8. Жовтня 2007р.

Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України. Затвер­джені наказом Держкомрибгоспу України Nя 33 від 18 березня 1999 р.

Стаття 251. Порушення ветеринарних правил

Порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок захисту тва­ринного світу в частині дотримання ветеринарних правил, попередження і боротьби із заразними хворобами диких і свійських тварин. Додатковим об’єктом можуть бути здоров’я населення (у разі поширення безпосередньо або через інфіковані продукти тваринництва хвороб, здатних передаватись від тварин людям), інші блага (наприклад, інтереси тваринництва як галузі сільськогосподарського виробництва).

2. Предметом злочину є: 1) тварини (свійські, дикі, сільськогосподарські (велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози), зоопаркові, циркові, лабораторні тощо), птиця, інші представники фауни, здоров’я яких охороняється спеціальними правилами (зокрема, бджоли, риби, раки, молюски, шовкопряди), їхні ембріони, запліднена ікра; 2) продукти тваринного походження (наприклад, м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, рибопродукти, яйця, продукти бджільництва); 3) сировина тваринного походження (шкіра, кістки, кров, хутро, пух, пір’я, роги, копита, кишки, кокони шовкопрядів тощо);

2. корми тваринного походження (у т. ч. борошно м’ясне, рибне, кров’яне, кісткове, живі корми для риб, молочні продукти та їхні похідні) і кормові добавки (зокрема, білки, амінокислоти, кормові дріжджі та їхні суміші).

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­ня - порушення ветеринарних правил; 2) тяжкі наслідки; 3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Під ветеринарними правилами слід розуміти вимоги, які регулюють діяльність фізичних і юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини і містяться в ряді норма­тивних актів. Ветеринарними є правила, які встановлені для боротьби з епізоотіями, заразними та масовими незаразними захворюваннями тварин, правила проведення протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших заходів, зокрема карантинних. До карантинних хвороб належать особливо небезпечні заразні захворювання тварин, що можуть завдати значної шкоди здоров’ю тварин і погіршити якість харчових продуктів або сировини тваринного походження (ящур, ве­зикулярний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худоби, чума дрібних жуйних, інфекційна плевропневмонія великої рогатої худоби, катаральна га­рячка овець, африканська чума свиней, класична чума свиней, чума птиці, ньюкаслська хвороба, віспа овець та кіз, сибірка).

Диспозиція ст. 257 є бланкетною, що у кожному конкретному випадку вимагає вста­новлення того, які саме ветеринарні правила порушені особою і в яких нормативних актах ці правила закріплені.

Ветеринарні правила можуть бути порушені шляхом вчинення дії або бездіяльності (виробництво або продаж заражених продуктів чи сировини тваринного походження, продаж хворих тварин; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення органів держав­ної ветеринарної медицини про виникнення захворювання тварин, їх забій, загибель (вимушене дорізування) або невластиву поведінку, непред’явлення тварин для прове­дення ветеринарного огляду, профілактичних і лікувально-профілактичних оброблень, досліджень або щеплень; неподання продукції тваринного і рослинного походження для проведення ветеринарно-санітарної експертизи; невиконання законних вимог спе­ціалістів державних установ ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних, обмежувальних та інших ветеринарних заходів; недотримання під час забою, перероб­ки та утилізації продукції тваринного походження встановлених санітарних правил; невиконання заходів, спрямованих на обладнання неблагополучних ферм відповідними ветеринарно-санітарними об’єктами; недотримання вимог правового режиму карантину тварин (наприклад, прогін худоби через карантинну зону або заготівля кормів на каран­тинній території для вивезення їх в інші господарства; ввезення в Україну поголів’я великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней з господарств, неблагополучних щодо бру­цельозу); використання хворих або підозрюваних у захворюванні тварин та їх приплоду для відтворення стада; недотримання обмежень, встановлених для санітарно-захисних зон худобомогильників (будівництво тваринницьких приміщень, ферм, житлових бу­динків, начальних закладів, спортивних споруд, джерел централізованого водопоста­чання тощо)).

Діяльність з виробництва, змішування або приготування кормів із використанням при цьому м’ясо-кісткового борошна та інших продуктів від жуйних тварин, що мо­жуть спричинити захворювання тварин на губчастоподібну енцефалопатію або іншу її форму, має здійснюватись на окремих потужностях (об’єктах) і на підставі окремого експлуатаційного дозволу державного органу ветеринарної медицини. Таким чином, здійснення вказаної діяльності не на окремій потужності та (або) без отримання належ­ного дозволу має визнаватись порушенням ветеринарних правил.

У силу прямої вказівки закону до тяжких наслідків належить епізоотія (про її по­няття див. коментар до ст. 113). Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися, зокрема, масове отруєння людей або тяжке захворювання на відповідну хворобу хоча б однієї людини, масове захворювання або падіж худоби за відсутності ознак епізоотії, великі матеріальні збитки, пов’язані із запровадженням карантинних заходів, зниженням якості або втратою продукції і сировини тваринного походження, масова загибель ди­чини, бджіл або риби.

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 251 потрібно встановити, що тяж­кі наслідки перебувають у причинному зв’язку з порушенням ветеринарних правил, а не викликані іншими факторами, наприклад природними чинниками або діями, які не пов’язані з порушенням таких правил (скажімо, використання води із джерела, забруд­неного токсичними речовинами).

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Порушення ветеринарних правил, що не спричинило зазначених наслідків, тягне за собою адмініст­ративну відповідальність (статті 107, 107-1, 188-22 КАП).

Якщо порушення ветеринарних правил поєднувалось з використанням підроблено­го ветеринарного свідоцтва, сертифіката або довідки (ці документи характеризують ветеринарно-санітарний стан супроводжуваних вантажів і благополуччя місцевості їх походження щодо заразних хвороб тварин), дії винного потребують додаткової квалі­фікації за відповідною частиною ст. 358. Така ж кримінально-правова оцінка має дава­тись у випадках підроблення та використання підроблених ідентифікаційних докумен­тів, що видаються на тварину (паспорт великої рогатої худоби і ветеринарна картка до такого паспорта, паспорт коня, реєстраційне свідоцтво свині, вівці, кози).

4. Суб’єкт злочину загальний. Переважно ними є особи, діяльність яких пов’язана з утриманням, транспортуванням, торгівлею тваринами, із виробництвом, переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і сировини тваринного походження, а також пра­цівники ветеринарної медицини та державної санітарно-епідеміологічної служби.

5. За своїм змістом суб’єктивна сторона цього злочину збігається із суб’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 247.

Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про ветеринарну медицину» в редакції від 16 листопада 2006р.

Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» бід 6 лютого 2003 р.

Закон України «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 р.

Закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 р.

Перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та ін­ших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної меди­цини за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим і місцевих бюджетів. Додаток Мг 1 до постанови КМN9 478 від 15 серпня 1992 р.

Положення про Державний департамент ветеринарної медицини. Затверджене постано­вою КМN9 1075 від ЗО серпня 2007р.

Перелік особливо небезпечних (карантинних) хвороб тварин. Затверджений постановою КМN9 1006 від 8 серпня 2007р.

Положення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост. Затверджене постановою КМ N9 394 від 29 березня 2002 р.

Положення про підрозділ ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних за­ходів. Затверджене постановою КМ№ 395 від 29 березня 2002 р.

Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини. Затверджене постановою КМN9 807 від 6 червня 2007р.

Положення про державну реєстрацію ветеринарних препаратів. Положення про державну реєстрацію кормових добавок, преміксів та готових кормів. Затверджені постановою КМ N9 1349 від 21 листопада 2007р.

Порядок видачі експлуатаційного дозволу. Затверджений постановою КМ N9 978 від 5 лис­топада 2008 р.

Порядок видачі дозволу на ввезення на територію України тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу, ве­теринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів. Затверджений постановою КМ Мг 652 від 1 липня 2009 р.

Наказ ДДВМ «Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з ін­фекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою Теїиена свиней та анемією коней» N9 4 від 25 січня 2000 р.

Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України «Про невідкладні заходи попередження і ліквідації проявів захворювання великої рогатої худоби на губчастоподіб- ну енцефалопатію та інші пріонні інфекції» N9 23 від 12 березня 2001 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проведення дезінфекційних, дезін­секційних, дератизаційних робіт (на об ’єктах ветеринарного контролю). Затверджені наказом Держпідприємництва і МАП N9 95/185 від 2 липня 2001 р.

Ветеринарно-санітарні правила для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектуван­ня. Затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України № 53 від 3 липня 2001 р.

Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України «Про затвер­дження інструкцій про заходи з профілактики та ліквідації інфекційного бронхіту курей, інфек­ційного ларинготрахеїту птахів, хвороби Марека у курей та Інструкції про заходи боротьби з грипом птиці» № 78 від 17 жовтня 2001 р.

Інструкція щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин на ящур. Затверджена на­казом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України N° 99 від 7 грудня 2001 р.

Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м 'яса та м’ясних продуктів. Затверджені наказом ДДВМ № 28 від 7 червня 2002 р.

Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз. Затверджена наказом ДДВМ N° 69 від 4 грудня 2002 р.

Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці сальмонельозами. Затверджена наказом ДДВМ N° 7 від 5 лютого 2003 р.

Положення про спеціалізовану державну лабораторію ветеринарної медицини з хвороб риб та інших гідробіонтів. Затверджене наказом ДДВМ МАП N° 29 від 24 березня 2004 р.

Правила видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов ’язковому ветеринар- но-санітарному контролю та нагляду. Затверджені наказом ДДВМ МАП N° 32 від 19 квітня 2005р.

Інструкція з профілактики та ліквідації туберкульозу птиці. Затверджена наказом ДДВМ МАП N° 64 від 28 серпня 2006р.

Ветеринарно-санітарні вимоги утримання птиці в особистих селянських господарствах. Затверджена наказом ДДВМ N° 100 від 19 грудня 2006р.

Інструкція щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней. Затверджена наказом ДДВМ N° 77 від 31 липня 2007 р.

Положення про головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Затверджене наказом Державного комітету ветери­нарної медицини України N° 8 від 4 лютого 2008 р.

Інструкція щодо діагностики, профілактики та боротьби з губчастоподібною енцефало- патією великої рогатої худоби. Затверджена наказом Державного комітету ветеринарної ме­дицини України N° 180 від 4 вересня 2008 р.

Правила облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України. Затверджені наказом Держав­ного комітету ветеринарної медицини України N° 232 від 27 жовтня 2008 р.

Інструкція з профілактики та боротьби з туберкульозом тварин. Затверджена наказом Державного комітету ветеринарної медицини України N° 316 від 3 вересня 2009р.

Інструкція з профілактики та ліквідації псевдомонозу птиці. Затверджена наказом Дер­жавного комітету ветеринарної медицини України N° 479 від 26 листопада 2009 р.

Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону дер­жави, та об’єктів природно-заповідного фонду -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений порядок охорони, від­творення і використання об’єктів природно-заповідного фонду України, інших тери­торій та об’єктів, узятих під охорону держави, як специфічних елементів, що мають особливий екологічний статус. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути життя особи або інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) території, взяті під охорону держави; 2) об’єкти природ- но-заповідного фонду.

До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодержавного значення (цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об’єктів), курортні, лікувально-оздоровчі зони (мають виражені природні лікувальні фактори - мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, ропу ли­манів та озер, морську воду тощо), рекреаційні зони (ділянки суші і водного просто­ру, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму), наукові об’єкти, що становлять національне надбання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки та су­спільства (полігони тощо). При цьому, однак, потрібно мати на увазі екологічний ха­рактер злочину, передбаченого ст. 252. Умисне знищення, руйнування чи псування об’єктів культурної спадщини (зокрема, об’єктів садово-паркового мистецтва, ланд­шафтних об’єктів історико-культурних заповідників, природних територій, які мають історичну цінність), потрібно кваліфікувати за ст. 298, а забруднення моря у ме­жах такого об’єкта особливої охорони як виключна (морська) екологічна зона - за ст. 243,

До об’єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єк­ти - природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ланд­шафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам’ятки са- дово-паркового мистецтва.

