1991. Р. (статті 18, 26, 35).

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» в редакції від 12 січня 2006р. (статті 1, 2, 6).

Закон України «Про інформаційні агентства» 28 лютого 1995 р.

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997р. (ст. 1).

Рішення КС у справі К. Г. Устименка № 5-зп від ЗО жовтня 1997 р.

Рішення КС у справі про друковані періодичні видання N2 6-рп від 16 березня 2004 р.

Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та ін­ших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Затверджена постановою КМN2 1893 від 27листопада 1998р.

Постанова КМ N2 1000 від 19 липня 2006р. «Деякі питання обліку, зберігання і використан­ня документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять конфіденційну інформа­цію, що є власністю держави».

Постанова ПВС N2 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров \я особи» (п. 12).

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.

2. Потерпілим від цього злочину у формі незаконного звільнення працівника з ро­боти закон визнає працівника.

Працівник — це особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, фізичні осо­би, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (не­військову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об’єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підпри­ємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України).

Поняттям «працівники» в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т. ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них від­повідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служ­би, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними частинами статей 364, 365, 423, 424.

3.3 об’єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі:

1. незаконного звільнення працівника з роботи;

2. іншого грубого порушення законодавства про працю.

Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначе­ного законом. Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними. Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, позастроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують кошти або товарні цінності, праців­ники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами.

Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законо­давства про працю.

Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на пра­цю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне пе­реведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додатко­вої відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; по­рушення порядку розгляду трудових спорів тощо.

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання дові­рою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазна­чених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочи­ну, передбаченого ст. 172.

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністра­тивну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).

Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи - з момен­ту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.

4. Суб’єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати пра­цівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надан­ня відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману пра­цю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.

Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід ква­ліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 172 і ст. 382.

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умис­лу, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).

Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище праців­ника, загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за службову недбалість (статті 367, 425).

Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релі­гійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.

6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодав­ства про працю щодо певних категорій працівників (потерпілих): неповнолітнього, вагіт­ної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Про поняття вагітної жінки див. коментар до ст. 115.

Дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим за­хворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соці­альної допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно вка­заних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження їм заро­бітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення повноліття, за­стосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, залучення працівників, мо­лодших вісімнадцяти років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо.

Конституція України (статті 26, 43).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого

1991. р. (ст. І).

КЗП (статті 3, 21, 24, 36-45, 78-1, 182-1, 184, 190, 192).

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (ст. 48).

Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. (ст. 19)

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (статті 30—31).

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997р. (статті 8—12).

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994р. (ст. 8).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).

Рішення КС у справі про тлумачення терміна законодавство № 12-рп від 9 липня 1998 р. (п. 4 мотивувальної частини).

Форма трудового договору між працівником та фізичною особою. Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою. Затверджені наказом МПСП № 260 від 8 червня 2001 р.

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим гро­мадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживан­ня довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до п’яти років, або арештом на строк до шести міся­ців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є трудові права людини, а саме: право на мож­ливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується, право не бути примушеним до праці, а також конституційне право гро­мадян України на піклування і захист з боку держави під час роботи за кордоном.

2. Потерпілим від злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю. Про по­няття працівник див. коментар до ст. 172.

3. З об’єктивної сторони злочин характеризується грубим порушенням угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою.

Угода про працю - це укладений відповідно до закону між працівником і власни­ком підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, а влас­ник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Питання про визнання порушення угоди про працю грубим вирішується у кожному конкретному випадку. За будь-яких обставин наявність цієї ознаки потребує істотного порушення права людини на працю.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є спосіб його вчинення. Згідно із законом порушення угоди про працю може бути вчинено шляхом: 1) обма­ну; 2) зловживання довірою або 3) примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою. Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190. По­рушення угоди про працю шляхом обману може проявитись, наприклад, у введенні потерпілого в оману стосовно умов та характеру праці, розміру заробітної плати, ви­плати преміальних тощо. Зловживання довірою матиме місце у разі, коли винний не­добросовісно використовує довір’я з боку потерпілого до нього особисто чи до орга­нізації, яку він представляє, з тим, щоб ігнорувати визначені умови угоди про працю. Під примусом слід розуміти примушування до виконання роботи під загрозою дис­циплінарного стягнення, застосування насильства чи будь-який інший протиправний вплив на особу з метою домогтися виконання нею роботи, не обумовленої угодою про працю. Якщо дії, за допомогою яких винний намагався примусити потерпілого до виконання роботи, не обумовленої угодою, самі собою є кримінально караними, вчи­нене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 173 та, наприклад, статтями 126, 129, а у разі вчинення таких дій службовою особою з використанням свого служ­бового становища - за статтею, що передбачає відповідальність за відповідний зло­чин у сфері службової діяльності.

