1. Становлення та розвиток теорії інновацій.

Становлення інновац теорії віднос до поч ХХ ст та отримало відображення в роботах західних європейських вчених. Але питання, пов’язані з НТП найшли своє відображв роботах почин з класиків політекономії:

1. Сміт пов’язував інновації з характером розвитку та потребами виробництва

2. Маркс вважав, що розвиток продуктивних сил є базисом, а НТП – надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва

3. неокласики (Маршал, Вальрас) НТП вважали заданим фактором при аналізі ринкової економічної системи

4. кейнсіанство розглядало економічні процеси у короткостроковому періоді, розгляду НТП не приділялось достатньої уваги. Він залишався в положенні „за інших рівних умов”

5. неокласичний ренесанс (Делісон, Солеон) довели, що НТП є основним фактором економічного розвитку ХХ ст. Вони поклали край ігноруванню НТП в економічній теорії.

В період після 2-ї світової війни зарод напрямок, який вивчав закономір НТП і лише в 50-х НТП почали роглядати як фактор виробництва. Але основним економістом, який ввів в економічну теорію поняття „інновація” був Шумпетер- першим використав термін „інноваційні процеси” в своїй роботі „теорія економічного розвитку” (1911); зробив виклик неокласикам, передбачив структурні зміни в економіці завдяки технічним інноваціям (новим комбін у виробнц).

Виділяв 5 типових змін чи нових комбінацій.

1. Використання нової техніки, нових технологічних процесів, чи нового ринкового забезпечення

2. Впровадження продукції з новими властивостями

3. Використання нової сировини

4. Зміни у організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення

5. Виникнення нових ринків збуту

В 30-ті роки Шумпетер дав визначенння інновацій:

Інновація – зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих та транспортних засобів, нових форм організації промисловості, нових ринків. Теорія «довгих хвиль Кондратєва» І хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;III хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;ІV хвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;V хвиля (1985—2035) — мікроелектроніка. Узагальнення історичного досвіду різних країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення науково-технічного прогресу сприяє розвитку економіки країни, і навпаки, суспільства, які неспроможні забезпечити потік науково-технічних інновацій, неспроможні економічно розвиватись.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

Інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, або доведенням до проектної потужності нової технології. По мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше не відомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, ринки, нових споживачів. Сукупний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки механізму дифузії інновацій. Інновація внаслідок свого комплексного розгортання утворює нову технолого-соціально-економічну підсистему суспільства, яка складається з: галузей, які здійснюють інновацію; галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги; галузей, що виникають у “шлейфі” розвитку нового технологічного стилю.

Важливість інновацій обумовлює тісний взаємозв’язок між науково-технічною, виробничою та інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного акту, а комплексу дій суб’єктів господарювання та складових національної інноваційної інфраструктури, який набуває вигляду інноваційного процесу.

Практично, інновація являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже, забезпечує видозміну виробничої функції. За визначенням, інновація в соціально-економічній системі є способом якісно більш ефективного використання ресурсів.

Стратегічний суспільний ефект інновацій:

- здійснюють прискорення зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

- забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

- поліпшують статус країни в глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.