10. Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі. Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

Віддаленість Галичини і Волині від Києва зумовлювала відносну незалежність і самостійність цих земель. Із розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. XI ст.), а над Бугом — Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у м. Володимирі.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбулося за князя Володимирка (1141 — 1153 рр.) та його сина Ярослава (1153—1 187 pp.). Ярослав був наймогутнішим галицьким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомис-лом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Ярослав зміцнив союз із Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між галицькими боярами, багато з яких були в союзі з польськими й угорськими феодалами.

Волинське князівство, відокремившись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславовичу (1170-1205 pp.), який у своїй об’єднавчій політиці зробив ставку не на верхівку бояр, а на середнє боярство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського князівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. У результаті, у 1199 р. Роману Мстиславовичу вдалося вперше об’єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.

Так утворилося Галицько-Волинське князівство.

11. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславовича. Галицько-Волинське князівство 1205-1238 рр.

У 1202 р. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, зі своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі.

Роман склав проект дотримання “Доброго порядку” на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Російський історик XVI11 ст. В. Татищев переказав зміст Романового проекту, запозичений, очевидно, з давньоруського джерела, яке не дійшло до наших днів. У проекті “Доброго порядку” передбачалося, що у випадку смерті київського володаря, нового великого князя повинні обирати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смоленський, полоцький і рязанський. Роман, прагнучи уникнути подальшого дроблення держави, пропонував передавати престол старшому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилося раніше. Однак усі інші значні руські князі відмовилися приїхати на з’їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різні причини, інші прямо заявляли, шо такого “одвічно не було”, а значить, і не повинно бути.

Створення Галицько-Волинського князівства на чолі з Романом Мстиславичем стало важливим етапом в історії української державності.

Після трагічної загибелі Романа — великого полководця й політика — залишилося двоє малолітніх синів: чотирирічний Данило та дворічний Василько. Від їхнього імені в князівстві почала правити вдова Романа — Анна — розумна, мужня і владна жінка. Її підтримували волинські бояри, приведені Романом із Володимира до Галича, та княжа дружина. Прихильниками об’єднання земель під владою князя виступали середнє боярство, міщани та селяни. Усі вони потерпали від утисків великих бояр, які зосередили у своїх руках земельні володіння. Верхівка галицьких бояр виступила проти об’єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство.

Бояри прогнали малолітніх синів Романа — Данила і Василька — та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля опинилась у безладі, чим скористалися поляки та мадяри, які захопили Галич та Володимир і задумували поневолити всю Галичину та Волинь.

Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краківський заволодів Перемишлем і зазіхав на решту волинських земель. Щоб послабити позиції угорського короля, він скористався з невдоволення галичан свавіллям угрів у Галичі й запросив на галицький престол новгородського князя Мстислава Удатного. На чолі загартованої кінної дружини Мстислав Удатний у 1219 р. з допомогою міщан вигнав угорський гарнізон із Галича.

Із появою Мстислава Удатного на західноукраїнських землях утворилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Тим більше, іцо 18-річний Данило одружився з дочкою Мстислава Удатного Ганною. Спираючись на волинське боярство, молодий князь у 1219 P-визволив від польських феодалів Берестейщину і Забужжя, у 1225 р. відвоював у поляків Луцьк і Пересопницю з округами й розпочав боротьбу з ворожою йому галицькою олігархією за Галицьке князівство.

Кілька разів він брав і вимушено залишав Галич, аж доки в 1238 р. не утвердився в ньому остаточно. Для зміцнення відродженої Галицько-Волинської держави надзвичайно важливе значення мав захист її західних кордонів. Навесні 1238 р. під Дорогичином Данило розгромив тевтонських лицарів Доброжинського ордену, які загрожували його державі, й навіть захопив у полон їхнього магістра Бруно.