Примушування працівника до належного виконання своїх обов’язків відповідно до займаної посади не утворює складу злочину, передбаченого ст. 173. За наявності під­став такі дії службової особи можуть розглядатися як зловживання владою чи службо­вим становищем або перевищення влади чи службових повноважень, а дії неслужбової особи - як самоправство чи злочин проти життя, здоров’я, волі особи.

Діяння, передбачене ст. 173, є спеціальним складом грубого порушення зако­нодавства про працю, а тому його вчинення не потребує додаткової кваліфікації ще і заст. 172.

Закінченим цей злочин вважається з моменту грубого порушення угоди про працю.

4. Суб’єктом злочину може бути службова особа підприємства, установи, організа­ції, громадянин-підприємець, інший громадянин, який уклав з працівником угоду про працю, або уповноважені ними особи.

5. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є порушення угоди про працю стосовно громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.

При застосуванні цієї ознаки слід виходити з того, що відповідно до вітчизняного за­конодавства трудові відносини громадян, які працюють за межами України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародно­го договору. При цьому слід виходити з того, що умови договорів про працю, які погір­шують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійс­ними. Отже, кваліфікований склад цього злочину матиме місце тоді, коли українські пра­цівники, що працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які укладаються на виконання міждержавних договорів про економічна, науково-технічне

та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що відря­дила їх за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Водно­час розглядуваний склад злочину буде відсутнім у випадках, коли порушення угоди про працю вчинюється стосовно громадян України, які працюють у різних спільних під­приємствах, філіях іноземних організацій на території України, і їхні трудові відносини регулюються законодавством відповідних іноземних держав.

Конституція України (статті 25, 43).

КЗП (статті 8, 8-1, 9, 21).

Конвенція МОП про примусову або обоє ’язкову працю 1930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956р.

Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

(Стаття 174 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-V/ від 15 кв/т- ня 2008 р.)

1. Об’єктом злочину є право людини, що працює, на страйк для захисту своїх еко­номічних і соціальних інтересів. Відповідно до ст. 44 Конституції України, ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

2. Потерпілим від злочину є працівник, який відповідно до закону має право на страйк. Законодавством забороняється певним категоріям працюючих брати участь у страйку. Це, зокрема, стосується працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, органів державної влади, безпеки та правопорядку, у т. ч. працівни­ків міліції, військовослужбовців усіх військових формувань, державних службовців.

3. Об’єктивна сторона злочину може проявлятися у двох формах: 1) примушуван­ні до участі у страйку; 2) перешкоджанні участі у страйку. Такі примушування та пе­решкоджання є кримінально караними, якщо вони вчинюються одним із зазначених у ст. 174 способів, а саме, шляхом: 1) насильства; 2) погрози застосування насильства;

3. інших незаконних дій.

Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (не­вихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішен­ня колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповно­важеного ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.

Під примушуванням до участі у страйку розуміється домагання від потерпілого взяти участь у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій (наприклад, видання наказу чи розпорядження). Залу­чення працівника до участі у страйку шляхом обману, підкупу, задобрювання (обіцян­ням заохотити по службі тощо) або в інший спосіб, який не містить елементу примусу, не утворює складу цього злочину. Водночас, скажімо, поєднання насильства з підкупом слід розглядати як примушування.

Перешкоджання участі у страйку - це вчинення фізичного чи психічного насиль­ства або інших незаконних дій, які утруднюють або унеможливлюють участь працівни­ка, що має право на страйк, у законному страйку. Поняттям «інші незаконні дії» при вчиненні злочину у цій формі охоплюються будь-які дії, які суперечать закону (напри­клад, підкуп, погроза незаконно звільнити з роботи чи притягти до юридичної відпові­дальності, обмеження волі).

Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 174, створення перепон участі у страйку, коли його проведення є незаконним - за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобі­ганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

6. У разі, якщо примушування до участі у страйку чи перешкоджання участі у страйку становлять дії, які самі собою утворюють склад відповідного злочину (напри­клад, нанесення тілесних ушкоджень, погроза вбивством, перевищення влади або служ­бових повноважень), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (наприклад, за ст. 174 і ч. 2 ст. 122).

