджень адміністрації чи представників влади, відмову припинити такі, що прово­дяться з порушенням встановленого порядку, мітинг, пікетування, демонстрацію тощо.

2. Об’єктивна сторона злочину включає в себе як обов’язкові ознаки діяння, на­слідки та причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Діяння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 293, виконується, як правило, шля­хом дії і полягає в:

1. організації групових дій, що призвели до грубого порушення громадського по­рядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи орга­нізації;

2. активній участі у них.

Під організацією вказаних групових дій розуміється давання вказівок, розпоря­джень, розробка планів поведінки, розподіл обов’язків між учасниками тощо. Внаслі­док діяння організатора виникає, розпочинається групове порушення громадського по­рядку або ж здійснюється керівництво діями групи.

Активна участь у таких діях полягає у виконанні вказівок організатора, закликах до учасників натовпу вчиняти певні дії, особистому їх виконанні, зокрема з метою по­вести за собою, показати приклад іншим учасникам групових дій тощо.

Не виключається вчинення цього злочину і шляхом бездіяльності. Вона, зокрема, може мати місце, коли організатор або активний учасник дій не вживають заходів до припинення порушень громадського порядку іншими учасниками, які вони спричи­нили своїми попередніми діями. Такі особи несуть відповідальність і за дії натовпу, які тривають після їх активної поведінки. Обов’язок вчинити певні дії з припинен­ня порушень громадського порядку випливає з попередньої поведінки, можливість їх вчинення визначається такими обставинами, як фізична змога вплинути на групу, доступність засобів зв’язку, наявність осіб, через які можна передати розпоряджен­ня, тощо.

Наслідки злочину можуть полягати у:

1. грубому порушенні громадського порядку,

2. суттєвому порушенні роботи транспорту, підприємства, установи чи органі­зації.

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з ураху­ванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, важливості нормальної діяльності відповідних об’єктів, кількості потерпілих, тривалості пору­шення тощо.

Суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи органі­зації полягає у припиненні їх нормальної роботи на певний час. Це - порушення гра­фіка руху, зачинення магазинів, закладів громадського харчування, зрив занять у на­вчальних закладах, зупинення виробництва. Суттєвість порушення визначається з урахуванням його тривалості, кількості осіб, нормальна робота, навчання, відпочинок або перевезення яких порушені, а також розміру заподіяних матеріальних збит­ків тощо.

Причиновий зв’язок між поведінкою організаторів та активних учасників групового » порушення громадського порядку і наслідками, вказаними в диспозиції ст. 293, харак­теризується наявністю проміжної ланки - поведінки групи, учасники яких безпосеред­ньо і спричинюють відповідну шкоду. Тому для констатації причинового зв’язку в ана­лізованому складі злочину слід встановити наявність обох його ланок, довести, що:

1. діяння винного викликало відповідну поведінку натовпу; 2) передбачені ст. 293 на­слідки спричинені саме груповими діями.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Стаття 294. Масові заворушення

1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом масових заворушень є громадський порядок. Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину - залежно від конкретної форми його прояву - є життя та здоров’я особи, конституційні права людини і громадянина, власність, порядок управління або громадська безпека.

2. Масові заворушення - це завжди дії юрби, яка діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно. Її учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в:

1. організації масових заворушень;

2. активній участі у них.

Організація масових заворушень - це об’ єднання людей для участі у масових за­ворушеннях, керівництво натовпом, підбурювання до вчинення дій, які становлять собою масові заворушення, провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку великих груп людей. Способи організації масових заворушень можуть бути різноманітними (виступ на мітингах, оголошення відповідних звернень, розробка планів по збурюванню натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень тощо).

Під активною участю у масових заворушеннях розуміють безпосереднє вчи­нення дій, в яких виражаються масові заворушення (їх вичерпний перелік наведено в диспозиції ч. 1 ст. 294), виконання вказівок організаторів і залучення до цього інших осіб.

Насильство над особою означає фізичний вплив на організм потерпілого, який полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, побоях, позбавленні або обмеженні волі, зґвалтуванні, вбивстві тощо. Погроми - це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнан­ням людей, масовими вбивствами. Насильницьке виселення громадян - це приму­сові, поєднані із застосуванням насильства дії, внаслідок яких громадян примушують покинути займане житло чи взагалі виселитися з певного населеного пункту, міс­цевості.

Про поняття підпалу, знищення майна, захоплення будівель або споруд, опору представникам влади див. коментар, відповідно, до статей 113, 194, 341, 342.

, У статті 294 під опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, розуміється активна фізична протидія здійсненню представникові влади своїх повноважень, поєднана із здійсненням пострі­лів на враження, в повітря чи землю, нанесенням ударів холодною зброєю, а також ін­шими предметами, придатними для враження живої сили (залізні прути, каміння, газові балончики), та погроза зброєю чи вказаними предметами.

Складом злочину, передбаченого ст. 294, охоплюється вчинення менш небезпечних, ніж цей злочин, посягань. При вчиненні умисного вбивства в ході масових заворушень вчинене кваліфікується за сукупністю ст. 294 та відповідних статей Особливої частини КК (статті 112, 115, 348, 379, 400, 443).

Злочин вважається закінченим з моменту початку масових заворушень - вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 294, може характеризуватися умислом або необережністю.

6. Кваліфіковані види злочину мають місце, коли масові заворушення при­звели до:

1. загибелі людей;

2. інших тяжких наслідків.

Під загибеллю людей розуміється заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяжких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному тяжкого тілесного ушкодження.

Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку

Публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення буді­вель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують гро­мадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту -

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об’єкт цього злочину - громадський спокій. Проголошення закликів до вчи­нення дій, що загрожують громадському порядку, породжує обстановку тривоги і на­віть паніку в населення, особливо тих його прошарків, яким загрожує заподіяння шкоди внаслідок вчинення таких дій; дезорганізує роботу органів управління, при­зводить до порушення нормального режиму праці, навчання, відпочинку широких кіл населення.

2. Об’єктивна сторона злочину включає одну обов’язкову ознаку - діяння. Воно виражається лише активною поведінкою - дією, яка може полягати в:

1. публічних закликах до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян;

2. розповсюдженні матеріалів такого змісту;

3. виготовленні таких матеріалів;

4. їх зберіганні.

Про поняття публічних закликів, матеріалів та їх розповсюдження див. коментар до ст. 109. Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення текстів, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції. Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюдженими, в безреці, в цілості - недопущення пошкодження таких матеріалів внаслідок дії природ­них чи технічних факторів, убезпечення їх від сторонніх осіб тощо.

Закінченим злочин є з моменту проголошення закликів або ж із моменту початку розповсюдження, виготовлення чи зберігання відповідних матеріалів.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Крім того, злочин у формі виготовлення чи зберігання відповідних матеріалів характеризується спеціальною метою - подальшого розповсюдження вказаних матеріалів.

Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,-

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припи­няли хуліганські дії,—

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, як­що вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для на­несення тілесних ушкоджень,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

(Стаття 296 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3075-111 від 07.03.2002 р.)

1. Основний безпосередній об’єкт хуліганства - громадський порядок. Його додат­ковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

КК не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Та­ким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчи­нення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічно­го заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією з ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

2. Об’єктивна сторона хуліганства в КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 свідчить, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілес­них ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стріля­нині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового захо­ду, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліган­ство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.

Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку (див. коментар до ст. 293). Грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких під­тримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси бага­тьох осіб і відновлення порядку вимагає значних зусиль.

3. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за раху­нок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, держа­ві. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевид­ною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

5. Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1 ст. 296, вчинено групою осіб. Про поняття вчинення злочину групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Особливо кваліфікованими видами хуліганства є:

1. вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство;

2. хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові гро­мадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим грома­дянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296);

3. вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення ті­лесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).

Особа, раніше судима за хуліганство - це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст. 296 КК 2001 р., або злочину, перед­баченого ст. 206 КК 1960 р.

Про поняття опору див. коментар до ст. 342, про поняття застосування зброї - коментар до ст. 146, а про поняття вогнепальної та холодної зброї - коментар до статей 262, 263, 410.

Предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які предмети, що не належать до зброї, пристосовані винною особою для нанесен­ня тілесних ушкоджень наперед або під час учинення хуліганських дій; заздалегідь за­готовленими є предмети, які хоч і не зазнали якогось попереднього оброблення, але ще до початку хуліганства були приготовлені винною особою для зазначеної мети.

Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.

Постанова ПВС №10 від 22 грудня 2006р. «Про судову практику у справах про хуліганство».

Стаття 297. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над ті­лом померлого

1. Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого, а також незаконне за­володіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) померлого,-

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з корисливих чи хуліганських мотивів, або щодо братської могили чи мо­гили Невідомого солдата, або поєднані із застосуванням насильства чи по­грозою його застосування,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

(Стаття 297 в редакції Закону № 1166-УІ від 19.03.2009 р.)

1. Об’єкт злочину - моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до по­мерлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

2. Предметами злочину є: а) могила; б) інше місце поховання; в) тіло (останки, прах) померлого; г) урна з прахом померлого; д) предмети, що знаходяться на (в) моги­лі, іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) померлого.

Крім того, кваліфікований склад цього злочину має місце, якщо предметом злочину є: братська могила чи могила Невідомого солдата.

Могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи спо­руді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом помер­лого чи урна з прахом. Інше місце поховання - це кладовище, колумбарій або інша будівля або споруда, призначена для поховання померлих, включаючи склеп, мавзолей, меморіальну стіну з прахом померлих, частини шахти, корабель чи літак з тілами загиб­лих тощо. Тіло (останки, прах) померлого - це неживе людське тіло (труп) - як ціле, так і розчленоване, чи його окремі частини. Тіло померлого є предметом злочину неза­лежно від його стану («свіже», бальзамоване, муміфіковане) та причин смерті (природ­на, насильницька, від дії стихійних факторів тощо). Тілом померлого слід визнавати і тіло немовляти, яке народилося без ознак життя, а також отримане в результаті аборту. Під урною з прахом померлого розуміється посудина, зазвичай у формі вази, для збері­гання праху померлого, який піддано спаленню, або ж праху, зібраного на місці дав­нього поховання. Предмети, що знаходяться на (в) могилі, іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) померлого,- це будь-які речі, що перебувають у могилі чи на ній, в іншому місці поховання (хрест, стела, камінь чи інша споруда або насип) над місцем поховання, а також одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо).

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1. нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;

2. незаконному заволодінні тшж (останками, прахом) померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) по­мерлого.

Наруга - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законі не визначені. Це можуть бути: осквернення, у т. ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюн­ків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця по­ховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу. Наруга характери­зується як об’єктивним моментом - вчиненням щодо померлого чи місця поховання певних діянь, так і суб’єктивним - усвідомленням того, що відповідними діями зне­важається пам’ять про померлого, порушуються суспільні принципи, які панують у цій сфері. Наруга переважно вчиняється шляхом дії. Однак не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.

Незаконне заволодіння відповідними предметами - це протиправне їх вилучення і привласнення. Сюди належать, насамперед, вчгаене з порушенням встановленого по­рядку заволодіння органами померлого для їх використання з метою трансплантації, заволодіння тілом (останками, прахом) задля отримання викупу за його (їх) видачу, а також демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам’ятників, плит, вінків, кві­тів, лампад, які знаходяться на могилі, звернення на свою користь коштовностей, які є елементом поховання, тощо.

Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили на інше місце, впорядкування місця поховання, археологічні дослідження, а також якщо певні дії з трупом не становлять наруги (на­приклад, мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).

Момент закінчення злочину визначається з урахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об’єктивних і суб’єктивних ознак. Коли ж діяння вира­жається у заволодінні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися відповідними предметами на власний розсуд (сховати, продати, подару­вати тощо).

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу. При цьому винний усвідомлює, що: а) здійснює посягання щодо могили, іншого місця похо­вання чи тіла померлого; б) передбачає, що своїми діями завдає моральні страждання іншим особам, порушує моральні засади суспільства у частині ставлення до покійних;

в) бажає зневажити пам’ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлен­ня до суспільних принципів, які панують у цій сфері (тобто, діє з прямим умислом) або ж свідомо це припускає (тобто, діє з непрямим умислом).

Мотиви цього посягання можуть бути різноманітними - неприязні стосунки з по­мерлим чи його близькими, помста, заздрість, ревнощі, національна, релігійна чи полі­тична нетерпимість. У випадках, передбачених ч. 2 ст. 297, мотиви - корисливий або хуліганський - впливають на кваліфікацію скоєного.

6. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його:

• повторно (див. коментар до ст. 32);

• за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28);

• з хуліганських або корисливих мотивів. Корисливий мотив виражає прагнення винного отримати будь-яку матеріальні вигоду від вчинення цього посягання. Він, на­самперед, характерний для заволодіння предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) померлого, заволодіння тілом по­мерлого чи його частинами для їх наступного продажу чи вимагання коштів за їх повер­нення. Також корисливий мотив матиме місце у випадку вчинення відповідних дій за винагороду. Хуліганські мотиви мають місце тоді, коли винний бажає продемонстру­вати свою зневагу до загальновизнаних норм і правил ставлення до померлих та місць їх упокоєння, вихваляється своєю псевдосміливістю, намагається утвердитися в очах оточуючих завдяки приниженню інших осіб чи їх почуттів. Тобто, це мотиви, які з по­зицій громадської моралі визнаються недостойними, низькими, такими, що виражають прагнення протиставити особу суспільству. Хуліганськими мотивами є й ті, що обумов­лені расовою, національною чи релігійною нетерпимістю, різними підходами до оцінки історичних подій тощо;

• щодо братської могили або могили Невідомого солдата. Братська* могила - це колективне поховання людей, які загинули внаслідок голодомору, стихійного лиха, вій­ськових дій, політичних репресій. Зазвичай такі поховання здійснювалися без дотри­мання визначених ритуалів (окремих домовин, позначення прізвищ та інших даних про захованих). Братські могили існують і поза кладовищами чи іншими спеціально відве­деними місцями поховання. Вони є предметом відповідного злочину, незалежно від того, чи встановлені на них надмогильні споруди (стели, пам’ятні знаки), чи виділені вони на місцевості, відомі чи невідомі громадськості саме як братські могили. Могила Невідомого солдата це військовий меморіал, присвячений загиблим у військових діях, який включає в себе власне поховання останків та відповідний пам’ятний знак. При цьому, поняття «солдат» в КК використане як родове для позначення будь-яких військовослужбовців, включаючи офіцерів, моряків, членів правоохоронних форму­вань, які загинули в бойових діях чи збройних конфліктах. Предметом злочину, перед­баченого ч. 2 ст. 297, є братські могили та могили Невідомого солдата незалежно від того, на якій стороні загиблі брали участь у подіях, що спричинили їхню загибель, як оцінюються суспільством чи окремими особами відповідні війни чи інші соціальні катаклізми та роль їх учасників на момент вчинення посягання;

• із застосуванням насильства або погрози його застосування. Диспозицією ч. 2 ст. 297 охоплюється застосування насильства у вигляді побоїв і мордування, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, катування (окрім його кваліфікованих видів), а також погроза будь-яким насильством, включаючи погрозу вбивством.

7. Особливо кваліфікуючою ознакою наруги над могилою, іншим місцем похо­вання або над тілом померлого є спричинення тяжких наслідків. Тяжкими наслідками щодо цього посягання слід визнавати заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, само­губство, масові заворушення, значні за масштабами, тривалістю та іншими характерис­тиками міжнаціональні чи міждержавні конфлікти тощо.

Закон України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 р.

Комплексна програма пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій. За­тверджена постановою КМ від 20 грудня 2000р. № 1867.

Інструкція про порядок здійснення перепоховання останків громадян іноземних держав, які заги­нули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій на території України. Затверджена наказом ДКБ від 9 лютого 1998 р. № 25.

Стаття 298. Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єк­тів культурної спадщини та самовільне проведення пошу­кових робіт на археологічній пам’ятці

1. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини -

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення,-

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

(Стаття 298 в редакції Закону № 1626-І\/ від 18 березня 2004 р., зі зміна­ми, внесеними згідно із Законом № 270-\/і від 15 квітня 2008 р.)

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - моральні засади суспільства в частині ставлення до пам’яток - об’єктів культурної спадщини. Його додатковим обов’язковим об’єктом є право власності на ці об’єкти.

2. Предметом злочину є пам’ятки - об’єкти культурної спадщини, що відносяться до пам’яток історії або культури або ж до археологічної спадщини.

Пам'ятками - об’єктами культурної спадщини є предмети, які характеризуються такими рисами. Вони:

а) є матеріальними об’єктами (споруди (витвори), комплекси (ансамблі), визначні міс­ця), які належать до археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних видів культурної спадщи­ни,- будинки, укріплення, мости, залишки стародавніх поселень, місця битв, предмети одя­гу, ритуальні речі, зброя, статуї, письмові акти, кіно-, фотодокументи, звукозаписи тощо;

б) становлять собою художню, історичну, етнографічну, наукову чи іншу культурну цінність;

в) взяті державою під спеціальну охорону, свідченням чого є рішення компетентного органу (щодо нерухомих пам’яток - це рішення про занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Державного реєстру національного культурного надбання), а також охоронні знаки, встановлені на самих об’єктах чи поблизу них.

3. Об’єктивна сторона аналізованого злочину як обов’язкові ознаки включає діян­ня, наслідки та причиновий зв’язок між ними.

Діяння при вчиненні цього злочину вчиняється шляхом дії або бездіяльності, які полягають у внесенні в пам’ятку - об’єкт культурної спадщини негативних змін, вна­слідок яких зменшується чи втрачається їх художня, історична, етнографічна, наукова чи інша цінність - відбувається їх знищення, руйнування чи пошкодження. Спосіб вчи­нення діяння в КК не вказаний. Це можуть бути підпал, затоплення, розрізання, здійс­нення вибуху, потрава худобою тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 298 настає за умови, що відповідні зміни в пам’ятки - об’єкти культурної спадщини вносяться незаконно, на порушення встанов­леного порядку проведення культурологічних досліджень. Як правило, посягання щодо пам’яток - об’єктів культурної спадщини здійснюються в ході будівельних робіт чи самовільних археологічних досліджень.

Наслідки цього злочину в диспозиції ст. 298 позначені тими ж термінами, що й діяння. Це:

1. знищення пам’яток, тобто приведення їх до такого стану, коли об’єкт неможливо відновити, повністю втрачається його цінність;

2. руйнування - заподіяння значних ушкоджень, через що пам’ятка втрачає свою цінність, але може бути відновлена;

3. пошкодження - зменшення історичної, культурної та іншої цінності пам’ятки.

При встановленні наслідків цього злочину першочергове значення має не розмір

матеріальної шкоди, витрат на відновлення зруйнованого або пошкодженого, а шкода історичного або культурного характеру.

Злочин є закінченим з моменту початку знищення, руйнування чи пошкодження пам’яток.

4. Суб’єкт злочину, передбаченого частинами 1, 2 і 3 ст. 298, загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При доведенні умислу важливо встановити, що винний знав про те, що відповідний об’єкт є пам’ят­кою історії або культури.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його щодо пам’яток національно­го значення (ч. 2 ст. 298), а особливо кваліфікуючими - вчинення відповідних діянь з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини та вчинення його службовою особою з використанням службового становища (части­ни 3 і 4 ст. 298).

До пам’яток національного значення належать предмети, в установленому поряд­ку внесені до Державного реєстру національного культурного надбання.

Об’єкт археологічної спадщини (археологічний об’єкт) - це місце, споруда (ви­твір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність. Об’єкти археологічної спадщини націо­нального або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, становлять собою пам’ятки археології (археологічні пам’ятки).

Під рухомими предметами, що походять із об’єктів археологічної спадщини, ро­зуміють ту частину захованих у землі, печерах, інших природних чи створених людиною в давнину сховищах об’єктів археологічної спадщини, яка може бути відокремлена від них і переміщена в інше місце. Пошук таких предметів полягає у діях, спрямованих на виявлення місця їх перебування (проведення розкопок, риття шурфів, використання сей­смічної та інших інструментальних методів). При цьому кримінальна відповідальність за

ч. З ст. 298 настає за умови, що пошук відповідних предметів супроводжується знищен­ням, руйнуванням або пошкодженням археологічних пам’яток.

За ч. 4 ст. 298 відповідальність несе службова особа, яка діє з використанням служ­бового становища. Про поняття службової особи і використання службового стано­вища див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, ст. 364 і комен­тар до неї.

Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 лис­топада 1972 р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988 р.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 р. Ратифікована Україною 20 вересня 2006р.

Конвенція про охорону підводної культурної спадщини від 6 листопада 2001 р. Ратифікова­на Україною 20 вересня 2006р.

Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.

Закон України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р.

Типовий договір про запобігання злочинам, пов ’язаним із посяганням на культурну спадщину народу у формі рухомих цінностей. Ухвалений Восьмим Конгресом ООН щодо запобігання зло­чинності та поводження правопорушниками (Гавана, 27 серпня - 7 вересня 1990р.).

Конвенція ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини від 17 жовтня 2003 р.

Європейська конвенція про захист культурної спадщини у формі аудіо, відеотворів (ЕТ8 N9 183) від 8 листопада 2001 р.

Рамкова конвенція РЄ про значення культурної спадщини для суспільства (ЕТ5 N9 199) від 27 жовтня 2005 р.

Положення про державний реєстр національного культурного надбання. Затверджене по­становою КМ N9 466 від 12 серпня 1992 р.

Положення про порядок визначення наукових об ’єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМN9 174 від 18 лютого 1997р.

Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Затверджений постановою КМ N9 1760 від 27 грудня 2001 р.

Стаття 298-1. Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду

1. Умисне знищення, пошкодження або приховування документів Національ­ного архівного фонду -

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені щодо унікальних документів Національного архівного фонду,-

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

(Кодекс доповнено статтею 298-1 згідно із Законом № 534Л/ від 22.12.2006 р.)

1. Безпосереднім об’єктом злочину є моральні засади суспільства в частині став­лення до історичної спадщини, уречевленої в Національному архівному фонді. Націо­нальним архівним фондом є сукупність архівних документів, що відображають істо­рію матеріального і духовного життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

2. Предметом злочину є: 1) документи Національного архівного фонду (ч. 1 ст. 298-1);

2. унікальні документи Національного архівного фонду (ч. 2 ст. 298-1).

Документ Національного архівного фонду - це архівний документ, культурна цін­ність якого визнана відповідною експертизою і який підлягає державному обліку і збе­ріганню. Внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення з нього документів здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців. Предметом аналізованого злочину виступають як архівні документи, що вже зареєстро­вані як складова Національного архівного фонду, так і ті, що будуть до нього внесені згодом відповідно до експертного висновку. Проте у будь-якому випадку передумовою віднесення тих чи інших речей до документів Національного архівного фонду є прове­дення їх експертизи та наявність відповідного експертного висновку.

Предметами цього злочину можуть бути документи у будь-якій речовій формі - письмові друковані та рукописні, фото-, кіно-, відео-, аудіоматеріали тощо.

Унікальний документ Національного архівного фонду - такий, що становить ви­няткову культурну цінність, має важливе значення для формування національної само­свідомості Українського народу і визначає його внесення у всесвітню культурну спад­щину. Унікальні документи - це зазвичай ті, що існують в єдиному екземплярі, наявна у них інформація не може бути підтверджена іншими джерелами, а сама інформація становить особливу історичну чи іншу культурну цінність.

Унікальність документа має також бути встановлена відповідними фахівцями на момент прийняття рішення про внесення його до Національного архівного фонду або вже в процесі архівного зберігання документа він може бути переведений з категорії звичайних документів до унікальних. Унікальні документи Національного архівного фонду вносяться до Державного реєстру національного культурного надбання.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні, пошкодженні або прихову­ванні (про зміст цих понять див. коментар до ст. 357) документів чи унікальних доку­ментів Національного архівного фонду.

Незаконна передача документів Національного архівного фонду іншій особі, пору­шення порядку доступу до цих документів, а також неповідомлення державної архівної установи про наявні архівні документи в разі виникнення загрози знищення або значного погіршення їх стану тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 92-1 КАП.

3. Суб’єкт злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 298-1, загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Інтелектуальна ознака умислу включає усвідомлення особою того, що відповідний предмет становить собою документ чи унікальний документ Національного архівного фонду України.

Вчинені через необережність (недбалість) псування, незаконне знищення, прихову­вання документів Національного архівного фонду тягнуть адміністративну відповідаль­ність за ст. 92-1 КАП.

3. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його службовою особою з вико­ристанням службового становища (див. ст. 364 та коментар до неї).

Закон України «Про національний архівний фонд та архівні установи» в редакції Закону від 13 грудня 2001 р.

Порядок віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних, їх обліку та зберігання. Затверджений постановою КМ№ 1004 від 8 серпня 2007 р.

Порядок здійснення контролю за дотриманням строків зберігання архівних документів, ви­мог щодо умов їх зберігання, порядку ведення їх обліку, а також доступу до документів Націо­нального архівного фонду архівними установами, заснованими фізичними та/або юридичними особами приватного права. Затверджений наказом Державного комітету архівів України №113 від ЗО липня 2007 р.

Методика віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних. Затвер­джена наказом Державного комітету архівів України № 34 від 19 лютого 2008 р.

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із за­стосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацьку- вання зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього,-

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об’єкт злочину - моральні засади суспільства в частині ставлення до тварин. Не­безпека цього злочину полягає в тому, що жорстокість, виявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюється і на взаємини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді.

2. Предметом злочину є тварини, що належать до хребетних. Хребетні - це здатні рухатися і відчувати живі організми, які мають спинний хребет, утворений ланцюгом кісток або хрящів, що йде вздовж спини і містить у собі спинний мозок. До них нале­жать риби, птахи, сухопутні істоти. Предметом аналізованого злочину можуть бути як дорослі особини, так і молодняк, домашні (кіт, собака), дикі (вовк, лисиця, орел), сіль­ськогосподарські (корова, кінь) тварини. Не мають кримінально-правового значення наявність чи відсутність у таких тварин господарів, їх перебування у стані природної свободи чи в неволі, господарське призначення, стан організму тощо. Злочин може вчинятися як стосовно тварин, які перебувають у власності винного, так і будь-яких інших (належних іншим власникам, безгосподарних, диких).

3. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах:

1. знущання над тваринами;

2. нацькування тварин одна на одну.

Обов’язковою ознакою складу злочину у першій із його форм, альтернативно, є ознака об’єктивної сторони - спосіб (застосування жорстоких методів), або ознака суб’єктивної сторони - хуліганський мотив. Проте ці дві ознаки можуть проявлятися одночасно.

Знущання_у вчинене із застосуванням жорстоких методів, означає завдання тва­рині болю, страждань шляхом нанесення ударів, заподіяння ушкоджень, позбавлення їжі або води, впливу термічних факторів, хімічних речовин тощо. Жорстокі методи по­лягають у безжальному поводженні з твариною, тривалому впливі на неї з метою отри­мання хворобливого самозадоволення від спостерігання за стражданнями тварини.

Нацькування тварин одна на одну - це дії, спрямовані на те, щоб примусити бити­ся, кусатися, іншим чином змагатися тваринам між собою.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Хуліганський мотив є однією з альтернативних ознак складу злочину. Поняття хуліганського мотиву відпові­дає поняттю мотиву явної неповаги до суспільства (див. коментар до ст. 296).

6. Кваліфікований вид жорстокого поводження з тваринами має місце, коли такі дії вчинено^ присутності малолітнього, тобто особи, яка не досягла 14-річного віку. При цьому потрібно, щоб винний усвідомлював факт присутності малолітнього, знав, що малолітній розуміє факт жорстокого поводження з тваринами.

Закон України «Про тваринний світ» в редакції від 13 грудня 2001 р.

Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006р.

Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, націо­нальну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокос­ті, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а та­кож примушування до участі в їх створенні -

караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ на­сильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дис­кримінацію, засобів їх виготовлення та розповсюдження.

2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насиль­ства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискри­мінацію, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію,-

караються штрас|гом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з конфіска­цією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, ра­сову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, засобів її ви­готовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також примушу­вання неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ на­сильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дис­кримінацію,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію засобів їх виготовлення і демонстрування.

(Стаття 300 в редакції Закону № 1707-VI від 05.11.2009 р.)

1. Об’єкт злочину - моральні засади суспільства в частині поширення інформації про прийнятні способи поведінки людей, засоби вирішення конфліктів, а також інфор­мації про ставлення до людей з врахуванням їх расової, національної чи релігійної при­належності. Інтересам суспільства відповідає обмеження в поширенні серед населення чи навіть повна відсутність творів, у яких вихваляється, видається за норму поведінки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування, заподіяння смерті, а також нетерпимість чи дискримінація залежно від раси, національності, став­лення до релігії. Такі твори деформують психіку людей, особливо молоді, сприяють зростанню злочинності.

2. Предметом злочину є твори, що пропагують культ насильства і жорстокос­ті або расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Ці твори характеризуються такими ознаками:

1. фізична - вони становлять матеріальний предмет, тобто матеріалізовані у формі писаних чи відповідно розмножених (надрукованих) текстів, фільмів, магнітофонних записів, комп’ютерних програм на носіях інформації;

2. соціальна - їхній зміст полягає у демонстрації: а) актів насильства і жорстокості (в таких творах головну частину сюжету становлять сцени та епізоди з проявами са­дизму, тортур, катування, смакуванням страждань жертви, безжальності тощо); б) ра­сової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації. Йдеться про поведін­ку, яка вказує на відсутність терплячого і, якщо не доброзичливого, то принаймні ней­трального ставлення до людей, їхніх звичаїв, традицій, обрядів тощо з врахуванням раси, національності, належності до певної релігійної конфесії, передбачає прийнят­ність і доцільність застосування обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян залежно від вказаних ознак (демонстрація утисків, приниження, образ від­повідних осіб чи груп людей, глум над їх звичаями, побутом, зовнішнім виглядом, моральними та іншими подібними цінностями певної раси, нації, релігії). Причому відповідні твори повинні одночасно пропагувати і нетерпимість, і дискримінацію за вка­заними ознаками;

3) юридична - призначаються для пропаганди культу насильства і жорстокості, ра­сової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації. Це означає, що відпо­відні прояви не засуджуються, а видаються за поведінку правильну і таку, яка заслуго­вує на наслідування, поширення. Оскільки пропаганда передбачає поширення і роз’яснення певних положень серед широких верств, то предметом цього злочину є лише твори, призначені для збуту або розповсюдження, а не для власного використан­ня. Звідси випливає, що такі твори не мають іншого призначення - наукового, історич­ного тощо. Не можуть, наприклад, визнаватися предметом цього злочину дані оператив­них зйомок, які провадяться працівниками правоохоронних органів. Про поняття твору див. коментар до ст. 176.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в таких діях щодо відповідних творів:

1. ввезення в Україну; 2) виготовлення; 3) зберігання; 4) перевезення; 5) інше перемі­щення; 6) збут; 7) розповсюдження; 8) примушування до участі в їх створенні.

Про поняття ввезення в Україну див. коментар до ст. 199. Виготовлення творів включає як авторство (створення заново чи внесення змін у вже існуючий твір), так і відтворення, розмноження таких творів - друкування, копіювання, монтаж. Про понят­тя зберігання див. коментар до ст. 263. Перевезення чи інше переміщення - це зміна місця знаходження, доставляння з одного місця в інше транспортними засобами, шля­хом здавання для пересилання поштою, кур’єрським зв’язком, перенесення пішки. Під збутом розуміється оплатна передача іншій особі, включаючи продаж, обмін, як плату за виконану роботу чи надані послуги, а під розповсюдженням - безоплатна передача іншим особам, включаючи дарування, передачу у спадок, надання в тимчасове корис­тування. При цьому, ані збутом, ані розповсюдженням не можна визнавати демонстра­цію відповідних творів, включаючи організацію платних переглядів.

Примушування до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію означає вплив на інших осіб шляхом застосування фізичного або психічного впливу з метою добитися того, щоб вони виступили авторами (заново написали книгу, сценарій, внесли відповідні зміни до існуючих), іншим чином взяли участь у виникненні твору (висту­пили акторами, режисерами, операторами фільму тощо).

Момент закінчення цього злочину визначається з урахуванням характеру виконува­ної дії. Закінченим злочин є відтоді, коли дію виконано повністю.

4. Суб’єкт злочину загальний. Відповідальність за збут неповнолітнім чи розпо­всюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч. 2 ст. 300), несуть особи, які досягли повноліття.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною та метою збуту чи розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Така мета має місце, коли вказані твори призначені для оплатної або безоплатної передачі іншим особам. Для примушування до участі у створенні вказаних творів зазначена мета не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.

6. Кваліфікований вид злочину має місце у разі, коли: 1) предметом злочину була кіно- та відеопродукція, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, націо­нальну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію; 2) відповідні твори збуто неповно­літнім чи розповсюджено серед них (ч. 2 ст. 300).

Під такою, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію кіно- та відеопродукцією розуміються кіно- та відеоплівки, комп’ютерні диски та інші цифрові носії інформації, на яких містяться фільми чи фрагменти фільмів відповідного змісту і призначення.

Неповнолітніми є особи, які не досягли 18-річного віку.

Особливо кваліфікований вид злочину наявний, якщо відповідні дії, передбачені частинами 1 або 2 ст. 300, вчинено: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб;

3. примушування до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорс­токості, вчинене щодо неповнолітніх (ч. З ст. 300).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р.

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16листопада 1992р.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

Закон України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997р.

Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р.

Закон України «Про рекламу» в редакції від 11 липня 2003 р.

Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. Указ Президента України № 456/99 від 27 квітня 1999р.

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порно­графічних предметів

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографіч­ного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, збері­гання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні -

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та за­собів їх виготовлення і розповсюдження.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного харак­теру,-

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавлен­ням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відео­продукції, засобів її виготовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з отриман­ням доходу у великому розмірі -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, засобів їх виготов­лення, розповсюдження і демонстрування.

4. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, що міс­тять дитячу порнографію, або примушування неповнолітніх до участі у ство­ренні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, засобів їх виготов­лення, розповсюдження і демонстрування.

5. Дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з отриманням доходу у великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, засобів їх виготов­лення, розповсюдження і демонстрування.

Примітка. Одержання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об’єкт злочину - суспільні відносини, які складаються з приводу протидії поши­ренню порнографії. Порнографія, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист су­спільної моралі»,- це вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація стате­вих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним крите­ріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні вчинки.

2. Предметом аналізованого злочину є твори, предмети або інші зображення порно­графічного характеру, які у назві ст. 301 скорочено визначені як порнографічні предмети.

Загальновизнаного поняття порнографічних предметів, критеріїв їх відмежування від предметів еротичного характеру (за дії, щодо яких кримінальна відповідальність не передбачена) не існує. На практиці для вирішення питання про те, чи є певні зображен­ня, кіно- та відеофільми, друковані твори предметами злочину, передбаченого ст. 301, призначають експертизу. Проте це не відповідає вимогам процесуального законодавст­ва, яке передбачає, що експертиза призначається з питань, для вирішення яких потрібні спеціальні знання (для вирішення ж питання про те, чи відповідають певні предмети вимогам громадської моралі, спеціальні знання не потрібні, бо це питання мають вирі­шувати самі слідчі, прокурори, судді, виходячи із загальновизнаних уявлень про дозво­лене і допустиме у людському спілкуванні, про загальноприйняті норми пристойності). Крім того, для експертизи однак потрібні критерії, якими слід керуватися при віднесен­ні певних предметів до порнографічних.

Враховуючи наробки Національної експертної комісії з питань захисту громадської моралі щодо Критеріїв віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, у т. ч. реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції, а також положення, висловлені в літературі і вироблені правозастосовною практикою, до пор­нографічних предметів можна віднести ті, що характеризуються такими ознаками:

1. фізична. Порнографічними предметами є відповідні зображення чи дії, зафіксо­вані на матеріальних носіях - речі (книги, картини, кінофільми, фотопродукція, голо­грами, скульптури, носії інформації, яка існує у цифровій формі). Не можуть бути від­несені до предмета аналізованого злочину усні розповіді, пісні відповідного змісту, сценічні постановки тощо, а також інформація, що не зафіксована на носіях, а переда­ється мережами зв’язку (зокрема, відповідні сайти в мережі Інтернет). Разом із тим, будучи зафіксованою на матеріальних носіях (жорстких дисках комп’ютерів, оптичних дисках, картах пам’яті) така інформація набуває фізичної ознаки предмета злочину, передбаченого ст. 301;

2. соціальна. Порнографічними предметами є ті, які з позицій суспільної моралі сприймаються як грубо непристойні, цинічні, зухвалі. Для них притаманні:

• відсутність сюжету; головним їх змістом є геніталії, а не персонажі (зображення чи твори зводяться до показу лише статевих органів чи зносин, сексуальних девіацій - педофілії, геронтофілії, зоофілії, некрофілії тощо);

• демонстрація статевих органів крупним планом, статевого акту в наближеному ракурсі і т. п.;

• «автоатрибуція» - віднесення виробу його творцями, реалізаторами до класу порнографічної продукції. При цьому, як правило, мають місце анонімність авторів, відсутність діючих осіб і виконавців, використання псевдонімів;

• орієнтація на стимулювання (виникнення чи посилення) сексуального збудження. Такі предмети слугують для пропаганди статевої нестриманості, задоволення статевої пристрасті без дотримання моральних вимог, які стосуються приховування цієї сторони життя людей від сторонніх. Прояви статевої розпусти не засуджуються, а видаються за поведінку правильну й таку, яка заслуговує на наслідування, поширення;

3. юридична. Відповідні предмети призначені для збуту чи розповсюдження, а не для власного користування. Вони не мають іншого призначення — мистецького, нау­кового, просвітницького тощо. Тому не можуть визнаватися предметом цього злочи­ну відповідні ілюстрації в медичній чи юридичній літературі, навчальні посібники тощо. Крім того, порнографічні предмети не призначені для відкритого обігу, ство­рюються та поширюються нелегально (оскільки особи, які беруть участь в їх ство­ренні та поширенні, усвідомлюють соціальну шкідливість своїх дій та їх осуд з боку громадськості).

Враховуючи наявну в диспозиції ч. 1 ст. 301 вказівку на предмет цього злочину, можна стверджувати, що злочинні дії передбачають операції з відповідними матеріаль­ними об’єктами. Тому передачу через канали зв’язку інформації, з використанням якої можна створити порнографічні предмети, не можна визнавати їх ввезенням в Україну, збутом чи розповсюдженням. Такі дії можуть бути готуванням до виготовлення порно­графічних предметів. Стаття 301 в її чинній редакції також не охоплює надання доступу до порносайтів в електронних мережах (їх рекламування, використання як «спаму» та фону для рекламної продукції). Разом із тим, створення сайтів, зміст яких відображено на носіях цифрової інформації, охоплюється поняттям «виготовлення порнографічних предметів».

Окремим видом предмета аналізованого злочину є предмети порнографічного характеру, які містять дитячу порнографію. Дитячою порнографією, відповідно до ст. 1 Закону «Про захист суспільної моралі», є зображення у будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної у реальній або змодельованій відверто сексуаль­ній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях. Звідси випливає, що предмети порнографічного характеру, які містять дитячу порно­графію, мають характеризуватися як загальними ознаками порнографічних предметів, вказаними вище, так й ознаками, спефицічними для дитячої порнографії:

1. зображаються особи певного віку чи вигляду: а) дитина, тобто особа, яка не дося­гла 18-річного віку, або б) особа, яка виглядає як дитина - особа, старша 18-річного віку, але яка має відповідний вигляд у зв’язку зі своїми анатомічними особливостями (невеликий зріст, недорозвинутість певних органів тощо) чи коли спеціально створені ознаки «дитячості» або ж приховані ознаки, притаманні дорослим (завдяки гриму, спе­цифічному одягу, комп’ютерній графіці зображень і т. п.);

2. зображується відверто сексуальна поведінка з участю дитини або особи, яка ви­глядає як дитина. Тобто, це поведінка, сексуальний характер якої не викликає сумніву, є очевидним для особи, яка сприймає (дивиться, слухає) предмет дитячої порнографії. При цьому зображаються або реальні сексуальні дії - об’єктом чи учасником яких ви­ступають діти чи такі дії імітуються (коли зображається статева поведінка, в якій діти не можуть брати участь через вікові особливості);

3. зображення певної поведінки дитини або особи, яка виглядає як дитина, її стате­вих органів здійснюється в сексуальних цілях - для задоволення статевих інтересів ін­ших осіб, для того, щоб викликати їх статеве збудження. Відповідно, не можуть бути визнані предметом злочину всі інші зображення оголеної дитини - в сімейних фото, в навчальних посібниках тощо.

3. Об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 301, у цілому збігаються з відповідними ознаками посягання, предметом якого є твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (див. коментар до ст. 300).

Кіно- та відеопродукція, комп’ютерні програми порнографічного характеру є різ­новидом предмета аналізованого злочину, за наявності якого дії з ними оцінюються як кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 301). Це кіноплівки, відеоплівки, комп’ютерні дис­ки та цифрові носії інформації, на яких містяться фільми чи їхні окремі фрагменти від­повідного змісту і призначення, або ж порнографічні відеоігри.

Закон України «Про рекламу» в редакції від 11 липня 2003 р.

Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р.

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для роз­пусти -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із за­лученням неповнолітнього,-

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Об’єктом злочину є моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб. З позицій суспільної моралі задово­лення статевих потреб має здійснюватися без проявів розпусти, безладних статевих контактів, проституції. Недопустимим є і надання іншим особам місць для вчинення розпусних дій, створення або утримання таких дій.

2. Предметом злочину є місця розпусти. Ними є будь-які споруди чи інші об’єкти, в яких вчиняються розпусні дії. Це, зокрема, окремий житловий будинок, квартира чи їх частина, різноманітні нежитлові (підвали, горища), виробничі (лазня, лікарський чи масажний кабінет) приміщення, транспортні засоби (каюти суден, вагони, салони авто­бусів чи літаків), а також намети, курені.

Про поняття розпусних дій див. коментар до ст. 156.

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у:

1. створенні місць розпусти;

2. їх утриманні;

3. звідництві для розпусти.

Створення місць розпусти - це дії, завдяки яким певний об’єкт починає викорис­товуватися для розпусти (безладних статевих зв’язків, групових сексуальних дій, прости­туції). Це зокрема: відкриття закладів, які маскуються іншим призначенням (масажні кабінети, лазні, нічні клуби, стриптиз-бари), але використовуються для розпусти, підбір персоналу, придбання або наймання приміщень для вказаної мети. Про поняття утри­мання місця див. коментар до ст. 317.

Звідництво для розпусти - це посередництво для розпусти. Воно полягає у підшу­куванні учасників розпусних дій, схилянні до розпусти тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний. Відповідальності за ст. 302 підлягає й особа, яка, створюючи або утримуючи місця розпусти, займаючись звідництвом, сама бере участь у розпусних діях.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

6. Кваліфікований вид злочину має місце, коли вказані вище дії вчинено: 1) з ме­тою наживи; 2) особою, раніше судимою за цей злочин; 3) організованою групою (ч. 2 ст. 302), а особливо кваліфікований - коли створення або утримання місць розпусти чи звідництво для розпусти вчинюються із залученням неповнолітнього.

Вчиненими з метою наживи вказані дії вважаються тоді, коли вони вчинені з метою отримання матеріальної винагороди в будь-якій формі, а також ухилення від сплати суми, яку винний повинен був передати. Особою, раніше судимою за цей злочин, слід визнава­ти особу, яка має судимість за злочин, передбачений ст. 302 КК 2001 р. або ст. 210 КК 1960 р., якщо судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку. Про поняття вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 і коментар до неї.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Залучення до створення або утримання місць розпусти чи звідництва для розпусти неповнолітніх, які не досягли 16-річ- ного віку, поєднане з наступним вчиненням щодо них розпусних дій, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 302 і відповідною частиною ст. 156.

Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією

1. Втягнення особи в заняття проституцією або примушування її' до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою осо­бою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпі­лий був у матеріальній чи іншій залежності -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіс­кацією майна або без такої.

4. Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, вчи­нені щодо малолітнього, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітки: 1. Під сутенерством у цій статті слід розуміти дії особи по забез­печенню заняття проституцією іншою особою.

2. Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпі­лий був у матеріальній чи іншій залежності.

(Стаття 303 в редакції Закону N9 3316-М від 12 січня 2006 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є моральні засади суспільства в час­тині підстав задоволення статевих потреб. Суспільна мораль вимагає, щоб зв’язки між людьми для задоволення статевих потреб встановлювалися на основі особистої симпа­тії, не допускає ведення статевого життя виключно за винагороду. Небезпека сутенерс­тва та втягнення в заняття проституцією різнобічна і полягає у тому, що принижуються честь і гідність тих, хто нею займається, створюється загроза поширення небезпечних хвороб, виникають аморальні джерела доходів тощо. Додатковим об’єктом злочину, передбаченого ст. 303, є статева свобода, а також здоров’я особи і власність.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням таких дій:

1. втягнення особи в заняття проституцією;

2. примушування до заняття проституцією;

3. сутенерство.

Проституція - це надання сексуальних послуг (здійснення статевих актів, задово­лення статевої пристрасті в неприродних формах, вчинення будь-яких інших дій сексу­ального характеру, пов’язаних зокрема з різноманітними формами сексуальних збо­чень) з метою отримання доходу різним партнерам і не на основі особистої симпатії, приязні. При цьому не має значення, вчинюються ці дії з особами протилежної статі чи однієї. Надання сексуальних послуг обумовлюється винагородою, здійснюється за пла­ту. При цьому домовленість про оплату має бути досягнута ще до вчинення сексуаль­них дій, хоча конкретна ціна може і не називатися. Заняття проституцією означає надання сексуальних послуг більш чи менш тривалий час, причому різним клієнтам, або одноразово, але кільком особам одночасно.

Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки (у даному випадку - до заняття проституцією), залучається до неї, в такої особи вини­кає бажання поводитись певним чином. При цьому, на відміну від примушування, осо­ба згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного чоловіка чи жінки завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, підкупу, розпалю­вання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо.

Примушування полягає у діях, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажан­ню повинна почати займатися проституцією.

Способами примушування є: обман; шантаж; використання уразливого стану потер­пілого; насильство чи погроза його застосування.

Обман - це повідомлення завідомо неправдивих відомостей чи умовчування про фак­ти. При вчиненні цього злочину він може стосуватися мети вступу у статевий зв’язок, полягати у вербуванні для роботи за кордоном під приводом виконання іншої роботи тощо.

Шантаж у даному випадку означає: а) погрозу викриттям у поведінці, яка компро­метує особу, чи розголошенням відомостей, які компрометують особу (наприклад, погро­за повідомлення про засудження в минулому чи про наявність венеричного захворюван­ня); б) погрозу заподіянням іншої шкоди (знищенням майна, заподіянням шкоди рідним чи близьким тощо); в) залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поста­вити потерпілу особу в залежне становище (наприклад, доведення до потерпілого наміру продати його у рабство, піддати груповому зґвалтуванню). Шантажем є погроза розголо­сити як дійсні факти, так і повідомити неправдиві відомості, здійснити наклеп.

Про використання уразливого стану див. п. 2 примітки до ст. 149 і коментар до цієї статті, а про зміст застосування насильства і погрози застосування насильства, про поняття погрози див. коментар до статей 129, 189, 158-1.

Якщо із застосуванням вказаних способів вчиняються злочини, які є більш небез­печними, ніж злочин, передбачений ч. 1 ст. 303, то вчинене слід кваліфікувати за су­купністю цього злочину з відповідними іншими злочинами, передбаченими, зокрема, розділами II, III, IV, VI Особливої частини КК.

Закінченим втягнення в заняття проституцією чи примушування до заняття прости­туцією чи вважається з моменту виконання дій, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 303. При цьому злочин є закінченим незалежно від успішності (результативності) дій, тобто не­залежно від того, чи надавалися сексуальні послуги за плату особою, яку примушували або втягували у заняття проституцією.

Сутенерство полягає у діях особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою. Ці дії можуть виражатися у наданні приміщень, охороні, транспортуванні про­ституток до замовників, звідництві, рекламуванні, встановленні корупційних зв’язків для забезпечення невтручання державних органів тощо. Як правило, вони здійснюються підпільно або прикриваються легальними формами (утримання нічних клубів, масажних кабінетів, служб знайомств тощо).

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) щодо кількох осіб;

2. повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) службовою особою з викорис­танням службового становища; 5) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (ч. 2 ст. 303), а особливо кваліфікуючими - вчинення цього злочину:

1. щодо неповнолітнього; 2) організованою групою (ч. З ст. 303); 3) щодо малолітнього або 4) спричинення ним тяжких наслідків (ч. 4 ст. 303).