Залежно від походження та інших особливостей заказники поділяються на ландшафт­ні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гід­рологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Пам’ятки природи бувають таких видів: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологіч­ні. Рішення про створення об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України, а місцевого значення - обласними радами. Для інформування населення та природокористувачів про межі об’єктів природно- заповідного фонду, їх категорію та основні відомості про режим і правила поведінки у межах зазначених об’єктів використовуються інформаційні та охоронні знаки, обов’яз­ковою ознакою яких має бути наочність. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення таких територій й об’єктів.

Посягання на особливо охоронювані об’єкти рослинного і тваринного світу, занесе­ні до Червоної книги України, слід кваліфікувати не за ст. 252, а за статтями цього роз­ділу, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких є зазначені об’єкти (статті 245, 246, 248, 249).

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні будь-яким способом територій, взятих під охорону держави, об’єктів природно-заповідного фонду. На території зони суворого режиму округу санітарної охорони курорту це може виявити­ся, наприклад, у таких заборонених законодавством діях, як: прокладення підземних ка­белів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування; влаштування накопичувачів стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, кладовищ і скотомогильників. Про поняття знищення і пошкодження див. також коментар до статей 194 і 245.

Порушення правил охорони та використання об’єктів і територій природно-запо- відного фонду, не пов’язане з їх умисним знищенням чи пошкодженням, тягне адмініст­ративну відповідальність (ст. 91 КАП).

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (пря­мого чи непрямого). Психічне ставлення до загибелі людей та інших тяжких наслідків при вчиненні цього злочину (ч. 2 ст. 252) є аналогічним до такого ставлення при вчиненні злочину, передбаченого ст. 245. Якщо умисне знищення або пошкодження території та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється із хуліганських спо­нукань, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 252, 296.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 252) є вчинення його шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. Про поняття цих ознак див. коментар до статей 236 і 245.

Європейська ландшафтна конвенція. Ратифікована Законом України від 7 вересня 2005 р.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (статті 1, 5, 60-64).

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Закон України «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 р.

Закон України «Про ратифікацію протоколу про збереження і стале використання біологіч­ного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної у м. Києві 22 травня 2003 року» від 4 вересня 2009 р.

Указ Президента України «Про території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» N9 167/2002 від 21 лютого 2002 р.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення додержання законо­давства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» № 1396/2004 від 11 листопада 2004 р.

Указ Президента України «Про території та об ’єкти природно-заповідного фонду загаль­нодержавного значення» № 1238/2005 від 12 вересня 2005 р.

Положення про порядок визначення наукових об ’єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМN9 174 від 18 лютого 1997р.

Постанова КМ «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, за­подіяної поругиенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природ- но-заповідного фонду» N9 521 від 21 квітня 1998 р.

Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення. Затверджене постано­вою КМ N9 166 від 8 лютого 1999 р.

Постанова КМ «Про заходи щодо забезпечення виконання міжнародних з обов ’язань України у зв ’язку з її приєднанням до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення» N9 1822 від 13 грудня 2000 р.

Порядок створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів. За­тверджений постановою КМN9 562 від 23 травня 2001 р.

Положення про Державну службу заповідної справи. Затверджене постановою КМ N9 1000 від 9 серпня 2001 р.

Положення про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об ’єктах природно- заповідного фонду України. Затверджене наказом Мінприроди України N9 ЗО від 29 березня 1994 р.

Інструкція про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Затверджена наказом МОПС N9 67 від 16 лютого 2005 р.

Інструкція про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об ’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Затверджена наказом МОПС N9 27 від 24 січня 2008р.

Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно- заповідного фонду. Затверджене наказом МОПС N9 330 від 22 червня 2009 р.

Інструкція по створенню і веденню Державного кадастру природних лікувальних ресур­сів. Затверджена наказом МОЗ № 687 від 23 вересня 2009 р.

Стаття 253. Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

1. Розробка і здача проектів, іншої аналогічної документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженер­них систем захисту довкілля або введення (прийом) в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних ава­рій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання насе­лення або інших тяжких наслідків,-

карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені частиною пер­шою цієї статті,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на строк до п’яти років.

1. Підприємства, установи, організації, діяльність яких пов’язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх в дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, приладами конт­ролю за кількістю і складом забруднювальних речовин та за характеристиками шкідли­вих факторів. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких у повному обсязі не забезпечено додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво чи реконструкцію. Зокрема, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта забороняється, якщо зі складу пуско­вого комплексу вилучені будівлі і споруди, передбачені для створення безпечних умов життєдіяльності (очищення, знешкодження, уловлювання шкідливих викидів в атмос­феру, воду і ґрунт тощо). Забороняється проектування, будівництво та експлуатація полігонів побутових відходів без оснащення системами захисту ґрунтових вод, вилу­чення та знешкодження біогазу і фільтрату.

2. Основний безпосередній об’єкт злочину - екологічна безпека в частині встановлено­го порядку ^запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Його додатковим об’єктом можуть бути здоров’я населення, власність, інші блага.

3. Предметом злочину є: 1) проекти, інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; 2) такі споруди без зазначених систем.

Проект - це документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта. До іншої аналогічної документації слід відносити, зокрема, архітектурно-планувальні завдання, завдання на проектування, робочу документацію для будівництва.

4. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) розробці і здачі замовнику проектів, іншої аналогічної документації без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля;

2. введенні (прийомі) в експлуатацію споруд без такого захисту,— якщо це створило небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масо­вого захворювання населення, інших тяжких наслідків.

При проектуванні й експлуатації об’єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на довкілля, мають розроблятись і здійснюватись заходи щодо запобігання аваріям і катастрофам та ліквідації їх шкідливих наслідків. Наприклад, радіаційні, хімічні і вибу­хонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і місцевого населення; за­проваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення ава­рій, пожеж та вибухів.

Під введенням в експлуатацію слід розуміти процедуру здавання побудованого (реконструйованого) об’єкта виконавцем і прийняття його спеціально уповноваженими особами, яка включає перевірку як документації, так і фактичного стану об’єкта, а та­кож пробний запуск, початок функціонування (застосування).

Злочин вважається закінченим з моменту, коли внаслідок неналежного проектуван­ня або введення в експлуатацію споруд без систем захисту довкілля створено небезпеку виникнення тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або ма­сового захворювання населення, інших тяжких наслідків (про поняття створення не­безпеки див. коментар до ст. 239). Проектування та введення в експлуатацію об’єктів, яке не супроводжувалось створенням зазначеної небезпеки, тягне адміністративну від­повідальність (статті 71, 79-1 КАП).

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Це службова або спеціально уповноважена особа, на яку покладено обов’язок розробити і здати замовникові відповідну документацію або прийняти (ввести) в експлуатацію споруду з інженерними системами захисту довкілля (наприклад, голова і члени відповідної державної приймальної комісії, архітектор, керів­ник проектного інституту, керівник і головний інженер підприємства-замовника).

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. При цьому ставлення до наслідків відповідно до ч. 2 ст. 253 може бути тільки необереж­ним. Див. також п. 5 коментарю до ст. 239.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 253) є спричинення: 1) тяжкої тех­нологічної аварії; 2) екологічної катастрофи; 3) загибелі або масового захворювання населення; 4) інших тяжких наслідків.

Тяжка технологічна аварія - це велика за масштабами і тяжка за наслідками подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування буді­вель, споруд, обладнання, транспортних засобів, порушення виробничого або транспорт­ного процесу чи завдає істотної шкоди довкіллю. Це можуть бути, наприклад, аварія з викидом сильнодіючих отруйних речовин, радіаційна аварія. Під останньою розумі­ють подію, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іоні­зуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та довкілля, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

Під екологічною катастрофою у ст. 253 розуміється надзвичайна подія природного характеру, яка зумовлює виникнення надзвичайної екологічної ситуації (див. коментар до ст. 238). Прикладами екологічної катастрофи можуть бути надзвичайно великі за площа­ми поширення лісові, торф’яні пожежі, катастрофічне затоплення місцевості тощо.

З огляду на те, що населення - це сукупність людей, які проживають на певній те­риторії, поняття загибелі населення за своїм змістом збігається з поняттям загибелі людей (див. коментар до ст. 236). Подібним чином має вирішуватись питання і щодо такого оціночного поняття, як масове захворювання населення (про поняття захворю­вання людей див. коментар до ст. 242).

Про поняття інших тяжких наслідків див. коментар до ст. 236.

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. (ст. 34-1).

Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999р. (статті 1, 7, 8, 22-28%

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів. Затвердже­ний постановою КМ № 923 від 8 жовтня 2008 р. (у редакції постанови N2 534 від 20 травня 2009 р.).

Правила обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд. Затверджені наказом ДКБ і Держнагляд охорони праці N2 32/288 від 27 листопада 1997 р.

Постанова ПВС N2 17 від 10 грудня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» (пункти 5, б, 7).

Стаття 254. Безгосподарське використання земель

Безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зни­ження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту,-

караються штрафом до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 254 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. За своїм змістом об’єкт і предмет цього злочину аналогічні об’єкту і предмету злочину, передбаченого ст. 239.

Ґрунти земельних ділянок є об’єктом особливої охорони, яка включає в себе, зо­крема, захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолен­ня, переосушення та від інших несприятливих природних і техногенних процесів. Кон­кретно цей захист може набувати вигляду проведення зрошувальних, осушувальних, протипаводкових та інших заходів, гіпсування, вапнування, фосфоритування, піскуван- ня і шинування ґрунтів, їх дренажу, розчищення від каміння, заліснення ярів, балок, крутосхилів, створення полезахисних лісосмуг, терасування крутих схилів тощо.

Характеристика земель, у т. ч. сільськогосподарського призначення, у порядку ве­дення державного земельного кадастру дається за такими характеристиками, як товщи­на гумусового горизонту, вміст гумусу і рухомих поживних речовин, механічний склад ґрунтів, крутизна схилів, еродованість, кам’янистість, засоленість, солонцюватість, кис­лотність, перезволоженість, заболоченість, забруднення продуктами хімізації сільсько­го господарства і техногенними факторами. Родючість земель (ґрунтів) визначається множинністю чинників - механічним складом, властивостями ґрунтотворної породи, поживним режимом, фізико-хімічними показниками, умовами залягання тощо.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­ня — безгосподарське використання земель; 2) наслідки - тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; 3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками. Відповідальність за ст. 254 виключається, якщо деградація земель була спричинена не їх безгосподарським використанням, а стихійними природними явищами (землетруси, повені, бурі, селі, карстоутворення, зсуви тощо).

Суть безгосподарського використання земель полягає в тому, що винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов’язок захища­ти землі від шкідливого антропогенного та природного впливу. Зміст охорони земель включає в себе те, що власники землі і землекористувачі, у т. ч. орендарі, зобов’язані здійснювати, зокрема, такі заходи: захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочу­вання тощо; рекультивацію порушених земель, підвищення їхньої родючості та поліп­шення інших корисних властивостей землі; зняття і перенесення родючого шару ґрун­ту при проведенні робіт (гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних тощо), пов’язаних з порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогоспо­дарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів. Напри­клад, з метою запобігання ерозії ґрунтів та іншим негативним явищам лісокористувачі піс­ля закінчення заготівель у разі потреби мають здійснювати протиерозійні заходи (влашту­вання фашин і плетених загорож, земляних валів, водовідводів тощо), а також проводити очищення русел водотоків від порубкових решток.