Для визнання злочину закінченим не вимагається, щоб в результаті вчинення вин­ним дій потерпілий взяв участь у страйку (при примушуванні) або не взяв участі у страйку (при перешкоджанні). Момент його закінчення пов’язується із самим фактом вчинення дій, описаних у ст. 174.

4. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення цього злочину службовою особою за на­явності підстав може додатково кваліфікуватися як відповідний злочин у сфері службо­вої діяльності.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конституція України (ст. 44).

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966р. (ст. 8).

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 бе­резня 1998 р. (розділ 111).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (ст. 18).

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. (ст. 5).

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (ст. 16).

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше як за один місяць, вчи­нена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб’єктом підприємницької діяль­ності,-

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового викори­стання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат,-

карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притяг­нення до кримінальної’ відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

узп

СІЇ 1

здії

клк

нер

при

зах

Згід

єть<

за і вик обс ної ник пой і в* заю ної вин

НЯІУ

чия

нор

гро

ємс на' сок бан час! луз! ЦІ У пер

НИЛ

во і

до

раз

ги),

ноя

там з мі бам ним тал іго) кла ної пей ]

пеї ВІ <

(Стаття 175 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1027А/І від

19.02.2009)

1. Об’єктом злочину є конституційне право на заробітну плату, не нижчу від ви­значеної законом, і на своєчасне її отримання, а також право на соціальний захист, у т. ч. право на отримання пенсій та інших видів соціальних виплат. Цим конституційним правам кореспондує обов’язок відповідних суб’єктів (зокрема, держави) щодо виплати відповідних грошових коштів.

Потерпілими від злочину є громадяни, яким має виплачуватися заробітна плата, стипендія, пенсія чи інша установлена законом виплата.

2. Об’єктивна сторона складу цього злочину виражається у безпідставній невипла­ті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадя­нам більше ніж за один місяць.

Під невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених виплат. Така невиплата утворює склад злочину, передбаченого ст. 175, якщо вона: 1) є без­підставною; 2) має місце протягом певного строку (більше ніж за один місяць).

Безпідставною зазначена невиплата вважатиметься тоді, коли вона має місце, незважаючи на наявність законних підстав для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам. Не буде складу цього злочину, якщо зазначені виплати не здійснюються на законних підставах (наприклад, несплата частини заробітної плати в результаті відрахування із неї для покриття заборгованості працівника підприємству, установі, організації, на якому він працює) або їх невиплата зумовлена об’єктивними причинами (наприклад, неповним бюджетним фінансуванням, відсутністю необхідних для виплат коштів на рахунках підприємства, установи, організації).

Відповідно до трудового законодавства та законодавства про оплату праці оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійс­нюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Склад злочину, передбаченого ст. 175, має місце лише у разі зазначеної невиплати більше як за один місяць. Вказівка закону на такий термін свідчить не лише про те, що невиплата, наприклад, заробітної плати чи пенсії за один місяць не є кримінально караною (за такі дії може наставати адміністративна відповідальність, передбачена ст. 41 КАП), а й про те, що вона може стосуватися лише тих виплат громадянам, які мають регулярний характер. Отже, склад цього злочину буде відсутній, якщо неви­плата стосується одноразової (за винятком тієї, що входить у структуру заробітної плати) виплати громадянам. За наявності підстав, зокрема при заподіянні істотної шкоди, такі дії можуть розцінюватись як зловживання владою чи службовим стано­вищем або інший злочин.

Для визначення цієї ознаки необхідно з’ясувати існуючі за законом чи іншим нор­мативно-правовим актом строки та періодичність тієї чи іншої виплати. Так, згідно із законодавством про працю та про оплату праці, заробітна плата виплачується праців­никам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти кален­дарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святко­вим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Виплата пенсій за відомостями здійснюється з 2-го по 20-те число кожного місяця в операційних касах поштамтів, вузлів, відділень зв’язку, банків та з доставкою додому. У разі потреби, за узгодженням органів зв’язку, соціального захисту населення і ПФ, строки виплати пен­сії та складання звітності можуть змінюватися. Але при цьому виплата пенсій має бути здійснена щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, ви­ключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіо­нера в межах України. Виплата пенсій здійснюється за графіками, які складаються під­приємствами поштового зв’язку на підставі виплатних документів органів соціального захисту населення і узгоджуються з органами соціального захисту населення і ПФ. Згідно з графіком кожному одержувачу встановлюється дата виплати, яка повідомля­ється йому при першій виплаті пенсії.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, службові обов’язки). Структурно заробітна плата складається з основ­ної (встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робіт­ників та посадових окладів для службовців) та додаткової (встановлюється за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці і включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій) заробіт­ної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат {виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положен­нями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми). Склад злочину, передбаченого ст. 175, утворює невиплата заробітної плати як у грошовому виразі, так і в іншій передбаченій законом формі.

