13. Вересня 2000 р.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Укра­їні» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії « Укррудпром» від 9 квітня 2004 р.

Закон України «Про призупинення приватизації підприємств нафтопереробної промислово­сті України» від 23 грудня 2004р.

Закон України «Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб» від 12 січня 2005 р.

Закон України «Про Перелік пам ’яток культурної спадщини, що не підлягають приватиза­ції» від 23 вересня 2008 р.

Рішення КС у справі щодо приватизації державного майна N2 01/1501-97 від 1 липня 1998 р.

Рішення КС у справі про визначення способу малої приватизації № 1-16/2000 від 13 грудня

2000. р.

Рішення КС у справі про відчуження майна державних вугледобувних підприємств N.2 22-рп/2009 від 29 вересня 2009 р.

Указ Президента України «Про організаційні заходи з підготовки об ’єктів права державної власності до приватизації» від 19 березня 2002 р. № 267/2002.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від

13. Лютого 2008 року «Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації» n.2 200/2008 від 6 березня 2008 р.

Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а та­кож майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду. Затверджене постановою КМ N2 158 від 2 березня 1993 р.

Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті. Затвер­джене постановою КМ N2 412 від 15 червня 1994 р.

Порядок контролю за діяльністю підприємств, приватизація яких здійснюється за пого­дженням з Кабінетом Міністрів України. Затверджений постановою КМ N2 1012 від 12 вересня

1997. р.

Положення про передприватизаційну підготовку підприємств. Затверджене постановою КМN2 1301 від 17 серпня 1998 р.

Постанова КМ «Деякі питання підвищення інвестиційної привабливості об ’єктів привати­зації» N2 1563 від 23 жовтня 2002 р.

Методика оцінки вартості майна. Затверджена постановою КМN2 1891 від 10 грудня 2003 р.

Національний стандарт N2 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав». Затвердже­ний постановою КМ N2 1440 від 10 вересня 2003 р.

Національний стандарт N2 2 «Оцінка нерухомого майна». Затверджений постановою КМ N91442 від 28 жовтня 2004 р.

Постанова КМ «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» N2 1734 від 23 грудня 2004 р.

Національний стандарт N2 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів». Затверджений поста­новою КМN2 1655 від 29 листопада 2006р.

Порядок відчуження об ’єктів державної власності. Затверджений постановою КМ N2 803 від 6 червня 2007р.

Порядок продажу об’єктів, що підлягають приватизації, разом із земельними ділянками державної власності. Затверджений постановою КМ№ 689 від 8 липня 2009 р.

Порядок реалізації рухомого військового майна на аукціонах. Затверджений постановою КМN2 118 від 11 лютого 2010 р.

Положення про комісію з приватизації. Затверджене наказом ФДМ від 15 липня 1997р. N2 743.

Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності. Затверджене наказом ФДМN2 601 від 27 березня 1998 р.

Порядок надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження об ’єктів, придбаних покупцями державного майна за договорами купівлі-продажу. Затвердже­ний наказом ФДМN2 500 від ЗО березня 2001 р.

Положення про порядок експертної оцінки цілісних майнових комплексів під час їх привати­зації шляхом викупу та конкурентними способами. Затверджене наказом ФДМ N2 763 від 28 квітня 2001 р.

Порядок аналізу відомостей про відносини контролю, який встановлює процедуру реалізації органами приватизаг\ії своїх повноважень щодо недопущення до участі у конкурсах з продажу належних державі контрольних пакетів акцій тих суб’єктів господарювання, які приховують інформацію щодо свого реального власника. Затверджений наказом АК, ФДМ, ДКЦПФР і СБУ М? 1/24/6/10/5 від 11 січня 2000 р.

Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів. Затверджене наказом ФДМ N9 2081 від 5 жовтня 2001 р.

Порядок перерахування до державного бюджету коштів, одержаних від приватизації об'єктів державної власності. Затверджений наказом ДК та ФДМ N9 167/1534 від 28 серпня 2002 р.

Інструктивний лист ФДМ «Роз ’яснення деяких положень Методики оцінки майна, затвер­дженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. N9 1891» N9 10-36-835 від 23 січня 2004 р.

Порядок визначення початкової вартості пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що підлягають продажу на конкурсах. Затверджений наказом ФДМN9 105 від 23 січня 2004 р.

Положення про порядок приватизації об’єктів незавершеного будівництва. Затверджене наказом ФДМ у редащії наказу N.? 671 від 5 квітня 2004 р.

Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних това­риств. Затверджене наказом ФДМ N9 1800 від 31 серпня 2004 р., рішенням ДКЦПФР N9 489 від 17 листопада 2004 р. і розпорядженням АК N9 330-р від 31 серпня 2004 р.

Порядок проведення конкурсів з продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у май­ні юридичних осіб. Затверджений наказом ФДМ N9 2694 від 5 жовтня 2004 р.

Стаття 234. Незаконні дії щодо приватизаційних паперів

1. Продаж або інша незаконна передача приватизаційних паперів особою, яка не є власником цих документів, їх купівля або розміщення та інші операції з приватизаційними документами без належного дозволу -

караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або особою, раніше судимою за один із злочинів, передбачених статтями 233, 235, або організованою групою, або з використанням службового становища,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Викрадення приватизаційних паперів -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об’єкт злочину - встановлений порядок випуску та обігу приватизаційних паперів.

2. Предметом злочину є приватизаційні папери.

Приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвід­чують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Рішення про випуск приватизаційних паперів приймається КМ згідно з Державною програмою приватизації. Емісію приватизаційних паперів здійснює НБ. Приватизаційні папери вільному обігу не підлягають, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсними. Приватизаційні папери, придбані з порушенням установлених правил їх видачі та обігу, вважаються недійсними.

Приватизаційними паперами, які були реально випущені в ході приватизації, є при­ватизаційні майнові сертифікати та в окремих випадках - житлові чеки.

Приватизаційні майнові сертифікати - це особливий вид державних цінних паперів, який засвідчує право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств. Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержу­ються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки май­на державних підприємств, земельного фонду.

Видача громадянам України готівкових приватизаційних майнових сертифікатів здійснювалася з 2 січня 1995 р. Використання приватизаційних майнових сертифікатів у процесі приватизації завершено 1 травня 1999 р.

Законодавством України передбачено, що комісійна, представницька та комерційна діяльність із приватизаційними паперами інших осіб (зокрема, обмін їх на паї чи акції підприємств) може здійснюватись лише на підставі дозволів (ліцензій), які видають­ся ФДМ.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1. незаконному продажу приватизаційних паперів;

2. іншій їх незаконній передачі особою, яка не є їх власником;

3. їх купівлі, розміщенні та інших операціях з приватизаційними паперами без на­лежного дозволу (ч. 1 ст. 234);

4. викраденні приватизаційних паперів (ч. З ст. 234).

Продаж чи інша незаконна передача приватизаційних паперів утворюють склад цього злочину лише у разі, коли вони здійснюються особами, які не є власниками від­повідних паперів. При цьому власниками слід вважати не лише осіб, яким було видано відповідні папери, а й тих, до кого ці папери законно перейшли у спадок.

Під іншою незаконною передачею приватизаційних паперів слід розуміти їх від­чуження будь-яким іншим, крім продажу, способом.

Під розміщенням приватизаційних паперів слід розуміти їх обмін посередником, ясий діє за дорученням власника (тобто довірчого товариства, іншої юридичної особи, що здійснює операції з приватизаційними паперами, переданими їй власником на осно­ві відповідного доручення), на паї чи акції підприємств.

Під іншими операціями з приватизаційними паперами слід розуміти, зокрема, їх передачу посередником інвестиційному фонду в обмін на інвестиційні сертифікати.

Розміщення та інші операції з приватизаційними паперами утворюють склад цього злочину у разі, якщо посередник, який здійснює ці операції, не має виданої ФДМ ліцен­зії на право здійснення таких операцій. Купівля приватизаційних паперів за будь-яких умов є злочинним діянням.

Викрадення приватизаційних паперів передбачає заволодіння ними шляхом крадіж­ки, грабежу, привласнення. Про ознаки крадіжки, грабежу та привласнення див. комен­тар до статей 185, 186 та 191.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із вказаних у ст. 234 діянь.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, раніше судимою за один із злочинів, передбачених статтями 233, 235; 3) організова­ною групою; 4) службовою особою з використанням свого службового становища (ч. 2 ст. 234).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття організованої групи - ст. 28 та коментар до неї, про поняття службової особи - примітку до ст. 364.