Крім невиконання або неналежного виконання природоохоронних заходів щодо зе­мель, їх безгосподарське використання може полягати у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд (дамб, дренажних систем, каналів тощо), у використанні земель не за цільовим призначенням (наприклад, на землях сільськогосподарського призначення будується промислове підприємство), у порушенні агротехнічних правил, а також економічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд. Це може бути також використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне об­ґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Наслідком такої поведінки може бути ґрунтовтома - порушення біоенергетичного режиму ґрунтів та різке зниження урожай­ності сільськогосподарських культур в результаті їх беззмінного вирощування або час­того повернення на попереднє поле сівозмін, що призводить до погіршення якісного стану ґрунтів, накопичення у них специфічних хвороботворних організмів та насіння бур’янів.

До проявів, які негативним чином впливають на родючість ґрунтів, відносять, зо­крема, водну і вітрову ерозію (порушення цілісності ґрунтів, яке супроводжується перенесенням землі з одного місця в інше), втрату гумусу (складна органічна природ­на речовина, яка зумовлює родючість ґрунтів), погіршення структури ґрунту (механіч­ний та хімічний склад, який впливає на фізичні та водні властивості ґрунту). Родючістю ґрунту визнається його здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку. Розрізняють природну та ефективну (набуту в результаті обробки добривами, меліорації тощо) ро­дючість ґрунту. Втрата родючості ґрунту (постійна або тимчасова) означає, що виро­щування сільськогосподарських культур на цій земельній ділянці є нерентабельним.

Виведення земель із сільськогосподарського обороту означає припинення їх вико­ристання за цільовим призначенням на певний час або назавжди (неможливість виро­щувати сільськогосподарські культури, випасати худобу тощо). Такий наслідок може бути викликаний не лише втратою родючості ґрунтів, а й іншими процесами - утво­ренням ярів, зсувів тощо. Консервації підлягають: 1) деградовані землі (з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю ґрунтами тощо); 2) ма­лопродуктивні землі (сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються нега­тивними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське викорис­тання за призначенням є економічно неефективним).

Змивання гумусного шару - це видалення органічної складової частину ґрунту, яка утворилась у процесі біохімічного розпаду рослинних і тваринних решток та формує його родючість.

Безгосподарське використання земель, у т. ч. використання земель не за цільовим призначенням, зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеці­ального дозволу, невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, непроведення рекультивації порушених земель, яке не потягло наслідків, зазна­чених у ст. 254, тягне адміністративну відповідальність за статтями 53, 53-3, 54 КАП.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку нормативними актами або з огляду на виконання службових чи професійних функцій покладено обов’язок дотри­муватись правил щодо дбайливого і раціонального використання земель (зокрема, керівники сільськогосподарських підприємств, агрономи, фермери, власники земель­них ділянок).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

ЗК (розділ VI).

Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 черв­ня 2003 р.

Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель. Затверджене постановою КМ N9 1958 від 25 грудня 2002 р.

Порядок збирання, використання, поширення інформації про опустелювання та деградацію земель. Затверджений постановою КМN9 998 від 19 липня 2006 р.

Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів. Затверджене постано­вою КМ N2 224 від 19 березня 2008 р.

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового по­криву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджена постановою КМ N2 963 від 25 липня 2007р.

Постанова КМ «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель» N2 1098 від 17 грудня 2008 р.

Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення. Затвер­джене наказом МАП N.Ь 51 від 26 лютого 2004 р.

Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Затверджений наказом Держкомзему N2 312 від 12 грудня

2002. р.

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок. Затверджений наказом Держкомзему N2 1 від 4 січня 2005 р.

Порядок одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Затверджений наказом Держ­комзему N2 132 від 19 травня 2005 р

Наказ Держкомзему «Про затвердження положень про територіальні органи земельних ресурсів» N2 123 від 17 червня 2008 р.

Розділ IX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організа­цій або організованих груп для розроблення планів ї умов спільного вчинен­ня злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координа­ції дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організато­ра або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є безпека особи, суспільства і держави від діяльності злочинних організацій.

2. У статті 255 вид злочинної організації не конкретизовано, це може бути будь-яка організація, яка підпадає під ознаки загального поняття злочинної організації, визначеного в ч. 4 ст. 28 (див. коментар до цієї статті). Жодних інших додаткових ознак (озброєність, спеціальна мета створення та діяльності тощо) закон у даному випадку не передбачає.

Відповідальність за ст. 255 настає за умови, що перед злочинною організацією ста­виться мета вчинення принаймні двох тяжких або особливо тяжких злочинів. Це випли­ває зі співставлення диспозиції цієї статті та ч. 4 ст. 28. Існуюча невідповідність між ними має вирішуватися на користь норми, яка передбачена статтею Загальної частини КК.

Стаття 255 містить загальну норму, яка передбачає відповідальність за участь в організованій злочинній діяльності. Це означає, що за цією статтею настає відповідаль­ність за дії, пов’язані з функціонуванням злочинної організації тоді, коли такі дії не охоплюються жодною з передбачених КК спеціальних норм про окремі види злочинних організацій (банду - ст. 257, терористичну організацію - ст. 258-3, не передбачені зако­ном воєнізовані або збройні формування - ст. 260, змову про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади - ч. 1 ст. 109).

3. З об’єктивної сторони злочин може виражатися у таких діях:

1. створення злочинної організації;

2. керівництво злочинною організацією;

3. участь у злочинній організації;

4. участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;

5. організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів та умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єд­нань злочинних організацій або організованих груп.

Стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

Під створенням злочинної організації слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Такі дії включають підшукування співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, створення плану, визначення способів його виконання. Основною метою організатора є утворення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’язку між діями всіх учасни­ків останнього, упорядкування його структурних частин. Особа, яка створила злочинну організацію, у майбутньому може й не бути її керівником чи учасником.

Керівництво злочинною організацією передбачає виконання організаційно-розпо­рядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів. Про понят­тя створення (утворення) злочинної організації та керівництво (керування) нею див. також коментар до статей 27 і 28.

Участь у злочинній організації передбачає перебування у складі злочинної органі­зації. Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона належить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учас­ники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній орга­нізації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з інши­ми її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують уся органі­зація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планува­ти їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Консолідація організованої злочинної діяльності_у тобто згуртування діяльності окремих злочинних організацій та організованих груп для посилення їх діяльності, поля­гає в різноманітних діях, спрямованих на проведення зустрічі (сходки) представників таких об’єднань. Це, зокрема, пропозиція про проведення такої зустрічі та запрошення на неї учасників; встановлення часу і місця її проведення; визначення кола питань, які підлягають обговоренню й узгодженню; здійснення розпорядчих повноважень* у ході зустрічі - встановлення черговості виступів, визначення порядку вирішення питань, підготовка проектів рішень, узгодження спорів; надання приміщень, транспорту, засо­бів зв’язку, охорона зустрічі тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний. Особа віком від 14 до 16 років може нести відпові­дальність лише за окремі злочини, вчинені у складі такої організації (наприклад, за гра­біж, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 255.

Статтею 255 не охоплюється вчинення в складі злочинної організації злочинів, пе­редбачених іншими статтями Особливої частини КК. Якщо такі злочини вчинені цією злочинною організацією, то скоєне слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 та відповідними частинами статей Особливої частини КК, які передбачають форму співучасті, найбільш близьку до злочинної організації (вчинення злочину організованою групою, а якщо це не передбачено - то групою осіб за попередньою змовою тощо).

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що організація, яку він створює, якою керує, у якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації органі­зованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає настання таких наслідків.

7. Частиною 2 ст. 255 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила зло­чин, передбачений ч. 1 ст. 255. Умовами такого звільнення за законом є:

1. наявність добровільної заяви зазначеної особи про створення злочинної орга­нізації або участь у ній, що передбачає повідомлення, вчинене за власною волею, з будь- яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення, існування такої організації та його участь у ній. При цьому не має значення, чи відомо про цю злочинну організацію органам влади і чи знає про таку їх поінформованість винний. Повідомлення, яке слугує підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо зазначено в законі) факту створення організації, а й інших обставин, пов’язаних з організованою зло­чинною діяльністю,- про місце перебування, склад учасників, керівництво, методи діяльності, прийоми конспірації, зв’язки, свою роль у ній, про місце й час проведення зустрічі представників злочинних організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання другої умови звільнення, зазначеної в ч. 2 ст. 255;

2. активне сприяння розкриттю злочинної діяльності (про його зміст див. ко­ментар до ст. 45). Закон для звільнення від кримінальної відповідальності не вимагає від колишніх учасників організованої злочинної діяльності вчинення таких дій, як від­шкодування шкоди потерпілим, участь в оперативній розробці злочинних організацій, які продовжують діяти, тощо;

3. особа не є організатором або керівником злочинної організації, тобто вона є лише рядовим учасником цієї організації або учасником вчинюваних нею злочинів, не створювала таку організацію, не входила раніше до її керівництва тощо. Про поняття організатора злочинної організації див. ст. 27 і коментар до неї.

Для застосування ч. 2 ст. 255 потрібна сукупність зазначених умов.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяльність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представ­ників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення питань, які ви­значають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залежність від ефек­тивності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, перед­бачених ч. 2 ст. 255, не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію.

8. Частина 2 ст. 255 не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій, зокрема бандитизму. Хоча норма, пе­редбачена ст. 255, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини, передбачені відповідними спеціальними нормами. На користь такого тлумачення свід­чить закон, який звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній пост- кримінальній поведінці учасників конкретних видів злочинних організацій передбачив у статтях, які регламентують відповідальність за участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 258-3, ч. 6 ст. 260). Зазначена правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учас­никами злочинних організацій,- проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими стат­тями Особливої частини КК.

Постанова ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об ’єднаннями» (пункти 1—8).

Стаття 256. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності

1. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транс­портних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій ло створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією - причетність до передбаченого ст. 255 злочину, яка виділена в спеціальній статті Особливої частини КК.

Безпосередні об’єкти злочинів, передбачених статтями 255 і 256, збігаються.

2. Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне:

1. сприяння учасникам злочинних організацій;

2. укриття їх злочинної діяльності;

3. здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності.

Сприяння учасникам злочинних організацій - це допомога організації в цілому, її

підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація,- така допомога означає співучасть у відповідних злочинах.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій - це діяння, які полягають у переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, беруть участь у злочи­нах, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших пред­метів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації, тощо.

Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто спри­яння надається вже існуючій організації, її виникнення не обумовлене наданим сприян­ням. Інакше таке сприяння становить пособництво злочину, передбаченому ст. 255.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завер­шення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст. 255, або в злочинах, які вчинює організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.

Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засо­бів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочин­них організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, на­данні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що на­дання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укрит­тя їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже усвідомлює суспільно не­безпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до то­го, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шко­да громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службовою особою;

2. повторно.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Повторність у складі цього злочину означає вчинення його два або більше разів, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння або укриття. Про поняття повторності див. також ст. 32 і коментар до неї.

Стаття 257. Бандитизм

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинювано­му нею нападі -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Бандитизм - різновид організованої злочинної діяльності, яка включає: 1) орга­нізацію озброєної банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 257 достатньо вчинення нею хоча б однієї із зазначених дій.

Визначальним для вирішення питань відповідальності за ст. 257 КК є поняття бан­ди. ПВС своєю постановою № 13 від 23 грудня 2005 р. запропонував розуміння банди, виходячи з якого банда може становити собою не лише злочинну організацію, а й орга­нізовану групу, а її метою може бути вчинення лише одного нападу, який потребує ре­тельної тривалої підготовки.

2. Незалежно від того, що розуміти під бандою - лише злочинну організацію чи й організовану групу, вирішальне значення для застосування ст. 257 має встановлення таких специфічних для банди рис, як: а) озброєність; б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. Озброєність банди характеризується двома чинниками. Об’єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учас­ників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний право­вий режим (вони є об’єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам заборонено). Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи пере­роблена зброя (зокрема, обрізи), вибухові пристрої, інші аналогічні пристосування. При визначенні того, чи належать певні предмети до вогнепальної, холодної зброї, вибухо­вих пристроїв, потрібно враховувати роз’яснення, які містяться у пунктах 2-4, 7 поста­нови ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р.

Разом з тим слід мати на увазі, що у зазначеній постанові питання про правовий статус пневматичної зброї, пристроїв для стрільби газовими, гумовими та іншими анало­гічними зарядами вирішується стосовно не ст. 257, а статей 262 і 263. Тому відповідні положення не можуть бути прямо застосовані для визначення наявності чи відсутності озброєності як ознаки банди.

Наявність пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових чи інших аналогічних пристроїв має враховуватися як озброєність банди за умови, що вони належать до типів, використання яких громадянами потребує спеці­ального дозволу (зокрема пневматична зброя зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек, газові пістолети і револьвери, газові балони, споряджені газом нервово-паралітичної дії). Використання бандитами зброї, на яку в установленому порядку видано дозвіл, не виключає озброєності банди.

За суб’єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають інші члени банди.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або ство­рення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

3. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення хоча б однієї з таких дій:

1. організацію банди;

2. участь у банді;

3. участь у нападі, вчинюваному бандою.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізня­ються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов’язково повинен брати участь у вчинюваних бан­дою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його за­стосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організа­ції, так й інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бан­дитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди. У випадку, коли особа не виконує об’єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бан­дитизму.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, наявна й тоді, коли в конкретному епізоді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бан­дит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочинне об’єднання. При цьому використання зброї в процесі нападу не є обов’язковим.

Момент закінчення злочину, передбаченого ст. 257, слід визначати з урахуванням того, в якій формі вчинюється бандитизм. Не викликає сумніву, що участь у банді та участь у нападі, вчинюваному бандою, передбачає те, що відповідне стійке озброєне злочинне об’єднання - банда - вже існує. Що ж до організації озброєної банди, то мо­мент закінчення аналізованого злочину у такій формі в теорії і на практиці визначається неоднозначно. Традиційним є підхід, за яким цей злочин з усіченим складом вважаєть­ся закінченим з початку дій, спрямованих на виникнення банди, незалежно від їх успіш­ності, результативності, тобто незалежно від того, чи вдалося створити банду і чи вчи­нила вона напади.

Проте ПВС у постанові № 13 від 23 грудня 2005 р. зазначає, що дії обвинувачених в організації банди можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише тоді, коли банду вже організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може роз­цінюватися як замах на бандитизм (тобто ПВС визнав можливість замаху на злочин з усіченим складом).

У цій самій постанові міститься й інша суперечлива теза, яка стосується оцінки стійких об’єднань, які, щоб дістати зброю, вчинюють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Зазначається, що «уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються». Виходячи з тлумачення моменту закінчення бандитизму, якого дотримується ПВС, такі дії не можна кваліфікувати як закінчений злочин, оскільки на момент початку нападу стійкого озброєного об’єднання ще не існує. У випадку ж, коли зброєю заволодіти не вдалося, про наявність закінченого бандитизму говорити тим більш безпідставно.

4. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеці­альною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

6. Окремі злочини, вчинені в ході бандитизму, кваліфікуються за сукупністю ст. 257 та відповідних статей Особливої частини КК про відповідальність за посягання проти особи, власності, авторитету органів державної влади тощо.

Незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, вибухових при­строїв з метою використання при бандитизмі слід кваліфікувати за сукупністю зі ст. 262 або ч. 1 ст. 263.

Постанова ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» (пункти 16-26).

Постанова ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» (пункти 2-4, 7, 26).

Стаття 258. Терористичний акт

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органа­ми державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяж­ких наслідків,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

(Стаття 258 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 170Л/ від 21 верес­ня 2006 р.)

1. Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з ме­тою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спону­кати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він пред­ставляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету запо­діяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

КК містить низку норм, які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму (крім ст. 258, це, зокрема, статті 147, 259, 261, 266, 277, 278, 279, 444).

2. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 258, є громадська безпека від проявів те­роризму.

3. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1. застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

2. погроза вчинення зазначених дій.

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її вико­ристання за цільовим призначенням - здійснення вибухів, прицільних пострілів чи хао­тична стрільба в місцях перебування людей, заподіяння ударів холодною зброєю.

Про поняття підпалу і вибуху див. коментар до ст. 113.

Інші дії, які створювали небезпеку,- це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерви руху транспортних засобів, роботи підприємств, уста­нов, організацій. До них, зокрема, належить застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, руйнування висотних споруд, а також гребель та інших гідротех­нічних споруд, поширення збудників заразних хвороб тощо.

Про поняття погрози див. коментар до статей 127, 152.

Створення небезпеки для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258) полягають у та­ких змінах у навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймо­вірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров’ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв’язку, забезпеченню споживачів водою, енергією, про­дуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжна­родного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги гро­мадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

6. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно;

2. вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної май­нової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо квалі­фікованим - загибель людини (ч. З ст. 258).

Повторність має місце при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий самий закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи зама­ху і знову вчинила посягання, передбачене ст. 258.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків наявне при на­станні наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна, заподіянні реальної шкоди, загроза якої передбачена ч. 1 ст. 258. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки - тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які постраждали внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо. До тяжких наслідків належить і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одному потерпілому.

Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи.

Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977р. Ратифікована Украї­ною 17 січня 2002 р.

Протокол, що доповнює Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, від 15 трав­ня 2003 р. Ратифікований Україною 20 вересня 2006р.

Конвенція РЄ про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. Ратифікована Україною 31 липня 2006 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. Ра­тифікована Україною 12 вересня 2002 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом від 15 грудня 1997 р. Україна приєдналась до Конвенції 29 листопада 2001 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму від 15 квітня 2005 р. Ратифікована Україною 15 березня 2006 р.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р.

Конвенція РЄ про відмивання, виявлення, вилучення, конфіскацію доходів від злочинної діяль­ності та фінансування тероризму від 16 травня 2005 р.

Загальна позиція ЄС «Про боротьбу з тероризмом» (2001/930/РЕ5С).

Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з тероризмом» (2002/475/М1 від 13 червня 2002 р.).

Договір про співробітництво держав - учасниць СНД у боротьбі з тероризмом від 4 червня 1999 р

Постанова ПВС N9 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

Стаття 258-1. Втягнення у вчинення терористичного акту

1. Втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою осо­бою з використанням службового становища,-

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

(Кодекс доповнено статтею 258-1 згідно із Законом № 170-У від 21 ве­ресня 2006 р.)

1. За юридичною природою аналізований злочин являє собою підбурювання до вчи­нення посягання, передбаченого ст. 258. Оскільки таке підбурювання виділене законо­давцем в окрему статтю Особливої частини КК (ст. 258-4), саме вона і підлягає застосу­ванню при вчиненні діянь, які становлять втягнення у вчинення терористичного акту, незважаючи на те, що співучасть у терористичному акті є більш небезпечним пося­ганням. Втягнення особи у вчинення іншого злочину терористичного характеру (зо­крема передбаченого статтями 147, 259, 261, 266, 277, 278, 279, 444), слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за такий злочин.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням таких дій:

1. втягнення особи у вчинення терористичного акту;

2. примушування до вчинення терористичного акту.

Втягнення особи у вчинення терористичного акту - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до участі у терористичному акті, у такої особи виникає бажання вчинити дії, передбачені ст. 258. Причому, на відміну від примушування, особа згодом вчинює бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідо­мість конкретної особи завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної пове­дінки. Воно може здійснюватися шляхом умовлянь, підкупу, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо.

Примушування до вчинення терористичного акту полягає у діях, унаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна вчинити терористичний акт.

Способами примушування є: обман; шантаж; використання уразливого стану; фізич­не насильство чи погроза його застосування.

Обман - це повідомлення завідомо неправдивих відомостей чи замовчування пев­них фактів. При вчиненні цього злочину він може полягати у введенні в оману щодо мети вчинення дій, які становлять терористичний акт, можливих наслідків застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу тощо.

Шантаж у даному випадку означає: а) погрозу викриттям у поведінці, яка комп­рометує особу, чи розголошенням відомостей, які компрометують особу; б) погрозу заподіянням іншої шкоди (знищенням майна, заподіянням шкоди рідним чи близьким тощо); в) залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити потер­пілу особу в залежне становище. Шантажем є погроза розголосити як дійсні факти, так і неправдиві відомості, здійснити наклеп.

Про використання уразливого стану див. п. 2 примітки до ст. 149 і коментар до цієї статті.

Застосування насильства означає заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, неза­конне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, інші насильницькі дії.

Погроза застосування насильства полягає в залякуванні потерпілої особи запо­діянням тілесних ушкоджень тощо. Погроза має стосуватися самого потерпілого, а не інших осіб, хоча б і близьких до нього. Погроза може бути усною, письмовою, ви­ражена в конклюдентних діях - форма її доведення до потерпілого значення для кримі­нальної відповідальності не має. Важливо лише, щоб потерпілий сприйняв погрозу як реальну. Детальніше про поняття погрози див. коментар до статей 129 і 189. Погроза вбивством та знищенням майна охоплюється складом втягнення у вчинення терористич­ного акту і додаткової кваліфікації за статтями 129, 195 не потребує.

Закінченим втягнення у вчинення терористичного акту та примушування до його вчинення є з моменту виконання дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 258-1, незалежно від їх успішності (результативності), тобто незалежно від того, чи вчинила терористич­ний акт особа, яку втягували чи примушували до вчинення цього злочину.

3. Суб’єкт втягнення у вчинення терористичного акту, як і злочинів, передбачених статтями 258-2-258-4,- загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою доби­тися, щоб інша особа вчинила терористичний акт.

5. Кваліфікований вид злочину наявний, коли втягнення у вчинення терористич­ного акту або примушування до вчинення терористичного акту вчинені за наявності хоча б однієї з таких ознак: 1) щодо кількох осіб, тобто, коли винний спрямовує свої дії щодо двох або більше осіб; 2) повторно, що передбачає вчинення цих дій особою, яка раніше вчинила посягання, передбачене ст. 258-1, за умови, що не спливла давність притягнення до кримінальної відповідальності, а у випадку засудження - не погашена чи не знята судимість; 3) за попередньою змовою групою осіб\ 4) службовою особою з використанням службового становища - про ці ознаки див. статті 28 і 364 та комен­тар до них, а також Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Конвенція РЄ про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. Ратифікована Україною 31 липня 2006р.

Протокол, що доповнює Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, від 15 трав­ня 2003 р. Ратифікований Україною 20 вересня 2006 р.

Стаття 258-2. Публічні заклики до вчинення терористичного акту

1. Публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсю­дження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або по­збавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені з використанням засобів масової інформації,-

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням

волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Кодекс доповнено статтею 258-2 згідно із Законом № 170А/ від 21 верес­ня 2006 р.)

1. Публічні заклики до вчинення терористичного акту відрізняються від утягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1) тим, що відповідний вплив спрямований не на конкретну особу, а стосується невизначеного кола осіб. Винний своїми діями нама­гається справити відповідний вплив і добитися вчинення принаймні одного терористич­ного акту багатьма учасниками, пропагує тероризм як спосіб досягнення індивідуаль­них або колективних цілей.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається в активній поведінці, яка може полягати у:

1. публічних закликах до вчинення терористичного акту;

2. розповсюдженні матеріалів з такими закликами;

3. виготовленні таких матеріалів;

4. їх зберіганні.

Про поняття публічних закликів, матеріалів та їх розповсюдження див. коментар до ст. 109. Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення текстів, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції. Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюдженими, в цілості - недопущення пошкодження таких матеріалів унаслідок дії природних чи тех­нічних факторів, убезпечення їх від сторонніх осіб тощо.

Закінченим злочин є з моменту проголошення закликів або ж з моменту початку розповсюдження, виготовлення чи зберігання відповідних матеріалів.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Злочин у формі виго­товлення чи зберігання відповідних матеріалів характеризується прямим умислом і спеціальною метою - подальшого розповсюдження зазначених матеріалів.

4. Кваліфікований вид злочину наявний тоді, коли заклики до вчинення терорис­тичного акту доводяться до людей з використанням засобів масової інформації - теле­бачення, радіо, газет чи журналів, через мережу інтернет чи інші засоби комунікації, завдяки яким відповідна інформація може бути масово поширена.

Конвенція РЄ про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. Ратифікована Україною 31 липня 2006р.

Протокол, що доповнює Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, від 15 трав­ня 2003 р. Ратифікований Україною 20 вересня 2006р.

Стаття 258-3. Створення терористичної групи чи терористичної орга- нізації¹

1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівни­цтво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної гру­пи чи терористичної організації -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, особа, крім організатора і керівника терористич­ної групи чи терористичної організації, яка добровільно повідомила право­охоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припи­ненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяль­ністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

(Кодекс доповнено статтею 258-3 згідно із Законом № 170ЛІ від 21 вересня 2006 р.)

1. Створення терористичної групи чи терористичної органи ації, керівництво такою групою чи організацією, участь у такій групі чи організації, матеріальне,

організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо організованих груп та злочинних організацій (див. коментар до статей 28, 255 і 256).

Відмінність терористичної групи від терористичної організації полягає в тому, що перша створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а друга має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю по­стійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчинюються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ст. 258-3, мож­ливе за певної позитивної посткримінальної поведінки. Його умовами згідно з ч. 2 ст. 258-3 є:

1. вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 258-3, у формі участі в терористичній групі чи терористичній організації або сприяння їх створенню або діяльності;

2. добровільне, тобто вчинене за власною волею, незалежно від мотивів, повідом­лення правоохоронного органу про терористичну діяльність терористичної групи чи терористичної організації;

3. сприяння: а) припиненню діяльності терористичної групи чи терористичної ор­ганізації або б) розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації;

4. відсутність у діях особи складу іншого злочину.

За наявності цих умов суд зобов’язаний звільнити відповідних осіб від криміналь­ної відповідальності.

Постанова ПВС № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (п. 12).

Постанова ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями»

Стаття 258-4. Сприяння вчиненню терористичного акту²

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, озброєння, на­вчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використан­ня особи з цією метою -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службо­вого становища,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

(Кодекс доповнено статтею 258-4 згідно із Законом № 170А/ від 21 вересня 2006 р.)

1. За своєю суттю посягання, передбачене ст. 258-4, є собою пособництвом у злочині, передбаченому ст. 258, яке виділене у спеціальній статті Особливої частини КК.

2. Об’єктивна сторона злочину включає в себе дії, спрямовані на допомогу (спри­яння) у вчиненні терористичного акту, що полягають у:

1. вербуванні;

2. фінансуванні;

3. матеріальному забезпеченні;

4. озброєнні;

5. навчанні особи;

6. використанні особи.

Вербування особи означає залучення її до вчинення терористичного акту за вина­городу (на відміну від втягнення (ст. 258-1), яке здійснюється шляхом використання інших засобів впливу на свідомість особи). Воно охоплює собою пошук осіб, які схильні до участі в терористичному акті з метою отримання за це оплати, перемовини з ними про умови виконання певних завдань терористичного характеру, оплату вина­городи тощо.

Фінансування означає надання грошових коштів, а матеріальне забезпечення — інших матеріальних засобів (приміщень, транспорту, зв’язку), для використання в ході підготовки, проведення, убезпечення учасників терористичного акту.

Озброєння передбачає надання вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, вибухових пристроїв тощо з метою вчинення терористичного акту.

Навчання полягає у передачі знань, навичок, необхідних для використання при вчиненні терористичного акту. Воно охоплює проведення занять, підготовку посібни­ків, інструкцій чи інших методичних матеріалів з особами, які будуть вчиняти терорис­тичний акт (виконувати його об’єктивну сторону, допомагати у проведенні, укривати учасників після вчинення посягання тощо).

Використання особи - надання сприяння у вчиненні терористичного акту шляхом залучення іншої особи до виконання його об’єктивної сторони, або ж до вербування, фінансування, матеріального забезпечення, озброєння, навчання учасників терористич­ного акту. При цьому можливо, що особа, яку використовують, і не поінформована що­до призначення своїх дій - того, що її поведінка об’єктивно сприяє вчиненню терорис­тичного акту.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що йо­го дії полягають у наданні допомоги, необхідної для вчинення терористичного акту, а отже усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до того, що стане можливим вчинення терористичного акту іншими особами, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці. Усві­домлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.

4. Кваліфікуючі ознаки цього злочину такі самі, як і передбачені ч. 2 ст. 258-1 (див. коментар до цієї статті).

Конвенція РЄ про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. Ратифікована Україною 31 липня 2006 р.

Протокол, що доповнює Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, від 15 трав­ня 2003 р. Ратифікований Україною 20 вересня 2006 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. Рати­фікована Україною 12 вересня 2002 р.

Стаття 259. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності

1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслід­ками,-

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно,-

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

(Стаття 259 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3075-111 від 7 березня 2002 р.)

1. Об’єкт цього злочину - громадська безпека в частині надання населенню досто­вірної інформації про загрозу злочинних посягань. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується єдиною обов’язковою ознакою - суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про терористичний акт.

Це повідомлення може бути виконано у будь-який спосіб і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло дальшого поши­рення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпеч- них дій, які становлять об’єктивну сторону терористичного акту, і є, безсумнівно, оче­видно неправдивим.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху в населення, порушують громадську безпе­ку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настан­ня таких наслідків - а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку,- він діє з прямим умислом.

5. Кваліфікований вид злочину наявний тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі наслід­ки; 2) вчинений повторно.

Наявність тяжких наслідків визначається з урахуванням кількості осіб, спокій яких було порушено, матеріальних витрат на відвернення можливої загрози, майнової та іншої шкоди від перерви в роботі підприємств, установ, організацій та інших анало­гічних обставин.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

1. Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті фор­муваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї стат­ті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на гро­мадян -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до за­гибелі людей чи інших тяжких наслідків,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

6. Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбаче­ні частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної вла­ди чи органи місцевого самоврядування.

Примітка: 1. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають органі­заційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

2. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незакон­но мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

1. Об’єктом цього злочину є громадська безпека від діяльності непередбачених за­конами України воєнізованих або збройних формувань.

Поняття воєнізованих або збройних формувань наведено в примітках до ст. 260. Однак воно не містить вказівки на всі необхідні, істотні і достатні ознаки цих злочин­них організацій. Зокрема, у примітках 1 і 2 до ст. 260 не зазначається ознака, вказана в назві та диспозиціях ч. 1 та ч. 2 цієї статті, а саме, що ці формування не передбачені законами. Крім того, неповно розкрито специфічні ознаки цих організацій, що не дає змоги відмежувати їх від інших видів злочинних організацій.

З урахуванням викладених зауважень видається, що воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, крім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі: 1) вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України. Це означає, що або взагалі відсутній за­кон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не на­лежать (не є структурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп - ЗС, СБ, ДПС, УДО, військ ЦО, внутрішніх військ МВС тощо; 2) вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни. Це включає в себе: поділ формування на підрозділи з визначенням особового складу кож­ного із них та підпорядкованості відповідних структурних частин; встановлення вій­ськових або інших звань; дотримання субординації; використання одностроїв, знаків розрізнення; застосування засобів впливу та заохочення, характерних для війська тощо. При цьому під формуваннями слід розуміти організації, які складаються з відносно са­мостійних підрозділів; 3) воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються. Це свідчить, що організація ста­вить перед собою специфічні завдання, які можуть покладатися лише на офіційно ство­рені формування, а саме: вирішення завдань громадсько-політичного характеру мето­дами військових операцій - заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владних структур; придушення збройного чи іншого організованого або ма­сового опору владі; депортація населення; встановлення режиму військового стану; знищення живої сили противника та його матеріальних засобів тощо.

Збройним формуванням є воєнізована група, яка характеризується такою специфіч­ною (крім загальних ознак злочинної організації та воєнізованого формування) рисою: незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову або ін­шого виду зброю.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1. створення непередбачених законом України воєнізованих формувань;

2. участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);

3. створення непередбачених законом збройних формувань;

4. участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);

5. керівництво зазначеними формуваннями;

6. їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військо­вої техніки (ч. З ст. 260);

7. участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, органі­зації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).

Про поняття створення, керівництво, участь у діяльності, фінансування див. коментар до статей 27, 28 і 255.

3. Суб’єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, відпові­дальність настає з 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслід­ків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260) характеризується необережністю.

5. Частинами 4 та 5 ст. 260 охоплюється вчинення учасниками непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань злочинів, передбачених іншими статтями Особливої частини КК, які полягають у нападі (про поняття нападу див. коментар до ст. 257 КК). При цьому, ч. 5 ст. 260 охоплюється вчинення злочинів, ознакою складу яких є необережне за­подіяння смерті кількох осіб, нанесення середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушко­дження з будь-якою формою вини. Вчинення у складі передбачених ст. 260 формувань більш небезпечних злочинів (зокрема, розбою, умисного вбивства за кваліфікуючих ознак) кваліфікується за сукупністю з відповідними статтями Особливої частини КК.

Частиною 4 ст. 260 не охоплюється участь у нападі осіб, які не є членами неперед­баченого законом воєнізованого або збройного формування, оскільки закон передбачає відповідальність за участь у нападі в складі такої організації. Із урахуванням конкрет­них обставин справи, участь окремих осіб разом із членами незаконного воєнізованого чи збройного формування у нападі має кваліфікуватися за статтями КК, які передбача­ють відповідальність за злочини, що становлять собою напад, та за співучасть у злочи­ні, передбаченому ч. 4 ст. 260.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260, є: 1) загибель людей; 2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260).

Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше осіб. Під іншими тяж­кими наслідками розуміються наслідки у вигляді смерті одного потерпілого, заподіян­ня хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодження тощо.

7. У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила від­повідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь у їх діяльності. Умовами такого звільнення є: 1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій;

2. повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації).

У частині 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.

Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992р.

Стаття 261. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять під­вищену небезпеку для оточення

Напад на об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використову­ються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухо­небезпечні матеріали, речовини, предмети, з метою захоплення, пошкоджен­ня або знищення цих об’єктів -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Об’єктом даного злочину є безпека об’єктів, на яких є предмети, що станов­лять підвищену небезпеку для оточення. Порушення недоторканності таких об’єктів, протиправне насильницьке проникнення на них загрожує порушенням технологічно­го процесу, порядку зберігання загальнонебезпечних предметів, а тим самим життю, здоров’ю, іншим правоохоронюваним благам, усій громадській безпеці.

Об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточен­ня- це виробництва, сховища, транспортні засоби, наукові установи, військові частини та інші об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, речо­вини, предмети. Про перелік таких об’єктів див. також коментар до ст. 236.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується нападом на зазначені об’єкти.

Про поняття нападу див. коментар до ст. 257. При вчиненні цього злочину він поля­гає у подоланні опору охорони чи інших працівників відповідного об’єкта шляхом за­стосування насильства чи погрози, встановленні над усім таким об’єктом чи його час­тиною фактичного панування, отриманні можливості розпоряджатися предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточення.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона нападу на об’єкти, які становлять підвищену небезпеку для оточення, характеризується умисною виною і спеціальною метою - захоплення, пошко­дження або знищення таких об’єктів. При цьому винний розуміє, що його діяння спрямо­ване проти об’єкта, на якому розміщені загальнонебезпечні предмети, знає про потенцій­ну шкідливість таких речовин. Тим самим він усвідомлює суспільно небезпечний харак­тер своєї дії та передбачає можливість заподіяння шкоди для громадської безпеки.

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу від 3 березня 1980 р. Україна приєдна­лась до Конвенції 5 травня 1993 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму від 15 квітня 2005 р. Ратифікована Україною 15 березня 2006р.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р.

Закон України «Про об ’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.

Перелік видів діяльності та об 'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. За­тверджений постановою КМ № 554 від 27 липня 1995 р.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій. Затверджене постановою КМ N9 1099 від 15 липня 1998 р.

Правила фізичного захисту ядерних установок та ядерних матеріалів. Затверджені нака­зом Державного комітету ядерного регулювання України N9 116 від 4 серпня 2006 р.

Стаття 262. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкост- вольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових при­строїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської*), бойових припасів, вибухових ре­човин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєд­нане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Об’єктом цього злочину є громадська безпека в частині убезпечення від некон- трольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів. Виокремлення протиправного безоплатного заволодіння ни­ми в окрему статтю Особливої частини КК пояснюється тим, що ці дії порушують гро­мадську безпеку, порівняно з викраденням майна становлять підвищену суспільну не­безпеку і в ряді випадків не охоплюються нормами про злочини проти власності.

2. Предметом злочину, передбаченого ст. 262, є: 1) зброя (крім гладкоствольної ми­сливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої; 5) радіоак­тивні матеріали.

До вогнепальної зброї належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення по­стрілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей).

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери), пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, ракет­ниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до пред­мета злочину, відповідальність за який настає за ст. 262.

Бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Патрони та набої до гладкостволь­ної мисливської зброї, а також патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за свої­ми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, не є предметом злочину, передбаченого ст. 262.

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних об­ставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу {вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіо­активного матеріалу, інших подібних речовин.

Про поняття радіоактивних матеріали ^#, коментар до ст. 201.

У випадках, коли для вирішення питань* ,ро те, чи є відповідні предмети зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіо­активними матеріалами, а також для з’ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі слід призначати експер­тизу з проведенням її у відповідних експертних установах. Для з’ясування лише при­датності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі спе­ціаліста.

3. Об’єктивна сторона злочину включає в себе вчинення таких дій щодо вказаних предметів: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шах­райства; 5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим стано­вищем (ч. 2 ст. 262); 6) розбій (ч. З ст. 262).

Термінологія, яка використовується у законі для позначення відповідних дій у складі даного злочину, свідчить, що ці дії є однорідними аналогічним діям, які утво­рюють об’єктивну сторону злочинів проти власності (див. коментар до статей 185—187, 189-191).

Під викраденням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, радіоактивних матеріалів слід розуміти протиправне таємне чи відкрите, у т. ч. із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров’я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юридичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ними володіли.

Розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мислив­ської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 262. Розбій з метою заволодіння вибуховим пристроєм кваліфікується за ст. 187, оскільки в ч. З ст. 262 дії щодо такого предмета не передбаче­ні. Розбій вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насиль­ством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Привласнення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів має місце при їх утриманні, неповерненні володільцю особою, якій вони були довірені для зберігання, перевезення, пересилання, надані у зв’язку з виконанням службових обо­в’язків тощо або в якої опинились випадково чи якою були вилучені в іншої особи, кот­ра володіла ними незаконно.

Вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових при­пасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів полягає в пред’явленні особі, яка законно чи незаконно ними володіє або у віданні чи під охо­роною якої вони перебувають, вимоги про їх передачу. За частинами 1, 2 ст. 262 ква­ліфікується вимагання зазначених предметів, поєднане з погрозою обмеження прав і свобод або законних інтересів щодо особи чи її близьких родичів, пошкодження чи знищення їхнього майна, розголошення відомостей, які вони бажають зберегти в та­ємниці.

Заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними мате­ріалами шляхом шахрайства здійснюється за допомогою обману чи зловживання до­вірою, а шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем - вна­слідок протиправного використання нею своїх владних повноважень.

Відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових при­строїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло­вживання службової особи своїм службовим становищем за ст. 262 настає незалежно від місця вилучення цих предметів.

4. Суб’єктом цього злочину, вчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою і вима­гання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а у разі його вчинення в інший спосіб - 16-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа повинна знати про те, що предмет, яким вона заволодіває, належить до зброї, бо­йових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріа­лів, розуміти небезпечні властивості таких предметів і те, що заволодіння ними здійс­нюється протиправним способом.

6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 262). Про поняття повторності і вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них.

Особливо кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 262) має місце тоді, коли дії, пе­редбачені ч. 1 або 2 ст. 262, вчинено організованою групою. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Особливо кваліфікованим видом вимагання предметів цього злочину (крім вибухо­вих пристроїв) є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здо­ров’я (ч. З ст. 262). Вимагання вибухових пристроїв, поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя та здоров’я, кваліфікується за ст. 189.

Положення про дозвільну систему. Затверджене постановою КМ № 576 від 12 жовтня 1992 р.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та викорис­тання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металь­ними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів. Затверджена наказом МВС N9 662 від 21 серпня 1998 р.

Правила забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання. Затверджені наказом МЕПР N9 241 від 14 грудня 2000р. (п. 1.8).

Постанова ПВС від 26 квітня 2002 р. N9 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи ра­діоактивними матеріалами».

Стаття 263.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом до­зволу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кас­тетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

(Стаття 263 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт- ня 2008 р.) , ^

1. Об’єктом даного злочину є громадська оезпека в частині убезпечення від пору­шення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойо­вих припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Загальнонебезпечні предмети при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства. Тому встановлені спеціальні правила поводження зі зброєю, боєприпасами, вибухів­кою, визначено, з якими з цих предметів громадяни взагалі не вправі вчиняти будь-яких дій, а які дії можна виконувати на підставі спеціального дозволу.

2. Предметом злочину можуть бути: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

Про поняття вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв див. коментар до статей 262 і 410.

Холодна зброя - це предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючоріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомо­гою м’язової сили людини або дії механічного пристрою.

Кинджали, фінські ножі - вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфіч­ної форми: кинджал — довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, що звужуєть­ся до кінця, гостроконечного; фінський ніж («фінка») - короткого, товстого, заточено­го з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною. Кастет - вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар.

Питання про віднесення тих чи інших предметів до певних видів зброї вирішується з урахуванням об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. За об’єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини з урахуванням їх фор­ми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб’єктивно вони призначені для враження живої сили - ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення - господарсь­кого, побутового, спортивного, обрядового тощо. Питання про визнання зброєю предметів «подвійного» призначення - наприклад, лука, який може виступати і спортивним снаря­дом, і мисливським знаряддям, і предметом, призначеним для заподіяння смерті чи тілес­ного ушкодження,- вирішується з урахуванням мети дій, вчинених з такими предметами.

3. Об’єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом вчинення альтернатив­них суспільно небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготов­лення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут.

Усі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. При вирішенні питання про те, чи є незаконними дії з предметами, вказаними в ст. 263, КК потрібно керуватися спеціальними нормативно-правовими актами.

Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мислив­ської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знахо­диться не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне носіння зазначених предметів є умисними, вчиненими без передбачено­го законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Незаконним придбанням їх слід вважати умисні дії, пов’язані з їх набуттям (за ви­нятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на від­шкодування боргу тощо. ^

Під незаконним виготовленням холоднст ^огнепальної зброї (крім гладкостволь­ної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв по­трібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивос­тей. Такими діями, зокрема, є перероблення ракетниці, стартового, будівельного, газо­вого пістолета, інших пристроїв, пристосованих для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертель­ної дії, у зброю, придатну до стрільби, або мисливської (у т. ч. гладкоствольної) руш­ниці - в обріз, виготовлення вибухових речовин, вибухових пристроїв чи боєприпасів з використанням будь-яких компонентів, які самі по собі не є вибухівкою, але внаслідок цих дій набувають здатності до вибуху, тощо.

Ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв - це таке відновлення характерних властивостей за­значених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням.

Під незаконною передачею вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.

Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв полягає в умисній пе­редачі їх іншій особі поза встановленим порядком шляхом продажу, обміну, дарування, сплати боргу тощо.

Зберігання, придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відпові­дальності.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

6. У ч. З ст. 263 передбачене звільнення від кримінальної відповідальності за не­законні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч. 1 або 2 ст. 263. Його єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

При цьому добровільним здавання є тоді, коли воно вчинене за власною волею, неза­лежно від мотивів, однак не у зв’язку з тим, що органами влади виявлено факт зберігання відповідних предметів. Потрібно також, щоб особа здала всі наявні у неї предмети, щодо яких вчинялися незаконні дії. Про поняття добровільності див. також коментар до ст. 17.

Постанова ПВС N9 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи ра­діоактивними матеріалами».

Стаття 264. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів

Недбале зберігання вогнг альної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило загибель людей * інші тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є громадська безпека в частині до­тримання встановлених правил зберігання зброї або бойових припасів. У зв’язку із за- гальнонебезпечними властивостями цих предметів встановлюються спеціальні правила їх зберігання особами, які володіють зброєю та бойовими припасами на законних під­ставах. Недотримання цих правил загрожує тим, що такі предмети потраплять до рук сторонніх осіб, будуть неправомірно використані ними. Хоча відповідні правила адре­совані тим, хто володіє відповідними предметами на законних підставах, видається, що відповідальність за ст. 264 повинні нести й особи, які зберігають їх незаконно, вчиня­ючи ще й злочин, передбачений ст. 263. Додатковим обов’язковим об’єктом альтерна­тивно виступають життя, здоров’я, власність або інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя; 2) бойові припаси.

На відміну від розглянутих злочинів (статті 262 і 263), у даному складі злочину предметом є будь-яка вогнепальна зброя, включаючи і гладкоствольну мисливську та боєприпаси до такої зброї. Така зброя і боєприпаси виступають предметом даного зло­чину тоді, коли вони зберігаються як законно, так і незаконно.

Не є предметом цього злочину вибухові речовини і вибухові пристрої.

3. З об’єктивної сторони злочин характеризується недбалим зберіганням вказаних предметів злочину. Воно має місце тоді, коли не виконані передбачені нормативними актами умови зберігання зброї або бойових припасів, насамперед ті, які спрямовані на убезпечення їх від сторонніх осіб. Обов’язковою ознакою злочину є суспільно небезпечні наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Загибель людей означає заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяж­ких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному - тяжкого тілесного ушкодження. Ці наслідки повністю охоплюються ст. 264 і додаткової кваліфікації за ч. 1 або ч. 2 ст. 119, ст. 128 не потребують.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона характеризується необережною виною у вигляді злочинної самовпевненості. Знаючи небезпечні властивості зброї та бойових припасів і правила поводження з ними, винний завжди передбачає можливість заподіяння ними шкоди, що виключає злочинну недбалість. Тобто, недбало зберігаючи зброю або бойові припаси, винний передбачає можливість настання наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення. При цьому особа необгрунтовано розраховує на обачність інших осіб, на те, що вони не використають зброю чи боєприпаси, які зберігаються з порушенням встановлених правил.

