38. Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині хіх ст. Москвофіли, народовці, радикали. Політизація національного руху.

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях пожвавився український національний рух. Це було зумовлено прийняттям нової конституції Австрії, за якою коронні краї, у тому числі й Галичина, отримали автономію і право обирати крайові сейми. В галицькому сеймі українці вибороли 49 місць. У суспільно-політичному русі існували дві основні течії – народовці та москвофіли.  Москвофіли вважали Російську імперію рятівником західних українців і прагнули до об'єднання Західної України з Росією. Переважну їх більшість складали представники консервативної інтелігенції та сільської буржуазії. Ідеологами руху були Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський, друкованим органом – газета «Слово». Москвофіли стверджували, що українського народу як окремої нації не існує, а є «єдиний общеруський народ» від Карпат до Камчатки.  Народовці вважали за необхідне здобути широкі права для українців у складі Австрії. Вони виражали інтереси української національної буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868 р. народовці заснували громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Лідером народовців був Д. Танякевич. Пізніше виникають товариства з різними напрямками діяльності: економічні – «Сільський господар», «Маслосоюз», освітні – «Руське педагогічне товариство», молодіжно-спортивні – «Січ», «Сокіл». Центром української науки стало засноване народовцями у Львові Наукове товариство ім. Т. Шевченка.  Ліве, радикальне крило національно-визвольного руху очолив видатний український письменник І.Я. Франко. У жовтні 189.0 р. за його ініціативою засновано першу українську національну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП). Програма партії містили ідеї етичного соціалізму, демократії, соборності України. РУРП мала своїх представників у Віденському парламенті. У 1899 р. І. Франко разом з М. Грушевським очолив Національно-демократичну партію. У 1899 р. частина її членів на чолі з Ю. Бачинським, автором книга «Поневолена Україна, і М. Ганкевичем заснувала Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький – Національно-демократичну партію. Соціал-демократи виступали за майбутній республіканський устрій України. Для націонал-демократів головним гаслом стала соборність України, виховання почуття єдності серед українців.

39. Україна на початку хх ст. Політизація національного руху.

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ’ям населення. Як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний  рнастрій охопив усі кола суспільства:

-активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

 -посилився селянський рух, для придушення ЯКОГО ДОСИТЬ часто використовували війська;

-зросла активність студентської і учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, виступала за соціальну справедливість. 

-посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-визвольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявився в процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900 p., розкололася і дала початок трьом партіям:

-Народній українській партії (НУП, 1902 р.) на чолі з М.Міх-новським. З націоналістичних позицій під лозунгом “Україна для українців” вона виступала за утворення незалежної української держави. Орієнтувалася на національну інтелігенцію;

- Українській соціал-демократичній спілці (“Спілка”, 1904 р.) на чолі з М.Меленевським. Відстоювала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

-Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРГІ, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України;

- У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії — Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Основні їх вимоги — конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії;

Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття пам’ятника І.Котляревському у Полтаві в 1903 p., куди з’їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М.В.Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набув масового характеру. У ньому брала участь, в основному, ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси