Тема 2. Грошовий обОрот і грошові потоки

2.1. Сутність та економічна основа грошового обороту

2.2. Модель грошового обороту. Грошові потоки та їх балансування

2.3. Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів.

2.4. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база

2.5.Швидкість обігу грошей, коефіцієнт монетизації.

2.6. Закон грошового обігу

2.7. Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор

2.1. Сутність та економічна основа грошового обороту

В процесі відтворення рух вартості проявляється як два самостійні процеси - як рух продуктів і як рух грошей. Ці два поняття взаємопов'язані, тобто рух продуктів опосередковується відповідним оборотом грошей. Таким чином виникають протилежні за напрямком але взаємопов'язані товарні та грошові потоки. Для з'ясування особливостей та закономірностей руху грошей в процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель відому як кругообігу продуктів і доходів.

На схемі відображені напрямки грошових потоків між суб'єктами ринку, які згруповані в укрупнені групи: фірми, сімейні господарство, уряд, центральний банк, фінансові ринки, ринок продуктів, ринок ресурсів, світовий ринок.

Звичайно відносити між суб'єктами ринку здійснюються через різноманітні ринки, які на схемі згруповані в чотири види ринків. Ринок продуктів, де реалізується створений фірмами внутрішній валовий продукт. Ринок ресурсів, де фірми купують необхідні для процесу виробництва ресурсів. Фінансові ринки, де акумулюються вільні фінансові ресурси, які в подальшому використовуються урядом та фірмами, та світовий ринок.

Розглядаючи схему можна зробити деякі висновки і припущення. По - перше, весь національний доход, отриманий в економічній системі концентрується в сімейних господарствах. В подальшому він розподіляється на податки, які поступають в розпорядження уряду, заощадження, які поступають на фінансові ринки та платежі по імпорту. Ці три способи використання грошових ресурсів носять назву "втеч". Загальна сума вказаних трьох втеч, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному доходу.

П

сукупність суб'єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту.

о - друге, весь національний продукт вироблений фірмами концентрується на ринку продуктів. Тобто там сконцентрована сумарна вартість всіх готових товарів та послуг вироблених в економічній системі які сімейні господарства, уряд, фірми мають можливість придбати. На схемі відображені основні грошові потоки, через які реалізується національний продукт, це затрати на інвестиції, державні закупки та експорт. Ці три види грошових потоків носять назву "ін’єкцій". Загальна сума вказаних трьох ін’єкцій, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному продукту.

Із залежності між цими компонентами можна вивести деякі корисні рівняння. Нехай: С - споживання, І-інвестиції, G- державні закупки, X -експорт, S-заощадження, T- чисті податки , М - імпорт. Тоді:

С+І+G+X= національний продукт

С+S+T+М= національний доход

Виходячи із рівності національного продукту та національного доходу, можна зробити висновок, що:

С+І+G+X=С+S+T+М

Це рівняння, в свого чергу, може бути перетворене в інше, яке показує що сума "втеч" дорівнює сумі "ін’єкцій":

І+G+X=S+T+М

Важливо відмітити, що тільки сумарні показники "втеч" та "ін’єкцій" повинні бути рівні. В окремих парах баланс частіше за все відсутній. Тобто, не обов’язково, щоб державні закупки збалансовувалися чистими податками, інвестиції - заощадженнями, затрати по імпорту - експортними надходженнями.

Для розуміння залежностей між різними грошовими потоками необхідно з’ясувати поняття номінальний та реальний дохід.

Номінальний дохід – дохід у грошовому вираженні, обчислений без врахування купівельної спроможності грошей, рівня цін, інфляції.

Реальний дохід – дохід у грошовій формі скорегований на рівень купівельної спроможності грошей, цін та інфляції.

Незважаючи на те, що в наведеній моделі зроблено деякі припущення, вони в достатній мірі розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, що дає можливість глибше зрозуміти це складне економічне явище.

В процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних видів зобов'язань в грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і при розподілі та перерозподілі грошових коштів. Сукупність всіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються при обміні. Підприємства і населення, пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Ринки продуктів – це ринки, на яких населення, підприємства купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів, а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки, необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів – це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва – робочу силу, капітал, природні ресурси. Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, процентного доходу, рентних платежів, прибутку.

У наведених рисунках товари і ресурси рухаються за часовою стрілкою, а відповідні платежі – в протилежному напрямку. Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, в гривнях за певний період: рік, місяць, день).

З усіх потоків найбільш важливими є:

- національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість всіх виготовлених виробів та послуг;

- національний доход, що характеризує сукупний доход, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності:

МV=РQ

де, М – кількість грошей (грошова маса),

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін,

Q – реальний національний продукт.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань, носить назву заощаджень. Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів в банках чи цінних паперах.

Підприємства (фірми) витрачають дещо більше, ніж одержують від продажу своїх продуктів, тому що повинні здійснювати інвестиції.

Інвестиції вкладаються в основний капітал (придбання обладнання, комп'ютерної техніки) і товарні запаси (сировину, матеріали).

Коли до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні витрати на споживання, непрямий – це рух засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій – підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків. Фінансові ринки складаються з великої кількості "каналів".

До першої групи таких каналів відносяться канали прямого фінансування, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів.

До другої групи відносять канали непрямого фінансування, визначаючи, що потоки грошових коштів від власників заощаджень до позичальників проходять через фінансових посередників, таких як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими інститутами є банки.

Фінансове посередництво пов'язане з випуском ліквідних довгострокових зобов'язань з метою одержання коштів та їх наступним вкладенням в менш ліквідні активи. Тим самим фінансові посередники збільшують розміри грошових фондів, випускаючи свої власні довгострокові зобов'язання, а на вилучені від їх продажу кошти купують довгострокові боргові зобов'язання чи цінні папери, що випущені іншими суб'єктами. Подвійний обмін довгостроковими зобов'язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб'єктів, таких як брокери і дилери. Фондові, товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять в рух товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з попитом на них.

В аналіз кругообігу продуктів і доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання, – зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національної о продукту.

Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи на кількість грошей, що знаходяться в обігу, також с засобом державного впливу на кругообіг.