Закон України «Про приватизаційні папери» від б березня 1992 р.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. (ст. 4).

Закон України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997р. (ст. 7).

Указ Президента України «Про заходи щодо введення у готівковий обіг іменних приватизацій­них майнових сертифікатів» N9 809 від 27 грудня 1994 р.

Стаття 235. Недотримання особою обов’язкових умов щодо привати­зації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання

Подання неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується державне, комунальне майно або підприємство, та ін­ших документах, необхідних для їх приватизації, недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об’єкта та інших обов’язкових умов щодо приватизації, встановлених законами та іншими нормативно-пра- вовими актами,-

караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. За своїм змістом об’єкт цього злочину збігається з об’єктом злочину, передбаче­ного ст. 233.

2. Предметом злочину виступають документи, необхідні для приватизації дер­жавного або колективного майна, а також приватизований об’єкт. Переліки відповід­них документів визначаються як законами, так і нормативними актами ФДМ.

Такими документами залежно від способу й об’єкта приватизації, вартості такого об’єкта та інших особливостей приватизації можуть бути, наприклад: 1) бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об’єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора із зазначенням макси­мального розміру інвестицій, строків та порядку її внесення; 2) документ про розподіл статутного фонду серед учасників господарського товариства; 3) декларація фізичної особи про походження коштів, за рахунок яких приватизується майно; 4) документи про розподіл статутного фонду серед учасників; 5) заява про включення підприємства до пе­реліку об’єктів, що приватизуються, і нотаріально посвідчені копії установчих докумен­тів, які підтверджують право юридичної особи бути покупцем; 6) підтвердні документи, на підставі яких приймається рішення про визнання претендента учасником відкритих торгів; 7) копія фінансової звітності за останній звітний рік та квартал (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів) або річ­ний фінансовий звіт за минулий рік, підтверджений аудитором, у разі наявності такого звіту; 8) банківська гарантія; 9) протокол загальних зборів трудового колективу по при­йняттю рішення про взяття участі у приватизації та створення з цією метою господар­ського товариства; 10) висновок про проведення екологічного аудиту.

Предметом злочину слід визнавати також кваліфікаційні документи, тобто пакет документів, що подається претендентом до державного органу приватизації згідно з інформаційним повідомленням та підтверджує відповідність претендента кваліфікацій­ним вимогам. Цими вимогами визнаються критерії, якими повинен відповідати претен­дент для того, щоб бути визнаним комісією учасником аукціону, конкурсу та бути допущеним до участі в аукціоні, конкурсі. Предметом злочину треба визнавати і доку­менти, що додаються до актів оцінки вартості об’єкта приватизації (договір оренди державного майна, довідка про відображення у бухгалтерському обліку операцій з ви­користання позичкових коштів, довідка про оцінку нематеріальних активів, відображе­них у передавальному балансі на дату його складання, тощо).

3. Об’єктивна сторона злочину виражається у двох формах:

1. подання неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизуються державне, комунальне майно чи підприємство, або в інших докумен­тах, необхідних для приватизації;

2. недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об’єкта та інших обов’язкових умов приватизації, встановлених законами та іншими нормативно- правовими актами України.

Подання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації державного, комунального майна або підприємства, означає, що винна особа направ­ляє відповідному адресатові документи певного характеру і змісту. Це можуть бути повністю сфальсифіковані документи, виготовлені винним або іншою особою, а також справжні документи, в які внесені дані, що не відповідають дійсності повністю або част­ково. Оскільки у диспозиції ст. 235 йдеться саме про подання документів, нею не охоп­люються їх виготовлення або підроблення, у зв’язку з чим дії винного за наявності всіх ознак відповідного складу злочину потребують додаткової кваліфікації за статтями 358 або 366.

Подання неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за рахунок яких приватизується державне чи комунальне майно, що поєднується з легалізацією коштів, одержаних злочинним шляхом, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 235 і 209.

Недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об’єкта та інших умов щодо приватизації\ встановлених законами та іншими норматив- но-правовими актами України, утворюють, зокрема, такі діяння: порушення визначе­них договором купівлі-продажу строків, форм і розмірів внесення інвестицій; порушення терміну сплати за об’єкт приватизації, придбаний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом; невиконання встановлених строків реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, створених на базі придбаного державного майна; недотримання зобов’язан­ня щодо збереження профілю діяльності приватизованого об’єкта або кількості робо­чих місць; недопущення чи інше перешкоджання працівникам державних органів при­ватизації провадити перевірки дотримання умов договору купівлі-продажу; подальший продаж акцій, придбаних на відкритих торгах, юридичній особі (групі юридичних осіб), яка надавала послуги з підготовки та проведення цих торгів; порушення порядку подаль­шого відчуження приватизованого об’єкта без збереження для нового власника зобов’я­зань, визначених умовами конкурсу, аукціону або викупу; зміна номенклатури та обся­гу виробництва продукції; недотримання вимог та додаткових обмежень, встановлених природоохоронним законодавством до користування об’єктом приватизації.

Для притягнення до відповідальності за ст. 235 треба встановити, що в особи була об’єктивна можливість виконати передбачені договором зобов’язання. У разі невико­нання зобов’язань внаслідок форс-мажорних обставин (непереборна сила) криміналь­на відповідальність має виключатись. Висновок про відсутність розглядуваного скла­ду злочину треба робити і в тому разі, коли покупець об’єкта приватизації бере на себе зобов’язання, реально виконати які він неспроможний з інших (крім неперебор­ної сили) об’єктивних причин (наприклад, підвищення конкурентоспроможності про­дукції, що випускається, залежить не лише від зусиль товаровиробника, а й від рин­кової кон’юнктури).

Із тексту ст. 235 випливає, що вимоги щодо подальшого використання приватизо­ваного об’єкта визнаються різновидом умов щодо приватизації, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами (а не договором). У зв’язку з цим невиконан­ня додаткових вимог, включених у договір за згодою покупця, тягне за собою не кри­мінальну, а цивільну відповідальність. Оскільки відповідальність у ст. 235 пов’язується із недотриманням винним обов’язкових умов щодо приватизації, встановлених не дого­вором, а нормативно-правовими актами, дана кримінально-правова норма не підлягає застосуванню і в тих випадках, коли зміст зобов’язань покупця конкретного об’єкта приватизації не відповідає бізнес-плану, плану приватизації або умовам аукціону, кон­курсу чи викупу (якщо при цьому дотримуються встановлені нормативно-правовими актами умови щодо приватизації об’єкта).

Злочин вважається закінченим з моменту: 1) подання відповідних документів, які містять неправдиві відомості щодо приватизації майна, належним адресатам - органу приватизації, тендерній комісії, комісії з приватизації об’єкта тощо; 2) фактичного не­виконання встановлених умов щодо приватизації майна нормативно-правовими актами. На кваліфікацію злочину як закінченого діяння не впливає та обставина, чи був договір купівлі-продажу приватизованого об’єкта розірваний у судовому порядку у зв’язку з не­виконанням покупцем покладених на нього зобов’язань, а також те, чи був об’єкт прива­тизації реприватизований, тобто повернутий у державну або комунальну власність.

4. Суб’єкт та суб’єктивна сторона цього злочину збігаються з суб’єктом та суб’єк­тивною стороною злочину, передбаченого ст. 233. Разом з тим, з числа виконавців зло­чину, що розглядається, виключаються працівники органів приватизації. Натомість за ст. 235 до відповідальності можуть притягуватись службові особи підприємств, створе-

Суб’єктом розглядуваного злочину в частині недотримання обов’язкових умов щодо приватизації, встановлених законодавством, потрібно визнавати не лише влас­ників приватизованих об’єктів і службових осіб приватизованих підприємств, а й тих осіб, які придбали у них раніше приватизоване державне чи комунальне майно або отримали його у заставу. Законодавство встановлює, що передбачені договором купів­лі-продажу приватизованого об’єкта зобов’язання протягом строку їх дії зберігають свою силу для осіб, які придбавають об’єкт у порядку його подальшого відчуження. Письмовим документом, за яким від власника до претендента переходять (можуть перейти внаслідок передбачених законодавством обставин) право власності та неви­конані зобов’язання, є договір подальшого відчуження, укладання якого узгоджується з органом приватизації.

Постанова ВР «Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан збереження об’єктів санаторно-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх викорис­тання у післяприватизаі\ійний період» від 4 березня 2004 р.

Постанова КМ «Про порядок контролю за діяльністю підприємств, приватизація яких здійс­нюється за погодженнями з Кабінетом Міністрів України» № 1012 від 12 вересня 1997р.