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 303,,у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час. Про поняття інших ознак див. коментар до ст. 149, а також статті 28, 66, 115 і коментар до них, примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

1. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчи­мом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього,-

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років.

(Стаття 304 із змінами, внесеними згідно із Законом № 676-УУ від 01.10.2008 р.)

1. Об’єкт злочину - моральні засади суспільства у ставленні до виховання підрос­таючого покоління. Вони передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається су­спільством.

2. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 18-річного віку. Хоча в диспозиції ст. 304 вказівку на потерпілого зроблено у множині, кримінальна відповідальність настає і тоді, коли посягання вчине­не і проти однієї такої особи.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітніх:

1. у злочинну діяльність;

2. у пияцтво;

3. у заняття жебрацтвом;

4. у заняття азартними іграми.

Втягнення у злочинну діяльність означає дії, спрямовані на те, щоб викликати у неповнолітнього бажання взяти участь у вчиненні хоча б одного конкретного злочину або отримати навички злочинної діяльності, які можуть бути застосовані згодом. Про поняття втягнення див. коментар до ст. 303.

Під пияцтвом розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв. Заняття жеб­рацтвом - це систематичне випрошування грошей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб, а заняття азартними іграми - це систематична гра з метою отриман­ня грошей чи інших матеріальних цінностей. При цьому, азартна гра - це гра, участь у якій дає змогу набувати гроші, інше майно або майнові права, результат якої визнача­ється діями, цілком або частково залежними від випадковості, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки (у т. ч. ігри в букмекерських конторах, на іподромах та інших видах тоталізатора).

4. Суб’єкт злочину - осудна особа, яка досягла 18-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом та азартними іграми є вчинення цих дій: 1) щодо малолітньої особи (про її поняття див. коментар до ст. 67); 2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (про їх поняття див. коментар до ст. 155).

Постанова КМ N9 1800 від 20 листопада 2003 р. «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господар­ську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами».

Ліцензійні умови провадження організації діяльності з проведення азартних ігор. Затвер­джені наказом ДКРПП і МФ N9 40/374 від 18 квітня 2006р.

Постанова ПВС N9 2 від 27 лютого 2004 р. «Про судову практику у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність».

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

Загальні положення до розділу

Розділ XIII КК об’єднує у своїй більшості склади «наркотичних» злочинів. До їх характеристики і буде прикута увага.

1. Суспільна небезпека злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів визначається, насамперед, поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду, деградації особистості. Нарко­манія та незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до глобальних проблем сучасності. Цим явищам притаманний надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здо­ров’я конкретної особи, а й для здоров’я населення, економіки та суспільства в цілому.

Між наркоманією і злочинністю існує тісний взаємозв’язок. Він характеризується вчиненням наркоманами та іншими особами «наркотичних» злочинів з метою заволо­діння цими засобами і речовинами для їх вживання та/або розповсюдження, вчиненням значної кількості злочинів під безпосереднім впливом наркотиків і психотропних речо­вин на психіку і волю їхніх споживачів (у стані наркотичного або токсичного сп’янін­ня, абстиненції), віктимним характером поведінки наркоманів (часом вони самі стають жертвами злочинів).

Наркологічна ситуація в Україні є надзвичайно складною, щороку погіршується і, зрештою, становить реальну загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку, на­ціональній безпеці України.

Запобіганню аналізованим злочинам слугує, зокрема, антинаркотичне законодавст­во. Так, Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» регулюються суспільні відносини у сфері обігу в Україні цих засобів і речовин, визна­чаються порядок, умови та особливості здійснення діяльності, пов’язаної з таким обі­гом. При цьому, згідно з ч. З ст. З цього Закону, у разі, коли міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, застосовуються правила міжнародного до­говору. Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» передбачено систему за­ходів, спрямованих проти незаконного обігу цих засобів і речовин, повноваження від­повідних державних органів щодо протидії такому обігу, у т. ч. щодо контрольованої поставки та оперативної закупки наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів.

2. Родовий об’єкт злочинів цієї категорії - здоров’я населення.

Найголовнішим об’єднуючим началом цих злочинів в одну групу посягань на здо­ров’я населення є їх здатність завдавати однорідну шкоду (чи створювати небезпеку

заподіяння такої шкоди) у вигляді поширення наркоманії і токсикоманії серед невизна- ченого кола осіб шляхом незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин і прекурсорів.

3. Відомості про предмет злочинів, пов’язаних з наркотиками, міститься передусім у Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі у цьому розділі - Перелік). Такий Перелік - це згруповані в списки наркотичні засоби, психо­тропні речовини і прекурсори, включені до таблиць І—IV згідно із законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР. Перелік затверджується КМ за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я (Комітету з контролю за наркотиками, далі - Комітет) і публі­кується в офіційних друкованих виданнях.

Перелік складено з урахуванням положень і вимог відповідних міжнародних конвен­цій та протоколів ООН. Цей документ постійно вдосконалюється як за змістом, так і за формою відповідно до змін у законодавстві та вимог практики. Нині чинним є Пере­лік, затверджений постановою КМ від 6 травня 2000 р. № 770 (згідно з постановою КМ № 518 від 4 червня 2008 р. отруйний лікарський засіб трамадол включено до списку № 1 (наркотичні засоби, обіг яких обмежено) таблиці II Переліку). Останні зміни до Переліку внесені постановою КМ № 1298 від 2 грудня 2009 р.

Треба мати на увазі, що при вирішенні питання про кримінальну відповідальність особи застосовується той Перелік, що був чинним на момент вчинення відповідного злочину.

Згідно з передбаченими законодавством заходами контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів їх занесено в Переліку до чотирьох таб­лиць. В основі такої класифікації - врахування доцільності використання у медичній практиці зазначених засобів і речовин та ступінь небезпечності для здоров’я людини, яку вони можуть становити у разі зловживання ними.

Таблиця І містить особливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини, включені відповідно до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні заборонено, а також рослини, що містять наркотичні засоби і психотропні речовини (мак снотворний і ко­ноплі), внесені до списку № 3. Використання особливо небезпечних наркотичних за­собів і психотропних речовин допускається лише в експертній й оперативно-розшу- ковій діяльності та в наукових і навчальних цілях, а культивування та/або викорис­тання маку снотворного і конопель - для промислових цілей та за умов, визначених законодавством.

Таблиця II містить наркотичні засоби і психотропні речовини, внесені відповідно до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю згідно з законодавством. Ці засоби і речовини становлять значну не­безпеку в разі зловживання ними, але, з урахуванням їх терапевтичної цінності, можуть використовуватись у медичних цілях. Для засобів і речовин, внесених до обох списків Таблиці II, передбачено однакові заходи контролю.

Таблиця III містить наркотичні засоби і психотропні речовини, внесені відповідно до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено і стосовно яких допускаються ви­лучення деяких заходів контролю згідно із законодавством. Це окремі препарати, що містять наркотичні засоби (список № 1) і психотропні речовини (список № 2),- вони становлять меншу небезпеку в разі їх вживання, порівняно із засобами і речовинами Таблиці II, і мають більш широке терапевтичне застосування. Для них передбачено та­кож однакові заходи контролю.

Таблиця IV містить прекурсори, включені до списків N2 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю згідно із законодавством. До списку № 1 включені хімічні речовини та їх солі, під час переробки яких одержують синтетичні наркотичні засоби або психотропні речовини, до списку № 2 - розчинники, окислювачі та інші хімікати промислового або побутового призначення, які використо­вуються в процесі виробництва чи виготовлення наркотичних засобів або психотроп­них речовин. Стосовно прекурсорів встановлені різні заходи контролю — більш суворі щодо речовин, включених до списку № 1.

В узагальненому вигляді предмет злочинів, пов’язаних з наркоманією, становлять:

1. наркотичні засоби (статті 305, 307, 308, 309);

2. психотропні речовини (статті 305, 307, 308, 309);

3. прекурсори (статті 305, 311,312);

4. снотворний мак чи коноплі (ст. 310);

5. кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів або прекурсорів, що використовуються з метою їх відмивання; кошти і майно, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що використовуються з метою його продовження (ст. 306);

6. документи (підроблені чи незаконно одержані) на отримання наркотичних засо­бів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318);

7. рецепт (незаконно виданий) на право придбання наркотичних засобів або психо­тропних речовин (ст. 319);

8. обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 313);

9. місце (кубло, притон) та приміщення для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317) чи вживання одурманюючих засобів (ст. 322).

В окремих злочинах наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги є не предметом, а знаряддям вчинення злочину (ст. 314) або засобом вчинення злочину (ст. 316).

Наркотичні засоби - це речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, що внесені до Переліку. До них належать: героїн, канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу, макова солома, концентрат з макової соломи, опій, кустарно виготовле­ні препарати з ефедрину, псевдоефедрину тощо. Систематичне вживання наркотичних засобів призводить до захворювання на наркоманію. Про поняття наркоманії див. ко­ментар до ст. 96.

Психотропні речовини - це речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, що внесені до Переліку. До них належать, наприклад, ЛСД, мескалін, тетра- гідроканнабінол. Систематичне вживання психотропних речовин також викликає захво­рювання на наркоманію.

До наркотичних засобів і психотропних речовин належить значна кількість лікар­ських засобів. Під час проведення досліджень зі створення нового фармацевтичного препарату, як правило, визначається і вивчається ряд продуктів, що мають подібні вла­стивості, але дещо відрізняються за своєю молекулярною структурою. Це так звані ана­логи. Після тривалих перевірок лікарським засобом визнають продукт, який є найбільш ефективним для конкретних випадків і має найменший побічний ефект. Наркотичні засоби й психотропні речовини, за обігом яких встановлено національний і міжнарод­ний контроль, визначаються за міжнародними назвами та хімічними формулами. Водно­час їх аналоги, які мають подібні властивості, не затверджуються як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН і не використовуються в торгівлі. А тому в багатьох випадках дії з ними не контролюються ані національним законодавством, ані міжнародними договорами у сфері боротьби з розповсюдженням наркотиків. Поява таких аналогів у незаконному обігу серйозно ускладнює контроль за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. З урахуванням цього на території України заборонено обіг аналогів наркотичних засобів або психотропних речовин, за винятком їх використання в цілях, передбачених статтями 19 і 20 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - це заборонені до обігу в Україні речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.

Прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин (далі - прекурсори) - це

внесені до Переліку речовини, що використовуються для виробництва, виготовлення нар­котичних засобів і психотропних речовин. Наприклад, етиловий ефір, ацетон, ефедрин, ангідрид оцтової кислоти, соляна і сірчана кислоти.

Для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психотропної речовини, їх аналога чи прекурсора, походження, способу виготовлення чи переробки цих засобів і речовин, а також належності рослини до культур, які містять наркотичні засоби, необхідні спеціальні знання. Тому у справах даної категорії обов’язково має бути висновок експерта з цих питань.

4. Об’єктивна сторона більшості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів відзначається тією особливістю, що диспозиції кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за дані злочини, є бланкетними - їх зміст визначається не тільки цими нормами, а й актами інших галузей права.

Обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це види діяль­ності з: культивування рослин, внесених до Переліку, розроблення, виробництва, виго­товлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, реалізації (відпуску), вве­зення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів, внесених до Переліку, що дозволяються і контролюються згідно із Законом Украї­ни «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

Встановлений Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і пре­курсори» правовий режим обігу зазначених засобів і речовин конкретизується багатьма іншими нормативно-правовими актами - інструкціями, положеннями, правилами тощо.

Згідно зі згаданим Законом, міжнародними договорами України та іншими норма­тивно-правовими актами в Україні встановлено зокрема такі заходи державного конт­ролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: затверджено вичерпний Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що під­лягають спеціальному контролю відповідно до законодавства України; запроваджено обов’язкове ліцензування відповідних видів діяльності, систему дозволів у цій сфері та контроль за дотриманням дозвільних документів, а також визначено: невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які перебувають у незаконному обігу; основні умови, вимоги, правила і систему захо­дів, пов’язаних з обігом зазначених засобів і речовин; порядок і умови формування державного замовлення на наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори; по­рядок культивування, використання снотворного маку і конопель для промислових ці­лей; порядок здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів; порядок і умови ввезення в Україну, вивезення за її межі (імпортно-експортні операції), транзиту і перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів на її території; порядок їх обліку (інвентаризація і складання балансів) та порядок реєстрації всіх операцій з ними; порядок звітності про діяльність у сфері їх обігу; поря­док передачі та знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів, а також обладнання для їх виготовлення.

Така ретельна і всебічна регламентація обігу зазначених засобів та речовин і визна­чає його особливий правовий режим. Різноманітні порушення цього режиму утво­рюють, як правило, об’єктивну сторону злочинів, що є складовою незаконного обігу наркотичних засобів.

Незаконність зазначених вище діянь, що становлять зміст обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів означає, що такий обіг здійснюється з по­рушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори. Протиправна сутність цих діянь полягає у тому, що вони вчиняються поза державним замовленням, пов’язані із задоволенням немедичних потреб у наркотичних засобах, психотропних речовинах і прекурсорах, або створенням умов, які сприяють потрап­лянню їх до осіб, котрі займаються нелегальною торгівлею чи зловживають ними. Перелічені діяння вважаються незаконними у разі їх вчинення суб’єктами, які взагалі не мають на це права або ж реалізують його з порушенням встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Діяльність, пов’язана з обігом особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропних речовин (напри­клад, героїн, ЛСД), на території України взагалі заборонена, за винятком їх обігу ли­ше в цілях та на підставах, передбачених законодавством.

За загальним правилом, діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин, внесених до таблиці II і III Переліку, та прекурсорів, внесених до таблиці IV Перелі­ку, здійснюється юридичними особами всіх форм власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, якщо інше не передбачено законодавством. Такі ліцензії видаються Комітетом юридичним особам за наявності у них відповідної мате­ріально-технічної бази, нормативно-технічної документації, кваліфікованого персоналу, умов для забезпечення обліку та схоронності наркотичних засобів, психотропних речо­вин і прекурсорів, а також для забезпечення безпечності такої діяльності. Ліцензія вида­ється на п’ять років і лише юридичній особі, до складу керівників якої включений спе­ціаліст, який має професійну підготовку, що відповідає виду ліцензованої діяльності.

За медичними показаннями громадянам дозволяється зберігати і перевозити певні наркотичні засоби і психотропні речовини, придбані ними лише за рецептом лікаря.

До незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на­лежать також певні дії, передбачені КАП: незаконні виробництво, придбання, зберіган­ня, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); невжиття заходів щодо забезпечення охорони посі­вів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106-1); неза­конні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 106-2).

5. Згідно із законом суб’єктом більшості злочинів у сфері обігу наркотичних засо­бів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів визнаються особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Винятком є заволодіння цими засобами або речовинами шляхом крадіжки (ч. 1 ст. 30$), грабежу, вимагання (ст. 308), розбою (ч. З ст. 308) - кримінальна відповідальність за них настає з 14-ти років (див. ч. 2 ст. 22).

При вчиненні окремих злочинів цієї групи із залученням неповнолітнього або ма­лолітнього (частини 2 і 3 ст. 307, ч. З ст. 309, ч. 2 ст. 317) та щодо малолітнього (ч. З ст. 307) або неповнолітнього (ч. 2 ст. 315, статті 323, 324) суб’єктом може бути лише повнолітня особа.

Низка «наркотичних» злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб’єктом (ч. 2 статей 308, 312; ст. 313 - у разі заволодіння наркотичними засобами, психотроп­ними речовинами, їх аналогами, прекурсорами або відповідним обладнанням шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; статті 319, 320). При­власнення наркотиків, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може бути вчинено лише особою, якій вони були ввірені чи перебували у її віданні у зв’язку з її професійною діяльністю (статті 308, 312, 313).

Аналізовані злочини нерідко вчиняються особами, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами і хворіють на наркоманію чи токсикоманію. Для встановлення цих обставин та вирішення питання про можливість застосування до засудженого примусового лікування обов’язково призначається судово-медичне осві- дування обвинуваченого чи судово-психіатрична або наркологічна експертиза. Про по­няття примусового лікування див. коментар до ст. 96.

6. Суб’єктивна сторона злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів характеризується умисною формою вини. Лише порушення встановлених правил обігу цих засобів і речовин (ст. 320) може вчинятися як умисно, так і необережно.

7. Окремі склади злочинів мають специфічні кваліфікуючі ознаки, пов’язані з особливостями предмета злочину,- великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; особливо небезпечні нар­котичні засоби чи психотропні речовини.

Великі й особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - це кількісні параметри предмета окремих злочинів розгля­дуваної категорії. Згідно з приміткою до ст. 305 КК ці розміри визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. При вирішенні питання про розміри предмета аналізованих злочинів необхідно керуватися Таблицями невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу (далі - Таблиці). Напри­клад, великим розміром визнається така кількість наркотичних засобів: героїну - від 1 до 10 г, гашишу (анаші) - від 40 до 500 г, кокаїну - від 1 до 15 г, макової соломи вису­шеної від 1 до 5 кг, макової соломи невисушеної - від 5 до 25 кг. Відповідно кількість наведених видів наркотиків, що перевищує верхню межу великого розміру, визнається особливо великим розміром.

Треба мати на увазі, що Таблиці є своєрідним орієнтиром передусім для оперативних працівників та органів досудового розслідування у процесі виконання ними своїх службо­вих обов’язків. Однак остаточно питання щодо розмірів наркотичних засобів, психотроп­них речовин і прекурсорів, поряд з іншими питаннями (стосовно виду, способу виготов­лення - кустарний чи промисловий, джерела походження тощо), у кожній кримінальній справі вирішується на підставі висновку судово-біологічної та, за необхідності, судово- медичної (токсикологічної) експертизи з урахуванням нормативних положень Таблиць.

Розміри аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин Комітетом не визна­чені, не існує і будь-якого переліку таких речовин. За встановлення факту незаконного обігу аналога певного наркотичного засобу або психотропної речовини, його розмір так само має визначатись експертним шляхом. При цьому, очевидно, саме Таблиці слугува­тимуть нормативним орієнтиром для експертної, слідчої і судової практики.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винного у випадках, коли вони були пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами різ­них видів, розмір цих засобів (речовин) визначається виходячи з їх загальної кількості. Якщо ж поряд із такими засобами й речовинами предметом злочину був ще й прекур­сор, об’єднувати їх кількість із кількістю останнього не можна. Можна складати лише кількість прекурсорів різних видів.

Таблиці узгоджено із списками відповідних таблиць наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів, тобто з Переліком. Вони розроблені на підставі даних про небезпечність для здоров’я та життя людини відповідних доз наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, про максимально допустимі разові та добові дози вживання наркотичних (психотропних) лікарських засобів, частоту їх застосування в лікувальній практиці, а також з урахуванням: особливостей фармакологічної дії речо­вин; шляхів отримання цих засобів і речовин.

Особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини - це внесені до списків № 1 і № 2 таблиці І Переліку наркотичні засоби і психотропні речовини, які є особливо небезпечними для здоров’я населення. Згідно з КК дії з ними утворюють квалі­фікуючу ознаку злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 2 ст. 307, ч. З ст. 313, ч. З ст. 314, і характеризують якісні параметри предмета відповідного злочину - при цьому враховано ступінь небезпечності зазначених засобів і речовин для здоров’я та життя людини, яку вони можуть становити у разі зловживання ними.

8. Статті 307, 309 і 311 містять заохочувальні норми, якими передбачені спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Вони мають свої особливості і тому розглядаються безпосередньо при коментуванні цих статей.

Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. Ратифікована СРСР 10 січня 1964 р.

Конвенція про психотропні речовини 1971 р. Ратифікована СРСР 27 жовтня 1978 р.

Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних ре­човин 1988 р. Ратифікована Україною 25 квітня 1991 р.

Угода про незаконний обіг на морі, укладена на виконання статті 17 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних ре­човин 1995 р. Ратифікована Україною 15 листопада 2006 р.

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки. Затверджена розпоря­дженням КМ N2 26-р від 24 січня 2002 р.

Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки. Затверджена постановою КМ№ 877 від 4 червня 2003 р.

Постанова КМ «Про реалізацію частини шостої статті 7 Закону України «Про обіг в Ук­раїні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»» N2 1339 від 21 лис­топада 2007р.

Порядок провадження діяльності, пов 'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом. Затверджений постановою КМ N2 589 від З червня 2009 р.

Постанова КМ N2 1129 від 27 грудня 2008 р. «Про порядок придбання кондиційного і репро­дуктивного насіння для культивування рослин, що містять малі кількості наркотичних речовин, для промислових цілей».

Положення про Комітет з контролю за наркотиками. Затверджено постановою КМ М? 1446 від 11 вересня 2003 р.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ N2 770 від 6 травня 2000 р.

Постанова КМ N2 1298 від 2 грудня 2009 р. «Про внесення змін до переліку наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів».

Порядок здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів. Затверджений постановою КМ N2 58 від 18 січня 2003 р.

Порядок зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу. Затверджений постановою КМ N2 422 від 7 травня 2008 р.

Порядок перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на терито­рії України та оформлення необхідних документів. Затверджений постановою КМ N2 366 від 17 квітня 2008 р.

Порядок використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у ветери­нарній медицині. Затверджений постановою КМ N2 334 від 9 квітня 2008 р.

Гранично допустима кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах. Затверджена постановою КМ№ 1203 від 10 жовтня 2007р.

Порядок перевезення хворими, які прямують транзитом через територію України, наркотичних засобів і психотропних речовин. Затверджений постановою КММ2 1307 від 8 листопада 2007р.

Перелік прекурсорів, що використовуються у ветеринарній медицині. Затверджений по­становою КМN2 1201 від 10 жовтня 2007р.

Перелік обладнання, яке використовується для виробництва, виготовлення наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів та підлягає контролю. Затверджений постановою КМ N2 140 від 5 березня 2008 р.

Правила проведення операцій з обладнанням для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, яке підлягає контролю. Затверджені постановою КММ2 211 від 19 березня 2008 р.

Умови запобігання розкраданню рослин, включених до переліку наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів. Затверджені постановою КМ№ 1026 від 26 листопада 2008 р.

Перелік пунктів пропуску через митний кордон України, через які дозволяється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постановою КМ N2 1950 від 25 грудня 2002 р.

Порядок використання наркотичних засобів і психотропних речовин під час дресирування службових собак для розшуку таких засобів і речовин. Затверджений постановою КМN9 831 від 29 липня 2009 р.

Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу. Затверджені наказом МОЗ № 188 від 1 серпня 2000 р.

Критерії віднесення наркотичних (психотропних) лікарських засобів, що містять малу кіль­кість наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, до категорії лікарських за­собів, які відпускаються без рецептів. Затверджені наказом МОЗ N9 210 від 14 травня 2003 р.

Порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і кому­нальних закладах охорони здоровя України. Затверджений наказом МОЗ № 356 від 18 грудня 1997р.

Порядок ліцензування діяльності, пов ’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин і прекурсорів. Затверджений постановою КМN9 1387 від 5 грудня 2007р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготов­лення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджені наказом ДКРПП і МОЗ № 39/66 від 20 лютого 2001 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з культивування та використання рос­лин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП N9 92/173 від 21 червня 2001 р.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП N° 100/343 від 18 вересня 2003 р.

Порядок видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постановою КМ№ 146 від 3 лютого 1997р.

Інструкція про порядок узгодження зі Службою безпеки України видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів. Затверджена наказом СБУ і МОЗ N9 224/350 від 23 вересня 2002 р.

Порядок проведення експертизи документів, що подаються для видачі сертифікатів на вве­зення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений наказом МОЗ N9 86 від 16 лютого 2004р.

Перелік наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кіль­кість наркотичних засобів списку N9 1 таблиці II Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. N9 770. Затверджений наказом МОЗ N9 202 від 23 квітня 2007р.

Перелік наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кіль­кість психотропних речовин списку N9 2 таблиці III Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. N9 770. Затверджений наказом МОЗ N.я 202 від 23 квітня 2007р.

Перелік наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кіль­кість прекурсорів списку N9 1 таблиці IV Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. N9 770. Затверджений наказом МОЗ N9 202 від 23 квітня 2007р.

Перелік наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять комбінації малої кількості наркотичних засобів списку N9 1 таблиці II, психотропних речовин списку N2 2 таблиці III, прекурсорів списку N9 1 таблиці IV Переліку наркотичних засобів, психотропних речо­вин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. N9 770. Затверджений наказом МОЗ N9 202 від 23 квітня 2007р.