Відповідно до законодавства про оплату праці заробітна плата працівників підпри­ємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розпи­сок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих га­лузях або за тими професіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті пра­ці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлюється КМ.

Пенсія - це форма соціального забезпечення, яке встановлюється для непрацездат­них, а за настання передбачених законом умов і для інших громадян та гарантує їм пра­во на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання. Відповідно до законодавства України пенсії поділяються на трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні (наприклад, за особливі заслу­ги). Відповідальність за ст. 175 настає за невиплату будь-якої встановленої громадяни­нові відповідно до закону пенсії.

Стипендія - вид соціальної виплати (допомоги), який встановлюється студен­там, слухачам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою матеріального забезпечення їх соціального захисту (учасникам бойових дій; осо­бам, які мають особливі заслуги перед Вітчизною; найбільш талановитим молодим уче­ним; найбільш обдарованим молодим митцям; видатним діячам науки, освіти та культури; талановитим перспективним спортсменам; чемпіонам Олімпійських та Параолімпійських ігор; стипендій імені Тараса Шевченка учням середніх загальноосвітніх навчальних за­кладів тощо). Склад злочину, передбаченого ст. 175, утворює невиплата будь-якої вста­новленої відповідно до закону стипендії, у т. ч. іменної, державної довічної та іншої сти­пендії, що встановлюються відповідно до закону для певних категорій громадян.

Інша, встановлена законом виплата - це інша, крім заробітної плати, стипендії, пенсії, установлена законом виплата громадянам, яка здійснюється на регулярній осно­ві (щомісячно). Це, зокрема: грошове утримання військовослужбовців та осіб началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ, довічне грошове утримання суд­ді, певні види державної соціальної допомоги (наприклад, допомога по догляду за ди­тиною до досягнення нею трирічного віку, допомога на дітей, які перебувають під опі­кою чи піклуванням, допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми), доплати і компенсації, які здійснюються відповідно до законодавства про соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли сплив останній строк виплати заро­бітної плати, стипендії, іншої установленої законом виплати громадянам і її невиплата становить більше ніж за один місяць. Так, при невиплаті заробітної плати цей злочин вважатиметься закінченим з моменту настання дня, наступного за тим, у який мало бу­ти виплачено першу частину заробітної плати за другий місяць. При невиплаті пенсії - з моменту настання дня, наступного за днем, який був останнім за строками виплати пенсії за другий місяць.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, а також громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності. Інші службові особи підприємств, установ, організацій, а так само приватні особи можуть нести кримінальну відповідальність за цією статтею лише як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники). Не можуть визнавати­ся суб’єктом злочину, передбаченого ст. 175, фізичні особи - засновники підприємств, які не є їх керівниками. За наявності підстав такого роду їхні дії можуть утворювати склад самоправства чи іншого складу злочину.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення описаного у ч. 1 ст. 175 діяння в результаті нецільового використання коштів, призначених для виплати заробіт­ної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат

Нецільовим слід визнавати використання зазначених коштів на будь-які заходи, не пов’язані з їх виплатою як заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат (наприклад, для придбання сировини, обладнання, техніки, різних то­варів, оплату оренди, послуг, на будівництво чи ремонт приміщення тощо). Вказану невиплату слід визнавати також такою, що сталася внаслідок нецільового використання зазначених коштів, якщо вона мала місце в результаті порушення вимог законодавства, відповідно до якого оплата праці працівників підприємств та організацій, у т. ч. тих, що знаходяться на госпрозрахунку й отримують дотації з бюджету, здійснюється в першо­черговому порядку після сплати обов’язкових платежів. Якщо нецільове використання зазначених коштів пов’язане із вчиненням іншого злочину (наприклад, викраденням майна, зловживанням владою чи службовим становищем, службовим підробленням), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Якщо предметом зазначеного неці­льового використання були бюджетні кошти, вчинене утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 175 і відповідною частиною ст. 210.

6. Частина 3 ст. 175 передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідаль­ності за спеціальних обставин особи, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею.