Порядок повернення у державну власність об’єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об ’єктів. Затверджений постановою КМ № 32 від 18 січня 2001 р.

Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів. Затверджене наказом ФДМ N9 2081 від 5 жовтня 2001 р.

Порядок проведення звіряння результатів інвентаризації об ’єкта, що повертається за рі­шенням суду в державну власність, з даними інвентаризації, отриманими під час її проведення в період підготовки об ’єкта до приватизації, та затвердження його результатів. Затверджений наказом ФДМN9 2107 від 14 листопада 2001 р.

Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства шахти (розрізу) за конкурсом. Затверджений наказом ФДМN9 573 від 29 березня 2002 р.

Наказ ФДМ «Про результати контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу» N9 83 від 20 січня 2003 р.

Порядок надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження та пе­редачу в заставу об’єктів, обтяжених зобов’язаннями їх власників перед державою. Затвер­джений наказом ФДМ у редакції наказу N9 1827 від 15 жовтня 2003 р.

Порядок оскарження результатів перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об ’єкта приватизації у державному органі приватизації. Затверджений наказом ФДМ N9 878 від 7 квітня 2005 р.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологіч­ної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пе­ресувних засобів та інших об’єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Стаття 236 має загальний характер і підлягає застосуванню у разі, коли вчинене діяння не охоплюється конкретними складами злочинів, що передбачають посягання на окремі елементи довкілля. Коментована стаття виходить з того, що найбільш серйозний антропогенний вплив на навколишнє природне середовище як цілісний об’єкт кримі­нал ьно-правової охорони може бути вчинений саме в процесі господарської діяльності.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є екологічна безпека як умова життє­діяльності людини, флори і фауни в частині нормативно визначеного порядку виконан­ня робіт, пов’язаних з проектуванням, будівництвом, експлуатацією об’єктів, потенцій­но шкідливих для навколишнього природного середовища, а додатковим об’єктом - жит­тя особи або інші блага.

3. Предметом злочину є підприємства, споруди (мости, тунелі, платформи, житлові будинки тощо), пересувні засоби та інші об’єкти (наприклад, цехи, ділянки, установки, місця утворення і складування промислових відходів, мережі каналізації, водо- і тепло­постачання, об’єкти науки), у зв’язку з проектуванням, експлуатацією яких існує не­безпека негативного впливу на людину і довкілля. Серед таких об’єктів виділяють потенційно небезпечні - це об’єкти, які створюють реальну загрозу виникнення над­звичайних ситуацій (на них використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні матеріали, пожежовибу- хові, хімічні речовини та біологічні препарати; об’єкти з видобування корисних копа­лин; гідротехнічні споруди). Існує також перелік об’єктів, що можуть спричиняти виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру та вплинути на стан захисту населення і територій, проекти будівництва яких підлягають держав­ній експертизі з питань техногенної безпеки.

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­ня - порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпе­ки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуа­тацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших

об’єктів; 2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічного забруднення значних тери­торій або інших тяжких наслідків; 3) причиновий зв’язок між діянням та наслідками.

Диспозиція ст. 236 має бланкетний характер і для з’ясування змісту кримінально- правової заборони відсилає до екологічного законодавства.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах. Порушення порядку проведення екологічної експертизи закладає своєрідний фундамент майбутніх аварій і катастроф, значних екологічних та економічних збитків.

Обов’язковими для виконання є висновки лише державної екологічної експертизи. Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється. Звідси випливає, що порушення порядку проведення інших видів експертизи (громадської, договірної тощо) не утворює складу розглядуваного злочину.

Об’єктами державної екологічної експертизи виступають: а) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; б) проекти генеральних планів населених пунктів, схем генеральних планів промислових вузлів, інша передпланова і передпроектна до­кументація; в) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування, проектне будів­ництво нових та розширення, реконструкція діючих підприємств, інших об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; г) проекти нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки; ґ) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речо­вин, які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей; д) документація з перепрофілювання, консервації та ліквідації дію­чих підприємств, інших промислових і господарських об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчинене шля­хом як дії, так і бездіяльності. Це може бути, наприклад: надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи; ухилен­ня від надання у відповідь на законну вимогу державних еколого-експертних органів необхідних відомостей і матеріалів; приховування або фальсифікація відомостей про наслідки екологічної експертизи, проведення експертизи не уповноваженими органами; недотримання строків проведення експертизи.

Під вказаним порушенням розуміється також нездійснення державної екологічної експертизи у тих випадках, коли її проведення було обов’язковим, зокрема, щодо тих видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку і перелік яких затверджується КМ (наприклад, атомна енергетика і атомна промисловість; видо­бування нафти, нафтохімія і нафтопереробка; чорна і кольорова металургія; целюлозно- паперова промисловість; будівництво аеропортів, залізничних вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів). Так, висновок державної екологічної експертизи має додаватись до проекту закону про розміщення, проектування та будівництво ядерної установки або об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, що мають загальнодержавне значення (АЕС, дослідницькі ядерні реактори, сховища, призначені для захоронення відпрацьова­ного ядерного палива та радіоактивних відходів, тощо).

З тексту ст. 236 випливає, що порушення порядку проведення екологічної експертизи утворює склад розглядуваного злочину лише у разі, коли це порушення пов’язане з проек­туванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в експлуатацію, екс­плуатацією або ліквідацією підприємств, споруд, пересувних засобів чи інших об’єктів.

Проектування - це розробка, складання і затвердження проектної документації на той чи інший об’єкт (креслення, графічні і текстові матеріали, техніко-економічне обґрунтування тощо). Розміщення означає просторове розташування об’єкта на місце­вості, якому передує надання земельних ділянок або будівель. Будівництвом визнається як спорудження нових об’єктів, так і добудова та капітальний ремонт вже існуючих об’єктів. Реконструкція - це переобладнання виробничих потужностей, пов’язане із вдосконаленням виробництва і спрямоване на поліпшення якості продукції, зростання обсягів її виробництва, поліпшення умов праці тощо. Під введенням в експлуатацію розуміється врегульована нормативними актами і документально оформлена процедура початку експлуатації об’єкта. Експлуатація означає використання об’єкта відповідно до його цільового призначення.

Порушення правил екологічної безпеки під час проектування, будівництва, вве­дення в експлуатацію та експлуатації об’єктів може виражатись у таких діяннях: відсу­тність споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів і скидів або їх знешко­дження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів; використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, дії з відходами без відповідних дозволів; нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим ви­кидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повіт­ряного і водного басейнів і ґрунтів, становлять небезпеку для життя людей, тваринного і рослинного світу; надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансуван­ня та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля і здоров’я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи. Правилами еколо­гічної безпеки слід визнавати розроблені і затверджені у встановленому порядку норми - вимоги щодо функціонування різноманітних об’єктів, дотримання яких має на меті за­безпечення екологічної безпеки. Наукові рекомендації з приводу охорони довкілля під час проведення господарської діяльності, не трансформовані у правові норми, не мо­жуть розглядатись як правила екологічної безпеки.

Ознаки розглядуваного складу злочину вбачаються також у разі: а) прийняття в експлуатацію сховищ радіоактивних відходів або об’єктів, призначених для поводжен­ня з радіоактивними відходами, без реалізації заходів щодо забезпечення захисту пер­соналу, населення, довкілля або без спорудження та введення в дію всього комплексу цих об’єктів, передбаченого проектом; б) ведення у межах санітарно-захисних зон, створених для відмежування сховищ радіоактивних відходів від суміжних земель, сіль­ськогосподарської та іншої виробничої діяльності, спрямованої на одержання товарної продукції, без спеціального дозволу, здійснення без такого дозволу у цих зонах всіх видів водокористування, лісокористування та користування надрами; в) проведення робіт на ядерній установці, джерелі іонізуючого випромінювання, а також поводження з такими джерелами і ядерними матеріалами без наявності дозволу; г) незабезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, під час будівництва житлових і виробничих приміщень; ґ) непроведення налагоджувальних робіт на обладнанні, що споживає природний газ і рідке паливо.

За своєю конструкцією склад злочину матеріальний. Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ст. 236. Порушення правил екологічної безпеки, яке не супроводжувалось фактичним заподіянням шкоди людині чи довкіллю, утворює склад відповідного адміністративного проступку (статті 79-1, 80, 91-1 КАП), а за наявності для цього підстав - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 253 КК.

Загибель людей означає смерть двох або більше осіб. Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватись, зокрема, загибель однієї особи, заподіяння тяжких тілесних ушко­джень одній, двом чи більше особам, масове захворювання людей, виведення з ладу ви­робничих підприємств чи інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопоста­чання, зв’язку тощо), масові загибель або захворювання об’єктів тваринного світу, зни­щення лісових масивів на значних площах, неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси у певному регіоні, генетичне перетворення природних об’єктів, спричинення великих матеріальних збитків, у т. ч. пов’язаних з відновленням належної якості довкілля, неможливість проживання населення на певній території і вимушене переселення людей.

З’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об’єктів тваринного світу масовими, слід, зокрема, досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці.

До екологічного забруднення значних територій слід відносити забруднення різними небезпечними речовинами і відходами лісових масивів, водойм, морського середовища, земельних ділянок, атмосферного повітря (скажімо, його запилення або задимлення). Про поняття небезпечних речовин див. коментар до ст. 237. Екологічним забрудненням території може бути, наприклад, зміна на ній радіоактивного фону у роз­мірах, які створюють небезпеку для життя та здоров’я особи, генетичного фонду рос­лин і тварин (див. також коментар до ст. 237). Вирішуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об’єкта загальнодержавного значення.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов’язок дотримуватись відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення держав­ної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки (наприклад, працівники еколо- го-експертних підрозділів МОПС, інші експерти державної екологічної експертизи, конструктори ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, службові особи підприємств, установ, організацій, відповідальні за проектування, розміщення, експлуатацію певних об’єктів, члени приймальних комісій таких об’єктів).

6. Суб’єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням особи до на­слідків і, за загальним правилом, характеризується необережною формою вини. Встанов­лення прямого умислу щодо наслідків, вказаних у ст. 236, є підставою для кваліфікації вчиненого як екоциду або як злочину проти основ національної безпеки України, проти життя і здоров’я особи, власності тощо.

Конституція України (ст. 16).

ГК (статті 62-64).

ЦК (ст. 191).

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

Закон України «Про цивільну оборону» від 3 лютого 1993 р.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.

Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998р.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р.

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р.

Закон України «Про об 'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.

Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» в редакції від 15 травня 2003 р.

Закон України «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 р.

Закон України «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення» від 8 вересня 2005р.

Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підпри­ємств, установ, організацій і об ’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища. Затверджений постановою ВР від 29 жовтня 1992 р.

Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За­тверджене постановою КМ№ 1524 від 2 листопада 2006р.

Перелік видів діяльності та об ’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. За­тверджений постановою КМ N9 554 від 21 липня 1995 р.

Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу. Затверджений поста­новою КМ№ 870 від 31 жовтня 1995р.

Положення про Державну екологічну інспекцію. Затверджене постановою КМ у редакції N? 770 від 16 червня 2004 р.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій. Затверджене постановою КМ N9 1099 від 15 липня 1998 р.

Перелік особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров ’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. Затверджений постановою КМ N9 765 від 6 травня 2000 р.

Постанова КМ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об ’єктів підвищеної небезпе­ки» N9 956 від 11 липня 2002 р.

Перелік об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Затверджений постановою КМ№ 1631 від 15 жовтня 2003 р.

Критерії розподілу суб ’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльно­сті для навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю). Затверджені постановою КМ Ля 212 від 19 березня 2008 р.

Порядок проведення державної експертизи з питань техногенної безпеки проектів будівни­цтва об ’єктів, що можуть спричинити виникнення надзвичайної ситуації техногенного і при­родного характеру та вплинути на стан захисту населення і територій. Затверджений поста­новою КМЛ9 767 від 20 серпня 2008 р

Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи. Затверджена наказом Мін- екобезпеки України N9 55 від 7 червня 1995 р.

Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів. Затверджене наказом МНС N9 338 від 18 грудня 2000 р.

Положення про порядок опломбування або опечатування підприємств, окремих їх цехів (діль­ниць) і одиниць обладнання у разі обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об’єктів. Затверджене наказом МОПСN9 353 від 15 вересня 2004р.

Методика ідентифікації потенційно небезпечних об’єктів. Затверджена наказом МНС N? 98 від 23 лютого 2006р.

Інструкція про порядок та умови застосування запобіжних заходів посадовими особами Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки. Затверджена наказом МНС N9 170 від 2 7 березня 2006р.

Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в об­ластях, містах Києві та Севастополі. Затверджене наказом МОПС N9 285 від 16 червня 2006р.