Перелік психотропних лікарських препаратів, що є небезпечними для здоров'я в разі зловжи­вання ними. Затверджений наказом МОЗ N9 172 від 20 вересня 1995 р.

Інструкція про порядок придбання сировини, що містить наркотичні і психотропні речови­ни, прекурсорів, виробництва наркотичних і психотропних засобів, здійснення їх обліку, збері­гання, перевезення, пересилання і збуту. Затверджена наказом Державного комітету медичної та мікробіологічної промисловості України N9 41 від 2 квітня 1999 р.

Порядок знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, визнаних не­придатними для подальшого використання або переробки, а також відходів, що містять нар­котичні засоби чи психотропні речовини. Затверджений постановою КМ № 299 від 28 березня 2001 р.

Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а та­кож відходів таких рослин. Затверджений постановою КМN2 743 від 1 червня 2002 р.

Правила проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів, до складу яких входять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори. Затверджені наказом МОЗ і МОПС N2 67/59 від 19 березня 1999р.

Порядок розпорядження медикаментами, наркотичними засобами, прекурсорами, психо­тропними речовинами та іншими хімічними сполуками, що переходять у власність держави. Затверджений наказом МОЗ, МОПС, Державного комітету медичної та мікробіологічної про­мисловості України, ДДВМ N2 41 від 2 квітня 1999 р.

Інструкція про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільніш, а також обладнання для їх виготовлення. Затверджена наказом МВС, СБУ, ГП, МОЗ, МЮ, ВСУ N2 437 від 27 червня 1995р.

Вимоги до об 'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зберігання вилучених з незаконного обігу таких засобів і речовин. Затверджені наказом МВС N2 216 від 15 травня 2009 р.

Постанова ПВС N2 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС N2 16 від 18 грудня 2009 р. «Про внесення змін та доповнень до постано­ви Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС N2 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил».

Стаття 305. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

1. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза мит­ним контролем або з приховуванням від митного контролю,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіс­кацією наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекур­сорів, що були предметом контрабанди.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіс­кацією наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекур­сорів, що були предметом контрабанди, та з конфіскацією майна.

3. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, вчинена організованою групою, а також якщо предметом конт­рабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекур­сори в особливо великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років із конфіскацією наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що були предметом контрабанди, та з конфіскацією майна.

Примітка. Поняття великий та особливо великий розмір наркотичних засо­бів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, що за­стосовується в цьому розділі, визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

(Стаття 305 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 875Л/ від

2007. р.)

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений з метою забезпечення охорони здоров’я населення порядок переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів через митний кордон України.

Склад злочину, передбаченого ст. 305, є спеціальним щодо складу злочину, перед­баченого ст. 201.

2. Предметом злочину є: 1) наркотичні засоби; 2) психотропні речовини; 3) їх аналоги; 4) прекурсори. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу. Хоча в законі йдеться про предмет злочину у множині, кримінально караним вважається та­кож діяння, предметом якого є лише один вид наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів чи прекурсорів.

Диспозиція ч. 1 ст. 305 передбачає вичерпний перелік засобів і речовин, що станов­лять предмет цього злочину, тому, наприклад, контрабанду обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, за наявності відпо­відних підстав слід кваліфікувати за ст. 201.

Хоча предмет аналізованої контрабанди збігається з предметом злочинів, перед­бачених статтями 307, 309, 311, вона відрізняється від незаконного перевезення й пе­ресилання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів за місцем, способом вчинення злочину, а також моментом його закінчення.

3. Об’єктивна сторона злочину передбачає дві альтернативні форми дій, а саме пе­реміщення предметів злочину через митний кордон України:

1. поза митним контролем;

2. з приховуванням від митного контролю.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони контрабанди є місце вчинення злочину - митний кордон. Про поняття митного кордону, переміщення поза митним контро­лем і з приховуванням від митного контролю див. коментар до ст. 201.

Ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійс­нюється за наявності сертифіката (відповідного дозволу), виданого у встановленому КМ порядку спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я (Комітетом) для кожного такого випадку, незалежно від того, стосується це одного чи кількох наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Ввезення на територію України (вивезення з території України) чи транзит через територію України зазначених засобів і речовин здійснюються лише через митниці, визначені ДМС. Порушення цього порядку переміщення зазначених засобів і речовин через митний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ст. 305. Водно­час не визнається контрабандою перевезення на морських та повітряних суднах і в літаках міжнародного сполучення та поїздах міжнародних ліній обмеженої кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, внесених до таблиць II і III Переліку, які зберігаються в аптечках першої допомоги в обсягах, необхідних для надання не­відкладної медичної допомоги. Використання зазначених лікарських засобів дозволя­ється за окремим рішенням Комітету. У цьому рішенні визначаються особи складу вітчизняного екіпажу чи обслуговуючого персоналу транспортного засобу, які відпо­відають за зберігання, використання та знищення наркотичних засобів і психотроп­них речовин, а також порядок їх реєстрації та подання звітів про використання таких засобів і речовин. Так само не визнається контрабандою перевезення партії наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів повітряним шляхом, якщо літак міжнародного сполучення, що перевозить такі засоби і речовини, пролітає над тери­торією України без посадки.

Ввезення на територію України іноземцями та особами без громадянства, які пря­мують транзитом через територію України (далі - хворі), наркотичних засобів і пси­хотропних речовин здійснюється лише для власного лікування і за умови обов’язкового письмового декларування в порядку, встановленому для громадян. Для здійснення мит­ного контролю та митного оформлення наркотичних засобів і психотропних речовин хворий подає такі документи: митна декларація; рецепт, виданий закладом охорони здоров’я або лікарем іноземної держави на ім’я хворого, легалізований консульською установою України за кордоном; паспортний документ, що посвідчує особу хворого та надає право на перетинання державного кордону України. Для лікарських засобів, що зареєстровані в Україні, додається копія сертифіката якості лікарського засобу, видано­го виробником. Хворий може ввозити на митну територію України або вивозити за її межі наркотичні засоби і психотропні речовини в кількості, визначеній у рецепті або довідці про надання медичної допомоги на території України, але не більше як 10 ам­пул наркотичного засобу або психотропної речовини, 50 таблеток психотропної речо­вини, 10 трансдермальних систем. Хворий не має права будь-яким чином відчужувати наркотичні засоби і психотропні речовини. Консульські установи України за кордоном зобов'язані під час легалізації рецепта на наркотичні засоби і психотропні речовини попередити в письмовій формі хворого про зазначену вимогу.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення нар­котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України. При цьому незаконне переміщення може бути здійснене шляхом як перевезення, так і пересилання зазначених предметів через митний кордон.

Якщо предмети контрабанди виявлено під час огляду чи переогляду речей або ж особистого огляду, у т. ч. повторного, при виїзді за межі України, вчинене слід кваліфі­кувати за статтями 15 і 305. Незаконне переміщення на територію України предметів контрабанди, які виявлено під час митного контролю, утворює закінчений склад цього злочину.

Поєднане з контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пере­везення з метою збуту або без такої мети, а так само їх збут, утворюють сукупність зло­чинів, передбачених статтями 305 і 307 або 309.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 305) є вчинення контрабанди нар­котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: 1) повторно;

2. за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо предметом цих дій були особливо не­безпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або 4) наркотичні засоби, психо­тропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у великих розмірах, а особливо кваліфіку­ючими ознаками (ч. З ст. 305): 1) організованою групою, 2) якщо предметом цих дій були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори в особливо великих розмірах.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою групою - ст. 28 і ко­ментар до неї. Про поняття особливо небезпечних наркотичних засобів чи психо­тропних речовин, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів див. Загальні положення до цього розділу.

7. Для з’ясування великих та особливо великих розмірів згаданих у Примітці до ст. 305 отруйних і сильнодіючих речовин, отруйних і сильнодіючих лікарських засобів див. коментар до ст. 321.

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ № 770 від 6 травня 2000 р. (щодо чинності окремих положень Переліку додатково див. Лист МЮ N9 34-48/186 від 2 листопада 2006р.).

Порядок здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів. Затверджений постановою КММ9 58 від 18 січня 2003 р.

Перелік пунктів пропуску через митний кордон України, через які дозволяється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постановою КМ N9 1950 від 25 грудня 2002 р.

Порядок використання наркотичних засобів і психотропних речовин під час дресирування службових собак для розшуку таких засобів і речовин. Затверджений постановою КМ № 831 від 29 липня 2009р.

Гранично допустима кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах. Затверджена постановою КМ№ 1203 від 10 жовтня 2007р.

Порядок перевезення хворими, які прямують транзитом через територію України, наркотичних засобів і психотропних речовин. Затверджений постановою КМ № 1307 від 8 листопада 2007 р.

Критерії віднесення наркотичних (психотропних) лікарських засобів, що містять малу кіль­кість наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, до категорії лікарських за­собів, які відпускаються без рецептів. Затверджені наказом МОЗ N9 210 від 14 травня 2003 р.

Порядок видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постановою КМN9 146 від 3 лютого 1997 р.

Інструкція про порядок узгодження зі Службою безпеки України видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів. Затверджена наказом СБУ і МОЗ N9 224/350 від 23 вересня 2002 р.

Порядок проведення експертизи документів, що подаються для видачі сертифікатів на вве­зення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений наказом МОЗ N9 86 від 16 лютого 2004р.

Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу. Затверджені наказом МОЗ №188 від 1 серпня 2000 р.

Постанова ПВС N9 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС N9 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил».

Стаття 306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу нар­котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

1. Розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприєм­ствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або використання таких кош­тів для придбання об’єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнан­ня для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів або прекурсорів,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. Під великим розміром слід розуміти кошти, сума яких становить двісті та більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 306 зі змінами, внесеними згідно з Законами № 430-1V від 16.01.2003, № 485-М від 06.02.2003 р.)

1. Склад злочину, передбачений ст. 306, є спеціальним стосовно складу злочину, передбаченого ст. 209. Відмінність між ними полягає, зокрема, у джерелах надходжен­ня доходів, предметі злочину, деяких ознаках об’єктивної сторони. У ряді випадків ле­галізація певних коштів чи майна потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, перед­бачених статтями 209 і 306. Про поняття доходів див. коментар до ст. 209.

2. Основний безпосередній об’єкт злочину - порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, встановлений з метою протидії наркобізнесу, залу­ченню в економіку «брудних» коштів і виконання Україною взятих на себе міжнарод- но-правових зобов’язань.

3. Предметом злочину є: 1) кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що використовуються з метою їх відмивання; 2) кошти і майно, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що використовуються з метою його продовження.

Про поняття незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів див. Загальні положення до цього розділу. Складовими цього обігу є адмі­ністративні правопорушення і злочини. Однак у контексті ст. 306 під незаконним обі­гом зазначених засобів і речовин слід розуміти лише «наркотичні» злочини, в результаті яких особа одержує «брудні» гроші. Фактично це кошти, що можуть бути одержані внаслідок вчинення злочинів, передбачених статтями 305, 307, 308, 310-313, 317-320, а також ст. 322 - коли предметом злочину були прекурсори. Якщо гроші, що відмива­ються, були одержані від іншої злочинної діяльності, відповідальність настає за ст. 209.

Відмивання грошей - це злочинна діяльність, переважно у міжнародному масшта­бі, що характеризується умисним приховуванням справжнього походження (джерела) майна чи коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення, передача, воло­діння, розміщення, переміщення тощо) з метою легалізації злочинних доходів.

4. Об’єктивна сторона злочину передбачає три альтернативні дії:

1. розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах;

2. використання таких коштів для придбання об’єктів, майна, що підлягають прива­тизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб;

3. використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Розміщення коштів означає внесення їх на рахунок будь-якого банку, переведення коштів з одного рахунка на інший, внесення їх у фонди підприємств, установ або орга­нізацій чи у фонди їх філій та інші подібні дії, пов’язані з використанням коштів, одер­жаних внаслідок наркобізнесу.

Використання таких коштів для придбання об’єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб може мати місце, зо­крема, у процесі викупу, тендера (у т. ч. міжнародних торгів) або на аукціоні. Для квалі­фікації таких дій за ст. 306 не має значення, особисто чи за допомогою посередника придбано, наприклад, об’єкт приватизації, а також що його придбано спільно з іншим власником. Придбанням обладнання для виробничих або інших потреб є купівля меха­нізмів, апаратури, приладів, пристроїв тощо.

Використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконно­го обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів означає фінансування діяльності, що забезпечує продовження цього обігу. Це може бути, зокрема: плата за незаконне культивування снотворного маку чи конопель; купівля зе­мельних ділянок, засіяних цими рослинами; фінансування виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення наркотиків; матеріальні витрати на організацію або утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у диспо­зиції ст. 306 дій.

Якщо використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, поєднане із вчиненням інших неза­конних дій,- виробництвом, збутом, викраденням, вимаганням тощо цих засобів або речовин, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 306 та, зокрема, статтями 307, 308, 309, 311,312.

Використання доходів (коштів і майна), здобутих від незаконного обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, з метою продовження такого обігу не є власне відмиванням «брудних» грошей. Дії, що утворюють так звану легалізацію (відмивання) доходів, не можуть вчинятися у сфері незаконної діяльності. До такої діяльності належить, зокрема, незаконний обіг наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Так само не буде в діях особи складу злочину, передбаченого ст. 209, у разі незаконного придбання нею вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263) за кошти, одержані злочинним шляхом.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винний має усвідом­лювати незаконне походження коштів, здобутих внаслідок незаконного обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Мета є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину у третій його формі. Нею є продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

7. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах.

Дії, передбачені ч. 1 ст. 306, мають визнаватися повторними, коли кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або пре­курсорів, розміщуються у різних банках, підприємствах або за них приватизовано два чи більше об’єктів чи профінансовано дві чи більше особи, залучених до незаконного обігу цих засобів або речовин. Повторність матиме місце і тоді, коли кошти, що вико­ристовуються, одержано навіть від однієї операції з наркотиками, тобто не обов’язково, аби винний щоразу використовував нові кошти. Останні можуть бути результатом вчи­нення одного злочину, пов’язаного з наркотиками. Головним у визначенні повторності даних дій є не множинність предикатних злочинів (певних «наркотичних» злочинів, у результаті яких виникли доходи, що можуть стати предметом основного злочину,- пе­редбаченого ст. 306), а неодноразовість операцій з коштами, здобутими від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Будь- яке інше діяння - наприклад, придбання об’єкта приватизації за кошти, виручені від оптової реалізації наркосировини, після розміщення частини цих коштів у банку - ви­знається повторним.

Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї. Про поняття великого розміру див. примітку до ст. 306. Передбачені ч. 1 ст. 306 дії визнаються вчиненими у великому розмірі не лише тоді, коли кошти є предметом одного епізоду злочину (наприклад, розміщення коштів). У випадках неодноразового використання коштів, коли їхня вартість у сукупності становить суму, зазначену в при­мітці до ст. 306, дії особи слід кваліфікувати за ч. 2 цієї статті одночасно за ознаками повторності і великого розміру.

Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних ре­човин 1988 р. Ратифікована Україною 25 квітня 1991 р.

Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990р. Ратифікована Україною 17 грудня 1997р.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання викорис­танню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержа­них злочинним шляхом» від б лютого 2003 р:

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ№ 770 від б травня 2000р.

Постанова КМ № 1298 від 2 грудня 2009 р. «Про внесення змін до переліку наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів».

Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу. Затверджені наказом МОЗ №188 від 1 серпня 2000 р.

Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей [ГАТГ] в редакції від 20 червня 2003 р.

Вимоги до організації фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моні­торингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Затверджені наказом Державного департа­менту фінансового моніторингу № 40 від 24 квітня 2003 р.

Постанова ПВС № 5 від 15 квітня 2005 р. «Про практику застосування судами законодав­ства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочин­ним шляхом».

Постанова ПВС № 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил».

Стаття 307. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних за­собів, психотропних речовин або їх аналогів

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, переве­зення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених стаття­ми 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповноліт­нього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх анало­гів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і куль­турних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом та­ких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у вели­ких розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні ре­човини,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіс­кацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчи­нені із залученням малолітнього або щодо малолітнього,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочи­нів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відпо­відальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення, пересилання (частина перша цієї статті, частина перша статті 309 цього Кодексу).

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здоров’я населення порядок обігу наркотичних засобів або психотропних речовин. Про поняття обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів див. Загальні положення до цього розділу.

2. Предметом злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини та їх анало­ги. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

3. Об’єктивна сторона злочину описана як вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) при­дбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Незаконне виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - це будь-які дії, пов’язані із серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин та/або рослин, включаючи відокремлення частин рослин або нарко­тичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують, здійснені всу­переч установленому законом порядку. Серійне одержання зазначених засобів або ре­човин означає виробничий процес, спрямований на отримання партій наркотичних за­собів, психотропних речовин за певним стандартом (нормою, зразком, мірилом), тобто вони є типовим виробом, що має задовольняти певним вимогам щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, форм і розмірів. У цьому випадку йдеться про одержання наркотичних засобів і психотропних речовин в умовах фармацевтичного підприємства. Це промисловий спосіб виготовлення зазначених засобів і речовин. Ви­робництво наркотичних засобів або психотропних речовин поза обліком на підприємс­твах, які випускають подібну продукцію, за наявності підстав слід додатково кваліфі­кувати за ст. 308.

Незаконне виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин - це будь-які дії (включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів і психотропних речовин чи їх переробку), здійснені всупереч установленому законом порядку, в результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, пре­курсорів одержують готові до використання та/або вживання форми наркотичних засо­бів, психотропних речовин або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні за­соби, психотропні речовини. Таким чином, незаконне виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин означає створення їх будь-яким способом, незалежно від кон­центрації та фізичного стану початкового й одержаного продукту (твердого - порошко­ва маса, зерна, спресовані плитки; рідкого - розчини, суміші з нейтральними речовина­ми тощо). Це може бути перероблення сировини чи напівфабрикатів, що містять нарко­тичні субстанції в чистому виді чи у виді хімічних сполук. Наприклад, виготовлення може здійснюватися шляхом екстракції наркотиків з певних рослин, лікарських препа­ратів. Виготовленням визнається також підвищення концентрації наркотичного засобу шляхом його рафінування (очищення від домішок) чи синтезування (отримання склад­них хімічних сполук з простих). Операції з виготовлення зазначених засобів і речовин можуть бути зовсім нескладними і полягати, наприклад, в доведенні рослин виду мак снотворний чи рослин роду коноплі до стану, що дає змогу використовувати їх як нар­котики (сушіння, різання, приготування відвару).

Незаконне виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин утворює закінчений склад злочину з моменту, коли почали вчинятися дії, спрямовані на одер­жання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підви­щення у препаратах їх концентрації.

Незаконне придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це їх купівля, обмін на інші товари або речі, отримання як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого. Це мо­же бути також збирання залишків рослин, що містять наркотичні засоби і психотропні речовини, на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, чи збирання таких дикорослих рослин або їх частин на пустирях. Отже, придбання зазначених предметів може бути як оплатним, так і безоплатним.

Не визнається незаконним придбання наркотичних засобів або психотропних речо­вин за виданим на законних підставах рецептом лікаря, а також відповідно до чинного законодавства - під час оперативної закупки. В таких випадках у діях осіб, які придба­ли ці засоби і речовини, складу злочину немає.

Незаконне зберігання - це будь-які умисні дії, пов’язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у володінні винного (він може тримати їх при собі, в будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання цих засобів або речовин настає не­залежно від його тривалості. Зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів належить до злочинів, що тривають. Статті 307 і 198 співвідносяться як спеціальна та загальна норми, тому в разі їх конкуренції повинна застосовуватися спе­ціальна норма.

Незаконне перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це умисне переміщення їх будь-яким видом транспорту в межах території України з по­рушенням порядку і правил, установлених чинним законодавством. Для визнання переве­зення незаконним не має значення, чи є особа власником цих засобів або речовин.

Від перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів потріб­но відрізняти їх перенесення з одного місця в інше, коли транспорт не використовуєть­ся. Такі дії мають розглядатись як зберігання цих засобів і речовин.

Незаконне пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх анало­гів - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або іншим способом з одного місця в інше у межах території України. При цьому злочин вважається закінченим з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі з цими засобами або речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні. Якщо адресат з не залежних від волі винного причин (наприклад, у зв’язку із затриманням під час оформлення квитанції на відправлення посилки, банде­ролі чи вантажного контейнера або при їх огляді в момент здачі для пересилання), не одержав надісланих йому наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, дії винного треба кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.

Під незаконним збутом потрібно розуміти будь-які оплатні чи безоплатні форми реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів всупереч вимо­гам законодавства (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, за певних умов - введення володільцем цих засобів або речовин шляхом ін’єкцій іншій особі за її згодою тощо). Обопільне введення шляхом ін’єкцій наркотичного засобу, психотропної речо­вини чи їх аналогу особами, які їх придбали за спільні кошти, збуту не утворюють.

Незаконний збут передбачає відчуження цих засобів або речовин іншій особі, яка може розпоряджатися ними (або їх частиною) як своїм майном.

Збут наркотичних засобів або психотропних речовин, поєднаний зі схилянням особи до їх вживання, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 307 і 315. У разі, коли винний під виглядом наркотичних засобів або психотропних речовин збу­ває будь-які інші засоби чи речовини з метою заволодіння грошима чи майном, його дії утворюють склад шахрайства (ст. 190). Якщо при цьому винний ще й схиляв покупця до такої угоди, його дії слід додатково кваліфікувати як підбурювання до замаху на не­законне придбання наркотичних засобів або психотропних речовин. Покупці в таких випадках несуть відповідальність за замах на вчинення злочинів, передбачених ст. 307 або ст. 309.

Якщо наркотичний засіб чи психотропна речовина були виготовлені для збуту, а особа не встигла здійснити останнє, вона має нести відповідальність за виготовлення з метою збуту наркотичного засобу чи психотропної речовини. У випадках, коли нарко­тичний засіб, психотропну речовину або їх аналоги було одночасно виготовлено і для особистого вживання, і для збуту, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, пе­редбачених статтями 307 і 309. При цьому слід мати на увазі, що за ст. 309 повинні ква­ліфікуватися дії винного лише в частині виробництва, виготовлення і зберігання цих засобів і речовин у тому розмірі, в якому він їх ужив чи планував ужити.

Гроші або інші речі, одержані особою за реалізовані наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, передаються в дохід держави, за винятком отриманих під час оперативної закупки, які згідно з законом належить повертати їх законному володільцеві.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів і незаконне перевезення або пересилання їх за межі території України необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 307 чи ст. 309 і як контрабанду за ст. 305.

Злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей дій. У разі, якщо винна особа вчинила одну або кілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями; незавершена ж дія не потребує окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин.

Здійснення суб’єктом підприємницької діяльності діянь, пов’язаних з обігом нарко­тичних засобів та/або психотропних речовин, без отримання ліцензії охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 307 або ст. 309, і додаткової кваліфікації за ст. 203 або ст. 202 не потребує.

4. Суб’єкт злочину загальний. При вчиненні злочину із залученням неповнолітньо­го або малолітнього (частини 2 і 3 ст. 307) та щодо малолітнього (ч. З ст. 307) суб’єктом може бути лише повнолітня особа.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні осо­бою наркотичних засобів або психотропних речовин. Про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів може свідчити як відповідна домовле­ність із особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так і інші обставини, зокрема: ве­ликий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб’єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх тощо. При цьому слід мати на увазі, що відпові­дальність за збут таких засобів і речовин настає незалежно від їх розміру.

6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317; 4) із залученням неповнолітнього, атакож 5) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах; 6) особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речови­ни; 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлен­ня волі (ч. 2 ст. 307), а особливо кваліфікованими - вчинення його: 1) організованою групою, а також 2) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах; 3) із залученням малолітнього або щодо малолітнього (ч. З ст. 307).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Перевезення і наступне зберігання викрадених чи незаконно придбаних наркотичних засобів чи психотропних речовин (статті 307 і 309) повторності не утворює. Проте повторність має місце у випад­ку, коли ці засоби й речовини збуваються кільком особам.

Залучення неповнолітнього означає фактичне втягнення його дорослим шляхом психічного, фізичного впливу або в інший спосіб у незаконне виробництво, виготов­лення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також неза­конний збут наркотичних засобів або психотропних речовин. Це може бути обіцяння матеріальної чи іншої вигоди, використання матеріальної чи службової залежності, об­ман тощо. Неповнолітній у складі цього злочину - це особа у віці від 14 до 18 років.