За змістом цієї кримінально-правової норми особа, яка вчинила безпідставну не­виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати гро­мадянам більше ніж за один місяць, у т. ч. і внаслідок нецільового використання кош­тів, призначених для таких виплат (частини 1 і 2 ст. 175), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам; 2) це зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності.

Частина 3 ст. 175 не уточнює, які саме виплати і в якому обсязі має здійснити винна особа для того, щоб вона була звільнена від кримінальної відповідальності за зазначени­ми підставами. Судячи з усього, йдеться про невиплачені громадянам кошти, виплата яких має бути здійснена у повному обсязі. Що стосується другої умови, то вона пов’язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передба­ченого частинами 1 чи 2 ст. 175, з певним моментом такої виплати (погашення заборго­ваності) - до притягнення її до кримінальної відповідальності. Згідно з рішенням КС при­тягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування по­чинається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Конституція України (статті 43, 46).

КЗП (статті 94, 97, 115, 127, 134).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. (статті 1, 2, 3, 8, 85).

Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. (статті 1, 2, 15, 16, 23, 24).

Закон України «Про загальнообов ’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. (ст. 47).

Рішення КС у справі про депутатську недоторканність N? 9-рп від 27 жовтня 1999 р.

Рішення КС у справі про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги № 10-рп від 20 червня 2001 р.

Інструкція про порядок організації оформлення, фінансування та витати пенсій і грошової допомоги підприємствами поштового зв ’язку України. Затверджена наказом ДКЗ, МПСП і ПФ N2 101/123/67 від 2 липня 1998 р. (п. 11).

Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтво­рення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлен­ня, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по­збавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх при­мірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, вико­нань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі,-

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією та зни­щенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені служ­бовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,-

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пе­вною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготов­лення.

Примітка. У статтях 176та 177цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а за* вданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів пере­вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 176 в редакції Закону № 850-І\/ від 22.05.2003; із змінами, внесе­ними згідно із законами № 3423-ІУ від 09.02.2006 р., № 1111 -V від 31.05.2007 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторське право та суміжні права. Його додатковим факультативним об’єктом може бути встановлений порядок здійс­нення службовими особами своїх повноважень.

2. Обов’язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути: 1) суб’єкти ав­торського права: а) автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті (немайнові) і майнові права на нього; б) спадкоємці автора та особи, яким автор чи його спадкоємці передали свої авторські майнові права; 2) суб’єкти суміжних прав: а) виконавець творів - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також дири­гент музичних і музично-драматичних творів; б) його спадкоємці та особи, яким на за­конних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; в) виробник фоно­грам - фізична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків; г) його спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

д) виробник відеограм - фізична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідаль­ність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень; е) його спад­коємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні май­нові права щодо відеограм.

3. Предмет злочину, яким є відповідні об’єкти авторського права і суміжних прав, у різних його формах дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох його формах ним є твір науки, літератури, мистецтва, комп’ютерна програма, база даних, виконання, фо­нограма, відеограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма, відео­грама і програма мовлення, у четвертій - будь-який об’єкт авторського права і суміж­них прав.

Загалом об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а об’єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і фор­ми вираження, £: а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-дра- матичних, хореографічних, фольклорних .та інших творів; б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Твір - це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника та ін. До творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образо­творчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (по­хідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі зві­ту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкрит­тя тощо; інші твори, у т. ч. дизайн-проекти інтер’єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо. Предметом цього злочину може бути і службовий твір, тобто створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Комп’ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, сим­волів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихід­ному або об’єктному кодах).

База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої неза­лежної інформації у довільній формі, у т. ч.- електронній, підбір і розташування скла­дових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної по­шукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів.

Публічне виконання - подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміж­них прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи кабелями) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихід­ним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Програма мовлення - програма, яка містить певні передачі і може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об’єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес- інформації; б) твори народної творчості (фольклор); в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністратив­ного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, ЗС та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; д) грошові знаки; е) роз­клади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поши­рюється право 5иі-£епегІ5 (своєрідне право, право особливого роду).

4. З об’єктивної сторони злочин проявляється у діях, які можливі у таких формах:

1. незаконне відтворення творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних про­грам і баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення;

2. незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення;

3. незаконне тиражування та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і про­грам мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

4. інше порушення авторського права і суміжних прав.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину є також суспільно не­безпечні наслідки у виді завдання матеріальної шкоди у значному розмірі (ч. 1 ст. 176) і причиновий зв’язок між вказаними діями і наслідками. Визначення розмірів матеріаль­ної шкоди (значного, великого та особливо великого) дається у примітці до ст. 176.