Порядок організації та проведення перевірок суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства. Затверджений наказом МОПС. N9 464 від 10 вересня 2008 р.

Постанова ПВС № 17 від 10 грудня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» (пункти 5, 6, 8).

Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення

Ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що за­знала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезак- тиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення особою, на яку покладено такий обов’я­зок, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є екологічна безпека в частині вста­новленого порядку ліквідації та усунення наслідків екологічного забруднення, а додат­ковим об’єктом - життя особи, власність або інші блага.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов’язані негайно приступити до ліквідації її на­слідків. Одночасно службові особи або власники підприємств, керівники установ, орга­нізацій зобов’язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, місцевим органам влади, органам охорони здоров’я, спеціально уповноваженим орга­нам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та населенню. Суб’єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний мати план локалізації та ліквідації аварії на об’єкті, вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і навколишнього природного се­редовища від їх впливу.

2. Предметом злочину є території, що зазнали екологічного забруднення небезпеч­ними речовинами або випромінюванням. Територія - це частина земної кори у визна­чених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами і ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами. Про поняття екологічного забруднення території див. коментар до ст. 236. Наприклад, зоною хімічного забруднення є територія, яка включає осередок хімічного забруднення, де фактично розлита небезпечна хімічна речовина, і ділянки місцевості, над якими утворилась хмара такої речовини.

До небезпечних речовин належать речовини, які через свої фізико-хімічні власти­вості здатні негативно впливати на людей, довкілля, матеріальні цінності. Це хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, горючі речовини, біологічні агенти та речовини біо­логічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, пато­генні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя та здоров’я людей, довкілля, матеріальних і культурних цінностей. Наприклад, це можуть бути відходи тваринного походження.

Випромінювання - це вплив на людину і довкілля з боку ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання. Під ядерними установками потрібно розуміти об’єкти з виробництва ядерного палива, ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства і уста­новки по збагаченню та переробці палива, а також сховища відпрацьованого палива. Джерело іонізуючого випромінювання - це фізичний об’єкт (крім ядерних установок), що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання.

Прикладом екологічного забруднення є радіоактивне забруднення значних терито­рій України внаслідок Чорнобильської катастрофи. До забруднених належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речо­винами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплекс­ної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захис­ту населення та інших спеціальних втручань.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­ня (дія чи бездіяльність) - ухилення від проведення або неналежне проведення на те­риторії, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення на­слідків екологічного забруднення; 2) наслідки - загибель людей або інші тяжкі на­слідки; 3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Наслідки екологічного забруднення - це погіршення екологічної обстановки на території, що зазнала забруднення, негативні зміни у навколишньому природному середовищі.

Одним із засобів захисту населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, здатним усунути наслідки екологічного забруднення у вигляді загибелі людей або їх захворювання, є евакуація - комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків над­звичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей. Непроведення або несвоєчасне проведення евакуації, рішення про яку прийнято у встановленому порядку, ухилення від прийняття рішення про евакуацію населення за наявності безпосередньої за­грози життю і здоров’ю людей, а також ухилення від проведення або неналежне прове­дення дезактиваційних (заходи щодо ліквідації радіоактивного забруднення) та інших відновлювальних заходів медичного, біологічного, хімічного або іншого характеру (на­приклад, вилучення з довкілля небезпечних речовин шляхом зняття і вивезення верхньо­го шару ґрунту, нейтралізація ртутного забруднення) можуть кваліфікуватись за ст. 237.

Склад злочину побудований як матеріальний. Злочин вважається закінченим з мо­менту настання загибелі людей або інших тяжких наслідків (про ці поняття див. коментар до ст. 236). Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого відне­сено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, щодо розроблення та реалізації заходів у сфері захисту на­селення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі відсутності тяжких наслідків тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 188-16 КАП).

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку покладено обов’язок здійснювати дезактиваційні й інші відновлювальні заходи щодо ліквідації чи усунення наслідків еко­логічного забруднення (працівник МОПС, МНС, аварійно-рятувальної служби тощо).

5. Суб’єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням особи до на­слідків і характеризується необережною формою вини. Див. також коментар до ст. 236.

Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. (статті 1, 34, 35-2).

Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. (ст. І).

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р.

Положення про порядок евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Затверджене постановою КМ № 1432 від