30. Управління інноваційним потенціалом підприємства: сутність та складові

Важливе значення для формування інноваційного потенціалу організації має управління інноваційним потенціалом підприємства. Управлінський ресурс підприємства - здатність управлінської ланки оперативно приймати рішення, визначати правильні інноваційні цілі, ціннісні орієнтири та координувати виконання завдань і функцій, об'єднавши колектив людей з різним рівнем кваліфікації, освіти, досвіду, з творчою цільовою орієнтацією на розроблення та впровадження нових ідей, тобто спільну творчу працю.

Складові: -управ потенц технол розвитку: виявлення та комерційна оцінка технологічних можливостей; управління дослідженнями та розробками; інтеграція технологій у загальну діяльність підприємства; -кадрове управління: організаційна культура,активізації персоналу,раціоналізації, збагачення праці і ротації; -управління матеріальними запасами (у тому числі системи «Канбан», «точно в строк»); - підтримка конкурентноздатності, просунення на ринок нових продуктів; - управління поточними та радикальними інноваціями. - управління життєвим циклом продукту та асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій та обладнання; - формування інноваційної культури персоналу; - управління якістю продукції що виготовляється; - управління інтелектуальною власністю; -логістичні системи управління; -системи трансфертного управління інноваціями.

31. Показники оцінювання ефективності використання інноваційного потенціалу підприємства Оцінку інноваційного потенціалу підприємства треба здійснювати з використанням відповідної системи показників, які різняться між собою в залежності від етапу розробки та впровадження інновацій. Важливою ознакою інноваційного розвитку підприємства є його здатність адаптуватися до внутрішніх змін та зовнішнього впливу. В Україні відсутній комплексний підхід до розро­блення показників ефективності використання інно­ваційного потенціалу, ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності. Показники -Питома вага витрат на НДДКР у заг сумі витрат; Питома вага кільк. наук-тех працівників з науковим ступенем у загальній їх кількості; Питома вага наукових публікацій щодо стратегічного напрямку інноваційного розвитку підприємства в загальній кількості наукових праць протягом року; Рівень забезпеч. інноваційної діяльності науково-дослідним обладнанням (варт облад/вар ОЗ);Питома вага вартості проданих (придбаних)ліцензій у поточному році в балансовому прибутку підприємства;; Кількість дослідних зразків, розроблених власними силами підприємства; Показники (на етапі освоєння інновац):Фізичний знос обладнання для здійснення НДДКР;Моральний знос обладнання для здійснення НДДКР;Вибуття обладнання для проведення НДДКР;Оновлення обладнання для проведення НДДКР;Питома вага нових технологій, освоєних у поточному році в загальній кількості технологічних процесів;Рівень інформатизації робіт, пов'язаних з НДДКР;Рівень професіоналізму науково-технічного персоналу. Загальна структура: показники виробничої ефективності науково-технічних заходів; фінансової ефективності; інвестиційної ефективності .

32. Організаційні форми інноваційної діяльності Використання новітніх технологій, нових видів продуктів створює для фірм основу довгострокової конкурентної стратегії, формування і задоволення нових потреб споживачів; підсилює ринкові позиції лідерів світової економіки за рахунок комерційного використання інновацій. Виходячи з цього, зростає попит на дослідно-прикладні розробки і програми, що сприяє появі різноманітних організаційних форм, які забезпечують цілеспрямованість НДДКР стосовно конкретного ринку та інтенсивного використання результатів досліджень у виробництві. Венчурні фірми: створ для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характ надзвичайною інноваційною активністю та значним ризиком. За формою відповідальності і організац-правов статусу можуть бути аукціон компаніями, господ товариством, приват підприємствами. Бізнес – інкубатори: організації, що створ місцевими органами влади або великими компаніями з метою «вирощування»нових видів бізнесу, створюють сприятливі умови для розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ресурсів. Технополіс – спеціально створений комплекс, що охоплює весь цикл інноваційних робіт. Технопарк – комплекс самостійних організацій з науково-вироб циклу створення новацій (НДІ,ВНЗ,підприємства) Регіональні науково-промислові комплекси: проводять фундаментальні і прикладні дослідження в різних сферах з експерем перевіркою і оформленням патентів, винаходів, методів та ноу – хау. Спеціалізовані підрозділи фірм(творчі бригади, проектні групи): створ на вел підприємствах, що випускають наукоємну продукцію. Консультативні та аналітичні фірми: прогнозують розвиток технологій, нових товарів та попиту на інновації, визнач перспективні цілі, тематики досліджень. Стратегічні альянси: консорціум, спільні підприємства, кейрецу тощо: різні фірми між нар науково-технічної кооперації фірм, які створ з метою спільного проведення НДДКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час провед НДДКР. Тимчасові науково – технічні колективи: створ з метою розробки конкретно науково-практичної проблеми за певний період.

33. Види та моделі інноваційних підприємств Інноваційну діяльність можуть здійснювати організації різні за розмірами , спеціалізацією, галузевою належністю, правовою формою тощо. Сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що включаються в інноваційний процес на різних стадіях і виконують певні функції: генерування нових ідей;формування концепції новації;її матеріалізація у певному продукті, розроблення практичних способів її використання; виробництво новинки та виведення її на ринок. За часом залучення до інноваційного процесу та підходом до вибору інновацій ринкові суб’єкти поділяються на:

-експлеренти(фірми спеціал на створенні нових чи радикально змінених старих сегментів ринку, є розробниками нової продукції, для чого створюють у себе потужні дослідницькі відділи та конс­трукторські бюро. Такі фірми найбільше ризикують, але в разі успіху от­римують найбільшу віддачу.);

-патієнти (створ інновац для потреб вузького ринку, уникають конкуренції із вел корпораціями, вишукуючи недоступні для них сфери ді­яльності, надаючи товару унікальних властивостей; ексклюзивні товари);

-комутанти(викор інновації інших збагачуючи їх індивіду­альними характеристиками, пристосовуючись до невел за обсягами потреб конкретного клієнта, індивідуалізація товарів)

-віоленти (викор інновації що здешевлюють вигот продукції, за раху­нок низьких цін і середньої якості фірма завжди конку­рентоспроможна.)

34. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва Забезпечення стабільного темпу розвитку науково – технологічного потенціалу держави, розширення наукомістких виробництв, створення робочих місць, підтримка підприємницької діяльності та стимулювання розвитку науки може бути забезпечено співпрацею науково-дослідницьких закладів із бізнесовими структурами, що здійснюється за підтримки влади.

Ефектив організац формами співпраці промислових фірм з ВНЗ є:

Регіональні науково – технологічні центри- є засобами формуваннґ та здійсненнґ регіональної інноваційної політики:

Засновницькі центри - територіальні об’єднання новостворених підприємств, підтримують діяльність фірм, що сприяють кращому використанню ресурсного потенціалу регіону.

Центр інновацій - здійснює спільні дослідження з фірмами.

Центр промислової технології - сприяє впровадженню новацій у серійне виробництво.

Технопарк (наук – техн. парк): компактно розташ наук-техн комплекс, до складу якого входять наукові установи, внз,комерційні фірми, сервісні служби, та функціонує на засадах комерціалізації науково – техн діяльності.

Технополіси – об’єднання наукових, інноваційних, науково – технологічних парків і бізнес – інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічного розвитку регіону.