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми, комп’ютерної програми, бази даних в будь-якій матеріальній формі, а та­кож їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у т. ч. цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати машина.

Тиражування виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення на аудіо- та відео­касетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.

Розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміжних прав - це будь-яка дія, за допомогою якої ці об’єкти безпосередньо чи опосередковано пропонуються пуб­ліці, у т. ч. доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за влас­ним вибором.

Третя форма цього злочину передбачає поєднання двох дій — незаконного тиражу­вання та розповсюдження відповідних предметів, яке здійснюється за допомогою пев­них засобів. Такими засобами є: аудіо- та відеокасети, дискети, інші носії інформації (фото- та кінострічки, магнітні диски, компакт-диски тощо).

Відповідно до конструкції складу відповідальність за злочин, передбачений ст. 176, настає у разі будь-якого умисного порушення авторського права і суміжних прав. Пере­лік таких порушень визначено Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Проте, у ст. 176 до іншого порушення авторського права і суміжних прав слід від­носити лише:

а) вчинення дій, які порушують майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 15, 39,40 і 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права», з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 зазначеного За­кону обмежень майнових прав;

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, зокрема опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території Укра­їни контрафактних примірників творів (у т. ч. комп’ютерних програм і баз даних), фо­нограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське пра­во і (або) суміжні права, примірників творів (у т. ч. комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

е) публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інфор­мація про управління правами, зокрема в електронній формі.

При цьому слід враховувати, що окремі дії, перелічені у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» як порушення авторського права і суміжних прав, не можуть визнаватися іншим порушенням авторського права і суміжних прав у контексті ст. 176. Це пояснюється тим, що: 1) деякі з них окремо визначені у перших трьох формах цього злочину; 2) готування до злочинів, передбачених частинами 1 і З ст. 176, не може тягнути за собою кримінальної відповідальності (див. ч. 2 ст. 14), а то­му не є злочином, наприклад, вчинення дій, що створюють загрозу порушення автор­ського права і (або) суміжних прав; 3) ст. 176 охороняє лише майнові права потерпіло­го, а тому не є злочином, наприклад, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Склад цього злочину сформульовано як матеріальний: злочин вважається закінче­ним з моменту настання матеріальної шкоди у значному розмірі.

Плагіат або деякі інші порушення прав на обпекти права інтелектуальної власності, що не пов’язані із заподіянням матеріальної шкоди, або заподіяли матеріальну шкоду у розмірі, який відповідно до ст. 176 КК не є значним, кваліфікуються за ст. 51-2 КАП. Крім того, захист авторського права здійснюється за допомогою норм не тільки кримі­нального та адміністративного, а й цивільного законодавства.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготов­лених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примір­ників аудіовізуальних творів та фонограм кваліфікується за ст. 216.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його повторно або 2) за по­передньою змовою групою осіб, а так само 3) завдання матеріальної шкоди у великому розмірі (ч. 2 ст. 176).

Про повторність злочинів див. ст. 32 і коментар до неї, про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його службовою осо­бою з використанням службового становища або 2) організованою групою, а так само

3. завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (ч. З ст. 176). Про поняття службова особа, використання службового становища див. примітки 1 і 2 до ст. 364, Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК і коментар до ст. 364.

8. Відповідно до пунктів 3 і 4 ч. 2 ст. 432 ЦК України суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про знищення: товарів, виготовле­них або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; ма­теріалів та знарядь, які використовувались переважно для виготовлення товарів з по­рушенням права інтелектуальної власності. Зазначене стосується відповідних положень санкцій статей 176, 177 і 229 КК.

Конституція України (статті 41, 54).

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цієї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.

Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (переглянута) від 24 липня 1971 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993 р.

Угода (СНД) про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1993 р. Ратифікована Україною 27 січня 1995р.

Директива Ради 93/83/ЄЕС «Про координацію деяких положень авторського права і суміжних прав при застосуванні їх до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції» від 27 вересня 1993 р.

Директива Ради 93/98/ЄЕС щодо уніфікації термінів захисту авторського права і деяких суміжних прав від 29 жовтня 1993 р.

ЦК (глава 36).

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції від 17 січня 2002 р.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.

Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 31 травня 2005 р.

Закон України «Прорекламу» від 3 липня 1996р. (статті 4, 8, 10, 27).

Закон України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997р. (статті 20, 23).

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997р.

Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р. (статті 3, 4, 13, 24).

Закон України «Про науку і науково-технічну діяльність» у редакції від 1 грудня 1998 р.

Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» в редакції від 10 липня 2003 р.

Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода ТКІР5) (розділ 5 части­ни III («Кримінальні процедури»)).

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мов­лення від 26 жовтня 1961 р.

Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 20 груд­ня 1996р.

Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми від 20 грудня 1996р.

Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мисте­цтва. Затверджене постановою КМ N2 532 від 18 липня 1995 р.

Положення про авторське право в картографії. Затверджене наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ та Державного агентства України з авторських

і суміжних прав при КМ№ 85/41 від 26 серпня 1997р.

Постанова КМ N2 72 від 18 січня 2003 р. «Про затвердження мінімальних ставок винагоро­ди (роялті) за використання об ’єктів авторського права і суміжних прав».

Порядок виплати авторської винагороди за передачу виключних майнових прав на фільм і його використання, що створюється за державним замовленням Міністерства культури і мис­тецтв України. Затверджений наказом МКМ N2 203 від 3 квітня 2002 р.

Стаття 177. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію

1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зраз­ка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення пра­ва на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по­збавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням відповід­ної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі,-

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією та зни­щенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально викори­стовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені служ­бовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,-

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищен­ням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використо­вувалися для її виготовлення.

(Стаття 177 в редакції Закону N2 850-1)/ від 22.05.2003; із змінами, внесе­ними згідно із законами № 3423-1V від 09.02.2006 р., № 1111-\/ від 31.05.2007 р.)

1. Об’єктом злочину є права інтелектуальної власності щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, ра­ціоналізаторських пропозицій.

2. Обов’язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути: а) винахідник, який створив винахід чи корисну модель; б) автор промислового зразка; в) автор топо­графії інтегральної мікросхеми; г) автор сорту і власник патенту на сорт рослин; д) їх правонаступники, а також е) автор раціоналізаторської пропозиції.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 177, є відповідні результати творчої діяль­ності людини: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, раціоналізаторські пропозиції.

Винахід і корисна модель - це результати творчої діяльності у будь-якій галузі технології. Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроор­ганізму, культура клітин рослини і тварини), а також спосіб, а об’єктом корисної мо­делі - конструктивне виконання пристрою. Селекційне досягнення в галузі племінного тваринництва - група племінних тварин, створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності, яка має нові корисні господарські ознаки і стійко передає їх нащадкам,- та­кож належить до винаходу.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Ним може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Топографія інтегральної мікросхеми - зафіксоване на матеріальному носії про- сторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми - мікроелектронного виробу кінцевої або проміжної форми, призначеного для виконання функцій електронної схеми, елементи і з’єднання якого неподільно сформовані в се­редині і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення,- та з’єднань між ними.

Сорт рослин - окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, попу­ляція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задо­вольняє вона повністю або ні умови виникнення правової охорони: може бути визначе­на ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності цього генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придат­ності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяль­ності і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або складу матеріалу. Об’єктом раціоналізаторської про­позиції може бути матеріальний об’єкт або процес. Обсяг правової охорони раціона­лізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Не визнаються раціоналізаторськими пропозиції, які знижують надійність та інші показники якості продукції або погіршують умови праці, якість робіт, а також ви­кликають або збільшують рівень забруднення навколишнього природного середо­вища.

Право авторства власника об’єкта промислової власності, його інші особисті, а також майнові права закріплюються охоронним документом (патентом або сві­доцтвом).

Не є предметом цього злочину, зокрема: «ноу-хау»; знаки для товарів і послуг; фір­мові найменування; твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми і програми мовлення, кваліфіковані зазна­чення походження товару.

Умисне порушення авторського права і суміжних прав, права на використання чу­жого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, кваліфі­кованого зазначення походження товару, якщо це завдало матеріальної шкоди у знач­ному розмірі, а також незаконне використання «ноу-хау», яке становить комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, ква­ліфікуються, відповідно, за статтями 176, 229 або 231.

4. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин передбачає суспільно небезпечні дії, їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у значному (ч. 1 ст. 177) розмі­рі, а також причиновий зв’язок між вказаними діями та їх наслідками. Визначення роз­мірів матеріальної шкоди (значного, великого та особливо великого) дається у примітці дост. 176.

Відповідно до законодавства України при визначенні матеріальної шкоди, завданої діями, передбаченими ст. 177, слід враховувати як прямі збитки, так і неодержані дохо­ди (упущену вигоду).

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, яке не потягло вказаних наслідків, тягне адміністративну відповідальність за ст. 51-2 КАП. Виробни­цтво, заготівля, пакування, маркування, затарювання, зберігання насіння, садивного матеріалу з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог або реа­лізація їх без документів про якість, інше введення в обіг насіння, садивного матеріалу з порушенням встановленого порядку тягнуть за собою адміністративну відповідаль­ність за ст. 104-1 КАП. Крім того, право інтелектуальної власності захищається у цивіль­но-правовому і господарсько-правовому порядку.

Цей злочин може бути вчинений у трьох можливих формах:

1. незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топо­графії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції;

2. привласнення авторства на них;

3. інше умисне порушення права на ці об’єкти.

Поняття використання щодо різних видів предмета злочину має свою специфіку.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнаються: а) виготовлення продук­ту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, у т. ч. через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; б) застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його за­стосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

Використання промислового зразка - це виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у т. ч. через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в ци­вільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Під використанням топографії інтегральних мікросхем (ІМС) слід розуміти: а) копіювання топографії ІМС; б) виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;

в) виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС; г) ввезення таких ІМС та ви­робів, що їх містять, на митну територію України; д) пропонування для продажу, у т. ч. через Інтернет, продаж та інше введення в цивільний оборот або зберігання в зазначе­них цілях ІМС, виготовлених із застосуванням топографії ІМС, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

Використання сорту рослин - це виробництво насіння з метою його відчуження, доведення його до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення з-за кордону, зберігання насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння.

Використання раціоналізаторської пропозиції означає її застосовування юридич­ною особою, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, у будь-якому обсязі за умо­ви добросовісного заохочення нею її автора.

Використання прав, наданих патентом (свідоцтвом), здійснюється в межах, перед­бачених законодавством. Будь-яка особа не може використовувати запатентований (за­реєстрований) винахід (корисну модель, сорт тощо) без згоди власника патенту. Але, як

правило, не визнається незаконним використання їх без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, ката­строфа, епідемія), а також у деяких інших випадках. Загалом питання про те, законним чи незаконним є таке використання стосовно кожного окремого об’єкта промислової власності слід визначати на підставі аналізу відповідних законів, які регулюють права власників відповідних патентів або інших документів, що засвідчують виключне право власності на ці об’єкти.

Оскільки власник патенту може передати право власності на винахід (корисну мо­дель, промисловий зразок тощо) лише на підставі закону чи договору, то незаконне, тобто вчинене завідомо в обхід закону чи на порушення відповідного договору, набуття права власності на них будь-яким шляхом (у т. ч. шляхом вимагання або шахрайства), має кваліфікуватися за ст. 177 як привласнення авторства на них.

Під іншим умисним порушенням права на ці об’єкти, крім незаконного їх вико­ристання та привласнення авторства на них, у ст. 177 слід розуміти, зокрема, незаконну заборону власнику патенту на винахід (корисну модель), промисловий зразок, власнику зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми передавати на підставі договору право власності на них іншим особам, або надавати іншим особам дозвіл (ліцензію) на їх використання відповідно до ліцензійного договору.

Склад цього злочину сформульовано як матеріальний: злочин вважається закінче­ним з моменту настання матеріальної шкоди у значному розмірі.

5. Суб’єкт, суб’єктивна сторона і кваліфікуючі ознаки цього злочину є аналогіч­ними з суб’єктом, суб’єктивною стороною і кваліфікуючими ознаками злочину, перед­баченого ст. 176 (див. пункти 5-7 коментаря до цієї статті).

Конституція України (статті 41, 54).

Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., переглянута в м. Женеві 10 листопада 1972р., 23 жовтня 1978р. і 19 березня 1991 р. Україна приєдналася до Конвенції 2 серпня 2006р.

ЦК (глава 36).

ГК (глава 16).

ГПК (розділ У-1).

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997р.

Закон України «Про племінну справу у тваринництві» в редакції від 21 грудня 1999 р.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000 р.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції від 17 січня 2002 р.

Закон України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р.

Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналіза­торських пропозицій в Україні. Затверджене Указом Президента України N2 479/92 від 18 вересня

1991. р. (ст. 9).

Женевський акт Гаазької конвенції про міжнародну реєстрацію промислових знаків від