Під місцями, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культур­них заходів, розуміються школи, училища, коледжі, технікуми, вищі навчальні заклади, стадіони, палаци спорту або культури, театри, кінотеатри, зали й майданчики для дис­котек та естрадних виступів тощо (як внутрішні приміщення, так і території, що приля­гають до названих будівель). Під іншими місцями масового перебування громадян розуміються вокзали, пристані, ринки, підземні переходи, вулиці, площі, місця масово­го відпочинку - багатолюдні пляжі, парки, дитячі майданчики тощо.

Місця позбавлення волі - це, зокрема, кримінально-виконавчі установи, слідчі ізо­лятори, ізолятори тимчасового тримання, гауптвахти.

Вчинення злочину щодо малолітнього означає, що останньому збуваються, саме ,для нього виготовляються, зберігаються, пересилаються тощо наркотичні засоби або психотропні речовини. Малолітній - це особа, якій не виповнилося 14 років.

Про поняття великого та особливо великого розмірів наркотичних засобів, психо­тропних речовин та їх аналогів див. примітку до ст. 305 та Загальні положення до цього розділу.

7. Частина 4 ст. 307 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила незаконне виробництво, виготовлення, придбан­ня, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, передбачене ч. 1 ст. 307. Таке звільнення застосовується за наявності певних умов, а саме, якщо особа: 1) добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або 2) сприяла розкриттю зло­чинів у сфері обігу цих засобів та речовин.

Слід мати на увазі, що за чинним законодавством звільнення від кримінальної від­повідальності здійснюється виключно судом.

Під добровільною здачею наркотичних засобів або психотропних речовин розумі­ються дії особи, яка мала можливість володіти ними й надалі, але з власної волі здала їх представникам влади. Усна чи письмова заява про бажання добровільно здати наркотичні засоби чи психотропні речовини, зроблена особою (або виявлена в неї*) під час затри­мання чи обшуку, сама по собі не може визнаватися підставою для звільнення від від­повідальності.

Добровільний характер поведінки винного у цій ситуації означає, що особа мала можливість продовжувати протиправну діяльність чи переховуватись від органів пра­восуддя (об’єктивний критерій), усвідомлює таку можливість і не бажає нею скориста­тися (суб’єктивний критерій). Припинення незаконної діяльності з власної волі є вільним від впливу зовнішніх обставин, які вказують на те, що правоохоронні органи володіють відомостями (чи скоро їх матимуть) про кримінальний характер дії винного. Частина 4 ст. 307 може бути застосована і тоді, коли правоохоронним органам стало відомо про придбання, зберігання чи інші дії з наркотичними засобами чи психотропними речови­нами, які утворюють їх незаконний обіг, але вони були не в змозі їх вилучити, оскільки не знали місця схованки, а особа з власної волі видала ці засоби чи речовини.

Вказати джерело придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх ана­логів означає, що винний повідомляє достовірні відомості про особу, яка реалізувала йому ці засоби (речовини), або де саме він придбав їх. Обсяг цієї інформації має бути достатнім для встановлення джерела збуту наркотичних засобів або психотропних ре­човин. Сприяння розкриттю злочинів у сфері обігу наркотиків (психотропних речо­вин) полягає в сумлінному наданні винним допомоги правоохоронним органам у про­цесі розслідування відповідної кримінальної справи.

Беручи до уваги висновок КС від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську не­доторканність, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 307 незалежно від того, коли вона вчинила дії, які дають підстави для звільнення, але до моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи із зазначених підстав має здійснюватися за правилами, передбаченими кримінально-про­цесуальним законодавством.

Наявність будь-якої кваліфікуючої чи особливо кваліфікуючої ознаки злочинів, пе­редбачених статтями 307 і 309, перешкоджає звільненню від кримінальної відповідаль­ності за ч. 4 ст. 307.

КПК (статті 7, 7-1, 7-2).

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006 р.

Висновок КС N9 9-рп/99 від 27 жовтня 1999р. у справі про депутатську недоторканність.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ N2 770 від 6 травня 2000 р.

Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу. Затверджені наказом МОЗ N2 188 від 1 серпня 2000 р.

Постанова ПВС N2 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС N2 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Постанова ПВС № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» (пункти 3, 11).

Стаття 308. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засо­бів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306, 307, 310, 311, 312, 314, 317 цього Кодексу, або у великих розмірах, а також заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шля­хом зловживання службової особи своїм службовим становищем,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах, або організованою групою, розбій з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також вимагання цих засобів чи речовин, поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя та здоров’я,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здо­ров’я населення порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх ана­логів. Додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я осо­би, власність. Про поняття обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів див. Загальні положення до цього розділу.

2. Предметом злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

3. Об’єктивна сторона злочину передбачає умисне незаконне вилучення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів будь-яким способом (окрім розтра­ти) із підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, чи в окремих громадян, у т. ч. вилучення маку снотворного чи конопель або їх частин із земельних ділянок господарств чи громадян до закінчення збирання врожаю. При цьому не має значення, правомірно чи незаконно особа володіла наркотичним засобом, психотроп­ною речовиною, їх аналогом або вирощувала зазначені рослини, які стали предметом незаконного вилучення.

Способами такого вилучення є: 1) викрадення (крадіжка, грабіж); 2) привласнення;

3. вимагання; 4) заволодіння вказаними засобами і речовинами шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 308); 5) заволодіння ними шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 308); 6) розбій (ч. З ст. 308).

Про їх поняття див., відповідно, коментар, викладений у Загальних положеннях до роз­ділу VI Особливої частини КК, статті 185,186,191, 189,190,187 та коментар до них. Згідно із ст. 308 розтрата зазначених у ній засобів і речовин не утворює складу цього злочину.

При заволодінні наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх анало­гами наслідки у вигляді матеріальної шкоди (на відміну від аналогічних злочинів проти власності), як правило, не настають чи є незначними і тому не визначають суспільної небезпеки посягання. Відтак, для викрадення наркотичних засобів (психотропних речо­вин) не є обов’язковою ознака безоплатності їх вилучення. Грошова чи інша компенса­ція вартості цих предметів не змінює соціальної суті даного злочину. Протиправні дії винного, який хоча й сплатив вартість наркотиків чи психотропних речовин і тому не заподіяв шкоди власності, все рівно охоплюються ст. 308.

Якщо протиправне заволодіння зазначеними засобами чи речовинами вчиняється для їх подальшого збуту, дії винного слід додатково кваліфікувати і як готування до злочину, передбаченого ст. 307. Наступні за таким заволодінням наркотиками або пси­хотропними речовинами дії - зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої, а так само збут викрадених наркотичних засобів або психотропних речовин, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 308 і 307 або 309. Такі дії, однак, не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309.

Так само і виготовлення з викрадених рослин - маку снотворного чи конопель (нарко­тичних засобів) нового виду наркотику (з конопель - гашишу, марихуани, з макової соло­ми - екстракційного або ацетильованого опію тощо) кваліфікується за сукупністю злочи­нів, передбачених статтями 308 і 307 або 309. Повторності в цьому разі також немає.

Заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом крадіжки, грабежу чи шахрайства вважається закінченим злочином з моменту заволодіння цими предметами і реальної можливості хоча б первісно розпорядитися ними (сховати, передати іншій особі тощо); шляхом привласнення чи зловживання службовим становищем - з моменту утримання цих засобів чи речовин і обернення їх таким чином на свою користь або користь інших осіб. Вимагання таких засобів або речовин вважа­ється закінченим з моменту пред’явлення потерпілому вимоги, поєднаної з відповідною погрозою, зазначеною у ст. 189, а заволодіння ними шляхом розбою - з моменту напа­ду, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, на яку було вчинено напад. У цьому разі дії винного повністю охоплюються ч. З ст. 308 і додаткової кваліфікації за ст. 187 не потребують.

4. Суб’єктом злочину, вчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою та вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а вчиненого шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем - службова особа. Привласнення нарко­тиків, психотропних речовин або їх аналогів може бути вчинено лише особою, якій во­ни були ввірені чи перебували у її віданні у зв’язку з її професійною діяльністю. Суб’єктом цього злочину, вчиненого в інший спосіб, є осудна особа, яка досягла 16-річ- ного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При вчиненні його шляхом розбою обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета - заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб; 3) із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (у разі вчинення грабежу чи вимагання); 4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, пе­редбачених статтями 306, 307, 310, 311, 312, 314, 317; 5) у великих розмірах (ч. 2 ст. 308), а також 6) заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем, а особливо кваліфікуючими - вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) ор­ганізованою групою, а також 3) розбій з метою викрадення наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів; 4) вимагання цих засобів чи речовин, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття групи осіб за попередньою змовою та організованої групи - ст. 28 і коментар до неї, про поняття на­сильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого - коментар до ст. 186, про поняття службової особи - ст. 364 і коментар, викладений у Загальних по­ложеннях до розділу XVII Особливої частини КК, про поняття насильства, небезпеч­ного для життя чи здоров’я потерпілого - коментар до ст. 187, про поняття великого та особливо великого розмірів - до ст. 305 та Загальні положення до цього розділу.

Умови запобігання розкраданню рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів. Затверджені постановою КМ№ 1026 від 26 листопада 2008 р.

Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, переве­зення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307,

308. 310, 317 цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були нар­котичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпоча­ла лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

(Стаття 309 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт- ня 2008 р.)

1. Цей злочин є найбільш поширеним видом злочинів у сфері обігу наркотичних за­собів і психотропних речовин. Його основний безпосередній об’єкт - установлений з метою захисту здоров’я населення порядок обігу наркотичних засобів або психотроп­них речовин. Про поняття обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів див. Загальні положення до цього розділу.

2. Предмет злочину - наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

Предметом аналізованого злочину переважно виступають такі наркотичні засоби: солома макова, марихуана, опій, гашиш, морфій, кокаїн, героїн.

Гашиш - відділена смола, очищена чи неочищена, яку одержують з рослин роду СаппаЬіз. Найчастіше зустрічається у вигляді спеціально приготовленої суміші відділе­ної смоли, пилку рослин та подрібнених верхівок рослин канабіс з різними наповнюва­чами (це можуть бути: паста, плитки, кульки, таблетки тощо). Екстракти канабісу - за­соби, одержані з канабісу або його смоли шляхом екстрагування будь-якими розчинни­ками. Макова солома - всі частини, цілі чи подрібнені (за винятком дозрілого насіння), рослини виду мак снотворний, зібрані яким завгодно способом, що містять наркотично активні алкалоїди опію. Марихуана - цілі або різного ступеня подрібнення верхівки рослин канабіс із квітками, залишками стебла чи плодами (за винятком центрального стебла, насіння та листя, якщо вони не супроводжуються верхівками) або окремі їх час­тини (квітки, пилок), з яких не була виділена смола і які містять тетрагідроканнабіноли. Опій - сік снотворного маку, що згорнувся. Опій ацетильований - засіб, що отримують шляхом ацетилювання опію або екстракційного опію, який містить у своєму складі, крім алкалоїдів опію, моноацетилморфін, діацетилморфін, ацетилкодеїн чи їх суміш. Опій екстракційний (екстракт макової соломи, концентрат макової соломи) - засіб, що отримують із макової соломи шляхом виділення (екстракції) наркотично активних алкалоїдів за допомогою води або органічних розчинників; може зустрічатися в рідко­му, смолоподібному або твердому стані. Рослина виду мак снотворний - рослина виду Рарауег зотпіґегит Ь. Рослина роду коноплі - рослина будь-якого роду СаппаЬіз. Мор­фій - виготовлений з опію препарат, який являє собою безколірні кристали, що погано розчиняються у воді. Героїн - дуже сильний наркотик, що виготовляється з морфію; у 10 разів сильніший за морфій і у 20 - за опій. Кокаїн - дуже дрібні кристали білого кольору, отримані з листя однієї з південноамериканських рослин (кокаїновий кущ). Кока лист - лист кокаїнового куща, за винятком листя, з якого видалено весь екгонін, кокаїн та інші наркотично активні алкалоїди. Кокаїновий кущ - рослина будь-якого виду роду ЕгугЬохуІоп.

3. Об’єктивна сторона злочину є аналогічною об’єктивній стороні діяння, перед­баченого ст. 307. Відмінність між статтями 307 і 309 полягає лише у тому, що ст. 309 не передбачає збуту і мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, зазначеної у

ч. 1 ст. 309.

З урахуванням того, що ст. 44 КАП передбачено відповідальність за незаконні ви­робництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах, відповідальність за ч. 1 ст. 309 настає в разі вчинення зазначених у цій частині незаконних дій з наркотичними засобами або психотропними речовинами у розмірах, які становлять величину між верхньою межею невеликих розмірів і нижньою межею великих розмірів, зазначених у Таблицях 1 і 2. Див. також Загальні положення до цього розділу.

4. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктом вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 309 дій із залученням неповнолітнього може бути лише доросла особа.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Поняття «без мети збуту» означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбаває, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх ана­логи, не мала за мету безоплатно чи за винагороду в будь-якій формі передати їх у роз­порядження іншій особі.

6. Про зміст кваліфікуючих (ч. 2 ст. 309) і особливо кваліфікуючих ознак (ч. З ст. 309) цього злочину див. коментар до ст. 307.

7. Частина 4 ст. 309 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності винної особи. Умовами такого звільнення є сукупність певних обста­вин: 1) добровільний характер звернення особи до лікувального закладу (зокрема, ви­магається, щоб таке звернення не було пов’язано з її викриттям у вчиненні злочину);

2. особа розпочала лікування від наркоманії.

Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, як у тих випадках, коли її поміщено в стаціонарний лікувальний заклад, так і тоді, коли її почали лікувати амбулаторно, а також коли вона поставлена на чергу для госпіталізації. Дія заохочуваль­ної норми має поширюватись і на випадки, коли йдеться про токсикоманів.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, необ­хідно з’ясувати, чи насправді особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи насправді вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добро­вільно, а не вимушено, і чи насправді ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

За змістом норм, передбачених ч. 4 ст. 307 та ч. 4 ст. 309, та беручи до уваги висно­вок КС від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 незалежно від того, ко­ли вона вчинила дії, які дають підстави для звільнення, але до моменту набрання за­конної сили обвинувальним вироком суду.

Звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи на підставі ч. 4 ст. 309 здійснюється за правилами, передбаченими кримінально-проце­суальним законодавством.

8. Крім того, особа, яка вчинила незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, передбачене ч. 1 ст. 309, звільняється від відповідальності за ці діяння на під­ставах, передбачених ч. 4 ст. 307. Про умови такого звільнення див. коментар до ст. 307.

КПК (статті 7, 7-1, 7-2).

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

Порядок здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів. Затверджений постановою КМ№ 58 від 18 січня 2003 р.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ№ 770 від 6 травня 2000 р.

Граничнодопустима кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах. Затверджена постановою КМN9 1203 від 10 жовтня 2007р.

Критерії віднесення наркотичних (психотропних) лікарських засобів, що містять малу кіль­кість наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, до категорії лікарських за­собів, які відпускаються без рецептів. Затверджені наказом МОЗ № 210 від 14 травня 2003 р.

Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу. Затверджені наказом МОЗ №188 тд 1 серпня 2000 р.

Постанова ПВС N9 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Постанова ПВС N9 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Стаття 310. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель

1. Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кіль­кості від ста до п’ятисот рослин чи конопель у кількості від десяти до п’ятдесяти рослин,-

караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку чи коно­пель особою, яка була засуджена за цією статтею чи яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317 цього Кодексу, або вчинені за попередньою змовою фупою осіб з метою збуту, а також незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кількості п’ятисот і більше рослин чи конопель у кількості п’ятдесят і більше рослин -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

(Стаття 310 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270Л/І від 15.04.2008, N8 1165^1 від 19.03.2009)

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою охорони здоров’я населення порядок культивування рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини і обіг яких допускається для промислових цілей.

2. Предмет цього злочину - це не власне наркотики, готові до вживання, а лише рос­лини (чи їх частини), що містять наркотичні засоби та психотропні речовини,- мак сно­творний і коноплі.

Коноплі окультурені людиною за декілька тисячоліть до нашої ери. Із плосконі (чо­ловічі особини) отримують м’яке міцне волокно, близьке за якістю до лляного: Волок­но матірки (жіночі особини), яке називається прядивом (рос - пенька), грубе, міцне, не гниє у воді, тому з нього виробляють морські канати, мотузки, шпагати, рибальські сіті, парусину, брезент, пожежні рукави, упряж. Насіння конопель містить 30-35% масла, яке використовують для виготовлення фарби, оліфи, замазки. За морфологічними, біо­логічними і господарськими ознаками розрізняють багато сортів конопель. Вони також розрізняються за процентом вмісту в них тетрагідроканнабінолу, який залишається ви­соким у більшості сортів конопель, що культивуються в Україні.

Снотворний мак є цінним сільськогосподарським продуктом, а також широко ви­користовується для медичних потреб. Поряд з цим незаконне виробництво або виготов­лення з його плодів і стебел наркотичних засобів завдає значної шкоди здоров’ю населення і сприяє поширенню наркоманії, що й визначає суспільну небезпеку його незаконного культивування. У дозрілих коробочках снотворного маку, який вирощу­ється в Україні (його ще називають олійним, що є некоректним), після обмолоту насін­ня міститься 0,3-0,6% морфіну.

3. Об’єктивну сторону злочину утворюють незаконний посів або незаконне виро­щування снотворного маку чи конопель, тобто культивування цих рослин.

Діяльність з культивування рослин, включених до таблиці І Переліку, на терито­рії України забороняється, за винятком діяльності з культивування та (або) викорис­тання рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин, з додержанням умов, визначених законодавством. Це такі умови: діяльність з культивування та (або) використання рослин, включених до списку № З таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин для промислових цілей, визначених ліцензією, може здійснюватися юридичними особами всіх форм влас­ності за наявності в них відповідної ліцензії в межах визначених КМ квот. Гранично допустимий вміст наркотичних речовин у рослинах, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, встановлюється КМ за поданням Комітету;

культивування рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин, для промислових цілей, визначених ліцензією, здійснюється шляхом застосування кондиційного і репродуктивного насіння, придба­ного у встановленому КМ порядку;

юридичні особи - власники ліцензій на здійснення діяльності з культивування та (або) використання рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин для промислових цілей, визначених ліцензією, зо­бов’язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і переробки цих рослин. При цьому необхідно мати на увазі, що культивування рослин виду мак снотворний для виробництва насіння до­пускається лише за умови використання насіння, зібраного із сортів рослин, у висуше­ній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15 відсотка. Культивування рослин роду коноплі для промислових цілей, за винятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, допускається за умови використання на­сіння, зібраного із сортів рослин, у висушеній соломі яких вміст тетрагідроканнабінолу не перевищував 0,15 відсотка.

Квоти на наркотичні засоби і психотропні речовини - це максимальна кількість нар­котичних засобів і психотропних речовин, встановлена КМ на підставі розрахункової потреби України в наркотичних засобах і психотропних речовинах, у межах яких здійс­нюється їх обіг протягом визначеного періоду. Ліцензія є документом державного зразка, що дає право суб’єкту господарювання на здійснення зазначених у ньому видів діяльнос­ті з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів протягом визначе­ного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензійні умови - це перелік органі­заційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог до діяльності з обігу зазначених засобів і речовин, що визначаються Законом України «Про наркотичні засоби, психо­тропні речовини і прекурсори», та ліцензійних умов, які затверджуються згідно із Зако­ном України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і виконання яких є обов’язковим для суб’єктів господарювання, що отримали ліцензії на здійснення відпо­відної діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

Таким чином, незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку чи конопель - це культивування зазначених рослин юридичними особами без спеціально­го дозволу - ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, або вчинення таких дій фізичними особами. Викладене означає, що в Україні громадяни не мають права сіяти й вирощувати мак снотворний та коноплі - культивування ними таких рослин за будь-яких умов визнається незаконним.

Кримінально-правове поняття посів - це незаконне внесення у відкритий або тим­часовий (закритий) грунт насіння маку снотворного чи конопель, а також висаджу­вання у відкритий ґрунт придбаної, тобто вирощеної іншою особою, розсади цих рос­лин. Способи й засоби, що при цьому використовуються, значення для кваліфікації не мають. Посів може бути здійснений у будь-якому місці - на присадибних ділянках, пустирищах, на полях державних чи колективних господарств тощо.

Поняття вирощування охоплює різні роботи з догляду за посівами (засіяною площею) і рослинами маку снотворного або конопель, незаконне культивування яких карається у кримінально-правовому порядку (обробка міжрядь, боротьба зі шкідниками і хворо­бами, знищення бур’янів, підживлення добривами, поливання та інші дії, у т. ч. догляд за розсадою в закритому ґрунті).

Незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель і незаконні вироб­ництво чи виготовлення з них наркотичних засобів, їх подальше зберігання, перевезен­ня, пересилання з метою збуту (чи без такої мети), а так само збут слід кваліфікувати за статтями 310 і 307 або 309.

За ч. 1 ст. 310 (беручи до уваги положення ч. 2 ст. 310) підлягають кваліфікації дії осіб, які незаконно здійснили посів або вирощування снотворного маку у кількості від 100 до 499 рослин чи конопель у кількості від 10 до 49 рослин включно. В інших ви­падках, враховуючи цей кількісний критерій, може наставати або адміністративна (ст. 106-2 КАП), або кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 310).

Злочин вважається закінченим з моменту виконання дій, що утворюють посів (вне­сення насіння в ґрунт) чи вирощування (коли здійснюються заходи по догляду) рослин, що містять наркотики,- незалежно від того, чи були вирощені снотворний мак або ко­ноплі, чи був зібраний урожай і вироблено (виготовлені) наркотичні засоби.

Придбання насіння чи розсади наркотиковмісних рослин з наміром посіяти їх (виса­дити у відкритий ґрунт) або обробляння, підготовка фунту з метою незаконного посіву (вирощування), за наявності в діях особи ознак кваліфікованого виду складу злочину, є готуванням до злочину. Тобто такі дії треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 та ч. 2 ст. 310.

Оскільки злочин, передбачений ч. 1 ст. 310, є злочином невеликої тяжкості, готу­вання до нього не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14).

4. Суб’єкт злочину загальний. Якщо мак снотворний чи коноплі були незаконно посіяні чи вирощувались службовою особою, яка для цього використала владу чи служ­бове становище всупереч інтересам служби, вчинене за наявності підстав слід кваліфі­кувати за статтями 364 і 310.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Якщо ці дії вчиняються за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 310), така гру­па має діяти з метою збуту. Ця мета містить у собі намагання винних передати у воло­діння іншій особі (безоплатно чи за винагороду) врожай снотворного маку чи конопель, які посіяні або вирощені вказаною групою осіб. Виникнення такої мети можливе як до посіву снотворного маку чи конопель, так і на етапі їх вирощування. Головне, щоб співучасники до збирання врожаю усвідомлювали подальшу долю посіяних або виро­щуваних рослин у межах взаємної домовленості. У разі, коли незаконні посів або ви­рощування снотворного маку чи конопель здійснено з метою збуту макової соломи чи конопель, цей злочин є закінченим незалежно від реалізації мети. Якщо ж урожай буде фактично реалізовано, дії винуватих слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, перед­бачених ч. 2 ст. 310 і відповідною частиною ст. 307.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є незаконні посів або вирощування снотвор­ного маку чи конопель: 1) особою, яка була засуджена за цією статтею; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317; 3) за по­передньою змовою групою осіб з метою збуту; 4) у кількості п’ятисот і більше рослин чи конопель у кількості п’ятдесят і більше рослин.

Отже, в даному випадку поряд з іншим законом передбачені дві кваліфікуючі озна­ки, що пов’язані із вчиненням тотожних (минула судимість, тобто спеціальний реци­див) і однорідних злочинів (повторність). У випадках вчинення повторних однорідних дій відповідальність за ч. 2 ст. 310 настає незалежно від того, чи була особа засуджена за вчинення будь-якого з перелічених злочинів. Для врахування спеціального рецидиву вимагається, аби судимість винуватого не була погашена чи знята відповідно до ста­тей 89-91, 108 і щоб на момент нового злочину не закінчилися строки давності притяг­нення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене діяння.

Необхідно звернути увагу на те, що у разі повторного вчинення дій, передбачених

ч. 1 ст. 310 (тобто якщо особа не була засуджена за цей злочин), вона не може нести відповідальності за ч. 2 ст. 310. За відсутності судимості такі повторні дії містять озна­ки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 310.

