- •1. Предмет і завдання нормативного курсу.
- •2. Українські землі в первісну епоху. Історична доля півдня України.
- •3. Слов’янські племена. Теорії походження Київської Русі. Походження назви “Русь”.
- •4. Перші київські князі, їх внутрішня і зовнішня політика.
- •5. Внутрішня та зовнішня політика Володимира Великого.
- •6. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •7.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •8. Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •9. Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства, його історичне значення. Виникнення назви “Україна”.
- •10. Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі. Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.
- •11. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславовича. Галицько-Волинське князівство 1205-1238 рр.
- •12. Галицько-Волинське князівство за Данила Романовича.
- •13.Галицько-Волинське князівство за спадкоємців Данила Галицького (1264-1340 рр.).
- •14.Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Угорщини, Молдавського князівства, Московської держави, Угорщини.
- •15. Наступ Польщі на українські землі. Кревська та Люблінська унії.
- •16. Соціально-економічні та політичні передумови створення козацтва. Реєстрове козацтво.
- •17.Козацько-селянські повстання кін. Хуі – поч. Хуіі ст. Діяльність гетьмана п. Конашевича-Сагайдачного.
- •18.Діяльність братств. Брестська церковна унія.
- •19.Причини, рушійні сили, цілі, форми та характер національно-визвольної війни.
- •20.Розвиток національно-визвольної війни 1648-1653 рр.
- •21.Формування української державності в ході національно-визвольної війни.
- •22. Березневі статті: умови і значення.
- •23. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •24. Політика гетьмана Івана Виговського. Гадяцька угода.
- •25.Політика ю. Хмельницького. Розкол України на Правобережну та Лівобережну.
- •26.Гетьман п. Дорошенко. Спроба возз’єднання українських земель.
- •27. Україна за гетьманування Івана Мазепи. Конституція п. Орлика.
- •28. Ліквідація російським царизмом української автономії.
- •29. Становище Правобережної України під владою Польщі.
- •30. Геополітичні зміни в Україні в другій половині хуііі ст.
- •31.Сутність та передумови національного відродження в Наддніпрянській Україні.
- •32.Культурницька діяльність української інтелігенції в Наддніпрянській Україні. Опозиційність масонських лож. Діяльність декабристів.
- •33.Початок культурного відродження в Західній Україні. “Клерикальне товариство”.
- •35. Кирило-Мефодіївське братство. Роль т. Шевченка.
- •36. Вплив революції 1848 р. На національне відродження в Західній Україні. “Головна Руська Рада”.
- •37. Національно-визвольний рух в Наддніпрянській Україні в другій половині хіх ст.
- •38. Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині хіх ст. Москвофіли, народовці, радикали. Політизація національного руху.
- •39. Україна на початку хх ст. Політизація національного руху.
- •40. Україна в роки Першої світової війни.
- •41. Заснування Української Центральної Ради. І - ий і іі - ий Універсали Центральної Ради.
- •42. Ііі Універсал Української Центральної Ради. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •43. Іу Універсал. Брестський мир і Україна.
- •44. Українська держава гетьмана п. Скоропадського.
- •45. Внутрішня і зовнішня політика Директорії унр.
- •46. Уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •47. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Листопадове повстання.
- •48. Злука унр і зунр та її історичне значення.
- •49. Внутрішня і зовнішня політика зунр.
- •50. Польська інтервенція в Україну (червень 1919 р.). Поразка зунр.
- •52. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Репресії 1930-х рр.
- •53. Українське національно-культурне відродження 1920-х рр.
- •54. Індустріалізація України кінця 1920 – поч. 1930-х рр..
- •55. Колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 рр.
- •56. Державно-правовий статус західних українців у міжвоєнний період.
- •57. Політика Польщі щодо галицьких українців у міжвоєнний період.
- •58. Український національний рух в Другій Речі Посполитій. Організація Українських Націоналістів.
- •59. Політика Румунії і Чехословаччини щодо українців. Карпатська Україна.
- •60. Радянсько-німецькі договори 1939 р. І Україна.
- •62. Німецький окупаційний режим і анти нацистський опір в Україні.
- •63. Визволення України від німецьких загарбників. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини.
- •64. Україна в системі міжнародних відносин після іі-ої світової війни.
- •65. Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •66. Соціально-економічні перетворення та національна політика в західних областях України в післявоєнні роки.
- •67. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-1950-х рр. Сталінські репресії.
- •68. Проблеми розвитку народного господарства України в середині 1950- і пол. 1960-х рр.
- •69. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у іі пол. 1950- і пол. 1960-х рр. Шестидесятники.
- •70. Посилення кризових явищ в суспільно-політичному та соціально-економічному житті України протягом 1960-1980-х рр.
- •71. Дисидентський рух в Україні.
- •72. Перебудовчі процеси в срср. Проведення реформ.
- •73. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980 – х - поч. 1990- х рр.
- •74.Проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.
- •75. Розпад срср та створення снд.
- •76. Україна в умовах незалежності
9. Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства, його історичне значення. Виникнення назви “Україна”.
Га́лицько-Воли́нське князі́вство— південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.
Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі,Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.
Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи ізкатолицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами загалицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.
Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[7]. Ним окреслювали терениПереяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руськихлітописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками, позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[12] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[13] У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці». 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» в своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з однією з теорій, що оформилася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «окраїну» або «прикордоння». Згідно з іншою теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край».