Постанова ПВС N9 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи ра­діоактивними матеріалами».

Стаття 265. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами

1. Придбання, носіння, зберігання, використання, передача, видозмінен­ня, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (дже­рел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних ма­теріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою спричинення загибелі людей, шкоди здо­ров’ю людей, майнової шкодр'т великому розмірі або значного забруднення довкілля,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричини­ли загибель людей, майнову шкоду у великому розмірі, значне забруднення довкілля чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Примітка. У статтях 265, 265-1 цього Кодексу майнова шкода вважається заподіяною у великому розмірі, якщо прямі збитки становлять суму, яка в три­ста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 265 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1071Л/ від

2007. р.)

1. Об’єктом цього злочину є громадська безпека в частині убезпечення від шкоди, якою загрожують радіоактивні матеріали.

2. Предметом цього злочину є радіоактивні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді. До них належать: 1) джерела іонізуючого випромінювання; 2) радіоактивні речовини; 3) ядерні матеріали, що перебу­вають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді.

Про поняття радіоактивних матеріалів див. коментар до ст. 201.

Джерела іонізуючого випромінювання - це фізичний об’єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання. Під іонізуючим випромінюванням ро­зуміють потік електрично заряджених часток (атомів, протонів), тобто електромагнітні чи корпускулярні промені, які випускаються джерелами іонізуючого випромінювання.

До джерел іонізуючого випромінювання належать, зокрема, транспортні засоби, устат­кування, інші предмети, що побували в зонах радіаційного забруднення і набули радіо­активності.

Під радіоактивними речовинами слід розуміти речовини, які створюють або в пев­них умовах здатні створювати іонізуюче випромінювання. Це ядерне паливо, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором, радіоактивні продукти та відходи, а також речовини природ­ного або штучного походження, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, які здатні до первісного випромінювання (руда уранова або торієва, уран-233, плутоній- 239, америцій-242 тощо). Обладнання та установки (технічні пристрої) - джерела іоні­зуючого випромінювання (обладнання ядерних реакторів, установки для поділу ізото­пів, системи конверсії тощо) - не є в прямому розумінні слова речовинами. Речі, що набули радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби ґрунту, тех­ніка, одяг тощо), також не можуть визнаватися радіоактивними речовинами.

Ядерні матеріали - це ядерне паливо, за винятком природного урану і збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з будь-яким ін­шим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що встановлю­ються нормами, правилами і стандартами з ядерної і радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнарод­ного агентства з атомної енергії.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у виконанні таких дій щодо радіоактивних матеріалів без відповідного дозволу: 1) придбання; 2) носіння; 3) зберігання; 4) викори­стання; 5) передача; 6) видозмінення; 7) знищення; 8) розпилення; 9) руйнування.

Під придбанням, носінням, ~ ріганням радіоактивних матеріалів розуміються та­кі ж дії, як і щодо вогнепальної зброї. Про їх поняття див. коментар до ст. 263.

Використання радіоактивних матеріалів - це отримання їх корисних властивостей, застосування як джерела іонізуючого випромінювання. Передача радіоактивних мате­ріалів включає як оплатне, так і безоплатне їх вручення постійно чи тимчасово іншій особі. Видозмінення радіоактивних матеріалів - це переведення радіоактивних мате­ріалів із одного виду в інший. При цьому мається на увазі зміна агрегатного стану (з твердого в рідкий чи газоподібний); проведення хімічних реакцій з такими матеріа­лами, внаслідок чого змінюється їх хімічна формула; зміна концентрації (збагачення) радіоактивних матеріалів; ядерні реакції, які призводять до переходу радіоактивної ре­човини в інший вид за складом елементів. Знищення радіоактивних матеріалів означає приведення до такого стану, коли вони не можуть бути використані за цільовим при­значенням. Воно включає в себе хімічні перетворення, механічні ушкодження, фізичні зміни, у т. ч. і на ядерному рівні. Це, зокрема, пошкодження джерел іонізуючого ви- промінення, внаслідок чого припиняється направлений і контрольований потік елект­ромагнітних чи корпускулярних часток; введення до радіоактивних речовин домішок, які перешкоджають збагаченню таких речовин, що є умовою їх подальшого застосу­вання в промисловості, медицині, науці; зміни до ядерного палива, через які воно втра­чає здатність підтримувати ядерну реакцію; приведення радіоактивних продуктів і від­ходів до стану, в якому унеможливлюється чи утруднюється їх утилізація. Розпилення радіоактивних матеріалів - це їх розподіл дрібними частками по багатьох місцях, що призводить до зниження їх концентрації і втрати радіаційних властивостей. При цьому відбувається зменшення інтенсивності випромінювання до таких меж, коли такі матері­али не можуть бути зібрані та використані за призначенням. Розпилення може здійсню­ватися шляхом випуску радіоактивних газів в атмосферу, виливання рідких радіоактив­них матеріалів - у водні об’єкти, розсипання порошку над поверхнею, а також через змішування радіоактивних матеріалів з комунальними чи виробничими відходами, до­давання їх у сировину, з якої продукуються вироби тощо. Руйнування радіоактивних матеріалів - це також один із способів їх приведення до непридатного стану. Воно охоп­лює, насамперед, фізичні зміни - механічні пошкодження захисних оболонок джерел іонізуючого випромінювання, збірок ядерних тепловиділяючих елементів і т. п. Крім того, руйнуванням є зміни на ядерному рівні - перетворення одних матеріалів в інші шляхом опромінення, проведення ядерної реакції.

Відповідним дозволом є ліцензія на здійснення відповідної діяльності з радіоактив­ними матеріалами або ж разовий дозвіл на проведення операцій (дій) такими матеріа­лами в певному конкретному випадку. При цьому потрібно, щоб дозвіл було видано уповноваженим на те органом у межах його компетенції; дії вчинялися в межах строків, визначених у дозволі; виконувалися дії з дотриманням видів і розмірів радіоактивних матеріалів, визначених у дозволі; були дотримані вимоги щодо використовуваного устаткування, технології поводження з радіоактивними матеріалами тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною ви­ною. Суб’єктивне ставлення до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 265, може виражатися ли­ше в необережності.

6. Кваліфікуючими ознаками цього злочину (ч. 2 ст. 265) є вчинення вказаних вище дій з метою спричинення загибелі людей, шкоди здоров’ю людей, майнової шко­ди у великому розмірі або значного забруднення довкілля, а особливо кваліфікуючи­ми (ч. З ст. 265) - вчинення їх повторно або за попередньою змовою групою осіб, або спричинення ними загибелі людей, майнової шкоди у великому розмірі, значного за­бруднення довкілля чи інших тяжких наслідків.

Загибель людей означає заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяжких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному - тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття майнової шкоди у \ шкому розмірі щодо цього злочину та злочину, перед­баченого ст. 265-1 КК, роз’яснеь. з примітці до ст. 265 КК. Представляється, що до пря­мих збитків, про які йдеться у цій примітці, включають або відносять майнову шкоду, завдану безпосередньо внаслідок поширення радіоактивних матеріалів, у т. ч. витрати на лікування потерпілих, вартість майна, яке неможливо використовувати, та самих радіо­активних матеріалів, затрати на дезактивацію. Водночас, не належать до прямих збит­ків втрати від неможливості використання сільськогосподарських чи мисливських угідь, неодержані доходи від можливої експлуатації майна та інші кошти, які були б набуті внаслідок утримання від незаконного поводження з радіоактивними матеріалами.

Суб’єктивне ставлення до наслідків, у результаті настання яких наявний особливо кваліфікований вид цього злочину, має виражатися в необережній вині. Такий висновок випливає, зокрема, з порівняння санкцій статей КК про відповідальність за вбивство, тяжке тілесне ушкодження, умисне знищення чи пошкодження майна і за незаконне поводження з радіоактивним матеріалами.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від ЗО червня 1995 р.

Положення про дозвільну систему. Затверджене постановою КМ№ 576 від 12 жовтня 1992р.

Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів терито­рією України. Затверджене постановою КМN2 1332 від 29 листопада 1997р.

Стаття 265-1. Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію

1. Незаконне виготовлення будь-якого ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію і може через свої властивості спричинити загибель людей, шкоду здоров’ю людей, майнову шкоду у великому розмірі або значне забруднення довкілля,-

карається штрафом від трьохсот до семисот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Та сама дія, вчинена з метою спричинення загибелі людей, шкоди здо­ров’ю людей, майнової шкоди у великому розмірі або значного забруднення довкілля,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричинили загибель людей, майнову шкоду у великому розмірі, значне забруднення довкілля чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

(Кодекс доповнено статтею 265-1 згідно із Законом N9 1071-V від

2007. р.)

1. Предметом цього злочину є: 1) ядерний вибуховий пристрій, тобто пристрій, у якому вибух здійснюється завдяки реакції поділу радіоактивних матеріалів (атомний) або перетворення ядер літію у ядра важчих елементів (термоядерний), супроводжується виді­ленням величезної кількості енергії та радіоактивним випромінюванням; 2) пристрій, що розпилює ядерний матеріал - будь-яке пристосування, обладнання, за допомогою якого радіоактивний матері* і юзпиляється на дрібні частини і розноситься в повітрі, воді, інших елементах зовнішнього середовища. Результатом розпилення є радіоактивне забруднення середовища. До пристроїв, що розпилюють радіоактивний матеріал, належать і так звані «брудні бомби» - вибухові пристрої, які начиненні радіоактивними матеріалами, що роз­сіюються внаслідок вибуху заряду тротилу чи іншої традиційної вибухівки; 3) пристрій, що випромінює радіацію - той, що виділяє альфа-, бета- чи гамма-випромінювання.

Кримінальну відповідальність тягнуть дії лише щодо такого предмета, який може через свої властивості спричинити шкоду здоров’ю людей, майнову шкоду у великому розмірі або значне забруднення довкілля, тобто достатньо потужного. Ядерний вибухо­вий пристрій завжди спроможний завдати вказану шкоду, оскільки ядерна чи термо­ядерна реакція відбувається за певної кількості матеріалів (т. зв. критична маса), відпо­відна ж реакція - вибух - неодмінно поєднана зі шкідливим впливом на значну тери­торію. Здатність же до заподіяння відповідної шкоди двома іншими видами предметів, названих у диспозиції ст. 265-1 КК, визначається з урахуванням кількості і характеру використаних радіоактивних матеріалів та інтенсивності випромінювання.

Ядерний вибуховий пристрій чи пристрій, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію, як різновид зброї характеризується тим, що він спеціально при­значений для заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, знищення або пошкодження матеріальних об’єктів і, відповідно, не має іншого призначення. Тому не належать до предмета цього злочину ті пристрої, що містять радіоактивні матеріали, але мають гос­подарське, наукове чи інше призначення (використовуються в медичній практиці, ста­новлять елементи вимірювальних приладів тощо).

2. Об’єктивна сторона простого виду цього злочину має лише одну обов’язкову ознаку - дію, яка полягає у виготовленні ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію.

Виготовлення - це створення відповідних предметів заново чи перероблення інших для того, щоб вони набули вражаючих властивостей. Це, наприклад, вилучення джерела випромінювання з медичного обладнання та знищення захисного екрану з тим, щоб його можна було підкинути у приміщення людини, якій бажають завдати шкоду. Ознакою діяння є незаконність, яка передбачає, що особа не має права на створення чи перероб­лення предметів, які містять радіоактивні матеріали і є потенційно небезпечними.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона незаконного виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію, характери­зується умисною виною. При цьому особа усвідомлює властивості предмета, який ви­готовляє - те, що цей предмет пов’язаний з використанням радіоактивних матеріалів чи джерел випромінювання та здатний спричинити загибель людей чи іншу шкоду, описа­ну у диспозиціях ст. 265-1, а також усвідомлює протиправність своїх дій.

5. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки такі самі, що й ознаки, перед­бачені щодо незаконного поводження з радіоактивними матеріалами (ч. 2 і ч. З ст. 265).

Стаття 266. Погроза вчинити викрадання або використати радіоактив­ні матеріали

1. Погроза вчинити викрадання радіоактивних матеріалів з метою приму­сити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчи­нити будь-яку дію або утриматися від неї, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози,-

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Погроза використати радіоактивні матеріали з метою спричинення заги­белі людей або інших тяжких наслідків, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози,-

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

1. Об’єкт даного злочину - громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона злочину передбачає вчинення таких двох альтернативних дій:

1. погроза вчинити викрадання радіоактивних матеріалів (ч. 1 ст. 266);

2. погроза використати радіоактивні матеріали (ч. 2 ст. 266).

Під погрозою вчинити розкрадання радіоактивних матеріалів слід розуміти до­ведений до сторонніх осіб намір протиправно, будь-яким способом заволодіти радіоак­тивними матеріалами й отримати можливість розпоряджатися ними на свій розсуд.

Погроза використати радіоактивні матеріали - це погроза застосувати шкідливі властивості таких матеріалів.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є обстановка, наявність якої дає підстави побоюватися здійснення відповідної погрози. Про наявність таких підстав можуть свідчити місце й час проголошення погрози, особа того, хто погрожує, відсутність належного контролю за радіоактивними матеріалами тощо.

Закінченим злочин вважається з моменту висловлення погрози і сприйняття її тим, кому вона адресована.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом і спеціальною метою (відповідно до змісту погрози): 1) примусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї (ч. 1 ст. 266);

2. спричинити загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 266).

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу від З березня 1980 р. Україна приєдна­лась до Конвеніїії 5 травня 1993 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму від 15 квітня 2005 р. Ратифікована Україною 15 березня 2006р.

Стаття 267. Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймис­тими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами

1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибу­хових речовин чи радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними, а також незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, а також незаконне пересилання поштою або багажем лег­козаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

1. Об’єкт даного злочину - громадська безпека в частині убезпечення від порушен­ня правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або ра­діоактивними матеріалами.

2. Предметом його є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267);

2. легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267).

Легкозаймисті речовини - це тверді, рідкі, газоподібні та пилоподібні речовини, які здатні спалахувати внаслідок дії незначних факторів. До них належать: самозаймис­ті речовини, які загоряються внаслідок контакту з атмосферним киснем, водою, іншими окислювачами (білий фосфор, металевий натрій, сірка і т. ін.); речовини, які загоря­ються під дією удару, стиснення (як правило, гази). Легкозаймистими є деякі вибухові речовини: рідини, з температурою спалаху парів до 28 °С включно; інші речовини (переважно, рідини) з температурою спалаху не більше 61 °С.

Таким чином, легкозаймистими вважаються речовини, які здатні почати горіти вна­слідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовніш­нім полум’ям. Тим більше вони загоряються внаслідок дії термічних факторів. Для таких речовин характерним є швидкий процес горіння і висока його температура. Це й зумовлює особливу небезпеку відповідних предметів та необхідність дотримання щодо них спеціальних правил перестороги.

До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз’їдаючи їх,- подразнюють чи знищують живі тканини, розчиняють чи змінюють структуру більшості неорганічних речовин. Це - всі види кислот та лугів (сірчана кислота, їдкий натр, негашене вапно тощо). Предметом аналізованого злочину відповідна кислота чи луг можуть бути визнані лише тоді, коли з урахуванням її концент­рації та кількості, фізичного стану, використовуваної тари речовина здатна заподіяти шкоду громадській безпеці. Наприклад, не можуть бути віднесені до їдких речовин, за незаконні дії з якими настає кримінальна відповідальність, харчові розчини оцтової кислоти, луги, які входять до складу косметичних засобів.

Про поняття вибухових речовин та радіоактивних матеріалів див. коментар до ст. 262.

3. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1. порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових ре­човин чи радіоактивних матеріалів;

2. порушення інших правил поводження з ними;

3. незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267);

4. незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267).

Обов’язковою ознакою простих складів цих злочинів є спричинення суспільно не­безпечних наслідків. При цьому обов’язковою ознакою злочину у його першій - третій формах є створення небезпеки: 1) загибелі людей; 2) настання інших тяжких наслідків, а у четвертій формі - загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків утворюють квалі­фіковані види злочину, передбаченого ч. 1 ст. 267. Зміст вказаних наслідків такий самий, як і щодо інших злочинів проти громадської безпеки (див., зокрема, ст. 264).

4. Суб’єктом злочину є особа, на яку покладено обов’язки по дотриманню відпо­відних правил.

5. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків Характери­зується необережністю. Ставлення ж винного до порушення вказаних у ст. 267 правил може бути умисним або необережним.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від ЗО червня 1995 р.

Положення про дозвільну систему. Затверджене постановою КМ№ 576 від 12 жовтня 1992 р.

Стаття 267-1. Порушення вимог режиму радіаційної безпеки

1. Переміщення будь-яким способом за межі зони відчуження чи зони без­умовного (обов’язкового) відселення без надання передбаченого законом до­зволу або проведення дозиметричного контролю продуктів харчування рос­линного і тваринного походження, промислової або іншої продукції, тварин, риби, рослин або будь-яких інших об’єктів -

карається штрафом від п’ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Придбання з метою використання або збуту об’єктів, визначених у час­тині першій цієї статті, якщо факт їх походження із зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення заздалегідь відомий винній особі,—

карається штрафом від сімдесяти до вісімдесяти п’яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені з метою збуту, або збут об’єктів, визначених у частині першій цієї статті,-

караються штрафом від сімдесяти п’яти до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти ро­ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою або повторно, а також якщо вони спричинили за­гибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

(Кодекс доповнено статтею 267-1 згідно із Законом № 966-\/ від

2007. р.)

1. Предметом цього злочину є будь-які речі, що перебувають у межах спеціально виділених зон (зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення («Чор­нобильська зона»), незалежно від того, чи вони радіоактивно забруднені, кому нале­жать, скільки часу перебували на території зони тощо. Таким предметом можуть бути і речі, які законно чи незаконно ввезені особою на територію зони відчуження чи відсе­лення і які згодом нею ж переміщаються за межі зони.

2. Об’єктивна сторона порушення вимог радіаційної безпеки полягає у вчиненні таких дій:

1. переміщення вказаних предметів за межі зони (ч. 1 ст. 267-1). Переміщення мо­же полягати у вивезенні на транспортних засобах чи інших пристосуваннях (тачка, сан­ки, човен), винесені на собі, у виведенні тварин. При цьому переміщення є незаконним, якщо компетентним органом (службовою особою) не надано на це дозволу або перемі­щувані предмети не пройшли дозиметричний контроль з його позитивним висновком (про відсутність перевищення меж радіації);

2. придбання з метою використання або збуту предметів, незаконно переміщених із зони відчуження чи відселення (ч. 2 ст. 267-1). Під придбанням слід розуміти набуття таких предметів на будь-яких підставах - купівля, обмін, прийняття боргу, отримання в подарунок чи як оплату за виконану роботу чи надані послуги тощо;

3. збут предметів, незаконно переміщених із зони відчуження чи відселення (ч. З ст. 267-1). Збут може полягати в умисній передачі відповідних предметів іншим особам шляхом продажу, обміну, дарування, сплати боргу тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення вказаних діянь службовою особою є під­ставою для застосування ч. 4 ст. 267-1.

4. Суб’єктивна сторона порушення вимог режиму радіаційної безпеки характери­зується умисною виною. При цьому особа, у т. ч. особа, яка придбаває відповідні пред­мети, усвідомлює, що вони перебували на території зони відчуження чи безумовного (обов’язкового) відселення.

Відповідальність за придбання вказаних предметів (ч. 2 ст. 267-1) настає лише у тому випадку, коли таке придбання вчинюється з метою їх використання або збуту. Під використанням тут слід розуміти отримання певних властивостей цих предметів, зок­рема для заподіяння суспільно небезпечних наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267-1.

5. Кваліфікуючою ознакою щодо незаконного переміщення відповідних предметів е вчинення цього діяння з метою їх збуту (ч. З ст. 267-1). Як особливо кваліфікуючі ознаки таких діянь щодо зазначених вище предметів, як їх переміщення, придбання та збут, закон передбачає: вчинення їх службовою особою, повторно, а також заподіяння в результаті їх вчинення загибелі людей або інших тяжких наслідків. Суб’єктивне став­лення до таких наслідків виражається, як правило, в необережності. Суб’єктивне став­лення до загибелі людей або інших тяжких наслідків у результаті придбання зазначених вище предметів з метою їх використання може характеризуватися умисною виною.

Стаття 268. Незаконне ввезення на територію України відходів і вто­ринної сировини

1. Ввезення на територію України чи транзит через її територію відходів або вторинної сировини без належного дозволу -

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ввезення на територію України чи транзит через її територію речовин або матеріалів, що належать до категорії’ небезпечних відходів, які забороня­ються до ввезення,-

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом даного злочину є безпека поводження з відходами і вторинною сиро­виною. Неконтрольоване розповсюдження таких предметів загрозливе для життя та здоров’я людей, природного середовища, матеріальних цінностей - тобто, воно пору­шує громадську безпеку.

2. Предметом злочину є: 1) відходи; 2) вторинна сировина (ч. 1 ст. 268); 3) речови­ни або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення на територію України (ч. 2 ст. 268).

Поняттям відходів охоплюються будь-які речовини, матеріали і предмети, які утво­рюються у процесі діяльності людини і в подальшому не використовуються за місцем утворення чи виявлення і яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. При цьому радіоактивними відходами вважаються ма­теріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умов, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається.

Вторинна сировина - це залишки виробництва та побуту (вже використана сировина, тара, відпрацьовані матеріали), які придатні для переробки і використовуються повторно.

Речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення- це відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природно­го середовища і здоров’я людини, та які потребують спеціальних методів поводження з ними. До них, зокрема, належать, непотрібні фармацевтичні товари, ліки та препарати, свиняча гноївка (фекалії), каналізаційний мул, азбест (пил та волокна).

3. Об’єктивна сторона злочину включає в себе вчинення таких альтернатив­них дій:

1. ввезення на територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини;

2. їх транзит через територію України без належного дозволу (ч. 1 ст. 268);

3. ввезення на територію України речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення;

4. транзит через територію України зазначених речовин або матеріалів (ч. 2 ст. 267).

Про поняття ввезення на територію України див. коментар до ст. 199. Під тран­зитом через територію України розуміється переміщення певних предметів під мит­ним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пунк­ту на митному кордоні України.

Ввезення або транзит відходів чи вторинної сировини без належного дозволу має місце тоді, коли: дозвіл відсутній взагалі; дозвіл виданий неуповноваженим на те орга­ном; порушені умови щодо кількості, видів, упаковки тощо відходів чи вторинної сиро­вини; не дотримані вимоги щодо строків, місця ввезення, маршруту транзитного пере­везення.

Можливості надання дозволу на ввезення на територію України чи транзит через її територію речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, законодавство України не передбачає.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона характеризується умислом або необережністю.

Протокол про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскор­донного перевезення небезпечних відходів та їхнього видалення. Ратифікований Україною