Про поняття повторності див. також ст. 32 і коментар до неї, про поняття суди­мості - ст. 88 і коментар до неї, а про поняття вчинення злочину за попередньою змо­вою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

При підрахунку кількості рослин потрібно брати лише ті, які мають самостійний корінь. Кількість стебел рослини в розрахунок не береться. Враховуючи те, що законо­давець диференційовано визначив (в обох частинах ст. 310) нижні межі кількості рос­лин, що культивуються, при підрахунку кількості рослин різних видів - маку снотвор­ного і конопель - не допускається їх складання.

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Порядок провадження діяльності, пов ’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом. Затверджений постановою КМ N2 589 від З червня 2009 р.

Постанова КМ N2 1129 від 27 грудня 2008 р. «Про порядок придбання кондиційного і репро­дуктивного насіння для культивування рослин, що містять малі кількості наркотичних речовин, для промислових цілей».

Порядок ліцензування діяльності, пов ’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин і прекурсорів. Затверджений постановою КМ№ 1387 від 5 грудня 2007р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготов­лення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджені наказом ДКРПП і МОЗ № 39/66 від 20 лютого 2001 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП № 92/173 від 21 червня 2001 р.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП № 100/343 від 18 вересня 2003 р.

Порядок знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, визнаних непри­датними для подальшого використання або переробки, а також відходів, що містять наркотичні засоби чи психотропні речовини. Затверджений постановою КМN2 299 від 28 березня 2001 р.

Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а та­кож відходів таких рослин. Затверджений постановою КМ N2 743 від 1 червня 2002 р.

Стаття 311. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи пересилання прекурсорів

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, переве­зення чи пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, або з метою збуту, а також незаконний збут прекурсорів-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Дії, передбачені частиною першою, вчинені організованою групою або в особливо великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіс­кацією майна.

4. Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для вироб­ництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речо­вин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за неза­конні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання (частина перша цієї статті).

(Стаття 311 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. При застосуванні норм цієї статті слід використовувати коментар до статей 307,

309. Йдеться, зокрема, про: поняття таких ознак об’єктивної сторони, як незакон­не виробництво, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів; окремі ознаки суб’єктивної сторони; деякі кваліфікуючі ознаки; умови звільнення від кримінальної відповідальності. Водночас ПВС наголошує: під незаконним виготов­ленням прекурсорів слід розуміти процес їх одержання з відповідної вихідної сиро­вини будь-яким способом, у будь-якому вигляді (порошку, рідини, суміші тощо), приготування шляхом змішування різних хімічних препаратів або хімічного синтезу (реакції).

2. Предметом злочину є прекурсори. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

3. При вирішенні питання щодо незаконності дій, передбачених ст. 311, необхідно враховувати, що законодавством встановлено спеціальний правовий режим обігу пре­курсорів, який в основному не відрізняється від правового режиму обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Законом України «Про наркотичні засоби, психотроп­ні речовини і прекурсори» визначено, що діяльність з обігу прекурсорів, включених до таблиці IV Переліку, на території України здійснюється юридичними особами всіх форм власності в порядку, встановленому цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Юридичні особи можуть придбавати та викорис­товувати у власному виробництві такі речовини за наявності у них ліцензії на цей вид діяльності. Юридичним особам не дозволяється придбавати, зберігати та використовува­ти у власному виробництві прекурсори в обсягах, що перевищують їх виробничі потреби. Суб’єктам господарювання роздрібної торгівлі забороняється оптова реалізація прекур­сорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку (ч. 4 ст. 17, ст. 29).

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є спеціальна мета - неза­конні дії з прекурсорами вчиняються з метою їх використання для виробництва або ви­готовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.

6. Серед кваліфікуючих ознак цього злочину слід виділити вчинення незаконних дій з прекурсорами з метою збуту, яка також належить до обов’язкових ознак суб’єк­тивної сторони цього злочину (ч. 2 ст. 311). Але зазначена мета не існує самостійно, а є доповненням мети основного складу злочину (ч. 1 ст. 311), яку умовно можна назвати головною,- без неї взагалі не буде аналізованого складу злочину.

Стаття 312. Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства з метою подальшого збуту, а також їх збут для виробництва або виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів,-

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя або здо­ров’я, чи з погрозою застосування такого насильства, або у великих розмі­рах, а також заволодіння прекурсорами шляхом зловживання службової осо­би своїм службовим становищем,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою або в особливо великих розмірах, розбій з метою викра­дення прекурсорів, а також їх вимагання, поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя та здоров’я,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

(Стаття 312 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здо­ров’я населення порядок обігу прекурсорів. Додатковим факультативним об’єктом мо­жуть виступати життя і здоров’я особи, власність. Про поняття обігу наркотичних за­собів_у психотропних речовин і прекурсорів див. Загальні положення до цього розділу.

2. Предметом злочину є прекурсори. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

3. Об’єктивна сторона злочину передбачає умисне незаконне вилучення будь-яким способом (окрім розтрати) із підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а також із правомірного чи незаконного володіння громадян з метою подаль­шого збуту, а також їх збут для виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Цей злочин є суміжним із злочином, передбаче­ним ст. 308, від якого він головним чином відрізняється за предметом посягання, де­якими іншими ознаками об’єктивної сторони, а також за ознаками суб’єктивної сторо­ни діяння.

Про зміст форм злочину, в яких він може проявлятися, див. коментар до ст. 308. Проте, з об’єктивної сторони, крім форм, визначених у ст. 308, злочин, передбачений ст. 312, може також проявитися у незаконному збуті прекурсорів. Про поняття неза­конного збуту див. коментар до ст. 307.

4. Суб’єкт злочину загальний. Заволодіння прекурсорами шляхом зловживання служ­бової особи своїм службовим становищем може вчинятися лише спеціальним суб’єктом - службовою особою. Привласнення прекурсорів може бути вчинено лише особою, якій вони були ввірені чи перебували в її віданні у зв’язку з її професійною діяльністю.

5. З суб’єктивної сторони незаконний збут прекурсорів характеризується прямим умислом і метою: такий збут здійснюється для виробництва або виготовлення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 308, викрадення, привласнення, вимаган­ня прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства характеризуються обов’яз­ковою метою: ці діяння вчиняються з метою подальшого збуту прекурсорів.

Слід мати на увазі, що збут викрадених чи іншим способом привласнених прекур­сорів охоплюється ст. 312 і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 311 не потребує. Якщо збуту прекурсорів не передувало їх викрадення чи інше заволодіння ними, такі дії не містять ознак злочину, передбаченого ст. 312, і кваліфікуються за ч. 2 ст. 311 як збут цих речовин. Якщо винний заволодів прекурсорами без мети збуту, а через певний проміжок часу (наприклад, наступного дня) збув їх іншим особам для виготовлення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів, його дії слід кваліфікувати за відпо­відною статтею, що передбачає відповідальність за злочини проти власності (статті 185- 187, 190-191) та за ст. 311 за ознакою збуту.

5. На відміну від злочину, передбаченого ст. 308, кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 312, не є вчинення його особою, яка раніше вчинила один із злочи­нів, передбачених статтями 306, 307, 310, 311, 312, 314, 317.

Стаття 313. Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, при­значеного для виготовлення наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шля­хом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням

1. Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства, а також незаконне виготовлення, при­дбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам такого обладнання,-

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених стаття­ми 306, 312, 314, 315, 317, 318 цього Кодексу, а також заволодіння обладнан­ням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем,-

караються позбавленням волі на строк від двох до шести років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою або з метою виготовлення особливо небезпеч­них наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, розбій з ме­тою викрадення обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також його вимагання, по­єднане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. /

(Стаття 313 зі змінами, внесеними згідно із Законом N9 270-4! від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здо­ров’я населення порядок обігу обладнання, призначеного для виготовлення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Додатковим факультативним об’єк­том можуть виступати життя та здоров’я особи, власність.

2. Предметом злочину є обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Під обладнанням слід розуміти апарати, пристрої, прилади, призначені для виготов­лення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. При цьому насам­перед необхідно виділити обладнання, що підлягає контролю: 1) машини та механічні пристрої для таблетування лікарських засобів або нанесення покриття на таблетки;

2. обладнання для наповнення, запаювання ампул; 3) машини для очищення насіння маку. До іншого обладнання у контексті коментованої статті належить, наприклад, кон­денсаційна труба, випарник, генератор пари, прес, необхідні для виготовлення гашишу. Це можуть бути також окремі вузли, деталі відповідного агрегату (наприклад, насос для відсмоктування фільтра при перегонці опію). Використані для виготовлення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів побутові предмети (кухонний посуд, млинок для кави, м’ясорубка тощо) обладнанням, призначеним для вказаної мети, за змістом закону не визнаються. Не належать до зазначеного обладнання і такі предмети медичного призначення, як шприци, стандартні флакони для розфасування ліків, скляні відвідні трубки та ін.

3. Ознаки, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, а також його ква­ліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки є аналогічними відповідним ознакам злочи­ну, передбаченого ст. 308, за деякими винятками.

Так, об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 313, на відміну від об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 308, може бути виражена у таких додаткових фор­мах, як: 1) незаконне виготовлення; 2) придбання; 3) зберігання; 4) передача чи 5) про­даж іншим особам зазначеного обладнання.

Таким чином, ст. 313 передбачає відповідальність за: 1) умисне протиправне вилу­чення будь-яким способом (окрім розтрати) із підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, а також із правомірного чи незаконного володіння гро­мадян обладнання, призначеного для виготовлення (самим винним чи іншими особами) наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; 2) інші незаконні дії з та­ким обладнанням.

Передача чи продаж зазначеного обладнання утворюють його збут. Заволодіння обладнанням для виробництва (а не для виготовлення) зазначених засобів або речовин не тягне за собою відповідальності за ст. 313. Детальніше про наведені, а також про інші ознаки об’єктивної сторони цього злочину див. коментар до Розділу VI Особливої частини КК і до статей 305, 307, 308, 309.

Якщо винний, наприклад, викрав, привласнив або іншим чином заволодів зазначе­ним обладнанням без мети виготовлення наркотичних засобів або психотропних речо­вин чи їх аналогів, його дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за відповідний злочин проти власності.

Стосовно кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак злочину, передбачено­го ст. 313, слід зазначити: вони дещо відрізняються від кваліфікуючих і особливо ква­ліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 308.

Так, ними не є вчинення злочину: а) із застосуванням насильства, що не є небезпеч­ним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (отже, таке насильство або погроза охоплюються ч. 1 ст. 313); б) у великих та особливо великих розмірах. Повторність вчинення певних злочинів як кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ст. 313, неповною мірою збігається з аналогічною ознакою, передбаченою ч. 2 ст. 308. Ще однією особливо кваліфікуючою ознакою розглядувано­го злочину (ч. З ст. 313), яка відсутня у ч. З ст. 308, є вчинення його з метою виготов­лення особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх анало­гів. Про поняття особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів див. Загальні положення до цього розділу.

4. Суб’єкт злочину загальний. Заволодіння обладнанням шляхом зловживання служ­бової особи своїм службовим становищем може вчинятися лише спеціальним суб’єк­том - службовою особою. Привласнення прекурсорів може бути вчинено лише особою, якій вони були ввірені чи перебували у її віданні у зв’язку з її професійною діяльністю.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При вчиненні його шляхом розбою обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета - заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами.

Перелік обладнання, яке використовується для виробництва, виготовлення наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів та підлягає контролю. Затверджений постановою КМ№ 140 від 5 березня 2008 р.

Правила проведення операцій з обладнанням для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, яке підлягає контролю. Затверджені постановою КМ№ 211 від 19 березня 2008 р.

Стаття 314. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів

1. Незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі,-

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, пе­редбачених статтями 306-312 та 314-318 цього Кодексу, або вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої тяжкості чи тяжке ті­лесне ушкодження потерпілому,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебуває в безпорадному стані, чи вагітної жінки, або якщо вони були пов’язані з введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я чи жйття особи.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується незаконним введенням будь- яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі.

Злочин вчиняється шляхом застосування фізичного або психічного насильства, об­ману чи з використанням безпорадного стану потерпілого. Такими діями можуть бути утримання потерпілого силоміць та введення в його організм наркотичного засобу, психотропної речовини або їх аналогів шляхом ін’єкції, залякування потерпілого засто­суванням до нього фізичного насильства, якщо він відмовиться від введення в його ор­ганізм наркотичного засобу, психотропної речовини або їх аналогів, повідомлення по­терпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин, що вводить його в оману стосовно певних фактів і дає змогу винному ввести в його організм зазна­чені засоби або речовини.

Знаряддям вчинення злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли в організм іншої особи проти її волі введено будь-яким способом наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналоги.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Особливістю складу злочину, передбаченого ч. З ст. 314, є те, що у разі незаконного

введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, внаслі­док чого настала смерть потерпілого, воно характеризується змішаною формою вини (про поняття цієї форми вини див. коментар до ст. 23). При цьому дії винного мають ха­рактеризуватися прямим умислом щодо протиправного насильницького введення в орга­нізм людини зазначених засобів або речовин і необережним ставленням до можливих наслідків таких дій - заподіяння смерті потерпілому. Вони повністю охоплюються ч. З ст. 314 і додаткової кваліфікації за ст. 119 (вбивство через необережність) не потребують.

Якщо ж умисел винного був спрямований на позбавлення потерпілого життя, зло­чинні дії підлягають кваліфікації за ч. 1 або відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 та ч. 2 або ч. З ст. 314.

Настання смерті потерпілого може бути інкриміноване винному лише за умови, що смерть сталася саме внаслідок незаконного введення в організм людини проти її волі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

При заподіянні потерпілому середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 314) ставлення винного до наслідків може бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306-312 та 314-318 КК;

2. щодо двох чи більше осіб, а так само, якщо його вчинення: 4) призвело до наркотич­ної залежності потерпілого або 5) заподіяло середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушко­дження потерпілому (ч. 2 ст. 314).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а про поняття середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження - статті 121 і 122 та коментар до них. Вказані у ч. 2 ст. 314 тілесні ушкодження мають бути наслідком впливу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Заподіяння потерпілому зазначених ті­лесних ушкоджень у разі насильства, яке є способом примушування, що застосовується винним з метою подолати опір потерпілого, знаходиться за межами коментованого складу злочину і потребує додаткової кваліфікації за статтями 121, 122 або 125.

ПВС під наркотичною залежністю розуміє стан особи, який характеризується хвороб­ливою пристрастю до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх ана­логів, що виникла внаслідок їх незаконного введення в її організм. Таке розуміння нарко­тичної залежності видається дещо некоректним. Наркотична залежність - це стан, що є притаманним для хворих на наркоманію. Про поняття наркоманії див. коментар до ст. 96. Вирішуючи питання про те, чи призвело до наркотичної залежності потерпі­лого незаконне введення в його організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, потрібно виходити як з обставин справи, так і з висновку експерта.

Незаконне введення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів двом і більше особам має охоплюватися єдиним умислом винного і вчинятись, як пра­вило, в одному й тому ж місці та без значного розриву в часі. Якщо ці дії були вчинені в різні проміжки часу і не охоплювалися єдиним умислом, має місце повторність зло­чину. У разі, коли одному з потерпілих введено наркотичні засоби чи психотропні речовини, а щодо іншого зробити це не вдалося з причин, що не залежали від волі вин­ного, вчинене підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 314 та за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 314.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) щодо неповно­літнього; 2) щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані; 3) щодо вагітної жінки, а так само, якщо: 4) він був пов’язаний із введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, або 5) внаслі­док таких дій настала смерть потерпілого (ч. З ст. 314).

Про поняття використання безпорадного стану див. коментар до ст. 152.

Про поняття особи, яка перебуває в безпорадному стані, див. коментар до ст. 67, про поняття особливо небезпечних наркотичних засобів чи психотропних речовин - Загальні положення до цього розділу, а про поняття неповнолітнього і вагітної жінки - коментар до статей 315 і 115.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ, МВС, ГП, МЮ № 306/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.

Постанова ПВС N2 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Стаття 315. Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів

1. Схиляння певної особи до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Та сама дія, вчинена повторно або щодо двох чи більше осіб, або щодо неповнолітнього, а також особою, яка раніше вчинила один із злочинів, пе­редбачених статтями 307, 308, 310, 314, 317 цього Кодексу,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги не є предметом аналізо­ваного діяння, вони можуть бути засобом вчинення злочину (у разі їх демонстрації, вживання чи іншого використання).

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується схилянням певної особи до вжи­вання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Під схилянням до вживання зазначених засобів або речовин необхідно розуміти будь-які умисні ненасильницькі дії, спрямовані на те, щоб збудити в іншої особи ба­жання чи добитися від неї згоди вжити їх хоча б один раз (умовляння, пропозицію, по­раду, переконання тощо). Незаконне введення в організм іншої особи проти її волі нар­котичного засобу або психотропної речовини, поєднане з насильством, погрозою його застосування чи обманом, слід кваліфікувати за ст. 314.

Дії особи, яка схиляла певну особу до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, збувала ці засоби чи речовини споживачеві або брала участь у їх незаконних виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту або без такої мети, викраденні, привласненні, вимаганні чи заволодінні ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем чи розбою, слід кваліфікува­ти за сукупністю злочинів, передбачених ст. 315 і, відповідно, статтями 307, 309 або 308.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на залучення іншої особи до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Відповідальність за даний злочин настає незалежно від наслідків схиляння, тобто від того, вжила інша особа наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналог чи від­мовилася це зробити. Для наявності цього складу злочину не мають значення ступінь сп’яніння і той факт, що особа раніше вживала наркотичні засоби чи психотропні ре­човини (або неповнолітній допускав вживання одурманюючих засобів, що не є нарко­тичними чи психотропними).

4. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктом схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 2 ст. 315) може бути лише осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 18-річного віку. Якщо неповнолітнього схиляє до вживання наркотиків інший неповнолітній, дії останнього слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 315.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) щодо двох чи більше осіб; 3) щодо неповнолітнього; 4) особою, яка раніше вчинила один із злочи­нів, передбачених статтями 307, 308, 310, 314, 317 (ч. 2 ст. 315).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Під схилянням до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчиненим щодо двох чи більше осіб, слід розуміти дії, спрямовані на те, щоб збудити у цих осіб бажання чи добитися від них згоди вжити вказані засоби чи речови­ни, за умови, що вони охоплювались єдиним умислом винного і вчинялись, як правило, в одному й тому ж місці.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Залучення неповнолітнього до організації або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготов­лення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, поєднане зі схилянням до їх вживання, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 315 та ч. 2 ст. 317.

Схиляння неповнолітнього до вживання наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує. Водночас при схилянні непов­нолітнього ще й до вживання інших одурманюючих засобів дії винного слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 315 і ст. 324.

Стаття 316. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів

1. Публічне або вчинене групою осіб незаконне вживання наркотичних за­собів у місцях, що призначені для проведення навчальний, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян,-

карається обмеженням волі до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318 цього Кодексу,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є громадський порядок в частині, що забезпечує нормальний фізичний і моральний розвиток людини.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що полягають у публічно­му або груповому незаконному вживанні наркотичних засобів. Незаконне публічне вживання психотропних речовин чи аналогів зазначених засобів або речовин не визна­ється злочином.

Публічним є відкритий (очевидний для інших осіб) спосіб незаконного вживання наркотичних засобів. Це можуть бути: ін’єкція наркотику, куріння гашишу, опію, вжи­вання макової соломи тощо. Відповідальність настає незалежно від того, вживає нарко­тики публічно одна особа чи група осіб.

Про поняття вчинення злочину групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї. При вчи­ненні цього злочину групою осіб присутність інших, сторонніх осіб, не є обов’язковою. Для відповідальності за групове вживання наркотичних засобів не має значення, одно­часно чи послідовно, один за одним, учасники групи вживали наркотики. Важливим є те, що групове вживання наркотичних засобів здійснюється у місцях масового перебуван­ня громадян - навчальних закладах, стадіонах, дискоклубах тощо.

Засобом вчинення злочину є наркотичні засоби.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ч. 1 ст. 316 дій.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу цього злочину є місце його вчинення. Про поняття місць₉ що призначені для проведення навчальних, спортив­них і культурних заходів, та інших місць масового перебування громадян див. комен­тар до ст. 307.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно, 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318. Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Стаття 317. Організація або утримання місць для незаконного вживан­ня, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

1. Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробни­цтва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також надання приміщення з цією метою,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дм, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або групою осіб, або із залученням неповнолітнього,-

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна.

(Стаття 317 зі змінами, внесеними згідно із Законом N3 270-У/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 317, утворюють такі альтерна­тивні дії:

1. організація місця для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення нар­котичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;

2. утримання такого місця, або

3. надання приміщення із зазначеною метою.

Вчинення тих самих дій, але для вживання одурманюючих засобів, охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 322.

Місце для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів (кубло, притон) характеризується такими озна­ками: а) це житло (будинок, квартира, кімната, дача), а також інше приміщення, не при­значене для проживання (казино, більярдна, лазня, гараж, сарай, склад, горище, підвал, землянка тощо); б) організатори чи особи, які утримують таке приміщення, визначили його для багаторазового незаконного вживання, виробництва чи виготовлення нарко­тичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; в) воно систематично відвіду­ється одними й тими ж або різними споживачами зазначених засобів або речовин.

Організація місця (кубла, притону) для незаконного вживання, виробництва чи ви­готовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів полягає в діях однієї чи декількох осіб, що фактично призвели до його створення (наприклад, підшу­куванні, найманні, пристосуванні, наданні приміщення для тривалого використання різними особами, готуванні пристроїв для вживання, виробництва чи виготовлення нар­котиків або психотропних речовин, підшуканні та вербуванні клієнтів або співучасни­ків, розробленні та готуванні конспіративних заходів).

Дії, пов’язані з організацією незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів поза певним приміщенням (у лісі, на пляжі), не містять ознак даного злочину. Не вважається місцем (кублом, притоном) при­міщення, де проживає сім’я, члени якої вживають наркотичні засоби. Водночас таким місцем можуть бути, наприклад, каюта члена екіпажу судна, купе провідника потягу.

Організаційна діяльність повинна бути спрямована саме на створення кубла (при­тону). Створення групи, що займається придбанням наркотиків та їх вживанням, при­дбання наркотичних засобів або психотропних речовин, збирання грошей для облад­нання приміщення та інша допомога організаторові притону, що надається йому після створення останнього, повинна розглядатися як пособництво в утриманні місця для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів (ч. 5 ст. 27, ст. 317). Якщо буде встановлено, що приміщен­ня найняли, зайняли, пристосували тощо з метою створення кубла (притону), дії винної особи слід розцінювати як організацію місця та/або його утримання.

Організація аналізованого місця вважається закінченою з моменту створення такого місця (організації кубла), незалежно від того, чи почало воно функціонувати.

Утримання місця (кубла) - це сукупність дій, спрямованих на підтримання його функціонування (матеріальне забезпечення, охорона, залучення й обслуговування клієн­тів, здійснення конспіративних заходів тощо). Утримувач притону може бути володіль­цем приміщення чи розпоряджатися ним на інших підставах. Послуги можуть надава­тися за плату чи безоплатно як знайомим, так і незнайомим йому особам. Для кваліфі­кації не має значення джерело постачання наркотиків і психотропних речовин, цю функцію можуть виконувати особа, що утримує притон, його відвідувачі, інші особи.

Під наданням приміщення, про яке йдеться у ст. 317, слід розуміти забезпечення можливості одній або кільком особам використати хоча б один раз приміщення для не­законного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Відмінність між цією ознакою й утриманням аналізованого вище місця полягає в тому, що у першому випадку особа не виконує комплексу дій, спрямованих на функціонування кубла (притону) наркоманів. На відміну від утримання місця (притону) надання приміщення з тією ж метою має, як правило, разовий, епізо­дичний характер.

Використання будь-якого приміщення, хоча б і зі злочинною метою (приміром, для зберігання наркотиків, приховування слідів злочинів, пов’язаних з наркоманією), але не для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 317.

Якщо особа, поряд з організацією (утриманням) місця (притону) чи наданням при­міщення для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засо­бів, психотропних речовин або їх аналогів, вчиняє дії, що охоплюються складами інших, суміжних злочинів (викрадення наркотиків, психотропних речовин або їх ана­логів, їх виготовлення чи збут, схиляння до вживання наркотичних засобів або психо­тропних речовин тощо), вчинене потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 317 та за іншими відповідними статтями Особливої частини КК.

Якщо особа організувала, утримувала місце для вживання як наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, так і одурманюючих засобів, то такі дії утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 317 і 322.

Організація чи утримання місця (надання приміщення) для незаконного вживання чи виробництва або виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів та створення або утримання місць розпусти і звідництво слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 317 і 302.

3. Суб’єкт злочину загальний. Якщо до вчинення цього злочину залучається непов­нолітній (ч. 2 ст. 317), то його суб’єктом може бути лише особа, якій до моменту вчи­нення злочину виповнилося 18 років.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою злочину є спеціальна мета - забезпечити незаконне вживання, виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Вчинення злочину з корисливих мотивів утворює кваліфікований його вид (ч. 2 ст. 317).

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) з корисли­вих мотивів; 3) групою осіб; 4) із залученням неповнолітнього.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Повторність при вчиненні цього злочину можуть, зокрема, утворювати дії, які полягають в організації одного місця і в утриманні іншого, або коли поряд з такими діями вчиняється самостійний злочин - надається ще якесь приміщення, яке ізольоване від кубла (притону) і не має його ознак.

Залучення неповнолітнього до організації або утримання місця, а так само до надан­ня приміщення для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це своєрідне втягнення такої особи у злочинну діяльність. При цьому використовуються послуги, можливості неповнолітнього (пошук ним приміщення, підшукання споживачів наркотиків, виконання інших доручень дорослого учасника злочину). У цьому разі неповнолітній, який досяг 16-річного віку, також є суб’єктом злочину. Залучення неповнолітнього до вчинення зазначених дій повністю охоплюється ч. 2 ст. 317 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

Про поняття групи осіб див. ст. 28 і коментар до неї, а про поняття корисливого мотиву - коментар до ст. 115.

Стаття 318. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів

1. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут підроб­лених чи незаконно одержаних документів, які дають право на отримання нар­котичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для вироблення або виготовлення цих засобів чи речовин,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених стаття­ми 306-317 цього Кодексу,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою охорони здоров’я населення порядок видачі та використання документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

2. Предмет злочину - документи, які дають право на отримання наркотичних засо­бів, психотропних речовин або прекурсорів. Тобто маються на увазі тільки докумен­ти, які безпосередньо засвідчують таке право (ліцензія, рецепт, довіреність, товарно- транспортна накладна). Стосовно офіційних документів, які посвідчують особу (паспорт, посвідчення), то вони можуть опосередковано використовуватися для незаконного отри­мання зазначених засобів або речовин. І якщо останні з названих документів підроб­лені, то відповідальність за такі дії, за наявності підстав, настає ще й за статтями 366 або 358.

Предметом цього злочину є три види документів: 1) незаконно виготовлені; 2) під­роблені; 3) незаконно одержані.

Поняття «виготовлення» у контексті коментованої статті не відповідає сутності діяння, яке переслідується законом. Важко уявити, які саме дії можуть утворювати «не­законне виготовлення» документа (тому, до речі, ми й не даємо його визначення). Не можна погодитися з висновком деяких авторів про те, що «виготовлення - це одна із форм підробки, тобто повне виготовлення фальшивого документа». За такою логікою виходить, що може бути законна підробка документа. Вважаємо, що у ст. 318 має йтися про незаконну видачу документа - на зразок незаконної видачі рецепта (ст. 319), тому до неї необхідно внести відповідні поправки.

Про поняття підробленого документа див. коментар до ст. 358. Незаконно одержа­ним є документ, що має всі справжні реквізити, але отриманий неправомірним способом. Наприклад, особа незаконно отримує документи, виписані іншому адресатові, чи робить це за відсутності ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

3. Об’єктивна сторона злочину може проявлятися у:

1. незаконному виготовленні;

2. підробленні;

3. використанні;

4. збуті підроблених чи незаконно одержаних зазначених вище документів.

Про поняття підроблення документів див. коментар до ст. 358.

Збут підроблених чи незаконно одержаних документів, які дають право на отри­мання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для вироблення або виготовлення зазначених засобів чи речовин,- це будь-яка оплатна чи безоплатна форма їх реалізації (продаж, обмін, сплата боргу тощо) особою, що підро­била чи незаконно одержала такий документ, а так само іншою особою, яка усвідом­лює, що документ підроблений або незаконно одержаний.

Використання зазначених документів має місце при їх поданні або пред’явленні - на підприємстві, в установі чи організації з метою отримання наркотичних засобів, психо­тропних речовин або прекурсорів.

Отримання таких засобів або речовин має розглядатися як незаконне їх придбання і за наявності до того підстав додатково кваліфікуватися (залежно від мети) за ст. 307, або ст. 309, або ст. 311. Якщо ж дії винної особи було перепинено в момент подання чи пред’явлення фальшивих документів, вчинене треба додатково кваліфікувати як замах на незаконне придбання цих засобів (речовин). Підроблення або використання зазначе­них у ч. 1 ст. 318 документів додаткової кваліфікації за ст. 358 не потребує.

Злочин у формі підроблення вказаних документів вважається закінченим з моменту вчинення такої дії, у формі використання вказаних документів - з моменту їх подання або пред’явлення, незалежно від того, чи змогла особа отримати наркотичні засоби, психотропні речовини або прекурсори, а у формь збуту - з моменту фактичного їх відчуження у будь-якій формі.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбаче­них статтями 306-317.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення зло­чину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Стаття 319. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотич­них засобів або психотропних речовин

1. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин з корисливих мотивів чи в інших особистих інте­ресах,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обме­женням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Та сама дія, вчинена повторно,-

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 319 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270АП від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою охорони здоров’я населення порядок видачі рецептів на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.

2. Предметом злочину є рецепт.

Рецепт - це письмове звернення лікаря до фармацевта, в якому містяться розпоря­дження про виготовлення і відпуск ліків, а також вказівки, як цими ліками повинен ко­ристуватися хворий. У статті 319 йдеться про рецепт як документ особливого обліку на право одержання лікарського препарату, що містить наркотичний засіб або психотроп­ну речовину і який має чітко визначені форму та реквізити і видається хворому лікарем відповідного закладу охорони здоров’я.

Громадяни мають право придбавати наркотичні засоби або психотропні речовини, включені до таблиць II і III Переліку, лише за рецептом лікаря. Про поняття Переліку див. Загальні положення до цього розділу. Роздрібна реалізація громадянам наркотич­них засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та прекур­сорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку, дозволених до застосування у медичній практиці, здійснюється через аптечні заклади будь-якої форми власності за наявності у них ліцензії на цей вид діяльності.

Рецепти на наркотичні засоби або психотропні речовини виписуються на спеціаль­них бланках форми № 3. Форма бланків цих рецептів, правила їх обліку, зберігання та оформлення встановлюються КМ або уповноваженим ним органом. Видача рецептів на наркотичні засоби або психотропні речовини громадянам без відповідних медичних показань та з порушенням встановлених правил забороняється.

Зазначені бланки зберігаються разом з наркотичними (психотропними) лікарськими засобами у вогнетривких замкнених сейфах або замкнених металевих шафах, надійно прикріплених до підлоги чи стіни, в окремих приміщеннях (кімнатах). Наказом голов­ного лікаря закладу чи установи призначається особа, яка відповідає за зберігання, облік та видачу цих бланків.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у незаконній видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Незаконна видача рецепта має місце тоді, коли медичний працівник (лікар), не маючи необхідних повноважень, виписує особі рецепт на право придбання наркотич­них засобів або психотропних речовин чи робить це без відповідних медичних показань або з порушенням правил виписування рецептів.

Лікарі виписують рецепти, як правило, після огляду хворого. Спеціальний рецепт форми № 3 виписується на підставі медичних показань за встановленими МОЗ прави­лами, підписується лікарем, скріплюється його особистою печаткою, підписом керівни­ка закладу чи установи охорони здоров’я або його заступника з медичної частини, а також штампом та круглою печаткою закладу чи установи. На рецептурному бланку форми № 3 дозволяється виписувати тільки одне найменування наркотичного (психо­тропного) лікарського засобу.

У відповідній медичній документації (амбулаторній картці, історії хвороби) лікарем робиться обов’язковий запис про призначення наркотичних (психотропних) лікарських засобів, їх перелік та номер виданого спеціального рецепта форми № 3.

В аптечні заклади, яким надано право здійснювати відпуск наркотичних (психо­тропних) лікарських засобів, керівники лікувально-профілактичних закладів і установ систематично (не рідше одного разу на квартал) подають списки лікарів (із зразками їх особистих підписів), яким надано дозвіл виписувати такі засоби на спеціальних рецеп­турних бланках форми № 3, а також їх номери і серії, що зберігаються у відповідних закладах чи установах охорони здоров’я.

Видача рецептів на право придбання наркотичних (психотропних) лікарських засо­бів особам, хворим на наркоманію чи токсикоманію, категорично забороняється.

Злочин вважається закінченим з моменту передачі рецепта особі, на ім’я якої його незаконно виписано.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути: 1) лікар, якому відповідним рі­шенням керівника лікувально-профілактичного закладу чи установи надано дозвіл ви­писувати рецепти на наркотичні (психотропні) лікарські засоби, але він робить це з по­рушенням встановленого порядку видачі зазначених рецептів; 2) лікар, якому не надано дозвіл виписувати наркотичні (психотропні) лікарські засоби на спеціальних рецептур­них бланках, але він видав рецепт на право придбання таких засобів.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливий мотив чи інші особисті інтереси винного. Про поняття корисливого мотиву та інших особистих інтересів див. коментар до статей 115, 148 і 364.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його повторно. Про поняття по­вторності див. ст. 32 і коментар до неї. Повторним аналізований злочин визнається у випадках незаконної видачі рецепта одній особі два та більше разів або одноразової видачі рецептів кільком особам, а також коли йому передував замах на вчинення такого самого злочину чи навпаки - дії були вчинені в іншій послідовності.

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Порядок провадження діяльності, пов ’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом. Затверджений постановою КМ № 589 від З червня 2009 р.

Порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і кому­нальних закладах охорони здоров ’я України. Затверджений наказом МОЗ № 356 від 18 грудня 1997р.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджений постано­вою КМ N2 770 від 6 травня 2000 р.

Гранично допустима кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах. Затверджена постановою КМN2 1203 від 10 жовтня 2007р.

Порядок перевезення хворими, які прямують транзитом через територію України, наркотичних засобів і психотропних речовин. Затверджений постановою КМN2 1307 від 8 листопада 2007р.

Критерії віднесення наркотичних (психотропних) лікарських засобів, що містять малу кіль­кість наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, до категорії лікарських засобів, які відпускаються без рецептів. Затверджені наказом МОЗ N2 210 від 14 травня 2003 р.

Стаття 320. Порушення встановлених правил обігу наркотичних засо­бів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

1. Порушення встановлених правил посіву або вирощування снотворного маку чи конопель, а також порушення правил виробництва, виготовлення, зберігання, обліку, відпуску, розподілу, торгівлі, перевезення, пересилання чи використання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, призначених для виробництва чи виготовлення цих засобів чи речовин,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавлен­ням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони спричинили нестачу нарко­тичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у великих розмірах, або призвели до викрадення, привласнення, вимагання наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або заволо­діння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем,-

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою охорони здоров’я населення порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Про поняття обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів див. За­гальні положення до цього розділу.

2. Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі:

1. порушення встановлених правил посіву або вирощування снотворного маку чи конопель;

2. порушення правил виробництва, виготовлення, зберігання, обліку, відпуску, роз­поділу, торгівлі, перевезення, пересилання чи використання наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або відповідних прекурсорів.

Правила обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекур­сорів може бути порушено шляхом як дії (наприклад, відпуск психотропних речовин за неналежно оформленими документами), так і бездіяльності (ухилення від ведення облі­ку наркотичних засобів за встановленою формою тощо).

Оскільки диспозиція ст. 320 має бланкетний характер, для правильного її застосу­вання слід з’ясовувати, які саме правила були порушені.

При цьому потрібно мати на увазі, що загальні правила обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів установлено Законом «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», а також відповідними нормативно-правовими актами КМ, міністерств і відомств. Зокрема, суб’єкти господарювання - юридичні осо­би, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, провадять діяль­ність з обігу наркотичних (психотропних) лікарських засобів за умови отримання ліцен­зії на право провадження господарської діяльності, пов’язаної з розробленням, вироб­ництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням, ввезенням на митну територію України, вивезенням за межі її митної території, відпуском, знищенням нар­котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (повністю або частково), відпо­відно до напрямів діяльності.

Ліцензування діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, здійснює Комітет.

Отримані підприємствами, установами та організаціями наркотичні (психотропні) лікарські засоби, а також наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, що використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних (психотропних) лікар­ських засобів, обліковуються у спеціальних журналах (книгах) предметно-кількісного обліку, пронумерованих, прошнурованих, скріплених печаткою підприємства, установи чи організації та підписом керівника, за встановленою формою.

Додатково ведуться журнали (книги) внутрішнього обліку наркотичних (психотроп­них) лікарських засобів, наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів, що використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних (психотропних) лікар­ських засобів, на постах відділень, підрозділів, цехів підприємств, установ, організацій за встановленою формою.

Відпуск громадянам наркотичних (психотропних) лікарських засобів здійснюється через аптечні заклади за рецептом лікаря, який виписується на спеціальних рецептур­них бланках форми № 3.

Про умови здійснення окремих видів діяльності з обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів див. також Загальні положення до цього розділу, коментар до статей 310, 319.

Порушення наведених та інших правил обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів або прекурсорів може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 320.

Злочин вважається закінченим з моменту порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Від злочинів, передбачених статтями 307 і 309-311, коментований склад злочину відрізняється тим, що у цьому разі виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсо­рів, посів або вирощування маку снотворного чи конопель (та інші дії) здійснюються на законних підставах, але з порушенням правил обігу таких засобів, речовин або рослин.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка у зв’язку з виконанням своїх службо­вих або професійних обов’язків повинна додержувати встановлених правил обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин або прекурсорів (наприклад, директор чи агроном сіль­ськогосподарського підприємства, яке вирощує снотворний мак або коноплі; провізор- технолог чи завідувач аптеки; матеріально відповідальна особа, уповноважена зберігати наркотичні засоби, психотропні речовини чи прекурсори; викладач, якому наркотичні засо­би чи психотропні речовини видані для проведення практичних занять зі студентами).

Якщо дії службової особи, яка порушила ці правила, містять ознаки складу злочину у сфері службової діяльності (зловживання владою або службовим становищем, одер­жання хабара тощо), вчинене слід додатково кваліфікувати за статтями Особливої час­тини КК, що передбачають відповідальність за такий злочин.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Став­лення винної особи до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 320, може бути тільки необережним. Якщо ставлення до них є умисним (наприклад, особа умисно сприяє викраденню чи при­власненню наркотиків, психотропних речовин або прекурсорів), вчинене слід кваліфі­кувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 320 та статтями 27, 308 чи 312.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його повторно; 2) спричи­нення ним нестачі наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекур­сорів у великих розмірах; 3) призведення його до викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або заволодін­ня ними шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим ста­новищем (ч. 2 ст. 320).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Нестача у контексті ст. 320 - це, насамперед, не матеріальні збитки, які мають вар­тісний критерій, а відсутність (утрата власником чи володільцем) наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у великих розмірах. Поняття вели­кого розміру є аналогічним тому, що вживається в інших статтях цього розділу (див. Загальні положення до цього розділу).

Про поняття викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрай­ства чи зловживання службовою особою сво'ім службовим становищем див. комен­тар до ст. 308.

Кваліфікований склад злочину є формально-матеріальним: у разі повторного порушення встановлених правил обігу зазначених засобів і речовин склад злочину буде формальним; якщо його наявність обумовлена настанням певних наслідків (нестачі наркотичних засо­бів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або вчинення певних злочинів, пов’язаних з наркотиками, як результат порушення правил їх обігу),- матеріальним.

Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у редакції від 22 грудня 2006р.

Порядок провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом. Затверджений постановою КМ N° 589 від З червня 2009 р.

Порядок здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів. Затверджений постановою КМ№ 58 від 18 січня 2003 р.

Порядок використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у ветери­нарній медицині. Затверджений постановою КМ№ 334 від 9 квітня 2008 р.

Порядок зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу. Затверджений постановою КМ№ 422 від 7 травня 2008 р.

Порядок перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на тери­торії України та оформлення необхідних документів. Затверджений постановою КМ N° 366 від 17 квітня 2008 р.

Порядок ліцензування діяльності, пов ’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин і прекурсорів. Затверджений постановою КМ№ 1387 від 5 грудня 2007р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготов­лення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджені наказом ДКРПП і МОЗ N° 39/66 від 20 лютого 2001 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з культивування та використання рос­лин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП N° 92/173 від 21 червня 2001 р.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей. Затверджені наказом ДКРПП і МАП N° 100/343 від 18 вересня 2003 р.

Вимоги до об ’єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зберігання вилучених з незаконного обігу таких засобів і речовин. Затверджені Наказом МВС N° 216 від 15 травня 2009р.

Порядок знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, визнаних непри­датними для подальшого використання або переробки, а також відходів, що містять наркотичні засоби чи психотропні речовини. Затверджений постановою КМ№ 299 від 28 березня 2001 р.

Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а та­кож відходів таких рослин. Затверджений постановою КМ№ 743 від 1 червня 2002 р.

Умови запобігання розкраданню рослин, включених до переліку, наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів. Затверджені постановою КМ № 1026 від 26 листопада 2008р.

Інструкція про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а та­кож обладнання для їх виготовлення. Затверджена наказом МВС, СБУ, ГП, МОЗ, МЮ, ВСУ №437 від 27 червня 1995р.

Стаття 321. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, пере­везення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильно­діючих лікарських засобів

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пере­силання, зберігання з метою збуту, збут отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, а також здійснення таких дій щодо облад­нання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних або силь­нодіючих речовин, або отруйних чи сйльнодіючих лікарських засобів, вчине­ні без спеціального на те дозволу,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, відпуску, обліку, перевезення, пересилання отруйних чи сильно­діючих речовин, що не є наркотичними або психотронними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені по­вторно, за попередньою змовою групою осіб, або якщо предметом таких дій були отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психо­тропними чи їх аналогами, або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

4. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені ор­ганізованою групою, або якщо предметом таких дій були отруйні чи силь­нодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналога­ми, або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби в особливо великих роз­мірах,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

5. Особа, яка добровільно здала отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйні чи сильно­діючі лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, пере­везення, пересилання, зберігання отруйних чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи силь­нодіючих лікарських засобів, а також за вчинення таких дій без спеціального на те дозволу (частина перша цієї статті) щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильно­діючих лікарських засобів.

(Стаття 321 в редакції Закону № 875~\І від 05.04.2007 р.)

1. Об’єкт злочину - порядок обігу отруйних і сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, а також отруйних чи сильнодію­чих лікарських засобів, встановлений законодавством з метою охорони здоров’я на­селення.

2. Предметом злочину є: 1) отруйні або сильнодіючі речовини, що не є наркотич­ними або психотропними чи їх аналогами; 2) отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби;

3. обладнання, призначене для виробництва чи виготовлення таких речовин або лікар­ських засобів.

Про поняття отруйних та сильнодіючих речовин див. коментар до ст. 201. Відповід­но до законодавства речовини визнаються отруйними або сильнодіючими МОЗ.

Переліки отруйних та сильнодіючих лікарських засобів затверджені наказом МОЗ від 17 серпня 2007 р. № 490. Це, зокрема, атропін, кетамін (отруйні лікарські засоби) та буторфанол, клофелін, прометазин (сильнодіючі лікарські засоби).

Обладнання, призначене для виробництва чи виготовлення отруйних або сильно­діючих речовин,- це певні інструменти, прилади, механізми, що використовуються для досягнення зазначеної мети. Спеціального режиму контролю за таким обладнанням закон не передбачає.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у:

1. незаконних діях з такими предметами, як: отруйні або сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами; отруйні чи сильнодіючі лікар­ські засоби; обладнання, призначене для виробництва чи виготовлення таких речовин або лікарських засобів (ч. 1 ст. 321);

2. порушенні встановлених правил обігу зазначених речовин або лікарських засобів (ч. 2 ст. 321).

Дії, передбачені ч. 1 ст. 321, визнаються злочинними лише за умови їх вчинення без спеціального на те дозволу (ліцензії).

Вчинення особою обох аналізованих діянь потребує кваліфікації за сукупністю зло­чинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 321 (у відповідних випадках - з урахуванням кваліфікуючих ознак, передбачених частинами 3 і 4), і призначати їй покарання нале­жить за правилами ст. 70.

Для з’ясування змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 321, див. коментар, відповідно, до статей 307 і 320. При цьому слід мати на увазі, що диспозиції частин 1 і 2 ст. 321 є бланкетними. Зокрема, перелік от­руйних або сильнодіючих лікарських засобів, а також правила їх виробництва, виготов­лення, придбання, зберігання, відпуску, обліку, перевезення, пересилання встановлю­ються відповідними нормативно-правовими актами МОЗ.

Під відпуском отруйних або сильнодіючих речовин слід розуміти їх видачу з аптек, складів, баз тощо. Облік - це дії, що полягають у реєстрації кількісних та якісних показ­ників цих речовин у процесі їх обігу.

Злочини, передбачені ст. 321, вважаються закінченими з моменту вчинення описа­них у них діянь.

Не підпадає під дію ч. 1 ст. 321 використання властивостей сильнодіючих речовин, що містяться в газових балончиках, а також незаконне застосування газових пістолетів (револьверів), оскільки подібні дії неможливо визнати збутом.

Для остаточного вирішення питання про предмет злочину або встановлення того, які саме положення відповідних правил порушені, призначається експертиза.

4. Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 321,- загальний, а ч. 2 ст. 321 - спеціаль­ний: особа, яка виконує службові або професійні обов’язки, пов’язані з виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, відпуском, обліком, перевезенням, переси­ланням отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою збу­ту (ч. 1 ст. 321) або умислом чи необережністю (ч. 2 ст. 321).

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення дій, передбачених частинами 1 або 2 цієї статті: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо пред­метом цих дій були отруйні або сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби у великих розмірах (ч. З ст. 321), а особливо кваліфікуючими ознаками: 1) організованою гру­пою, 2) якщо предметом цих дій були відповідні речовини чи засоби в особливо вели­ких розмірах (ч. 4 ст. 321).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою групою - ст. 28 і ко­ментар до неї.

Для з’ясування великих та особливо великих розмірів предмета аналізованих зло­чинів необхідно керуватися відповідним наказом МОЗ, яким затверджені: великі та особливо великі розміри отруйних лікарських засобів, які знаходяться у незаконному обігу; великі та особливо великі розміри сильнодіючих лікарських засобів, які знахо­дяться у незаконному обігу. ^г

7. Особа, яка вчинила діяння, передбачені ч. 1 ст. 321 (окрім збуту), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно здала предмети злочину та вка­зала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів у сфері обігу отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (ч. 5 ст. 321). Тлумачення відповідних умов такого звільнення див. у коментарі до ч. 4 ст. 307.

Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996р.

Перелік отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних аген­тів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення і утилі­зація яких здійснюються за наявності дозволу. Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затверджені постановою КМ № 440 від 20 червня 1995 р.

Перелік отруйних лікарських засобів за міжнародними не патентованими або загальнопри­йнятими назвами. Затверджений наказом МОЗ № 490 від 17 серпня 2007 р.

Перелік сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загально­прийнятими назвами. Затверджений наказом МОЗ N9 490 від 17 серпня 2007р.

Великі та особливо великі розміри отруйних лікарських засобів, які знаходяться у незакон­ному обігу. Затверджені наказом МОЗ N9 511 від 31 серпня 2007р.

Великі та особливо великі розміри сильнодіючих лікарських засобів, які знаходяться у неза­конному обігу. Затверджені наказом МОЗ N9 511 від 31 серпня 2007р.

Стаття 322. Незаконна організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів

Незаконна організація або утримання місць для вживання з метою одур­манювання лікарських та інших засобів, що не є наркотичними або психотроп­ними чи їх аналогами, а також надання приміщень з такою метою,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк.

(Стаття 322 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки цього злочину в основному збігаються з аналогіч­ними ознаками організації чи тримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317).

Основна їх відмінність полягає в тому, що: а) за ст. 322 кримінальна відповідальність настає за організацію чи утримання місць лише для вживання (а не для виробництва чи виготовлення) одурманюючих засобів; б) ці засоби не є наркотичними або психотроп­ними чи їх аналогами; в) ці дії вчиняються для вживання одурманюючих засобів з ме­тою одурманювання.

2. Під лікарськими та іншими засобами, що не є наркотичними або психотропни­ми чи їх аналогами, слід розуміти одурманюючі засоби, у т. ч. отруйні лікарські засоби, сильнодіючі лікарські засоби, а також деякі прекурсори. Про їх поняття див. коментар до статей 321, 324.

3. Використання в заголовку і диспозиції цієї статті слова «незаконна» є зайвим, оскільки описані в ній дії за будь-яких умов не можуть бути визнані правомірними.

Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу

1. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

2. Та сама дія, вчинена батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання по­терпілого чи піклування про нього, його тренером, або повторно, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього Кодексу,-

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли шкоду здоров’ю потерпілого,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони заподіяли істотну шкоду здоров’ю потерпілого або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Примітка. Допінг - це засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху.

(Стаття 323 із змінами, внесеними згідно із Законом N9 616-\/І від

2008. р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я неповнолітньої особи. Додатковий об’єкт - нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповно­літніх.

2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка не досягла 18-річного віку, незалежно від статі і від того, чи займається вона спортом.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у спонуканні неповнолітніх до застосуван­ня допінгу. За певних умов (наприклад, у разі його демонстрації, вживання винуватим) допінг слід визнавати засобом вчинення злочину. Водночас будь-який допінговий ме­тод не може бути засобом вчинення злочину.

Допінг - це речовини і методи, що застосовуються для підвищення працездатності спортсменів, є потенційно небезпечними для їхнього здоров’я і заборонені для викори­стання Антидопінговим кодексом Олімпійського руху та компетентними органами від­повідних спортивних організацій.

Серед допінгових препаратів і допінгових методів, що використовуються у спорті, особливу небезпеку становлять анаболічні стероїди (речовини, котрі збільшують м’язову масу і фізичну силу). Якщо раніше під згубний вплив цих речовин (застосування їх бере^вій початок з 1960 р.) потрапляли спортсмени, які прагнули досягти результа­тів міжнародного рівня, то нині поширюється вживання анаболічних речовин у навчаль­них закладах, аматорських спортивних секціях, клубах бодібілдінгу тощо.

Зловживання анаболічними речовинами має шкідливі соціальні наслідки. Вживання значних доз цих речовин чоловіками порушує функції ендокринної та статевої систем, збільшує молочні залози, підвищує кров’яний-тиск, викликає головний біль і носову кровотечу, розлад функцій печінки, алергічні реакції і навіть руйнує систему імунного захисту організму. У жінок від них настає вірілізація - понижується голос, зменшують­ся груди, виникає чоловіча лисина, росте волосся на обличчі, на руках і ногах. Пору­шення фізіології у дітей виявляється, зокрема, у тому, що вони не можуть досягти природного зросту. Існує також небезпека формування фізичної і психічної залежності організму людини внаслідок вживання великих доз анаболічних стероїдів.

Окрім анаболічних речовин, відповідно до Забороненого списку Всесвітнього ан- тидонінгового кодексу, заборонено також використовувати гормони та подібні їм ре­човини, речовини з антиестрогенною активністю, діуретини та інші маскуючі речо­вини. До заборонених належать такі методи: а) посилення перенесення кисню (допінг крові, у т. ч. застосування автологічних, гомологічних чи гетерологічних продуктів крові або клітин крові будь-якого походження, або штучне підвищення здатності кро­ві поглинати, транспортувати і постачати кисень); б) хімічні та фізичні маніпуляції;

в) генний допінг.

Відповідно до законодавства, на території України організація та здійснення анти- допінгового контролю в спорті провадяться з дотриманням вимог Антидопінгового ко­дексу Олімпійського руху та покладаються на Національний антидопінговий центр з лабораторією антидопінгового контролю у його складі, який створюється КМ.

Спонукання - це будь-які умисні дії, спрямовані на те, щоб збудити у неповноліт­ньої особи бажання застосувати допінг чи добитися від неї згоди застосувати його хо­ча б один раз (умовляння, пропозиція, порада, переконування, примушування, погрози, шантаж тощо). Такі дії можуть полягати у даванні тренерами, керівниками спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій вказівок про застосування допінгу, у погрожуванні відрахуванням у разі відмови тощо. Якщо спосіб спонукання сам по собі утворює склад іншого злочину (наприклад, умисне тяжке тілесне ушко­дження, погроза вбивством), він потребує самостійної кримінально-правової оцінки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що являють собою спо­нукання.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка до моменту його вчинення досягла 18-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення винного до настання наслідків у виді шкоди здоров’ю потерпілого та тяжких наслідків (частини 2 і З.ст. 323) є необережним.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 323) є вчинення його: 1) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладе­но обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього; 2) тренером потер­пілого; 3) повторно; 4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього Кодексу.

Про поняття батька, матері, вітчима, мачухи, опікуна чи піклувальника, особи, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, див. коментар до ст. 155, а про поняття повторності - ст. 32 і коментар до неї.

Слово «тренер» походить від англійського Ігаіп - виховувати, навчати, і термін тренер у ст. 323 означає особу, яка професійно займається тренуванням спортсменів, тобто здійснює навчально-тренувальну роботу, спрямовану на виховання, навчання й удосконалення майстерності, розвиток функціональних можливостей своїх підопічних, незалежно від конкретної посади (тренер, головний тренер, старший тренер, тренер- масажист тощо). Не є тренером у розумінні ст. 323 інструктор, викладач фізкультури,

а також керівник спортивної команди, лікар, методист спортивного клубу, інженер зі спортивного обладнання та інші особи, які організовують тренування і виступи спорт­сменів на змаганнях, але не здійснюють власне навчально-тренувальну роботу. У разі вчинення ними спонукання неповнолітніх до застосування допінгу такі особи за наяв­ності підстав можуть нести відповідальність за частинами 1, 3 або 4 цієї статті.

7. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його щодо двох чи більше осіб; 2) заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. З ст. 323); 3) заподіяння істотної шкоди здоров’ю потерпілого або інших тяжких наслідків (ч. 4 ст. 323).

Про поняття щодо двох або більше осіб див. коментар до ст. 315.

Під шкодою здоров’ю потерпілого у ч. З ст. 323 слід розуміти, зокрема, завдані з необережності середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, під істотною шкодою здоров’ю потерпілого у ч. 4 ст. 323, наприклад, необережне зараження потерпілого вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є не­безпечною для життя людини, а під іншими тяжкими наслідками - самогубство по­терпілого або його вбивство через необережність. Ці наслідки мають настати саме від застосування неповнолітнім допінгу, тобто необхідно встановити наявність причиново­го зв’язку між застосуванням потерпілим допінгу і відповідним наслідком.

Необережне зараження потерпілого вірусом імунодефіциту людини чи іншою не­виліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинене внаслідок свідомого поставлення особи в небезпеку такого зараження, потребує квалі­фікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 130 і ч. З ст. 323, а самогубство неповнолітнього внаслідок примушування його до застосування допінгу - за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 120 і ч. 4 ст. 323.

Антидопінгова конвенція від 16 листопада 1989р. Ратифікована Україною 15 березня 2001 р.

Додатковий протокол до Антидопінгової конвенції (м. Варшава, 12 вересня 2002 р.). Рати­фікований Україною 1 липня 2004 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з допінгом у спорті (м. Париж, 18 листопада 2005 р.). Ратифікована Україною 3 серпня 2006р.

Закон України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 5 квітня 2001 р.

Заборонений список Всесвітнього антидопінгового кодексу (м. Копенгаген, 5 березня 2003 р.).

Постанова ПВС К° 2 від 21 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» (пункти З, 13).

Стаття 324. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів

Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є нар­котичними або психотропними чи їх аналогами,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єктом злочину є здоров’я неповнолітніх осіб.

2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка не досягла 18-річного віку.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у схилянні неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

Одурманюючі засоби, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, не можна визнавати предметом аналізованого злочину. Вони можуть бути засобом вчинення злочину (у разі їх використання, наприклад, демонстрації, вживання винува­тим). Одурманюючі засоби — це отруйні лікарські засоби, сильнодіючі лікарські засо­би (про їх поняття див. коментар до ст. 321), всілякі токсичні речовини промислового, побутового та іншого призначення (ацетон, бензин, розчинники, лаки, фарби, дихлофос тощо). Отже, це можуть бути також і деякі прекурсори (про їх поняття див. Загальні положення до цього розділу).

Вирішення питання про те, чи є засіб одурманюючим, потребує проведення відпо­відної експертизи.

Об’єктивні й суб’єктивні ознаки цього злочину в основному збігаються з аналогіч­ними ознаками схиляння неповнолітніх до вживання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів (ч. 2 ст. 315). Однак поняття схиляння у ст. 324 характе­ризується більш широким змістом, ніж у ст. 315. Це пояснюється тим, що ст. 324 за об’єктивною стороною не конкурує зі ст. 314 так, як це має місце зі ст. 315 у разі на­сильницького схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Отже, схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами,- це будь-які умисні дії, спрямо­вані на те, щоб збудити в неповнолітньої особи бажання чи добитися від неї згоди вжи­ти їх хоча б один раз (умовляння, пропозиція, порада, переконування, примушування, погрози, застосування насильства тощо).

Застосування до неповнолітнього насильства (зокрема заподіяння тілесних ушко­джень, катування) з метою примусити його вжити одурманюючі засоби утворює сукуп­ність злочинів, передбачених статтями 324 і 121, 122, 125 або 127.

Якщо при вчиненні цього злочину неповнолітнього схиляють до вживання прекур­сорів як одурманюючих засобів, або отруйних лікарських засобів, сильнодіючих лікар­ських засобів, такі дії за наявності підстав утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 324, 311, 321.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, які утворюють схиляння неповнолітнього до вживання одурманюючих засобів.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 18-річ­ного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Постанова ПВС N2 2 від 27лютого 2004р. «Про застосування судами законодавства про від­повідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» (п. 12).

Стаття 325. Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням

1. Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідеміч­ним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

(Стаття 325 в редакції Закону № 1125-\/І від 17 березня 2009 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здоров’я населення порядок запобігання інфекційним захворюванням та отруєнням і боротьби з ними. Його додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи, а факультативним - життя особи або інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (діями або бездіяль­ністю) у вигляді порушення певних правил та норм; 2) наслідками у вигляді: а) поши­рення епідемічних та інших інфекційних захворювань, а також масових неінфекційних захворювань (отруєнь); б) загрози поширення вказаних захворювань; 3) причиновим зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Правила та норми щодо запобігання інфекційним захворюванням та отруєнням і боротьби з ними містяться у відповідних міжнародних договорах, законах та підза- конних актах.

Порушення цих правил та норм може виразитися в: неусуненні від роботи чи іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань; непроведенні в поряд­ку, передбаченому законодавством, профілактичних щеплень, медичних оглядів, дезін­фекційних (дезінфекція, дезінсекція, дератизація), інших протиепідемічних заходів (медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних тощо, які здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій), а також карантинних заходів; недотри­манні особливих умов і режимів праці, навчання, пересування по території України; порушенні встановлених тимчасових обмежень щодо транспортного сполучення з ін­шими країнами, в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предме­тів, що можуть бути факторами передачі інфекції, тощо.

Порушення схожого характеру тягнуть адміністративну відповідальність згідно з КАП, зокрема, за: ст. 42 - порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; ст. 46 - умисне приховування хворими на венеричну хворобу джерела зараження та осіб, які були у контакті з цими хворими; ст. 83 - порушення правил за­стосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пести­цидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; ст. 188-11 - не­виконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, уста­нов і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо усунення порушень санітарного законодавства; ст. 188-22 - невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або державної служби ветеринарної ме­дицини щодо знищення небезпечних для використання харчових продуктів, харчових добавок тощо.

Інфекційні захворювання - це розлади здоров’я людей, викликані живими збудни­ками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, клі­щами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. До інфекційних захворювань належать такі, як: віспа, тиф, диф­терія, туберкульоз, поліомієліт, грип, правець, кір тощо. У законодавстві серед інфек­ційних захворювань виділяються особливо небезпечні (у т. ч. карантинні: чума, холера, жовта гарячка) - такі, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здо­ров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням серед населення.

Епідемічними є захворювання, внаслідок яких виникає епідемія - масове поши­рення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий промі­жок часу.

Отруєння (інтоксикація) - це порушення функцій органів внаслідок дії отрут (ток­синів), що проникли в організм чи утворилися в ньому. Отруєння викликаються таким видом небезпечних речовин гостроспрямованої дії, як отрути (токсини). Ними можуть бути неякісні продукти харчування, алкогольні напої, лікарські засоби та ін. Видом от­руйних речовин є пестициди - речовини, спеціально призначені для знищення, регуля­ції та припинення розвитку тих шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вра­жаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур’янів, чагарникової рослинності тощо.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише особи, до службових, про­фесійних або іншого роду обов’язків яких входить виконання правил та норм, встанов­лених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними: працівники санітарно-епідеміологічної служби, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, службові особи підприємств, установ та організацій, грома- дяни-підприємці тощо.

Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків, що спричинило зараження особи (осіб) вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, небезпечної для життя людини, кваліфікується за ст. 131.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до порушення вказаних правил, необережністю до наслідку у вигляді поширення відпо­відних захворювань і прямим або непрямим умислом до наслідку у вигляді загрози їх поширення.

Психічне ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей та інших тяжких наслід­ків може бути тільки необережним.

Умисне поширення епідемії з метою ослаблення держави кваліфікується за ст. 113 як диверсія.

5. Наслідки у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків утворюють квалі­фіковані види розглядуваного злочину.

Загибель людей означає смерть двох чи більше осіб.

До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені смерть однієї особи, велика екологічна чи матеріальна шкода, виникнення масових заворушень тощо.

Європейська соціальна хартія (ЕТБ N2 163) від 3 травня 1996 р. Ратифікована Україною 14 вересня 2006р. (ст. 11).

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (ст. ЗО).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. (статті 1, 9, 28-30).

Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р.

Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997р.

Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше вико­ристання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000р.

Закон України «Про ветеринарну медицину» в редакції від 15 листопада 2001 р.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (ст. 1).

Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р.

Правила санітарної охорони території України. Затверджені постановою КМ N2 696 від 24 квітня 1999 р.

Стаття 326. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами

1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення мі­кробіологічних або інших біологічних агентів чи токсинів, інших правил пово­дження з ними, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок поводження з біологічними агентами і токсинами, який забезпечує здоров’я населення. Його додат­ковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи, а факультативним - життя осо­би або інші блага.

2. Загалом токсини - це будь-які речовини, фізичні, хімічні чи біологічні характе­ристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я особи та які потребують спеціальних методів і засо­бів поводження з ними.

Однак предметом даного злочину є мікробіологічні або інші біологічні агенти і ток­сини, визначені як такі законодавством.

Під мікробіологічним агентом розуміється мікроорганізм (вірус, бактеріальна речовина). Токсин - це отруйна речовина бактеріального, рослинного або тваринного походження.

До біологічних агентів і токсинів відносяться, зокрема: а) хімічні речовини першого класу небезпеки - ртуть металічна, свинець і його неорганічні сполуки, оксиди марган­цю, нікель та його оксиди, сульфіди, гентаміцин, оксацилін, тестостерон, фосфор жов­тий тощо; б) хімічні речовини гостроспрямованої дії - бром, озон, сірководень, фосген, фосфорит тощо; в) штами-продуценти вакцин, амінокислот, антибіотиків, ферментів, білково-вітамінних концентратів, кормового білка, кормових дріжджів, вітамінів, біо- полімерів, харчових добавок; г) продукти (білково-вітамінні концентрати, кормові дріж­джі, кормові білки, харчові білкові добавки), антибіотики медичного і немедичного призначення, мікробні препарати для захисту рослин.

Указані предмети є об’єктами дозвільної системи. Це, зокрема, означає, що їх збері­гання, використання, перевезення та інші дії з ними можуть здійснюватися лише за спеціальним дозволом, який видається у порядку, визначеному МОЗ. Дозвіл на вироб­ництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утиліза­цію отруйних речовин, у т. ч. токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, видається МЕПР за погодженням з МОЗ, Держнагляд- охоронпраці, МТ, МВС. При цьому видача дозволів на виробництво та використання пестицидів і агрохімікатів здійснюється в установленому порядку після їх державної реєстрації в Укрдержхімкомісії.

3. З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1. діянням (діями або бездіяльністю) у вигляді порушення правил: а) зберігання;

б) використання; в) обліку; г) перевезення; д) інших правил поводження з біологічними агентами чи токсинами;

2. наслідками у вигляді: а) загрози загибелі людей; б) загрози настання інших тяж­ких наслідків; в) заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 326); г) загибелі людей; д) інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 326);

3. причиновим зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Під зберіганням вказаних вище предметів розуміється знаходження їх безпосеред­ньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у його розпоря­дженні або під його контролем. Відповідно до законодавства біологічні агенти і токси­ни розміщуються у приміщеннях, які забезпечують їх схоронність. Такі приміщення повинні мати належну охорону і бути обладнаними сигналізацією, в них установлюєть­ся пропускний режим. Порушення цих вимог є порушенням правил зберігання цих предметів.

Використання біологічних агентів чи токсинів означає будь-яке користування їх корисними властивостями. Обліком є встановлення наявності і кількості певних пред­метів шляхом підрахунку. Перевезення - це переміщення цих предметів із використан­ням будь-яких транспортних засобів. До порушення інших правил поводження з предметами цього злочину можуть бути віднесені порушення правил їх виробництва (виготовлення), захоронення, знищення, утилізації.

Під шкодою здоров’ю потерпілого у ч. 1 ст. 326 розуміється заподіяння потерпіло­му необережних середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень.

Під загрозою загибелі людей слід розуміти загрозу загибелі двох чи більше осіб.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли порушення вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 326 правил створило загрозу загибелі людей чи інших тяжких наслідків або з моменту настання реальних наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 326.

Порушення правил зберігання, використання, перевезення мікробіологічних або інших біологічних агентів чи токсинів, інших правил поводження з ними, якщо воно спричинило забруднення або псування земель, забруднення або іншу зміну природ­них властивостей атмосферного повітря, забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їх природних влас­тивостей, забруднення моря, кваліфікується за відповідною частиною статей 239, 241, 242,243.

4. Суб’єкт злочину загальний. Як правило, суб’єктом цього злочину є службові особи, громадяни-підприємці та інші особи, на яких покладено обов’язки з дотримання відповідних правил.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до діяння і до наслідків у вигляді створення загрози настання тяжких наслідків, необ­ережністю до наслідків у вигляді шкоди здоров’ю потерпілого, а так само до тяжких наслідків.

6. Наслідки у вигляді загибелі людей та інших тяжких наслідків утворюють квалі­фіковані види розглядуваного злочину.

Загибель людей означає смерть двох чи більше осіб.

До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені смерть однієї особи, велика екологічна чи матеріальна шкода, виникнення масових заворушень тощо.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біо­логічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 р.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996р. (ст. 2).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р.

Положення про дозвільну систему. Затверджене постановою КМ N9 576 від 12 жовтня

1992. р.

Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затверджений постановою КМ № 440 від 20 червня 1995 р.

Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійно­го використання. Затверджений постановою КМУ № 86 від 28 січня 2004 р.

Інструкція про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспор­тування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затверджена наказом МЕПР № 294 від

ЗО липня 2002 р.

Інструкція про порядок зберігання, підтримання, відпуску, завезення в Україну і вивезення штамів мікроорганізмів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які викорис­товуються для потреб ветеринарної медицини та науки. Затверджена наказом Державного департаменту ветеринарної медицини N9 70 від 4 грудня 2002 р.

Стаття 327. Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забрудне­них продуктів харчування чи іншої продукції

1. Заготівля, перероблення з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад допустимі рівні, якщо вони створили загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяли шкоду здоров’ю потерпілого,-

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Заготівля, перероблення з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад допустимі рівні, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здо­ров’я і безпечних умов життя населення порядок обігу радіоактивно забрудненої продук­ції, а також право людини, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Його додатковим обов’язковим об’єк­том виступає здоров’я особи, а факультативним - життя особи або інші блага.

2. Предметом злочину є продукти харчування та інша продукція, забруднені понад рівні, що допускаються. Водночас не є його предметом радіоактивні лікарські засоби та інші подібні речі, радіоактивність яких є однією з їх споживчих властивостей.

Продукти харчування (харчові продукти) - це будь-які продукти, що в натураль­ному вигляді чи після відповідної обробки вживаються людиною в їжу або для пиття (хліб, крупи, борошно, цукор, м’ясо, молоко, яйця, риба тощо).

Під іншою продукцією тут слід розуміти корми для худоби та інших тварин, лісо­матеріали, будівельні матеріали та вироби з них, швейні, трикотажні, хутряні, кожухо­ві, текстильні товари, взуття, дитячі іграшки, автомобілі, меблі, тару, упаковку, супутні матеріали для продуктів харчування та інших товарів тощо.

Рівні радіоактивного забруднення продукції (вміст радіонуклідів), що допускають­ся, встановлені відповідними нормативними документами на конкретну продукцію, які затверджує МОЗ.

3. З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1. діями щодо продукції, радіоактивно забрудненої понад рівні, що допускаються, у таких формах: а) заготівля; б) перероблення; в) збут;

2. суспільно небезпечними наслідками у вигляді: а) загрози загибелі людей; б) за­грози настання інших тяжких наслідків; в) заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 327); г) загибелі людей; д) інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 327);

3. причиновим зв’язком між вказаними діями і наслідками.

Під заготівлею розуміються дії по збиранню врожаю сільськогосподарських куль­тур, добуванню живих ресурсів моря і наземних видів флори і фауни, вирощуванню продукції рослинного, тваринного, мінерального походження, що використовується для виробництва продуктів харчування та іншої продукції.

Переробка - це вплив на продукцію, яка заготовлена, з метою її трансформації в інші види (переробка молока на молокопродукти, м’яса - на м’ясопродукти, шкір тва­рин - на одяг і взуття тощо).

Збут - це відчуження вказаної продукції шляхом продажу, обміну, передачі в борг і в рахунок покриття боргу тощо.

Про поняття шкоди здоров’ю людей, загибелі людей, інших тяжких наслідків див. коментар до ст. 326.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли порушення вказаних у диспозиції

ч. 1 ст. 327 правил створило загрозу загибелі людей чи інших тяжких наслідків або з моменту настання реальних наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 327.

Якщо заготівля, переробка з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад рівні, що допускаються, не спричинили наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 327, вчинене може бути розцінене як адмі­ністративне правопорушення, передбачене ст. 42-2 КАП. Умисне придбання і вико­ристання для виробничих потреб будівельних матеріалів, устаткування і транспортних засобів, які вивезено (винесено) з території, що зазнала радіоактивного забруднення, тягне адміністративну відповідальність за ч. З ст. 46-1 КАП.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо дій. Крім того, заготівля і перероблення відповідної продукції вчинюється з метою її збуту.

Вивезення (винесення) із зони радіоактивного забруднення без відповідного дозво­лу будівельних матеріалів, устаткування, транспортних засобів, плодів, ягід, грибів, інших продуктів харчування, домашніх речей або інших предметів без мети їх збуту тягне відповідальність за ч. 1 ст. 46-1 КАП, а вивезення (винесення) з території, що за­знала радіоактивного забруднення, без радіометричного контролю і відповідного до­зволу вказаних предметів, радіоактивно забруднених понад рівні, що допускаються, без мети їх збуту - за ч. 2 ст. 46-1 КАП.

Психічне ставлення винної особи до наслідків у вигляді шкоди здоров’ю потер­пілого (ч. 1 ст. 327), загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 327) може бути тільки необережним, а до наслідків у вигляді створення загрози загибелі лю­дей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 327) характеризується прямим умислом.

Якщо особа умисно ставиться до завдання шкоди здоров’ю людей або збуває про­дукти харчування, радіоактивно забруднені понад рівні, що допускаються, з метою ви­кликати таким чином смерть потерпілого чи певного кола осіб, її дії за наявності під­став можуть бути кваліфіковані за статтями 115, 121, 122, 125 - залежно від конкретних наслідків або інших обставин справи, або за ст. 113 чи іншими статтями Особливої час­тини КК.

6. Наслідки у вигляді загибелі людей та інших тяжких наслідків утворюють квалі­фіковані види розглядуваного злочину. Про їх зміст див. коментар до ст. 326.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994р. (ст. 17).

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня