56. Державно-правовий статус західних українців у міжвоєнний період.

Західноукраїнські землі у міжвоєнний період поділили між собою три країни - Польща (до неї відійшли Східна Галичина, Волинь, Полісся, Підляшшя), Румунія (Буковина, Північна Бессарабія) та Чехословаччина (Закарпаття). У кожній з держав українці становили національну меншину: їхня кількість у Польщі складала близько 5,5 млн. осіб, у Румунії та Чехословаччині - по понад 500 тисяч чоловік.Становище українців у цих державах не було однаковим, загалом відбиваючи особливості соціально-економічного та політичного життя панівних націй.Кількість промислових робітників серед них була дуже незначною (близько 23 тисяч чоловік). Тому, як і до революції, соціальні відмінності часто накладалися на національні. У межах кожної держави західні українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності. Конституційний лад австрійської частини імперії Габсбургів дав змогу викристалізуватися національній свідомості й тим самим позитивно вплинув на міжвоєнне політичнежиттяукраїнцівГаличинийБуковини. Польська та румунська політика щодо українців загалом не відрізнялась і зводилася до прагнення титульних націй асимілювати інородців. Найвпливовішою та наймасовішою легальною партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) У 20-30-ті pp. період майже безперервного піднесення переживав український націоналізм. Його організаційні витоки були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО), створеної 1920 р. групою офіцерів УСС та УГА на чолі з Євгеном Коновальцем як підпільну військову добудову до легального українського політичного табору. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з прем'єр-міністром Андрієм Бродієм, якого наприкінці жовтня змінив Августин Волошин. Його уряд українізував освіту і пресу, організував роздачу продовольства і налагодив комунікації. Проте доля автономії вже була вирішена А. Гітлером, який дав дозвіл Угорщині на окупацію Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорське військо вторглось у Карпатську Україну. Ввечері того ж дня уряд А. Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Ця незалежність тривала недовго: 16 березня угорська армія захопила столицю Карпатської України - м. Хуст.

57. Політика Польщі щодо галицьких українців у міжвоєнний період.

У період з 15 травня 1926 року до 17 березня 1930 року, коли уряди ІІ Речі Посполитої 5 разів очолював представник ліберального крила санації К.Бартель, були сформовані засади національної політики, але не конкретизовано шляхів і методів її реалізації. У цей час українське питання вирішувалось в основному, на рівні органів воєводської адміністрації. Однією з форм полонізації українців була так звана ревіндикаційна програма. Суть її полягала в тому, щоб перетворити в поляків ті групи населення які не мали чітко визначеної національної приналежності. Власті вирішили витворити на свій лад "національну" свідомість лемків, бойків, гуцулів, поліщуків. Цього проте їм не вдалося зробити. Отже, події 1930 року виявили повну неспроможність правлячого режиму вирішити українське питання. Доказом цього була неспроможність у діях уряду, що виражалась то у політичних спробах розв'язання проблеми, то у заходах репресивного характеру. Сумнозвісна "пацифікація" українського населення Галичини, кульмінація якої тривала протягом 21 вересня - 16 жовтня 1930 року стала початком чергового етапу польської політики в Галичині. Під проводом боротьби з саботажними виступами Організації Українських Націоналістів (ОУН) військо і поліція нищили українські культурно-просвітні заклади, відбувалося побиття мирного населення, віддано до суду 909 українців, у тому числі п'ять депутатів до сейму республіки, що призвело до зриву передвиборчої кампанії галичан. Застосування владою принципу колективної відповідальності загострило польсько-українські відносини в Галичині. Командувачі військових округів запропонували програму, яка виходила з необхідності перетворення непольського населення в лояльних громадян держави репресивно-адміністративними методами. Так звана політика "зміцнення польськості" практикувалися і в Галичині. Запланована у січні 1939 року акція "зміцнення польського елементу" стосувалася основних земель Східної Галичини. Таким чином, на всій території Західної України продовжувала втілюватись в життя політика полонізації. громадська опіка над дітьми дошкільного віку стала розглядатись як політична діяльність. Почалось переслідування та обмеження в дитячих садках. Утиску в правах надалі зазнавали й українські середні школи – державні та приватні.